Міністерство освіти І науки україни маріупольський державний університет рада з науково-дослідної роботи студентів, аспирантів, молодих вчених дебют збірник тез доповідей студентів



жүктеу 5.21 Mb.
бет11/37
Дата28.04.2016
өлшемі5.21 Mb.
түріПротокол
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   37
: Nauch
Nauch -> Геометрия в абстракции
Nauch -> Фитонимическое пространство в языковой картине мира: словообразовательный и мотивационный аспекты
Nauch -> Отчет о научной деятельности Учреждения Российской академии наук Уфимского научного центра ран за 2010 год
Nauch -> Технология глубокой очистки нефтесодержащих сточных вод объектов железнодорожного транспорта с использованием активированного алюмосиликатного адсорбента
Nauch -> Аворска справка за научните приноси по темата на конкурса на доц д-р Евгени Семков
Nauch -> Научное общество как форма организации проектной деятельности младших школьников в Менделеевской школе-саде
Nauch -> Научные сообщения Әож 62-523=512. 122
Nauch -> Лингвостилистическая специфика комического в литературной сказке
Nauch -> Творческая работа педагогов

Литература

1. Берковский Н. Я. Романтизм в Германии / Н. Я. Берковский. – Л.: Наука, 1974. – С. 463 – 537.

2. Миримский И. В. Гофман Э.Т.А. Избранные произведения в 3-х томах. / И. В. Миримский / Т.1. – М.: Худож. лит., 1962. – С. 5 – 42.

3. Художественный мир Э.Т.А. Гофмана. – М.: Наука, 1982. – 292 с.

4. Чавчанидзе Д. Л. Романтический мир Эрнста Теодора Амадея Гофмана [Электронный ресурс] / Д.Л. Чавчанидзе // Вступ.ст. в кн.: Э.Т.А. Гофман “Золотой горшок” и другие истории. – Режим доступа: http://lib.ru/GOFMAN/mirgofm.txt
821.111(73)-32ОГен(043) Зайцева Поліна Миколаївна

КОМІЧНЕ У ОПОВІДАННІ О'ГЕНРІ «ВОЖДЬ ЧЕРВОНОШКІРИХ»

О'Генрі-один з найвідоміших американських письменників. Письменник-гуморист писав про те, що знав і бачив навколо себе. Він підкорив своїх читачів не гострою соціальною темо, а як майстер комічного. Письменник любив коли люди сміються, тому дивився на світ усміхненими очима. Знаток комічного не забув про те, що в оповіданні повинні поєднуватися гумор і глибоке почуття.

Комічне - категорія естетики, що характеризує той аспект естетичного освоєння світу, який супроводжується сміхом без співчуття, страху і пригнічення. У комічній ситуації людина інтуїтивно осягає невідповідність між неповноцінним, недосконалим змістом явища і його формою, яка претендує на повноцінність і значущість, між високою метою і негідними засобами її досягнення. Комічне-не випадковість і не каприз суб'єкта, воно виявляє повний динамізм і суперечності життя суспільства, життя людей, необхідний компонент людської історії, яка, почавшись трагедією, своєю наступною фазою має комедію. Комічне, смішне-це не тільки соціальне явище, воно несе в собі естетично-національні особливості і зміст. Форми комічного різноманітні, вони несуть у собі різний зміст і неоднаково відображаються-втілюються в мистецтві [6, с. 75]. У нашому дослідженні ми ставимо за мету виявити особливості комічного в оповіданні О'Генрі «Вождь Червоношкірих».

У філософії та естетиці поширена думка, згідно з яким комічне відрізняється від елементарно-смішного своєю соціально-критичною спрямованістю. Комічне-прекрасна сестра смішного. Воно породжує соціально забарвлений, значимий, одухотворений естетичними ідеалами, «світлий», «високий» сміх, що заперечує одні людські якості і суспільні явища і утверджує інші. Області смішного і комічного мають загальний смисловий фон, але розрізняються в деяких деталях. Їх можна представити як два майже суміщених один з одним логічних кола. Вузька область смішного, що виходить за межі комічного, включає в себе сміх як чисте фізіологічне явище, наприклад, сміх від лоскоту або істеричний сміх. Область комічного, що виходить за межі смішного, включає в себе явища, більшою чи меншою мірою відповідні структурі комічного, але не викликають явної сміхової реакції . До цього кола можна віднести різку викривальну сатиру, натяки, деякі гостроти, історично обумовлене комічне. У двох обумовлених випадках можна говорити тільки про смішне. У більшості ж ситуацій сфери комічного і смішного збігаються. У цих випадках допустимо використовувати поняття «смішне» і «комічне» як синоніми.

До проявів (видами) комічного традиційно відносять сатиру, гумор, іронію, сарказм, гротеск. Комічне може виявлятися в більшості видів і жанрів мистецтва , але найбільше воно характерне для жанрів комедії, буфонади, міма, капусника, фарс , скетчу, кінокомедії, фейлетону, епіграми, пародії, частівки, карикатури, шаржу. Комічне може виражатися у формі анекдоту, жарти, каламбуру, а також виникати не усвідомлено - в застереженнях, описках, різних комічних непорозуміннях і помилках.

Хоча традиційно категорія комічного вживається в естетиці по відношенню до мистецтва, її сенс набагато ширше. Вона може застосовуватися як філософська категорія по відношенню до соціальних процесів, історії, життя в цілому.

Усі історії розказані письменником закінчуються добре. Часто його герої перемагають завдяки щасливому випадку. Зокрема в новелі «Вождь червоношкірих» письменник оповідає про незвичайне викрадення. Два друга, перебуваючи в алабамському містечку Вершина, припускаючи роздобути дві тисячі доларів на проведення шахрайської спекуляції земельними ділянками, вирішили викрасти єдиного сина одного з видних городян на прізвище Ебенезер Дорсет з метою отримати від батька гроші за повернення сина, щоб на них «зайнятися перепродажем земельних ділянок у Західному Іллінойсі». В оповіданні за допомогою багатьох комічних епізодів О'Генрі висміює явище, яке отримало назву кіднепінг. Викрадачі доведені до відчаю тому, що Джонні зовсім не прагне повернутися до батька, який у свою чергу, не поспішає розшукувати сина і погоджуватись з умовами його викупу. І ось новела досягає найбільшого комізму тоді, коли хлопець своїми жорстокими знущаннями і забавами може довести злодіїв до божевілля. Викрадачі догоджали Джонні як тільки могли, проявляючи чудеса витримки й фантазії, але дарма. Витівки, одна безглуздіша і жорстокіша за іншу, так і сипалися з нього, не даючи їм ні спати спокійно, ні жити. Такий несподіваний крутий поворот сюжету точніше було б назвати зламом сюжету, що взагалі є дуже характерним художнім прийомом для О'Генрі. Але, кумедність головного сюжету в тому, що гроші за викраденого сина отримує батько, а не викрадачі, які ледь втекли від малого бешкетника, поки батько тримав його. 

О'Генрі в оповіданні взяв собі за мету показати зло і знищити його сміхом. Адже, смішне часто трапляється в житті, є воно і в літературі. Сміх буває різний і письменнику не байдуже як саме буде сміятись читач. З вище згаданого ми бачимо, що літературні персонажі потрапляють у комічні ситуації, тому злостивий сміх, викликаний їх незвичною поведінкою. Автор у своєму творі зменшує людські вади до такої міри, що вони стать смішними. Звiсно, в оповiданнi є над чим серйозно замислитися, але саме гумор допомагає визначити проблему: не треба занедбувати виховання, бо iнакше дитина стане страшнiшою вiд злочинця.



Література

1. В Америке все возможно : антол. американ. юмора / сост. и вступ. ст. и коммент. А. Ливерганта – М. : Б.С.Г.-Пресс, 2006. – 744 с.

2. Карасев Л. В. Философия смеха / Л. В. Карасев. М. : РГГУ, 1996. – 224 с.

3. Мендельсон М. О. Американская сатирическая проза ХХ века / М. О. Мендельсон. – М. : Наука, 1972. – 265 с.

4. Песорина Л. Н. Языковые средства создания комического эффекта в коротком рассказе: на материале произведений О. Генри, Э. Кестнера, А.П. Чехова : дис. … канд. филол. наук : 10.02.10 / Л. Н. Песорина ; Киев. нац. пед. ун-т. – К., 2006. – 235 с.

5. Старцев А. А. Новелла в американской литературе / А. А. Старцев // Американская новелла ХІХ–ХХ века. – М. : Наука, 1982. – С. 3–21.

6. Хализев В. Е. Теория литературы : учеб. / В. Е. Хализев. – М. : Высш. шк., 1999. – 398 с.
УДК 3121.82–312 Зиков Богдан Сергійович

ЛЮДИНА НА ВІЙНІ У ТВОРЧОСТІ Е.ХЕМІНГУЕЯ ТА Е.М. РЕМАРКА

Два великих письменника - Ернест Хемінгуей і Еріх Марія Ремарк, два різних континента - Америка і Європа. Але творчість, думки та дії цих письменників об`єднує тема війни. Обидва брали участь у воєнних діях. Ремарк добровільно пішов на війну вісімнадцятирічним юнаком, був поранений у ногу, решту війни провів у шпиталі. Хемінгуей, захоплений пропагандою війни за спасіння демократії, у 1918 році відправляється у составі автоколони Червоного Хреста на айстро-італійський фронт, де був поранений у ногу, з якої лікарі витягли 27 осколків і це – не останнє його поранення. Гаряче відізвався Хемінгуей на події 1936 року в Іспанії. У якості військового кореспондента він відправляється захищати республіку. А наступна війна, у котрій письменник брав участь – це Друга Світова: він допомагав французському опіру, висаджувався разом з військом у Нормандії.

Отже, Ремарк на війні - солдат, а Хемінгуей - офіцер Червоного Хреста та воєнний кореспондент. Таке положення і різний підхід до творчості визначили те, що вони дивилися на війну з різних позицій. Натуралізм в усьому, страшна реальність деталей, картини бою, трупи, бруд, кров описуються Ремарком так, начебто він знаходиться в середині подій. Така приголомшлива реальність практично лишає людину права на вільний вибір. Юнаки покірно під керівництвом вчителя йшли на бійню, щоб потім також покірно йти на смерть по команді. У погляді Хемінгуея на війну нема ремарківського відчуття безвиході, а людині надається вільний вибір дій. Так, Генрі у романі «Прощавай, зброє» тікає з пекла війни, в цьому йому також допомагає і любов до Кетрін. Трохи не вистачило поняття безглуздості війни та рішучості кинути зброю герою романа Ремарка «Час жити та час помирати» Паулю – його вбили. І не зважаючи на те, що Хемінгуей вибрав інший погляд на війну, він її зображує немов зовні, в обох письменників мета досягнута: показана людина на війні, її відношення до неї, зміна поглядів, перетворення особистості за час війни. Читач все це ясно бачить та співпереживає.

Романи Ремарка: «На західному фронти без змін», «Повернення», «Час жити та час помирати» та роман Хемінгуея «Прощавай, зброє» об`єднує ненависть до війни, ії жахів, віра у можливості людини, ії духовну стійкість. Ті, що йшли на війну, свято вірили у те, що їм говорили з трибун та газетних сторінок про патріотизм, про величчя нації. Зовсім молоді, зі шкільної лави вони попадали до пекла, у військову м`ясорубку. Узагальнено про це говорить герой роману «На західному фронті…» Пауль: «Снаряди, хмари газів, танкові дивізіони - каліцтво, задуха, смерть. Дизентерія, грип, тиф - болі, гарячка, смерть. Окопи, лазарет, братська могила - інших можливостей немає. Кошмари фронту провалюються в підсвідомість» [4;183]. У романі Хемінгуея "Прощавай, зброє" картини боїв було зображено фрагментами: це розриви снарядів, атаки, страшні картини відступу, безглуздий розстріл офіцерів армії польовою жандармерією, безліч поранених і вбитих. Спочатку настрій військових був оптимістичний, наприклад, лейтенант Френк Генри з роману «Прощавай, зброє» вважав, що потрібно вести війну до кінця. А солдати в час відпочинку та затишшя вирішують тільки повсякденні солдатські проблеми, не думаючи, яка халепа чекає на них. Але потім приходить спочатку розуміння того, навіщо ведеться війна, а далі - ненависть до неї та до тих, хто її розпочинає. Солдати в романі говорять: «Ми думаємо, ми читаємо. Ми не селяни. Але навіть селяни не такі дурні, щоб вірити у війну. Усі ненавидять цю війну» [7; 222].

В усіх романах Ремарка про війну у солдатів поступово наростає втома, невіра в перемогу, розуміння безглуздя війни. Слова героя роману Пауля "На західному фронті ..." чітко висловлюють думку про війну: "Нічого не залишилося крім страху смерті, болісного питання: чому? Чому цьому не покладуть край?» [4; 184]". Війна змінює погляди, трансформує особистість. На прикладі героя роману Ремарка "Час жити і час помирати" Ернста Гребера висвітлюється проблема розплати та спокути німецького народу перед людством.

Світогляд своїх ровесників Ремарк висловив словами: "Ми збиралися воювати проти всього, що визначило наше минуле: брехні, користі, самолюбства і перестали довіряти всім, всім крім найближчого товариша, не вірили ні у що, крім хліба, тютюну, землі, неба, дерев, і в результаті все стало забуватися і руйнуватися. Залишилось тільки безсилля, байдужість, відчай і горілка. Минув час великих мрій, настав час ділків, продажності і злиднів» [6; 317]. Війна - світове зло, виробила характер, психологію цілого покоління, яке потім стали називати "втраченим". Це покоління ще довгий час після війни не знаходило собі місця в житті: хтось впадав в депресію, хтось покінчив з життям самогубством, як герої роману Ремарка «Повернення». Це і є найбільш велика спокута, тобто жертва, принесена людству.

Напевно, це і є світова рівновага справедливості. І Ремарк, і Хемінгуей силою таланта показали, що робить з людиною війна, як вона виснажує тіло та душу, робить людину розгубленою перед життям. Краще, ніж сказав про відношення до війни кожної чесної людини великий письменник-антифашист Ернест Хемінгуей, не скаже ніхто: «Я брав участь у багатьох війнах, тому я звичайно упереджений у цьому питанні, сподіваюся навіть дуже упереджений. І я прийшов до свідомого переконання, що ті, хто воював на війні – найкращі люди. Чим ближче до переднього краю, тим більш кращих людей там зустрічаєш. Проте, ті, хто розпалює, затіває і веде війну – свині, які думають тільки про економічну конкуренцію і про те, що на цьому можна нажитися. І я вважаю, що всі, хто наживаються на війні, хто сприяє її розпалу, повинні бути розстріляні в перший же день військових дій. Я би з радістю узяв на себе місію розстріляти їх, якби ті, хто піде воювати, належним чином уповноважили мене на це» [8, 12] .

Висновок, який можна зробити, проаналізувавши твори Ернеста Хемінгуея та Еріха Марії Ремарка, що відображують тему людини на війні, тільки один: обидва письменника ненавиділи війну. Показуючи жорстокі сцени битв та гибелі людей, вони розвінчували брехливу романтику війни і, головне, прагнули показати, у яке жахливе положення поставлена людина своїм суспільством. Об`єднує твори обох письменників показ душевних страждань людини, яка поступово прозріває та у якої руйнуються надії. Але, якщо у Хемінгуея домінує показ і монтаж подій, Ремарк немов сам знаходиться у їх вирі. Якщо дії на війні у Хемінгуея розгортаються так, що людина більш розмірковує про війну, аналізує її, то у Ремарка одразу починається зав`язка: картина бою, натуралістичні деталі поранень, смерті тощо. Героям Ремарка не вистачає рішучості кинути зброю, а лейтенант Генрі у Хемінгуея її свідомо кидає. Хто кинув зброю - залишився живим, не кинув - його вбито. В цьому і є філософський сенс різного мислення.



Література

1. Іванов А. Е.М. Ремарк. Три брати / А. Іванов. – М., 1993. – 508 c.

2. Кашкін І. Ернест Хемінгуей / І.Кашкін. – М., 1966. - 169 c.

3. Лідський Ю.Я. Творчість Е. Хемінгуея / Ю.А. Лідський. – К., 1978. -209 c.

4. Ремарк Е.М. На західному фронті без змін. – М., 1991.- 189 c.

5. Ремарк Е.М. Повернення. – М., 1991. - 236 c.

6. Ремарк Е.М. Час жити та час помирати. – М., 1993. – 500 c.

7. Хемінгуей Е. Прощавай, зброє. – М., 1959. – 410 c.



8. Hemingway E. A Farewell to Arms. - New York, 1948 – 320 p.
УДК 821.112.2 - 331.6.09(043) Івахненко Маргарита Іванівна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЛІТЕРАТУРИ «ВТРАЧЕНОГО ПОКОЛІННЯ»

Актуальність даної теми зумовлена тим, що проблеми висвітлені у романах представників літератури «втраченого покоління», а саме: війна і мир, життя, любов і смерть, доля людини і суспільства, залишаються надзвичайно актуальними і у наш час. Література «втраченого покоління» - це реквієм по цілому поколінню, який зображений через війну; на якій розсипалися, немов бутафорські замки, ідеали і цінності, яким вчили з дитинства. Війна оголила брехню багатьох звичних догм і державних інститутів, таких як сім’я і школа, вивернула навиворіт фальшиві моральні цінності та увергнула рано постарілих юнаків у безодню безвір’я і самотності [1].

Вислів «втрачене покоління» (або втрачена генерація) увійшов у вжиток і став популярним завдяки американській письменниці Гертруди Стайн для позначення літературної течії, яка існувала в період між двома війнами - Першою та Другою світовою війнами. Гертруда Стайн стверджувала, що у «загублених» не було поваги «ні до чого». Критики цієї літературної течії вважають, що дане твердження занадто категоричне, тому що не по роках багатий досвід страждань, смерті і подолань не тільки зробив цю генерацію дуже стійкою, але й навчив їх високо шанувати життєві цінності: спілкування з природою, щира любов, віддана дружба, фронтове товариство.

Завдяки Ернесту Хемінгуею вислів «втрачене покоління» увійшов у всесвітній літературний обіг. Саме Хемінгуей використав слова Стайн як епіграф до роману «І сонце сходить» (друга назва «Фієста», 1926 рік). Після публікації роману Хемінгуея вислів «втрачене покоління» став використовуватися і для позначення певного соціально-психологічного феномену. З часом дане визначення отримало статус літературознавчого терміна. У широкому сенсі «втрачене покоління» - люди, які побували на війні і втратили не лише здоров’я, а й віру в життя та майбутнє, духовно травмовані, і відчувають свою відчуженість від суспільства.

Мотиви «втраченості» по різному проявилися в наступних романах: «Три солдати»(1921) Джон Родеріго Дос Пассос, «Величезна камера» (1922) Е. Е. Каммінгса, «Великий Гетсбі» (1925) Ф. С. Фіцджералда, «Солдатська нагорода»(1926) У. Фолкнера, «Прощай, зброя!» (1929) Е. Хемінгуея, «Смерть героя» Р. Олдінгтона, «Суперечка про сержанта Гришу» А. Цвейга. Дана літературна течія також була примана і українським письменникам: Іван Дніпровський, Олесь Гончар та ін. У сербській літературі цієї теми торкнувся Меша Селімович у своїх романах «Мовчання» та «Фортеця».

Особливості «втраченого покоління»: переконливість психологічних мотивувань, прийом контрасту, з’єднання ліричного і натуралістичного, пейзаж, виразність, поєднання об’єктивізму і стриманості з експресивністю, ефект поліфонії, культ факту, символіка кольору. Також наявність ліричної прози, де факти дійсності пропущені крізь призму сприйняття розгубленого героя, дуже близького автору; форма «загублених» розповідь від першої особи, що припускає натомість епічно опису подій схвильований, емоційний відгук на них; ведучий композиційний принцип - принцип «стислого часу» - короткий часовий відрізок, як правило, кризовий у долі героя; проза доцентрова: вона не розгортає людські долі в часі і просторі, а навпаки, згущує, ущільнює дію. Із вищезазначеного можна виділити наступний ланцюжок подій: школа - наступ - фронт - шлях - труни.

Вони перетворили свої романи на романи - протести. Головна тема творів - доля молодого покоління, яке стало жертвою Першої світової війни, де відображені війна, фронтові будні, повоєнна дійсність.



Втрачене покоління - це молоді люди, покликані на фронт у віці 18 років. Серед героїв є ті, які ще не закінчили школу. Після війни такі люди часто не могли адаптуватися до мирного життя. У своєму романі «Повернення» Еріх Марія Ремарк зазначив: «Солдати, повернуті вітчизні, Хочуть знайти дорогу до нового життя» [2].

Герої творів – індивідуалісти, їх об’єднує спільне почуття - крах сподівань. Наприклад, лейтенант італійської армії американець Фредерік Генрі ( «Прощавай, зброє!» Е. Хемінгуея ) прямо говорить, що більше не вірить фразам про «славу», «священний обов’язок» і «велич нації». «Я не створений, щоб воювати. Я створений, щоб їсти, пити», - каже Фредерік Генрі. Це кредо всіх «загублених».

Сюжети «втраченого покоління» різноманітні: короткочасні, але сповнені щастя, любові ( «Прощай, зброя!» Хемінгуея); марні пошуки колишнім фронтовиком свого місця в повоєнному житті («Солдатська нагорода» Фолкнера, «І сходить сонце» Хемінгуея); безглузда і передчасна смерть одного з героїв («Великий Гетсбі» Френсіс Скот).

Романи втраченого покоління, як правило, є автобіографічними. Наприклад, бойовий досвід Олдингтона: у 1916 р. він почав службу рядовим, пізніше був проведений в офіцери і служив на Західному фронті. У 1917 році він був поранений і лікувався в госпіталі [3]. Ремарк у 1916 році був призваний в армію, 17 червня спрямований на Західний фронт. 31 липня 1917 був поранений у ліву ногу, праву руку і шию і провів залишок війни у військовому госпіталі у Німеччині [4]. Війна різко змінила світовідчуття двох письменників. Тобто, Ремарк і Олдингтон - солдати двох протиборчих армій, покликаних в один час на фронт. Згодом у своїх творах «На Західному фронті без змін» і «Смерть героя» вони опишуть війну. Романи по праву можна назвати антивоєнними. Річард Олдингтон описує історію життя окремої людини від народження до смерті, тому книга написана у формі спогадів учасника про свого однолітка, молодого англійського офіцера, який загинув у Франції в самому кінці Першої світової війни. Роман Е. М. Ремарка «На Західному фронті без змін» оповідає про військову життя Пауля Боймера, вчорашнього школяра, а сьогодні солдата, і також закінчується смертю головного героя. Майже кожен з критиків, що будь-коли писав про роман «На Західному фронті без змін», відзначав, що автор не зумів піднятися над світоглядом солдата, рядового в усіх відношеннях, і його, автора, за це, природно, картали. Така вже традиція, така думка, і вона здається настільки сама собою зрозумілою, що її нелегко заперечувати. Д. Задонський спростовує цю думку, говорячи, що Ремарк не так не зумів, як не схотів піднятись над світоглядом свого героя. «Це не одне й те саме, бо той, хто не зумів, просто такий самий сліпий, а хто не схотів, не виказує себе, що він більше зрячий» [6, с. 80].

Таким чином, літературна течія «втрачене покоління» об’єднала цілу групу письменників післявоєнного часу, які висловили у своїх творах розчарування в сучасній цивілізації, песимізм і втрату колишніх ідеалів і ті проблеми, які були притаманні для цього періоду: як вижити і не загубити людяність після війни, як побороти злидні, безвихідну тугу, відчай. Світові й громадянські війни - одне з трагічних породжень суперечливої, складної історії XX століття і кожний письменник мав свій світогляд на історичні події. Герої великих письменників, буваючи на фронті щодня бачили смерть, відчували відсутність твердого ґрунту під ногами в післявоєнний час. Але у довоєнний час вони були щасливими, але їх щастя було швидкоплинним, тому що війна зламала долі людей.


1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   37


©netref.ru 2017
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет