Міністерство освіти І науки україни маріупольський державний університет рада з науково-дослідної роботи студентів, аспирантів, молодих вчених дебют збірник тез доповідей студентів



жүктеу 5.21 Mb.
бет12/37
Дата28.04.2016
өлшемі5.21 Mb.
түріПротокол
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   37
: Nauch
Nauch -> Геометрия в абстракции
Nauch -> Фитонимическое пространство в языковой картине мира: словообразовательный и мотивационный аспекты
Nauch -> Отчет о научной деятельности Учреждения Российской академии наук Уфимского научного центра ран за 2010 год
Nauch -> Технология глубокой очистки нефтесодержащих сточных вод объектов железнодорожного транспорта с использованием активированного алюмосиликатного адсорбента
Nauch -> Аворска справка за научните приноси по темата на конкурса на доц д-р Евгени Семков
Nauch -> Научное общество как форма организации проектной деятельности младших школьников в Менделеевской школе-саде
Nauch -> Научные сообщения Әож 62-523=512. 122
Nauch -> Лингвостилистическая специфика комического в литературной сказке
Nauch -> Творческая работа педагогов

Література

1. Ернест Хемінгуей Свято, яке завжди з тобою [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.kvg.ru/literature/heminguey/prazdnik/02.html - Загол. з екрану.



2. Еріх Марія Ремарк Повернення [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://lib.ru/INPROZ/REMARK/return.txt - Загол. з екрану.

3. Ричард Олдингтон Біографія [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.livelib.ru/author/25248 - Загол. з екрану.

4. Еріх Марія Ремарк Біографія [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.litra.ru/biography/get/biid/00599681240497161942/ - Загол. з екрану.

5. Затонський Д. Перечитуючи Ремарка / Д. Затонський // Вікно в світ. - 1999. - №2.- С. 73-90


УД7.037.3:82(043) Исаевская А.А.

ФУТУРИЗМ В РУССКОЙ ЛИТЕРАТУРЕ В НАЧАЛЕ ХХ В.

Актуальность данного исследования заключается в том, что футуризм как литературное течение очень ярко проявился в России, открыв выдающихся поэтов-футуристов, которые шокировали публику и оставили свой след в истории русской литературы до наших дней.

Целью работы является определить, что дало начало движению футуризма в русской литературе XX в., какие поэты русской литературы сделали большой вклад в развитие футуризма в целом и какова была реакция общества на поэзию в стиле футуризма.

Объектом исследования выступает футуризм как литературное течение в русской литературе XX в.

Предметом исследования является творчество русских поэтов (В.Маяковского, Н. Бурлюка, И. Северянина).

Первые десятилетия XX в. ознаменовались выходом на арену художественной культуры целой плеяды новых течений и направлений (абстракционизм, супрематизм, поэзия «заумного стиха» и др.), ряд из которых вскоре объединяется под общим названием «футуризм». В его рамках создаются кружки, группы и общества, формируются новые эстетические концепции. Для футуризма, как и для всего авангарда в целом, характерным стал пафос вызова, борьбы, сопротивление витавшей в воздухе идее о смерти искусства [1, с. 140].

Футуризм сделал ставку на освоение и использование того, что для сознания культуры начала века выступило в форме «хаоса» нового, урбанистического по своей сущности. В. Маяковский в речи, произнесенной на диспуте 24 января 1914 г. в городе Николаеве, следующим образом выразил мировоззрение футуристов: «Весь современный культурный мир обращается в огромный исполинский город. Город заменяет и природу и стихию. Город сам становится стихией, в недрах которой рождается новый городской человек. Телефоны, аэропланы, экспрессы, лифты, ротационные машины, тротуары, фабричные трубы, каменные громады домов, копоть и дым – вот элементы красоты в новой городской природе... Поэзия должна соответствовать новым элементам психики современного города» [2, с. 62].

Креативная сторона первого футуристического этапа претворялась в практику посредством углубления в сущность знаков и элементов. Аристотелевский принцип «подражания» (фигуративности, повествовательности) сменяется платоновским стремлением постичь саму «идею», первоисток объекта.

Термин «футуризм», ставший синонимом понятия «современное искусство», был заимствован отечественными авангардистами из итальянского языка. Двадцатого февраля 1909 г. парижская «Фигаро» опубликовала написанный итальянским поэтом Ф.Т. Маринетти «Манифест» футуризма, где провозглашалось торжество науки и техники, скорости, электричества, борьба с природой. В отношении «новой поэзии» выдвигался принцип пользования «словом на свободе», т.е. словом, освобожденным от правил синтаксиса и морфологии. «Манифест» был перепечатан российскими газетами и ряд из них усмотрели в нем «интересное движение».

Приняв иностранный термин, русские футуристы сразу же поспешили объявить себя в остальном полностью независимыми от Запада. В самом деле, отечественный авангард явил собой совершенно оригинальное течение, более смело пересматривающее основания творчества и революционизирующее искусство, превосходя в своем радикализме и новаторстве консервативную Европу. По свидетельству Малевича, русский футуризм вобрал в себя в смешении все формы, которые вызывали раздражение в обществе того времени.

Что касается собственно эпатажа, то он находил свою реализацию за счет различных средств. В частности, его развитию способствовали периодически выпускаемые «манифесты», содержащие, помимо изложения оснований новых художественных течений, откровенный вызов публике и провокацию на скандал. В ноябре 1911 г. И. Северянин, лидер петербургских эгофутуристов (с 1912 г. – общество «Академия эгопоэзии») выпустил сборник под названием «Пролог. Эго – футуризм. Поэза – грандиоз. Апофеозная тетрадь третьего тома», где в стихотворной форме излагалось программное направления: «Мы живы острым и мгновенным, – Наш избалованный каприз: Быть ледяным, но вдохновенным, И что ни слово – то сюрприз». Поэтику «сюрпризов» газетная критика оценила в эпитетах: «чепуха», «рецидивы декадентства», «сумасшествие» и т.п. [3, с. 166]

Поэтическое общество «Будетляне» в 1913 г. издало сборник «Пощечина общественному вкусу. В защиту свободного искусства» с футуристическими стихотворениями Н. Бурлюка, А. Крученых, Б. Лившица, В. Маяковского. Сборник предварял «манифест», призывающий выбросить с «корабля современности» наследие Толстого, Достоевского, Пушкина. Отклики критики тоже были полны нелестных выражений.

В плане культурной функциональности футуристический «грим» и наряды, с одной стороны, сродни карнавальности, с другой – моде. По аналогии с карнавализацией, экстравагантное одеяние есть признак принадлежности иному, «перевернутому» миру; близость феномену моды – в совпадении с ее ориентацией на скандал, непонимание, осуждение, в чем и заключается кульминация замысла [4, с. 189].

Появившийся на переломе эпох, стыке культур традиционной и урбанистической, футуризм встал на сторону новой нарождающейся культуры, во многом пока предстающей для массового сознания в качестве малопонятного явления. Процесс закладывания оснований нового искусства и новой культуры сопровождался мощным потоком отрицания прежних эстетических и культурных воззрений. В этом коренится причина агрессивности футуризма, его дестабилизирующего вторжения в сферу традиционных норм, сдвигающего, в том числе, привычные границы поведения.



Литература

1. Малевич К. Последняя глава неоконченной биографии Малевича / Харджиев Н.И. Статьи об авангарде. В 2 тт. М.: RA, 1997. – Т.1. – 312 с.

2. Крусанов А.В. Русский авангард. / А.В. Крусанов. - СПб.: Новое литературное обозрение, 1996. – Т. 1. – 784 с.

3. Матюшин М. Русские кубофутуристы / М. Матюшин. – М., 1999. – Т.1. – 526 с.

4. Эпштейн М. Постмодерн в России: Литература и теория. / М. Эпштейн. - М.: Издательство Р. Элинина, 2000. – 368 с.

УДК 801.3:281.9 Комар Катерина Сергіївна



ДУХОВНІ ЦІННОСТІ У РОМАНІ ДЖ. СЕЛІНДЖЕРА «НАД ПРІРВОЮ В ЖИТІ»

«Над прірвою в житі» (в іншому перекладі - «Ловець на хлібному полі », англ. The Catcher in the Rye, 1951) - роман американського письменника Джерома Селінджера, який здобув велику популярність і залишається актуальним й на сьогодні.

Головним героєм роману є Холден Колфілд.

Метою нашого дослідження є визначення духовних цінностей, яким Дж. Селінджер приділив увагу у романі «Над прірвою в житі» з тим, щоб описати сучасне йому суспільство.

У романі описується низький рівень вихованості в однолітках Холдена, що можна віднести до занепаду духовних цінностей. Прикладом може служити момент, коли школяр Едгар Марсалла повів себе непристойно у церкві; а товариш хлопця - Еклі знаходив розвагу у відволіканні людей та не був здатний співчувати.

Іншою проблемою, згаданою у творі, є низький рівень освіти. Це можна побачити на прикладі Стредлейтера, товариша головного героя; у епізоді, коли він попросив Холдена написати невеликий твір, але щоб з помилками. Та й самого Холдена не можна назвати по-справжньому освіченою людиною, якщо згадати його звичку говорити «Ех!» чи «Ух», що свідчіть про не дуже вражаючий словниковий запас.

Однією з висміюваних рис у творі виступає самозамилування. Наприклад, Стредлейтер, товариш Холдена, милувався собою під час читання твору, написаного Холденом. Хлопець полюбляв слухати гру Ерні на роялі, але самозахоплення Ерні відштовхувало хлопця. Холден не був у захваті і від театру та гри акторів, бо «…якщо актор справді гарний, то в нього на лобі написано, що він про себе все знає, і це зразу псує враження.» Холден проводив чітку паралель, згідно з якою усвідомлення власної талановитості завжди приводить до проявів нарцисизму, а це вже ніяк не гарна риса. Іншою чіткою рисою, що протиставляється духовності, є матеріалізм.

Люди в романі Селінджера щільно оточені речами – радіо та кіноекранами, телевізорами, словом, усіма прикметами сучасної цивілізації. Хлопець живо відчуває, що світ речей лишає людей всього людського й надає їм натомість цілу систему сурогатів. Холден не міг зрозуміти відчуття любові людей до машин, в яких не було нічого людського; сенсу втілення духовного у матеріальне, коли дивився релігійну виставу в театрі.

Щодо релігії, то покоління Холдена було дуже релігійним і потребувало такої ж релігійності від інших. Але в по-справжньому праведних людях Холден знаходить чистоту. Наприклад, Холдену стало прикро, коли він подумав, що монахині ведуть дуже скромний спосіб життя, ніколи не відвідують ресторанів, хоча вони гарні люди і заслуговують на це.

Жорстокій критиці піддалося й лицемірство. Головний герой не міг зрозуміти жінки, яка проплакала весь фільм, адже картина була переповнена фальшю; він не вірив її показній чутливості. Всі ці риси занепадку духовності людства викликає у Холдена почуття ненависті, хлопчик із запалом каже, що він би сів добровольцем на атомну бомбу у випадку початку війни.

Незважаючи на духовний занепад, у творі показана здатність людини гірко переживати втрату рідної людини. Головний герой бачив несправедливість у смерті брата й неймовірно злився на людей, які покинули кладовище, колі пішов дощ, адже його брат Аллі вже нікуди не міг піти. Хлопець у всьому прагне гармонії, що простежується у наскрізному мотиві, пов’язаному з природою.

Таким чином, роман «Над прірвою у житі» переповнений суперечливим поєднанням високих духовних цінностей та культурного занепадку людей. Серед них низький рівень виховання і освіти, відсутність міцних сімейних відносин, жорстокість, байдужість, матеріалізм, розрахунок, самотність, самозамилування, відсутність людяності, лицемірство. Цим проявам деградації людської культури протистоять наступні риси людяності: доброта, наївність, гуманізм, допитливість, чесність, милосердя, мрійливість. Твір правдивий й гострий на реальні факти, саме тому у період з 1961 по 1982 роки « Над прірвою в житі» був забороненою книгою в школах і бібліотеках. Холдена описували як «поганий приклад» для молоді, стверджували, що він заохочує в дітях схильність до бунту, пияцтву і розпусті. Заборонні дії часто призводили до зворотного ефекту: роман привертав до себе тільки більше інтересу. Спроби обмежити доступ підлітків до роману або виключити його зі шкільної програми іноді зустрічаються і донині.



Література

  1. Євременко О.В. Дж. Селінджер. «Над прірвою в житі»: матеріали до варіативного вивчення / Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. Педагогічна Преса, 4’2000. – 56-58 с.

  2. Конєва Т. М. Безодня в яку ти летиш / Зарубіжна література в навчальних закладах. ТОВ «Задруга», 5’1998. – 47-48 с.

  3. Орлова Р. Потомки Гекельберри Финна / Раиса Орлова. – М. : Советский писатель, 1964. – 377 с.

  4. Селінджер Джером Д. Над прірвою у житі; [пер. с англ.О. Логвиненко]. – Київ : Молодь, 1984. – 27

УДК821.111-311.4.09Хак(043) Кривохвост Роман Сергійович



СИСТЕМА КОНФЛІКТІВ У АНТИУТОПІЇ О. ХАКСЛІ

«ЧУДОВИЙ НОВИЙ СВІТ»

Конфлікт як основа кожного літературного твору є терміном, який передбачає присутність двох протилежних або точок зору, або позицій, або сторін одного й того ж питання та загострення розуміння між цими двома полюсами. Вивчаючи конфлікт як художньо значущу протилежність було з’ясовано, що у літературному творі спостерігаються різні види конфліктів: конфлікт між героями твору, конфлікт героя і укладу суспільства а також конфлікт героя та його внутрішнього світу або його «Его». Оскільки темою нашого дослідження є вивчення системи конфліктів у романі Олдоса Хакслі (Гакслі) «Чудовий новий світ», зробимо спробу перш за все визначити типи конфліктів у творі письменника за зазначеними вище характеристиками та осмислити їх як систему у творі автора. Отже метою нашого дослідження стало вивчення художнього світу роману О. Хакслі з точки зору наявності системи конфліктів у творі.

Олдос Леонард Хакслі – англійський письменник, есеїст, критик, прозаїк - народився 26 липня 1894 року у графстві Суррей. Родина Хакслі належала до британської культурної еліти, що дала цілу низку видатних вчених, письменників та художників. У творчості Хакслі можна зауважити кілька наскрізних тем - це роздуми про Бога та справжню людяність, пошуки ідеалу. Треба зазначити, що великий вплив на творчість О. Хакслі мав його дідусь – біолог. В деяких його творах піднімається тема психологічного дослідження людини, що стосувалось самої глибини її сутності.

Оскільки система конфліктів в даній роботі вивчається на матеріалі роману О. Хакслі «Чудовий новий світ», жанром якого є антиутопія, вважаємо доцільно розглянути характеристику цього жанру. Отже літературний жанр антиутопії став своєрідним літописом трагедії, попередженням суспільству про небезпеку духовної деградації та насильства. Антиутопія – це супутник утопії. Слово «утопія» означало прекрасне, але нездійсненне майбутнє з елементом соціальної міфології. Взагалі, утопія являє собою модель країни, яка була досконалою, країна мрій про щастя, зображення досконалого суспільного устрою, позбавленого наукового обґрунтування; довільне конструювання ідеалів; загальна назва планів, проектів для реалізації яких немає практичних підстав, нездійсненні плани соціальних перетворень; сукупність соціальних ідей, лозунгів, цілей, які мають відтінок популізму. Найголовнішою проблемою утопічної літератури у XX столітті стала проблема здійсненності-нездійсненності утопії, яка, загалом, призвела до прояви антиутопії [1, 245].



Порівняно з позитивною класичною утопією проблема визначення антиутопії ускладнилося тим, що вона й донині не мала єдиної назви: у працях сучасних вчених у різних співвідношеннях вживалися терміни «какотопія» (погане місце, держава зла), "негативна утопія" (альтернатива позитивній утопії), «контрутопія» (свідоме протиставлення іншій, написаній раніше утопії), «дистопія» (погане місце, перевернута утопія), «квазіутопія» (уявна, несправжня утопія) та інші [2, 186].

Відношення до утопічного поняття вже зрозуміле з назви роману «Чудовий новий світ» яку, як відомо, письменник запозичив із шекспірівської драми «Буря», де героїня Міранда, потрапивши на чарівний острів, викрикнула «О, чудовий Новий Світ, в якому є такі люди»". Проте, в цю обірвану фразу Хакслі вклав значну долю іронії, оскільки змальований ним світ - який завгодно, тільки не чудовий [3, 81].

Основна тема роману - зображення загального механізму світової держави, чий девіз "Спільність. Ідентичність. Стабільність", зображення духовної деградації людини в умовах насильства.

Ідея – протест проти тиранії і механізованої «Фордовської Америки», викриття і засудження "комуністичного раю", з притаманними йому тенденціями зрівняння, стирання індивідуальності, ідентичності думки.

Події роману відбувалися у майбутньому – у 632 р.(2540 р.) відліком якого стала Ера Форда. Іронією автора при описанні Нової Ери механізації світового простору, що дає нам змогу провести паралель з християнською ідеєю відліку часу від народження Ісуса Христа. У романі також згадується й «дофордівський» період, тобто ХХ століття, колі ще не було так переформовано устрій світу: - «Світ переповнився батьками, а отже й стражданнями, кишів матерями, що призвело до найрізноманітніших збочень - від садизму до непорочності; переповнився братами, сестрами, дядьками, тітками, сповнився збожеволілими й самогубцями. Почуття мало один вихід - моя любов, моя дитина...» [4, 28].

Сучасність «Фордівської Америки» була жахливою по відношенню до XX ст. Повністю контрольоване суспільство жило тільки сьогоднішнім, минулого не існувало. Один із лозунгів: "Історія - повна нісенітниця". "Започаткували похід проти Минулого, позакривали музеї, попідривали історичні пам'ятники.... Були вилучені книжки, видані до 150 р. Е. Ф.". Головний девіз сучасності: «Кожен належить всім іншим». Тому емоції, пристрасті, кохання - все, що може завадити людині жити щасливо, - замінене стадним духом [1, 254].

Головні події у романі відбувалися у вигаданій Світовій Державі, яка жила за законами і нормами супер європейської цивілізації. Ті люди, що жили за територією «держави» були вигнанцями через те, що вони не відповідали стандартам «прекрасного нового світу». "Ті, що народжуються в резервації, приречені там і вмерти – приблизно 60 000 індіанців і метисів... геть дикі... ніякого зв'язку з цивілізованим світом...» [4, 71].

Дітей тут не народжували - штучно запліднені яйцеклітини вирощували у спеціальних інкубаторіях. Такі поняття, як «батько» й «мати» не існували. Більше того ці слова були сварливими. Також, ще з раннього дитинства була вирішена їх доля. Всі люди були розділені на класи і все життя вони були повинні відповідати характеристиці свого класу: -« …альфи і бети – вищі класи, яким в свою чергу підкорилися гамми і дельти. Метою в них було одне - безпека і стабільність у суспільстві. А основою для піраміди стали епсілони, їхня рабська покірність, «безграмотність і неосвіченість», на чому будувала будь-яка тиранія [2, 192].

Головним принципом «фордівської» системи було те, що всі люди мають бути ідентичними. Ми також можемо додати, що така система управління передбачала «стадне» виховання за для того, щоб максимально зрівняти людей за характером а також щоб всі люди почували себе комфортно й виконували свої обов’язки згідно з їх призначенням.

Основним конфліктом твору, який автор зобразив у романі - це чи можна бути щасливим за умов тоталітарної системи. Виявилося, у Чудовому Новому Світі була одна нещаслива людина – Бернард Маркс. Він належав до вищої касти альфа-плюс, але від інших представників своєї касти різко відрізнявся. Особливу увагу привертала зовнішність і поведінка Бернарда, що не відповідали такому класові: задумливий, меланхолійний, романтичний, на зріст трохи вищий за карлика.

Таким чином, ми можемо стверджувати, що у «Чудовому Новому Світі» заради того, щоб створити стабільне й ідентичне суспільство, пожертвували мистецтвом, справжньою наукою, релігією, пристрастями - заплатили високу ціну за своє щастя. Матеріальна забезпеченість суспільства досягнута відмовою від істини і краси, «бо владу захопили маси» [4, 161]. Також можна зазначити, що роман антигуманний тому, що з дитинства люди мали вже повністю написану долю, яку ніяк не можна змінити, а при спробі щось змінити – вони потрапляють у вигнання так як вони не відповідають стандартам. Керівництво «прекрасного нового світу» взяло людство під тотальний контроль, завдяки якому люди втратили всі свої права. Люди в романі представлені не як живі істоти, а як маріонетки, котрі існували фізично але духовно були мертвими. Письменник вдався до розгорнутих портретних характеристик, щоб яскравіше і повніше представити світ людських відчуттів і пристрастей.». Аналізувавши художній світ роману, ми прийшли до висновку, що в творі автор зображує фінальні сцени, які розв’язують конфлікт героя та суспільства. Пішовши з життя, Джон зробив зрозумілим, що вирішення цієї проблеми не існує.

Література


  1. Давиденко Г. Й. Історія зарубіжної літератури XX століття : навч. посіб. / Г. Й. Давиденко, Г. М. Стрельчук, Н. І. Гричаник. – К. : Центр учбов. літ., 2007 – 504 с.

  2. Михальская Н. П. Зарубежная литература ХХ века : практикум / Н. П. Михальская, Л. В. Дудова. – 3-е изд. – М. : Флинта : Наука, 2003 – 416 с.

  3. Шекспир В. Буря / В. Шекспир. – М. : Искусство, 1960 – 135 с.

  4. Хаксли О. О дивный новый мир / О. Хаксли. – М. : Амфора, 1999 – 181 с.

УДК 821.112.2(436)-31Каф(043) Минаева Юлия Геннадиевна

ПОЭТИКА РОМАНА Ф. КАФКИ «ЗАМОК»

Немецкоязычная литература XX столетия получила свое признание не только благодаря появлению авторов, работавших на территории Германии, но и тех, которые приобрели популярность за пределами страны. Таким автором стал австрийский писатель, один из основателей модернистского романа – Франц Кафка, который в начале XX века появляется на горизонте немецкой литературы. Л.Г. Андреев пишет: «Модернизм открывает абсурд как качество реальности. Франц Кафка вырастает в ключевую фигуру именно потому, что все невероятное, все кошмарное в его произведениях правдоподобно и даже жизнеподобно» [1, 10].

Считается, что новаторство Кафки прежде всего в том, что он воплотил кричащую, вопиющую нелогичность, бессвязность, абсурдность содержания в традиционной структуре языкового сообщения. Ничего не понятно, но все ясно – это специфически кафкианский эффект [1, 241].

Целью данной работы является изучение поэтики романа «Замок», которое прошло через понимание всех ее слагаемых, а именно: композиции, времени и пространства, символического в романе, аллюзий и реминисценций, темы дороги, поэтики имен, социального и личного, фантастического и реального в романе.

Как стало известно, в романе «Замок» автор апеллирует к варианту притчи о поселянине, которая фигурировала в другом произведении Кафки – «Процесс». Смысл этой притчи - в двоичности человеческого бытия: путь к правде есть, но на этом пути - страж; ворота отворены, но в них не пройти; человек надеется, но он обречен, он настойчив и бессилен, он чист перед совестью и подозреваем по Закону. В параболе притчи - распад мифологии права, семантика Закона-беззакония [3].

Итак, существует мнение, что композиция романа не поддаётся какому-либо анализу в силу незаконченности и особого сюжетного развития «Замка». В этом произведении нет резких спадов и подъёмов. Главный герой – К. – приезжает в Деревню (рождается) и остаётся в ней навсегда для того, чтобы найти дорогу в Замок (к Богу). Роман, как и вся человеческая жизнь, не имеет классической завязки, развития и кульминации. Он, скорее, делится на смысловые части, представляющие собой разные этапы жизни главного героя [5].

Во время исследования романа возник вопрос, зачем К. пришел в Замок? Почему он так упорно хочет  здесь прижиться? В романе дается же обыденное объяснение: «А я вам сейчас перечислю, что меня тут удерживает: те жертвы, что я принес, чтобы уехать из дому, долгий трудный путь, вполне обоснованные надежды, которые я питал в отношении того, как меня тут примут, мое полное безденежье, невозможность снова найти работу у себя дома, и, наконец, не меньше, чем остальное, моя невеста, живущая здесь»*. Томас Манн отождествлял путь землемера к Замку с дорогой к Богу. Деревня – это добропорядочная нормальность, образ жизни земли, а Замок – божественное, небесное управление [4].

Тридцатилетний и очень плохо одетый, К., преодолев огромные расстояния, приходит в убогую деревню, расположенную вблизи не менее жалкого Замка, управляющего ею, с непоколебимой целью – обосноваться здесь. В стремлении добиться признания Замка он тратит все свои силы [2, 156].

В произведении фигурирует инициал К. главного героя романа, так как  первый вариант зачина романа писался от первого лица. Да и было бы смешно на пороге смерти фантазировать героя своего произведения, намечать его судьбу, подводить чужие итоги [7]. Фрида из «Замка» - Фелиция Бауэр, с которой Франц Кафка дважды расторгал помолвку.

Говоря о художественном времени действия в романе «Замок», можно с уверенностью утверждать, что время действия «Замка» не имеет исторических точек опоры. О нём известно лишь то, что сейчас зима и продлится она, скорее всего, целую вечность, поскольку приход весны (по словам Пепи, временно заменяющей буфетчицу Фриду) – кратковременен и нередко сопровождается выпадением снега. Зима в романе – это авторское восприятие человеческой жизни, погружённой в холод, усталость и постоянные снежные препятствия [5].

Что касается символического в романе, один из исследователей творчества писателя, Политцер, рассматривает главную дорогу деревни, в которую прибывает землемер К., а также коридоры «Господского подворья» как лабиринт, называя его одним из главных символов у Кафки. Политцер отмечает, что сущность лабиринта определяют не столько пространственные характеристики (главная дорога деревни, по сути, прямая), сколько взгляды, сбивающие К. с пути, и время.

По мнению этого исследователя, эмпирическое время остается за спиной К., когда он переходит мост в самом начале романа. Прошлое существует здесь лишь в воспоминаниях, необходимых автору для того, чтобы на примере других героев показать землемеру, что у него нет будущего и продемонстрировать «застой времени» (нем. Stillstand der Zeit). Как пишет исследователь, здесь проходит не время, а человек. При этом у К. нет своего внутреннего времени, которое он мог бы противопоставить внешнему времени Замка-Деревни. Потому он и обречен на непрерывное блуждание по кругу.

Политцер считает также, что семь дней пребывания К. в деревне - это пародия на семь дней творения мира. Безусловно, можно провести такую аналогию, однако вряд ли стоит говорить здесь о пародии. Пародия предполагает насмешку, но Кафка не сатирик, в его произведениях много грустного юмора и иронии, но в целом он сочувствует своим героям, таким похожим на него самого, не способным существовать в мире без смысла и цели [6].

Как выяснилось, в романе присутствуют аллюзии на бюрократический аппарат и явные реминисценции рыцарских поисков св. Грааля, странных приключений Дон Кихота, беньяновских путешествий пилигрима. Здесь везде герой вожделеет не обладать вещью, но обрести духовную субстанцию, преобразовать мечту. Здесь герой должен преодолеть многочисленные преграды, найти выходы из лабиринтов жизни, преодолеть ее чердаки и подвалы. Землемер К. - странствующий рыцарь, отличающийся от своих предтеч поражением в своих поисках [8].

В произведении имеет место и фантастическое – это Замок, таинственная цитадель, властвующая над пустынным заснеженным краем, эта цитадель удаляется и тонет в снежной мгле при малейшей попытке приближения. «Он снова зашагал вперед, но дорога была длинной. Оказалось, что улица - главная улица Деревни - вела не к замковой горе, а только приближалась к ней, но потом, словно нарочно, сворачивала в бок и, не удаляясь от Замка, все же к нему и не приближалась». Официальные пути также оказываются недоступными. Замок – бюрократическая крепость, где господствует чиновническая каста. Бесконечные вереницы чиновников образуют столь же бесконечную иерархическую лестницу, нижние ступеньки этой лестницы просто недосягаемы, а верхние даже незримы для простого смертного. Работа в Замке кипит, но это бессмысленная деятельность, сотнями, тысячами издаются приказы и предписания, выполнение которых уже невозможно проследить, бумажный поток нескончаем, суть происходящего уже никого не интересует, но видимость важности бюрократической машины охраняется свято. «В таком огромном учреждении, как графская канцелярия, может всегда случиться, что один отдел даст одно распоряжение, другой другое. Друг о друге они ничего не знают…» [9].

Исходя из вышесказанного, напрашивается вывод, что поэтика этого произведения сконденсировала — по-гоголевски — тонкий юмор и точность деталей, но — главное — ощущение нашей сопричастности мирозданию и даже его неполноты без нашего участия. Уже одно то, что К. появляется на страницах «Замка» без родословной и без какого-либо документального свидетельства, могущего послужить основанием для его призыва и призвания, напоминает нам первочеловека - Адама, утерявшего один рай и взыскивающего другого [7].




1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   37


©netref.ru 2017
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет