5–6 клас А. Ломоносов. Модест Петрович Мусоргський (1839–1881) – російський композитор



Дата25.04.2016
өлшемі368.04 Kb.
5–6 клас

1. А. Ломоносов.

Модест Петрович Мусоргський (18391881) – російський композитор, новатор, шукач нових шляхів у музиці. Сучасники вважали його неуком. Навіть його близький друг Римський-Корсаков вважав, що твори Мусоргського можна виконувати, лише виправивши гармонію, форму та оркестровку – все! Мусоргського прославили такі твори: опера „Борис Годунов”, фортепіанний цикл „Картинки з виставки”, комічна опера „Сорочинський ярмарок” за Гоголем та інші.

Модест Петрович Мусоргський


Пабло Піка́ссо (1881–1973) – іспанський художник, скульптор, графік, кераміст і дизайнер. Основоположник кубізму, винахідник нових форм живопису, новатор стилів та методів, і один із найбільш плідних і багатогранних художників в історії. Створив понад 20 тисяч робіт.

Пабло Пікассо


Джордж Гордон Байрон (1788–1824) – великий англійський поет, основоположник байронічної течії в європейській літературі XIX століття. Відомий завдяки поемі „Паломництво Чайльд-Гарольда”, роману у віршах „Дон Жуан”, драматичній поемі „Манфред”, багатьом віршам.

Джордж Гордон Байрон


Михайло Васильович Ломоносов (17111765) – перший російський учений-натураліст світового значення, енциклопедист, хімік і фізик; він увійшов у науку як перший хімік, який дав визначення фізичній хімії, доволі близьке до сучасного, и окреслив обширну програму фізико-хімічних досліджень; його молекулярно-кінетична теорія тепла передбачила сучасні уявлення про будову матерії, – багато фундаментальних законів, у числі яких одне з начал термодинаміки; заклав основи науки про скло. Астроном, приладобудівник, географ, металург, геолог, поет, утвердив основи сучасної російської літературної мови, художник, історик, поборник розвитку вітчизняного просвітництва, науки та економіки. Розробив проект Московського університету, який згодом назвали на його честь. Відкрив наявність атмосфери у планети Венера.

Ломоносов народився у селянській сім’ї, рано навчився грамоті і до 14 років прочитав усі книги, які міг дістати. Був одним із кращих студентів, тому його направили на навчання в університет при Петербурзькій академії наук, а пізніше – в Німеччину.



Михайло Васильович Ломоносов


Розгляньте діаграму вибраних варіантів відповідей на це запитання. 2154 учні в Україні вважають (відповідь Д), що це – їх учитель природознавства! Отже, в Україні багато талановитих учителів, яких учні вважають самобутніми ученими.

2. А. Камчатка.

Камчаткою останні парти в школі почали називати ще за часів Радянського Союзу, адже півострів Камчатка є однією з найвіддаленіших територій Росії (дорога поїздом до Петропавловська-Камчатського займала тоді близько двох тижнів).

Згідно з іще однією версією, Камчатка була одним із найвіддаленіших регіонів, куди відправляли у заслання багатьох правопорушників, так само як у школі останні парти інколи полюбляють порушників дисципліни – подалі від учителя. До речі, на останній парті у школі сиділи дуже відомі учені, наприклад – Альберт Ейнштейн.

Камчатка
3. Б. Алюміній.

Алюміній – основа легких сплавів. Їхніми головними перевагами є висока міцність, хороша стійкість до атмосферних опадів та перепадів температур, легкість отримання й обробки та порівняно мала вартість. Алюмінієві сплави використовують у ракетній техніці, в авіа-, авто-, судно- і приладобудуванні та в багатьох інших галузях промисловості. За частотою використання сплави алюмінію займають друге місце після сталі та чавуну.

4. А. Повітря.

Повітря – природна суміш газів, із яких складається атмосфера – повітряна оболонка планети. Склад повітря ( поблизу земної поверхні) такий: азот – 78,08 % об’єму, кисень – 20,96 % об’єму та інертні гази – 0,94 % об’єму, у тому числі аргон – близько 0,9 % . Кількість цих газів у повітрі не змінюється, тому їх називають постійними складовими частинами повітря.

До складу повітря входять також: вуглекислий газ – близько 0,03 % об’єму і водяна пара 0,1–2,8 % об’єму. Однак їхня кількість залежно від умов може сильно змінюватися, тому їх називають змінними складовими компонентами повітря.

Крім того, внаслідок гниття органічних залишків, виверження вулканів, роботи хімічних заводів в повітря потрапляють випадкові домішки, наприклад водень, аміак, озон, сірководень, метан, діоксид сірки (сульфітний ангідрид) та інші гази, найдрібніші частинки сажі та мінеральних речовин, а також різні мікроорганізми.



Забруднене повітря над великим містом


Очищене від сторонніх домішок, водяної пари і вуглекислого газу повітря безбарвне і прозоре. Воно не має ні запаху, ні смаку. Повітря утворює газову оболонку навколо земної кулі товщиною понад 1 000 км. Із збільшенням висоти густина повітря і його тиск зменшуються. Склад повітря також залежить від висоти.
5. Г. Лякає Петрика з Денисом.

Якщо тобі колись так „посміхатиметься” пес – відступай повільно і намагайся „не пахнути” страхом – не бійся! У собак добре розвинений нюх, і вони запах страху, який з’являється у наляканої людини, дуже добре відчувають, і тоді вже лякають перехожого від душі. А якщо гуляєш зі своєю собакою – не забувай одягати йому намордник. Нехай ховає там свою „посмішку”.



Оце так посмішка!


6. А. Око.

Людина приблизно на 65 % складається з води. З віком вміст води в організмі зменшується.

У здоровому організмі дорослої людини спостерігається стан водної рівноваги, коли кількість спожитої води дорівнює тій кількості, що виводиться з організму. Загальний об’єм води, що споживається людиною впродовж доби при питті та з їжею, складає 2–2,5 літри. Нирки і сечовивідні шляхи виводять 50–60 % води. Якщо організмом втрачає 6–8 % вологи понад норму, підвищується температура тіла, посилюється серцебиття, з’являється м’язова слабкість. Втрата 10 % води може призвести до незворотних змін в організмі, а втрата 15 % – до смерті. Без їжі людина може прожити приблизно місяця, а без води – всього лише декілька діб.

Різні тканини людського організму містять різну кількість води. Найбагатша водою тканина – скловидне тіло ока (99 %), найбідніша – емаль зуба (0,2 %).



Багатий і бідний

7. Б. Хвостик свині.

Так і проситься до „розетки” „вилка з електричним дротом” (варіант відповіді А). Проте цей веселий Паць – палкий прихильник хвостика-гачечка, адже він – свій, рідний, свинячий. І нащо йому такий хвіст, як у мавпи (В)? По деревах Паць не лазить, адже під деревом краще: і покопирсатися можна, і падати не високо. А щоб скакати, як кенгуру (Г), у свинки закороткі задні ноги, тягати за собою такий балансир-підпору і не опиратися на неї – це вже занадто. А з таким хвостом, як у кита (Д), у калюжі було б навіть весело, можна було б похляпати ним по болоті! Але у пошуках їжі у лісі? І нащо таку лопату тягати, якщо є така зручненька рийка? Зверніть увагу, кожне пристосування – чи то ніс, чи то хвіст – корисне лише в певних умовах і потрібне лише тим тваринам, які живуть в цих умовах, а іншим тваринам воно ні до чого.




8. Б. Вітаміну А.

Основним джерелом вітамінів для людини й тварин є рослини. Коренеплоди моркви багаті вітаміном А, який впливає на ріст і розвиток організму і може накопичуватися в печінці.

Вітамін А міститься в деяких продуктах тваринного походження: риб’ячому жирі, печінці, молочних продуктах (сметані, вершковому маслі), курячих яйцях. Решта надходить із рослинних продуктів, які містять пігментний каротин. Каротиноїди (від французького carrot – морква) – оранжево-червоні пігменти, які в організм людини під впливом ферменту каротинази перетворюються на вітамін А. Вони містяться в листі, квітках і плодах багатьох рослин, а також у грибах і водоростях. Найбагатші на каротин ті частини рослин і плоди, які забарвлені в оранжево-червоний або зелений колір. Багато цієї речовини в моркві, червоному перці, помідорах, кропиві, шпинаті, салаті, гарбузі, зеленій цибулі, петрушці, щавлі, персиках, абрикосах, плодах обліпихи і шипшини.

Вітамін С є водорозчинним вітаміном, який необхідний для нормального росту і розвитку кожного організму. Продукти, що містять найбільшу кількість вітаміну С: цитрусові (апельсин, лимон тощо) і соки з них, помідори, полуниця, гуава, ківі, зелений перець, зелень ріпи, броколі та інші зелені листові овочі. Багаті вітаміном С також манго, папайя, кавун, капуста, кольорова капуста, червоний перець, чорниця, журавлина, гарбуз і ананаси. Одного ківі в день достатньо, щоб забезпечити організм добовою нормою вітаміну С (і усіх мікроелементів). Цей вітамін зміцнює імунну систему, кровоносні судини, підвищує опірність організму інфекціям, допомагає боротися зі стресом.



Свою назву вітамін К отримав за першою літерою прізвища американського гематолога Куіка, який його відкрив. Вітамін К попереджає кровотечі та крововиливи. Він необхідний для нормального згортання крові, відіграє важливу роль у формуванні та відновленні кісток. Вітамін К потрапляє в організм з їжею, частково утворюється мікрофлорою кишечника. Міститься у зелених томатах, плодах шипшини, листі шпинату, хвої, вівсі, сої, житі, пшениці. Багаті вітаміном К також люцерна, зелений чай, ламінарія. Багато цього вітаміну в листі кропиви, яглиці, берези, липи, малини та шипшини. Вітамін К міститься в соєвій олії, печінці, волоських горіхах, капусті – білокачанній, кольоровій, броколі, кольрабі, у всіх овочах із зеленим листям. Значно менше міститься вітаміну К в коренеплодах і фруктах.



Вітамін Е (токоферол) називають ще вітаміном молодості та плодючості. Токоферол сповільнює процеси старіння в організмі, забезпечує нормальне згортання крові, знижує кров’яний тиск, підтримує здоров’я нервів, забезпечує роботу м’язів, попереджає анемію, сприяє засвоєнню жирів, вітамінів А, D, бере участь в обміні білків, вуглеводів. Багатими на токофероли є зернові та овочі, жирні молочні продукти, яйця, олія, горох, квасоля, гречана крупа, м’ясо, риба, шпинат, абрикоси.



Будьте здорові!

9. Г. Пляж.

Відпочиваючи на пляжі, люди гублять або просто забувають дуже багато речей. Так щороку на пляжах Італії відпочиваючі втрачають цінностей на суму 25 мільйонів євро. Представники дослідницької компанії Eta Meta Research опитали 190 прибиральників пляжів в Італії і з’ясували, що з кожним роком кількість людей, які втратили в піску коштовні речі, зростає. Найчастіше гублять ключі, далі у списку втрат – ювелірні прикраси, сонячні окуляри і тапочки. На шостому місці – мобільні телефони.

Узбережжя Криму перетворюється на справжній Клондайк для шукачів коштовностей. За день старателі „добувають” до 50 грамів золота і в два-три рази більше срібла. Влітку відпочиваючі гублять на пляжах і в морі стільки прикрас, що в міжсезоння деякі місцеві жителі перетворили пошук коштовностей на справжній бізнес. Як розповідають золотошукачі, найчисленнішими знахідками є обручки і персні, натільні хрестики, сережки, годинники, браслети.

Один із найпоширеніших способів втратити прикраси на пляжі – це зняти їх перед купанням і покласти на рушник, дуже часто, повернувшись з води, про коштовності забувають і струшують їх у пісок. А обручки в прохолодній воді легко зісковзують, оскільки судини звужуються, і пальці стають тоншими. Також часто втрачають ювелірні вироби пляжні волейболісти.

Це пляж на узбережжі Атлантичного океану, де і розташований штат Меріленд. Ці прибережні ділянки є улюбленим місцем відпочинку для багатьох людей.


10. В. Ступні.

Люди давно визнали необхідність у вимірюваннях, причому завжди намагалися вимірювати якомога точніше. Основою точних вимірювань є зручні, чітко визначені величин й еталони цих величин. У свою чергу, точність еталонів відображає рівень розвитку науки, техніки, відображає науково-технічний потенціал країни.

Колись одиниці довжини ототожнювали з назвами частин людського тіла. Так, за одиницю довжини брали лікоть (довжина ліктя), фут (довжина ступні), дюйм (ширина великого пальця) та ін. В якості одиниць площі виступали: криниця (площа, яку можна полити з однієї криниці), плуг (середня площа, оброблена плугом за один день) тощо.

Фут – міра довжини, якою користуються вже тисячі років. Походить вона від англійського слова foot – ступня, тобто фут – це довжина ступні людини.

„Еталон” фута


У різних країнах існують різні фути – від 28 до 33 сантиметрів, але „найголовніший” фут – англійський, він дорівнює 30,48 сантиметра. Стільки ж дорівнював і російський фут, котрий існував до переходу країни на метричну систему мір.

Оскільки всі величини виявилися тісно пов’язаними з одиницею довжини – метром, нова система величин одержала назву МЕТРИЧНОЇ СИСТЕМИ МІР.

Відповідно до прийнятих визначень виготовлені платинові еталони метра і кілограма: метр – лінійка з нанесеними на її кінцях поділками, а кілограм – циліндрична гиря. Ці еталони передали на зберігання в національний архів Франції, завдяки чому вони отримала назви „архівний метр” і „архівний кілограм”.

Еталон кілограма


Проте створена у ХVІІІ столітті метрична система мір відповідала розвитку науки і вимірювальної техніки того часу і, звичайно, не могла бути стабільною. Щоб закріпити співробітництво з удосконалення системи одиниць вимірювань 1921 року створили Міжнародне бюро мір і маси.

Бурхливий розвиток науки та промисловості у ХХ столітті призвів до того, що виникло багато різноманітних систем одиниць, які доповнювали і розвивали метричну систему мір. Зі всією гостротою постала проблема створення єдиної універсальної системи фізичних величин. Вона завершилася прийняттям 1960 року рішення про введення Міжнародної системи одиниць (СІ).

Міжнародна система одиниць – це єдина універсальна практична система одиниць для всіх галузей науки, техніки, народного господарства і викладання. Оскільки була велика потреба у такій системі одиниць, за короткий час вона одержала широке міжнародне визнання і розповсюдження у світі.
11. Б. Між дзеркалом і собою.

Для того, щоб ваше зображення у дзеркалі було чітким, необхідно, щоб обличчя, яке розташоване перед дзеркалом, було добре освітлене. Тому варто поставити лампу так, щоб світло потрапляло на обличчя. Краще поставивши лампу між собою і дзеркалом і спрямувати світло на обличчя.

Якщо вам цікаво зрозуміти, як утворюється зображення у дзеркалі, розгляньте малюнок, на якому показано побудову зображення точки S у плоскому дзеркалі MN. Це може бути одна з точок вашого обличчя. Увага, ця точка розсіює промені світла, яке надсилає лампа.

З багатьох променів, які падають з точки S на дзеркало MN, виділимо три довільних променя: SO, S01, SO2. Кожний промінь відіб’ється від дзеркала під таким самим кутом, під яким він падає на дзеркало. Якщо продовжити відбиті промені за дзеркало, то вони зійдуться у точці S1. Око сприймає їх так, наче вони виходять з точки S1, тому точка S1 є зображенням точки S у дзеркалі.




Зображення будь-якого предмета у плоскому дзеркалі рівне за розмірами предмету і розташоване відносно дзеркала симетрично предметові. Це зображення:

  1. Уявне, тобто знаходиться на перетині продовжень променів, а не самих променів (у точку перетину продовження променів не потрапляє світлова енергія).

  2. Пряме (не перевернене).

  3. Рівне за величиною предметові.

12. А. Вуалехвіст.



Проаналізувавши назви всіх запропонованих тварин, розуміємо, що в природі існує лише вуалехвіст та шовкопряд. Останній не належить до класу риб, це – метелик. До того ж усім відомо, що справжній шовк – це м’яка непрозора тканина з ниток, добутих із кокона тутового шовкопряда. З вуаллю трохи складніше. Багато хто, вважає, що вуаль – це деталь жіночого капелюшка чи прикраса зачіски, яка частково або повністю закриває обличчя. Однак вуаль – це ще й тонка прозора тканина. Риба, в назві якої є ця тканина, – вуалехвіст.

Вуалехвіст – золота рибка


Вуалехвіст (риукін, шлейфовий хвіст) – один із найпоширеніших різновидів золотої рибки. Має коротке, високе округле чи яйцеподібне тіло і „виразні” очі. Голова – доволі велика. Трапляються форми вуалехвостів з лускою і без неї. Забарвлення рибок буває найрізноманітнішим – від однотонно-золотистого до яскраво-червоного і чорного. Дуже гарні плямисті вуалехвости, у яких плавники і тіло забарвлені в різні кольори. Подвійний хвостовий і анальні плавники сильно видовжені, тонкі, майже прозорі.

Головна особливість рибки – довгий хвіст, який складається з двох, іноді трьох-чотирьох плавників, що зрослися. Вони утворюють складки, які звисають, наче вуаль. Існують описи вуалехвостів, у яких розмір хвостового плавника у шість разів перевищує довжину тіла.

Акваріумні вуалехвости вимогливі до умов утримання і розведення. Їм потрібні дуже просторі високі акваріуми з чистою водою (сольовий склад великого значення не має). В акваріумі з вуалехвостами необхідна інтенсивна фільтрація води або її щоденна заміна. Мирні, спокійні риби, люблять ритися в ґрунті, потребують високого вмісту кисню у воді. Температура води – 20–22 оС. В посудині не повинно бути риб, які могли б хапати вуалехвостів за плавники. Краще за все в одному акваріуму тримати лише декоративні різновиди золотої рибки. Якщо дотримаєтесь правил утримання цих чарівних рибок, вони проживуть у вашому домі до 20 років. А це вже справжній член родини!
13. А. Гриф.

Гриф – це великий хижий птах ряду Соколоподібні з неопереною головою. Грифом називають і деталь струнних музичних інструментів у вигляді довгої пластинки з натягнутими струнами.

Довжина тіла птахів під сімейства грифових складає 95–114 см. Голова і шия вкриті лише коротким пухом для захисту від забруднення під час поїдання нутрощів трупів (виключення – бородач і пальмовий гриф). Крила – широкі, пристосовані до тривалого паріння у пошуках падалі – основної їжі більшості грифових. Ноги придатні лише для ходіння та бігу, носити в них здобич може лише бородач.

Ці птахи поширені у Південній Європі, Африці та Південній Азії. Живуть як у горах, так і на відкритих, переважно посушливих місцевостях. Гніздяться на скелях, іноді на деревах, часто колоніями. В кладці одне-два яйця. Корм для пташенят приносять у зобі. Надзвичайно корисні природні санітари. Чисельність видів різко скорочується (особливо в Європі).



Птах-„санітар”


14. Г. о. Мадагаскар.

Острів Мадагаскар називають батьківщиною багатьох видів диких лемурів.


Мадагаскар (туземн. Nosin Dambo – острів кабанів) – четвертий за величиною острів світу, розташованій в Індійському океані, біля західного берега Африки, відділений від неї Мозамбікською протокою. Клімат – тропічний. Крайній південь острова часто відносять до субтропіків.

„Маленький континент” – острів Мадагаскар


Довжина острова – приблизно 1 600 км, ширина – понад 600 км, площа – 587 040 км². На острові знаходиться країна Мадагаскар (столиця – Антананаріву).

Найвищою точкою острова є згаслий вулкан Марумукутру (2 876 м), розташований у гірському масиві Царатанана, в північній частині острова. Центральну частину острова займає високогірне плато Анджафі, яке стрімко спускається на захід і круто обривається до низини східного узбережжя. П’ять гірських пасом висотою до 2 600 м багаті мінералами і металами: золотом, міддю, залізом; широкі прибережні рівнини – болотисті, подекуди дуже плодючі.

Хоча Мадагаскар і знаходиться недалеко від Африки, тваринний і рослинний світ острова унікальний – він містить 5 % видів тварин і рослин світу, 80 % із яких існують лише на Мадагаскарі. Найвідомішими з них є лемури. Зовні вони нагадують одночасно кішку, білку і собаку. Більшість видів – ендеміки (поширені тільки в певній місцевості). Через це Мадагаскар називають „маленьким континентом”.

Лемури суттєво відрізняються величиною та зовнішнім виглядом. У той час як деякі карликові лемури мають масу усього 30 г, великі індрі досягають 10 кг, а вимерлі види були ще крупнішими.



Маленький лорі Великий індрі


Загальною ознакою лемурів є різці та клики на нижній щелепі, які виступають уперед, а також видовжений кіготь на другому пальці задніх лап. Лемури відомі своєю незвичною поведінкою (вони співають і танцюють!). Лемури здатні створювати багато звуків: від бурчання і клацання до співу.

Лемуроподібні трапляються лише на Мадагаскарі та на Коморських островах. Назва „лемур” перекладається як „привид”, „дух померлого”. Ймовірно, їх нічний спосіб життя і величезні очі, що світяться в темряві, стали тому причиною. Найбільший із лемурів – лемур варі. Його вага приблизно 4 кг, а довжина тіла сягає 60 см.



Лемури варі

15. Б. Вимірювання.

Метрологія – наука про вимірювання фізичних величин, методи і засоби забезпечення їхньої єдності і способи досягнення необхідної точності. У нашому житті завдяки розвитку науки, техніки, розробці нових технологій вимірювання постійно ростуть вимоги до точності вимірювань.

Сьогодні вимірювання і метрологія пронизують усі сфери життя. Людина, яка щойно народилася, ще не маючи імені, одразу стає об’єктом вимірювань. У перші хвилини життя до неї застосовують засоби вимірювання довжини, маси і температури. У повсякденному житті ми також постійно стикаємося з кількісними оцінками. Ми оцінюємо температуру повітря на вулиці,  слідкуємо за часом, вирішуємо наскільки вигідна та раціональна практично будь-яка наша дія.

З вимірюваннями пов’язана діяльність людини на будь-якому підприємстві.

Метрологія займає особливе місце серед технічних наук, оскільки вона охоплює останні наукові досягнення і це виражається у досконалості її еталонної бази і способах обробки результатів вимірювань. Метрологія стала наукою, без знання якої не може обійтися жоден спеціаліст будь-якої галузі.
16. Д. Крокодили.

Згадаймо відомий віршик Корнія Чуковського:

Маленькие дети!

Ни за что на свете

Не ходите в Африку,

В Африку гулять!

В Африке акулы,

В Африке гориллы,

В Африке большие

Злые крокодилы.

Насправді крокодилів багато не тільки в Африці, але й в Австралії. Уряд Австралії розглядає план зменшення популяції крокодилів, пропонуючи відновити полювання на північних територіях. Зараз десятки тисяч крокодилів мешкають на півночі країни, хоча 30 років тому вони були практично на межі зникнення. Заборона на відстріл врятувала цих тварин. Зараз же уряд хоче знову дозволити полювання на крокодилів. Останніми роками почастішали випадки нападу крокодилів, і жителі вже називають їх „місцевою чумою”. Ті місця біля водойм, люди відпочивали у дитинстві, тепер стали дуже небезпечними. Проте багато австралійців, що живуть в інших районах країни, виступають проти цього плану, побоюючись, що навіть обмежений дозвіл на полювання може завдати великої шкоди природі.

Австралійський крокодил – „гроза” тамтешніх річок


17. В. Циліндр.

Таким різноманіття має тільки циліндр: і геометричне тіло, і різновид хімічного посуду, і головний убір. Cлово циліндр (κύλινδρος) із давньогрецької перекладається як валик чи каток. Дійсно, всі три речі нагадують і валик, і каток.

Хімічний циліндр – це скляний різновид посуду, який застосовують, головним чином, для наливання або переливання рідин чи розчинів, а також для вимірювання їхніх об’ємів.

Геометричний циліндр – це тіло, обмежене циліндричною поверхнею і двома паралельними площинами, які перетинають її. Він також буває еліптичним, гіперболічним, параболічним.



Циліндр – це європейський чоловічій головний убір, високий капелюх із пласким верхом. Циліндри в якості повсякденних головних уборів були поширені упродовж ХІХ століття. Перший циліндр виготовив торгівець капелюхами Джон Гетерингтон 1797 року, однак популярності циліндри набули тільки з 1820 року. Чоловіки одягали циліндри на урочистості та на ділові зустрічі; незабаром вони стали повсякденним атрибутом костюма середніх класів у Європі та Америці. У ті роки виготовляли циліндри різних фасонів, різних кольорів і форм. У 1823 році у Франції був виготовлений „шапокляк” – складаний циліндр.



Циліндр


18. А. Сонячний.

Годинники виходять з ладу і зупиняються – нічого дивного, адже немає ідеальних механізмів. Олімпійський годинник на Трафальгарській площі в Лондоні зупинився майже на 499 днів раніше назначеного терміну. Механічні годинники зупиняються, якщо не завести пружини, енергія якої витрачається на коливання маятникового механізму у годиннику. Водяні і пісочні годинники зупиняються, коли вода або пісок перетікають з верхньої посудини у нижню, і для відновлення роботи таких годинників їх перевертають. Ніхто й не сподівається, що ці годинники працюватимуть вічно, навпаки, вони розраховані на відлік певних проміжків часу і їх зупинка сигналізує нам, що цей проміжок часу скінчився. Місячних годинників не буває. Поки що їх не придумали. Хоча сам Місяць – це своєрідний годинник, бо слідкуючи за зміною його фаз можна приблизно “відміряти” проміжки часу величиною у місяць, півмісяця, чверть місяця.

Зовсім інша справа – зупинка сонячного годинника, роль стрілки у якому відіграє тінь від будь-якого вертикального предмета. Щезла тінь – це згасло Сонце! Зрозуміло, чому старенький професор зробив висновок про Кінець Світу.

ЯК ВИГОТОВИТИ СОНЯЧНИЙ ГОДИННИК


Як працює сонячний годинник?

Сонце піднімається вранці на сході, потім, як нам здається, переміщується по небі, досягає вдень на півдні найвищої точки і ввечері заходить на заході. Разом з Сонцем змінюється і напрямок тіні від стрижня, за яким роблять висновок про час. Якщо навколо точки, де вертикально вкопаний стрижень, намалювати циферблат, то рухома тінь потраплятиме на відповідну поділку годинника і він працюватиме як наручний.



Історія сонячного годинника

Точна дата виникнення сонячного годинника не відома. Найстаріший з відомих письмових документів, де є згадка про сонячний годинник, датований 732 р. до н.е., міститься в Біблії, в двадцятій главі Книги Царств.



Як виготовити сонячний годинник?

Як вони влаштовані, показано нижче на малюнку. На горизонтально розташованому циферблаті закріплений вказівник, тінь від якого і показує час. А щоб годинник „ішов” точно, робочий край вказівника спрямований у точку, розташовану біля Полярної зорі. При цьому кут її нахилу до горизонту повинен бути рівним географічній широті місцевості. Наприклад, для Москви він становить 56°.

До нижнього боку циферблату прикріплений поворотний пристрій для коригування ходу. Оскільки це найскладніший пристрій, на ньому й зупинимося докладніше. Складається він із верхньої та нижньої сталевих пластин розміром 170х150 мм і товщиною 2 мм. До них під кутом приварюються сталева втулка і вісь. На осі виконана проточка для стопорного гвинта.

Верхня пластина кріпиться до циферблату знизу так, щоб вісь втулки була строго паралельною до робочого краю вказівника. Між циферблатом і верхньою пластиною встановлюють регулювальні шайби.

На втулці кріпиться поворотний важіль. На одному його кінці передбачений хомут, на іншому – отвір для гвинта. Обертаючи регулювальну гайку, можна повернути втулку навколо осі. При цьому тінь від вказівника буде переміщатися по циферблату і дозволить підводити годинник за сигналом точного часу.

Поворотний пристрій встановлюють на підставці. Це – прямокутний лист зі сталі розміром 200х150 мм і товщиною 2 мм. Знизу до нього приварений шматок водопровідної труби діаметром 50 мм і довжиною 1,5 м. Кінець труби сплющений.

Довгою стороною підставку орієнтують у напрямку північ-південь і забивають трубу в ґрунт на метрову глибину.

Годинник кріплять до основи гвинтами, попередньо пофарбувавши їх білою олійною фарбою або нітроемаллю, а вісь змащують солідолом.

Юстування годинника проводиться за допомогою візира – дерев’яної рейки. На одному її кінці кріпиться діоптр – пластина з жерсті з отвором діаметром 5 мм, на іншому – металеве кільце з внутрішнім діаметром 15,1 мм.

Полярна зоря віддалена від полюса світу на 0°47'02", тому, щоб навести край вказівника точно на полюс, око спостерігача повинно розташовуватися від кільця на відстані 550 мм. При цьому Полярна зоря повинна торкнутися внутрішнього краю кільця, як показано на малюнку.

Юстування проводять за допомогою опорних гвинтів. Але якщо потрібно, трубу основи можна трохи розвернути накидним ключем. Після юстування гайки контрять, візир знімають і приступають до розмітки циферблату.

Сонячним днем опівдні за сигналом точного часу зробіть олівцем на циферблаті позначку положення тіні від покажчика. Потім, відкрутивши стопорний гвинт, зніміть циферблат разом із втулкою. Подальшу роботу можна виконувати у приміщенні.

На ватмані проведіть циркулем коло діаметром 60 см і поділіть його на 48 частин. У кришку столу забийте маленький цвяшок без капелюшка або голку. Строго по центру наколіть на нього ватман і лист картону. На дерев’яній підставці встановіть годинник, щоб робочий край вказівника був перпендикулярний площині столу.

На відстані 2–3 метри від годинника розмістіть яскраву електричну лампочку. Сумістіть тінь від вказівника з поміткою на циферблаті і, повертаючи його навколо осі, перенесіть з ватману інші поділки з кроком в 7°30'. Залишається виділити поділки чорною фарбою, за допомогою трафарету надписати цифри і встановити циферблат на місце.

Щодня спостерігаючи за годинником, ви помітите, що навесні він буде поспішати, а восени відставати.

Справа в тому, що Земля обертається навколо Сонця не за коловою, а по еліптичній орбіті, і, отже, тривалість доби змінюється. З цієї причини один раз на 7–10 днів годинник необхідно звіряти з сигналом точного часу і коригувати.




Де можна побачити стародавній сонячний годинник

Сонячні годинники, якими вони були раніше, можна побачити в музеях, наприклад у Музеї М.В.Ломоносова в складі Музею антропології і етнографії ім. Петра Великого РАН.






Автор:
    Джон Бредлі
Дата:
    1710-1716 рр.
Розмір:
    31,6 х 19,5 см
Техніка:
    латунь, позолота, гравірування
Опис:
    Сонячний годинник горизонтальний азимутальний з двома гномонами і двома шкалами. Виготовлений англійським майстром Дж. Бредлі, який працював у Росії з 1710 р. Годинник належав Петру I, після його смерті знаходився в Імператорському кабінеті Петербурзької Кунсткамери.

19. Г. 5.

Це проста задача. Розгляньте уважно малюнок, нам якому зображений рівноплечий важіль, що виконує роль терезів. Маса Карлсона після об’їдання – 30 кг, тобто, йому вдалося з’їсти 30-20=10кг варення! А це немалий запас на зиму – аж 5 банок, у кожній з яких 2 кг смакоти.


Якби Домомучителька підвісила Карлсона до люстри, їй не вдалось би з’ясувати, скільки ж варення він з’їв.


20. А. Так, але це не буде помітно.

При збільшенні температури об’єм майже всіх тіл збільшується – це Маруся засвоїла на уроках природознавства дуже добре. Це тому, що при нагріванні збільшується середня відстань між молекулами речовини, зменшується її густина, а об’єм, відповідно, зростає. Спробуємо з’ясувати, чому ці зміни не завжди помітні без ретельних вимірювань. Давайте для простоти міркувань припустимо, що людський організм складається лише з води. (Науковці сказали б – у нашій моделі людина складається з води). Така модель має обґрунтування, адже у людському ембріоні 97 % води, у новонародженого – 88 %, а до п’ятдесятирічного ювілею в організмі залишається приблизно 60 % води. Найбільше води міститься в головному мозку людини – системі, яка керує всім організмом і в якій відбуваються найшвидші реакції.

Відносна зміна об’єму води при нагріванні на один градус дуже маленька – приблизно 0,02%. Якщо температура води зросте на 50 оС, то її об’єм збільшиться на 1%. Навіть при такому зростанні температури не завжди можна візуально зафіксувати зміну об’єму. Звичайно, якщо нагрівати воду у довгій тонкій пробірці, ефект зміни об’єму буде помітнішим, особливо, якщо температура зросте на 10-20 оС. Але ж Маруся, напевне, не захворіла так сильно, інакше її не хвилювало б, що про неї подумає Сашко з 7–Б.

Зміна об’єму (густини) води із зміною температури має величезне значення у природі. Під час охолодження густина води, так само як інших речовин, збільшується. Але прісна, річкова вода густішає при зниженні температури лише до +3,98 оС, а далі – густина води зменшується, вода стає легшою. Ця “ненормальна” поведінка води багато важить у природі. Восени, коли різко понижується температура повітря, охолоджується також вода в водоймах. Охолодження починається зверху, вода опускається доти, доки температура всього водоймища не понизиться до + 3,98 оС . При такій температурі цілком можливе життя. При подальшому охолодженні густина води зменшується і вона вже не опускається, а залишається на поверхні, охолоджується до нуля і замерзає, перетворюючись у кригу. Плаваючи на поверхні води, крига перекриває доступ холоду в нижні шари, оберігаючи їх від промерзання. Ось який дивний механізм подарувала прісній воді природа, зберігаючи планету від промерзання. Зовсім по-іншому поводиться морська вода. Вона не має, як прісна, температурного порога і, охолоджуючись, весь час опускається, аж доки зверху її скує мороз. Шари води з нульовою і навіть нижчою температурою (морська вода замерзає при температурі –1,9 оС) досягають великих глибин. Навіть у тропіках води океанів на великих глибинах мають температуру близько нуля градусів. Арктичні холодні води розтікаються по дну Світового океану. Крига в морях і океанах значно товща, ніж у прісних водоймах. Але що таке товщина криги у кілька метрів чи навіть кілька десятків метрів проти кілометрових океанічних глибин? Скувати морські води до самого дна земні морози не здатні навіть на полюсах. Особливості поведінки солоної води дуже важливі для життя в морях і океанах. Так само, як у людському організмі кров розносить кисень, холодна вода, опускаючись на дно, несе кисень із поверхні для глибоководних мешканців морів та океанів. Збагачена киснем холодна арктична вода розтікається по океанічному дну. Там її підігріває земне тепло, і вона піднімається вгору, щедро роздаючи принесений із поверхні кисень. Якби не ця властивість морської води – океан був би мертвий.

До речі, об’ємне розширення води при замерзанні дуже велике – 11%. Взимку у сніжних районах при заході Сонця частина води, яка вдень розтанула, може замерзнути. Таке явище може викликати сніжну лавину.

21. Г. Восьминіг.

У таких головоногих молюсків, як кальмари, каракатиці, восьминоги є чорнильний мішок, рідина з якого використовується для захисту від ворогів. У хвилини небезпеки восьминоги випускають із воронки струмінь отруйної чорної рідини, яка не одразу розтікається, а утворює краплину, причому ця крапля набуває обрисів самої тварини, що вводить нападника у стан повної розгубленості. Тільки-но хижак кидається на удаваного восьминога, крапля розтікається, утворюючи густу чорнильну хмару, під покровом якої восьминіг швиденько тікає.

Крім того, до складу цієї чорнильної рідини входять речовини, які виявляють паралізуючу дію на нюхові нерви хижаків. Так, найгрізніший ворог восьминогів – мурена – випробувавши на собі дію чорнильного „заряду”, на годину втрачає нюх.

Чорнило у восьминогів виробляє особливий відросток прямої кишки – грушовидна залоза, або чорнильний мішок, який заповнений уже при народженні молюска. Внутрішня поверхня мішка розділена на дві камери, у верхній знаходяться „готові” чорнила, у нижній – зерна чорного пігменту, який у міру спорожнення верхньої камери розчиняється під дією соків залози і перекачується у верхню. Запасу чорнил вистачає на шість „сеансів залякування”.

Після повного спорожнення мішка восьминіг уже через півгодини повністю відновлюється – і знову у озброєний.

Щоправда, чорнил не є безпечним і для їхніх власників. Відомі випадки, коли акваріумні восьминоги, атакуючи противника, викидали чорнила, а через деякий час самі ж від них гинули. Тому на волі завбачливі восьминоги дуже швидко ретируються з поля бою.




22. Б. Фосфор.

Якщо першу букву у слові „Фосфор” змінити на „Б”, то утвориться слово „Босфор” – назва протоки між Європою і Малою Азією, яка з’єднує Чорне і Мармурове моря. Довжина протоки – приблизно 30 км, максимальна ширина – 3 700 м на півночі, мінімальна ширина протоки – 700 м. Глибина фарватеру від 33 до 80 м. По обидва боки протоки розташоване велике турецьке місто Стамбул.



Міст через Босфор


За легендою протока отримала назву завдяки доньці древнього аргівського царя. Прекрасна кохана Зевса на ймення Іо була перетворена ним на білу корову, щоб уникнути гніву дружини Зевса Гери. Нещасна Іо вибрала водний шлях до спасіння, пірнувши у синяву протоки, яка відтоді і називається „коров’ячим бродом” або Босфором.
23. Г. Миш’як.

Якщо уважно прочитати всі п’ять відповідей, то можна побачити, що назва неметалу „миш’як” складається з назв двох тварин – миша, яка пищить і як – який мукає.

Миш’як – крихка тверда речовина сірого кольору. Позначається хімічним символом As. Миш’як і всі його сполуки – отруйні. Саму назву „миш’як” пов’язують із використанням його сполук для знищення мишей та щурів. Сполуки миш’яку застосовують також для виготовлення деяких фарб, а також у медицині, наприклад, у стоматології.

Миша – маленький гризун, зазвичай сірого кольору, з гострою мордочкою і довгим голим хвостом, яка завдає шкоди господарству. Довжина її тіла – 7–10 см, хвіст складає 50–70 % довжини тіла. Забарвлення хутра пустельних форм – світле, жовтувато-пісочне, з білим низом, а забарвлення північних форм мишей – сіре на спині та боках і світло-сіре знизу. Одомашнена миша – біла. Живуть домові миші в норах. Нори – невеликі, просторі: з гніздовою камерою, розташованою на глибині 20–30 см і зазвичай одним виходом. Ареал домової миші майже всесвітній. Її не було хіба що в Антарктиді, та навряд чи можна стверджувати, що і тепер вона там відсутня.



Всюдисуща миша


Як – велика тварина з довгим тілом, відносно короткими ногами, широкими, округлими копитами і важкою, низько посадженою головою. Висота в загривку – до 2 м, маса у старих биків – до 1 000 кг. Довжина тіла старого самця до 4,25 м, з них 0,75 м припадає на хвіст. Довжина тіла самки – до 2,8 м, висота – 1,6 м, вага 325–360 кг. Яка також називають тибетським або хрюкаючим биком – невдоволена тварина хрюкає, що для великої рогатої худоби не характерно. Його батьківщина – Тибет. Експлуатується як в’ючна та м’ясна тварина. У районах розведення вживають також молоко яка. На загривку в яка знаходиться невеликий горб, від чого спина здається покатою. Роги в обох статей довгі, однак не товсті, широко розставлені, від основи направлені в боки, а потім загинаються вперед-вгору; довжина – до 95 см, а відстань між кінцями – 90 см.

Як вирізняється довгою косматою шерстю, яка звисає з тулуба і майже повністю закриває ноги. Шерсть – темно-бура або сірувато-чорна всюди, крім морди, де часто бувають білі відмітини. Від зимових холодів яка захищає густий зваляний підшерсток, який навесні та влітку випадає великими пасмами. Шерсть яків широко використовують тибетці, при чому на тваринах нерідко можна побачити упряжку, сплетену з їхньої власної шерсті. Якщо на більшій частині тіла шерсть густа і рівна, то на ногах, боках і животі – довга і космата, вона утворює свого роду суцільну „спідницю”, яка майже доходить до землі. Хвіст також покритий довгим жорстким волоссям і нагадує конячий.



Як у „спідниці”


Е то24. В. Південна Америка.

Лама (лат. Lama glama) – південноамериканський ссавець сімейства верблюдових, одомашнений індіанцями Анд. Хутро лами не вирізняється цінністю; ламу, в основному, використовують як в’ючну тварину.

Предки лам жили на високогірних плато в Андах. Цей вид досі використовують для перевезення тяжких вантажів через гірські хребти стежками, недоступними для сучасного транспорту. Нав’ючують лише самців: одна тварина переносить за день 27–45 кг на відстань приблизно 24 км. Якщо в’юк надто важкий, лама зупиняється і сідає, жодне покарання не змусить її надриватися, настирливому погоничеві вона просто плюне в лице смердючою жуйкою.

Лама – ще той упертюх!


25. Б. Орлан білоголовий.

Орлан білоголовий (лат. Haliaeetus leucocephalus) – великий хижий птах сімейства яструбиних, який проживає на території Північної Америки. Є одним із національних символів США; його стилізоване зображення знаходиться на багатьох атрибутах цієї країни, у тому числі національному гербіВеликій Печатці та президентському штандарті. 20 червня 1782 року білоголовий орлан офіційно почав називатися національним символом Сполучених Штатів Америки після того, як Континентальний конгрес після шестирічних запеклих дебатів проголосував за сучасне зображення державного герба цієї країни – Великої Печатки. У центрі герба зображений орлан із розпростертими крилами, в дзьобі він тримає сувій з надписом на латинській мові: „E Pluribus Unum”, що можна перекласти як „Серед багатьох – один” – лозунг, покликаний об’єднати націю. В одній лапі орлан стискає 13 стріл, в другій – оливкову гілку. Однак ще до затвердження герба зображення орлана з’явилося в 1776 році на монеті штату Массачусетс номіналом в 1 цент.



Велика Печатка США


У першій половині XX століття чисельність популяції білоголового орлана значно знизилася, у зв’язку с чим 1967 року він був взятий під охорону федерального уряду США. Останнім часом намітилася тенденція до збільшення чисельності цих птахів, і 1999 року навіть постало питання про її виключення з федерального переліку видів, які перебувають під загрозою зникнення.

Орлан білоголовий


26. В. Землерийка.

Все пізнається у порівнянні. При зменшенні маси тіла у 8 разів площа поверхні (з якої відбувається випаровування і через яку здійснюється теплообмін) зменшується лише в 4 рази. Тому малі тваринки втрачають тепло швидше, ніж великі, і саме з цієї причини їм необхідно постійно поповнювати запаси органічних речовин, які забезпечують тварину енергією для зігрівання. Найменші теплокровні тварини (важать приблизно 2 г) – землерийки – за день споживають їжі вдвічі більше, ніж важать самі. Маса їхнього серця становить 14 % від маси тіла, а у слона – 4 %. Воно робить понад тисячу ударів на 1хвилину, у слона – 25 ударів. Уявіть голодного Петрика, який з’їв більше 30 кілограмів їжі на обід. А вдвічі більше можете уявити? Бідна-бідна була б його мама. А для землерийки такі апетити – норма.

Землерийки приносять суттєву користь, винищуючи шкідників – ґрунтових комах та їхніх личинок. Вони цілорічно знищують величезну кількість комах, ще й у місцях, недоступних для багатьох інших комахоїдних ссавців і птахів: під снігом, під хмизом, каменями, в товщині листової підстилки, в глибині нір тощо.

Землерийка – маленька ненажера


27. А. Про ягоду.

Плід помідора називається ягодою. Ягода – це соковитий багатонасінний плід зі шкірястим зовнішнім шаром, який характерний і для смородини, аґрусу, картоплі, баклажана, винограду тощо.

Ягода – це плід, у якого всередині багато насіння і немає кісточки. Стигла ягода м’ясиста та соковита (суниця, виноград, вороняче око, брусниця, чорниця, лохина, журавлина).



М’ясисті, соковиті ягоди


Отже, вишня – не ягода, а томат – ягода? Так і є з точки зору вченого-ботаніка. І цитрусові плоди: апельсин, лимон, мандарин, грейпфрут, померанець – теж ягоди. Гнізда з насінням усередині цих плодів заповнені ароматним соком.

Плоди сімейства гарбузових – тип ягоди. Значить, гарбуз, кавун, диня, огірок – теж ягоди. Доведеться звикати до думки, що кавун з огірком – родичі, та ще й ягоди.



Як не дивно, але це – теж ягоди


Але повернімося до помідора. Походить він із Південної Америки (Перу, північні райони Чилі, Галапагоські острови). Населення Мексиканської країни вирощувало „любовні яблука” з давніх-давен. Інки та ацтеки називали їх „томатль”, що означало „велика ягода”, а стосувалася назва і плоду, і самої рослини. У нас помідори мають подвійну назву: мексиканську (томат) та італійську (помідор). Був час, коли слово „помідор” у нас розуміли як французьке „помм д’ор” – золоте яблуко. Та це було помилкове тлумачення.

Рослину з Америки завезли спершу в Іспанію, а звідти вона потрапила в Італію. Італійці вважали помідори „яблуком маврів” – „поми деі морі”. Маври поступово забувалися, і назва була зрозумілою не кожному. Найкращим здавалося звучання „помі д’аморі” (яблука кохання).

Лише через багато років початкове назва була відновлена ботаніками. І тепер на „томати” можна часто натрапити в науковій літературі нарівні з латинською назвою „лікоперсикон”, тобто „вовча ягода”, „вовчий персик” (придумав Карл Лінней 1754 року).

Томати у себе на батьківщині представлені однорічними та багаторічними рослинами. Серед них є кущі пряморостучі зі злегка звивистими стеблами, і навіть такі, що повзуть по землі. В Європі томати вперше з’явилися в Іспанії в середині XVI століття. Привезли їх туди з Перу під назвою „помі дель Перу”, тобто „яблуко перуанське”. В Іспанії ними захопилися лише як декоративними і лікарськими рослинами; в Італії вони швидко стали новим овочем. Автором першої друкованої згадки про томати був італієць, лікар і ботанік Пьєтро Андреа Маттіолі. У 1554 році він писав: „Починає вводитися плід здавлений, подібний на округлі яблучка, розсічений, схожий на диню, спочатку кольору зеленого, потім, коли настає стиглість, у деяких рослин виявляється золотистим, в інших же червоним і тому зазвичай називається „помодоро” („золоті яблука”). Їх також їдять”. За самою назвою можна припустити, що в Італії спочатку культивувалися ребристі, переважно жовтоплідні помідори. Про це свідчить і перший його „портрет”, виконаний Р. Додонеусом 1553 року, підписаний „Пома аморіс” (яблуко кохання). Радянські ботаніки, вирушивши з експедицією в Південну Америку, знайшли там „дикунів”, дуже схожих на перші помідори, які „позували” художнику-європейцю. Була інша томатна гілка. Саме її представника ботанік Баухін описав і намалював 1596 року під назвою „вишневидний томат”. Ці старожили томатного роду стали родоначальниками всіх культурних сортів.



Маттіоллі, через крупні плоди спочатку зарахував помідор до роду мандрагора, який славився своєю отруйністю. А оскільки в Європу потрапили томати жовтого кольору, вони отримали італійську назву „помо д’оро” – золоте яблуко. Пізніше помідор зарахували до роду пасльон і назвали Solanum lycopersicum (пасльон вовчий персик). Та й сучасна його назва не набагато краща – Lycopersicum aesculentum – вовчий персик їстівний.

Хто з європейців першим скуштував помідор і коли це відбулося, невідомо, однак ще у XVIII столітті цю рослину мало споживали як їстівну. У 1780 році російський посол у Франції повідомив Катерині II, що французькі волоцюги їдять помідори з клумб і ніби від цього не страждають. Більше того, навіть в Америці, на континенті, де перуанські та мексиканські індіанці вже давно вирощували томати (назву „туматль” услід за мексиканцями вперше використав у 1572 році італійський учений Гіландіні), помідор до середини XIX століття вважали отруйним. Причому настільки отруйним, що в 1776 році, під час боротьби Америки за незалежність, кухар Джорджа Вашингтона намагався отруїти його м’ясом, приготованим з помідорами. Сам повар був настільки наляканий скоєним, що перерізав собі горло зі страху перед покаранням. А Джордж Вашингтон, скуштувавши томатний соус, лишився і живим, і задоволеним. Ось так ботаніки намудрували з помідорами, надовго залякавши європейців їхньою вигаданою отруйністю. Помідорний бум у світі почався тільки після Першої світової війни – через 350 років після першого знайомства європейців з помідорами.

Перші друковані згадки про помідори в Росії належать до 1780 року, коли Кіріак Кондратович видав свій словник „Дикционер или речениар о разных произращениях, то есть древах, травах, цветах, семенах огородных и полевых, кореньях и о прочих былиях и минералах”. Під буквою „Я” значилося: „Яблуко любовне” – “пома аморіс”, (арабською – „алка-кепги”).


28. Г. Мурахоїда.

Ми кажемо: „Як корова язиком злизала”, бо погано знайомі зі справжніми „лизунами”. У мурахоїда язик до 0,5 м у довжину і дістає до середини гнізда термітів чи мурашок. А випускати і втягати його мурахоїд може 160 разів на хвилину. За добу ця тварина злизує до 30 000 мурашок і термітів. Який досконалий язик! Є правда недолік – вузька спеціалізація, більше нічого не вміє робити. Корова такий би собі не купила. А ви?



Язикатий любитель термітів


29. А. Пліснявий гриб, мідний купорос

Усіх тварин, які згадуються у варіантах відповідей, можна назвати нашими співмешканцями. Павуків, комарів і тарганів, сподіваємось, ви відкинули відразу. Ці не зубасті комахи не ласують стінами. Миші можуть гризти усе, але мурашиний сік не є сильною отрутою. Навпаки, він має лікувальні властивості. У Китаї одним із найкорисніших напоїв вважають саме мурашиний сік, а самі мурашки є там делікатесом от уже понад 3000 років. Мурашки містять в собі стільки ж білків, як і соєві боби, а вже краще за сою і тисячі соєвих страв у китайців немає нічого. От і їли б сою, а живих мурашок – шкода.

Справжнім рекетиром наших стін є пліснявий гриб. Розвиток пліснявих грибів на поверхні деревини, інших матеріалів призводить до їхнього фізичного руйнування. Особливо шкідлива пліснява для дерев'яних конструкцій.

Грибок на стінах


Грибкові плями, які виникають в підвалах, у ванних або жилих кімнатах, – ознака підвищеної вологості і поганої вентиляції приміщення. Пліснява – це колонії одноклітинного грибка, який розвивається зі спор, які у законсервованому стані у великій кількості постійно є у повітрі. За сприятливих умов (підвищена вологість і тепло) спори прокидаються і інтенсивно розмножуються.

Пліснява небезпечна не лише для будівельних конструкцій, але й для здоров’я людини. Потрапляючи у дихальну і кровоносну системи, спори можуть викликати ряд захворювань. А ще у процесі розмноження пліснявий гриб виділяє леткі органічні сполуки зі специфічним запахом, які дуже шкідливі для здоров’я. Наслідки можуть бути різними. Перш за все, це – алергічні захворювання шкіри (дерматози, мікози) та дихальних шляхів (катар, кашель, бронхіальна астма). А також захворювання опорно-рухового апарату, головні болі, нудота, головокружіння і навіть виснаження. Ця напасть перш за все чіпляється дітей, людей похилого віку та людей з ослабленим імунітетом.



Пошкоджені грибком будівельні матеріали рекомендують обробляти мідним купоросом, канцелярським клеєм або іншими сучасними хімічними засобами – антисептиками, які володіють протимікробною та протигрибковою дією.
30. Г.

З точки зору водія муха здійснює складний рух, який можна розкласти на два простих. По-перше, вона рухається прямолінійно вздовж стрілки годинника, а по-друге – обертається навколо осі, на якій закріплена стрілка, по коловій траєкторії, радіус якої щомиті збільшується. Поєднання цих двох рухів дає траєкторію у вигляді спіралі, що розкручується. Увага! Якщо водій автомобіля задивляється на муху, що повзе по стрілці годинника, може трапитись аварійна ситуація на дорозі.


Достарыңызбен бөлісу:


©netref.ru 2019
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет