Підручник



жүктеу 6.03 Mb.
бет1/27
Дата26.04.2016
өлшемі6.03 Mb.
түріПротокол
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   27
:


Інститут міжнародних відносин

Київського національного університету імені Тараса Шевченка


О.В. Задорожній, М.О. Медведєва

МІЖНАРОДНЕ ПРАВО НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА
ПІДРУЧНИК


Київ – 2010

ББК


УДК

Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту міжнародних відносин

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

(Протокол № 6 від 26 січня 2010 р.)



Рецензенти:
Буткевич В.Г., д.ю.н., професор, суддя Європейського суду з прав людини 1998–2008 рр.

Дмитрієв А.І., д.ю.н., професор, професор кафедри міжнародного права Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі при Міністерстві фінансів України

Муравйов В.І., д.ю.н., професор, завідувач кафедри порівняльного та європейського права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка
У підручнику розглядаються загальні питання міжнародного права навколишнього середовища: поняття, історія розвитку, джерела, принципи, кодифікація міжнародного права навколишнього середовища, концепції екологічної безпеки та сталого розвитку, міжнародно-правовий захист екологічних прав людини, інституційний механізм міжнародного права навколишнього середовища, відповідальність у міжнародному праві навколишнього середовища та реалізація міжнародних угод з охорони навколишнього середовища. Спеціальна частина включає актуальні питання охорони навколишнього середовища під час збройних конфліктів, міжнародно-правового регулювання поводження з небезпечними для навколишнього середовища матеріалами і речовинами, міжнародно-правової охорони морського, прісноводного середовища, атмосферного повітря і космічного простору, біорізноманіття Землі, навколишнього середовища Антарктики і Арктики, регіональної співпраці у цій сфері та імплементації норм міжнародного права навколишнього середовища в національному праві України.

Для викладачів, аспірантів і студентів юридичних ВНЗ і факультетів, а також фахівців у галузі міжнародного права та екології.


ISBN © О.В. Задорожній, 2010

© М.О. Медведєва, 2010


Зміст

Список умовних скорочень

Вступ

ЧАСТИНА І. МІЖНАРОДНЕ ПРАВО НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА — ГАЛУЗЬ СУЧАСНОГО МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

1.1. Глобальні екологічні проблеми

1.2. Поняття міжнародного права навколишнього середовища

1.3. Становлення і розвиток міжнародного права навколишнього середовища

1.4. Джерела міжнародного права навколишнього середовища

1.5. Принципи міжнародного права навколишнього середовища

1.6. Кодифікація міжнародного права навколишнього середовища

1.7. Концепції екологічної безпеки та сталого розвитку

1.8. Міжнародно-правовий захист екологічних прав людини

1.9. Інституційний механізм міжнародного права навколишнього середовища

1.10. Відповідальність у міжнародному праві навколишнього середовища

1.11. Реалізація міжнародного права навколишнього середовища
ЧАСТИНА ІІ. МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ НЕБЕЗПЕЧНОЇ ДЛЯ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ДІЯЛЬНОСТІ ТА МІЖНАРОДНО-ПРАВОВА ОХОРОНА КОМПОНЕНТІВ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

2.1. Охорона навколишнього середовища під час збройних конфліктів

2.2. Принцип захисту навколишнього середовища в міжнародних угодах з роззброєння

2.3. Міжнародно-правове регулювання поводження з небезпечними для навколишнього середовища матеріалами і речовинами

2.4. Міжнародно-правова охорона морського та прісноводного середовища

2.5. Міжнародно-правова охорона атмосферного повітря і космічного простору

2.6. Міжнародно-правова охорона біорізноманіття Землі

2.7. Міжнародно-правова охорона навколишнього середовища Антарктики і Арктики

2.8. Регіональне співробітництво у сфері охорони навколишнього середовища та імплементація норм міжнародного права навколишнього середовища в національному праві України
Список літератури

Список умовних скорочень
Абіджанська конвенція — Конвенція про співробітництво в галузі захисту та освоєння морського та прибережного середовища регіону Західної та Центральної Африки 1981 р.

АЕС атомна електростанція

АКАТЕ Африканська, Карибська і Тихоокеанська група держав

АР Крим Автономна Республіка Крим

АСЕАН Асоціація держав Південно-Східної Азії

Базельська конвенція — Конвенція про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів та їх видаленням 1989 р.

Бамакська конвенція — Конвенція про заборону імпорту в Африку і контроль над транскордонним перевезенням та управлінням небезпечних відходів в межах Африки 1991р.

Барселонська конвенція — Конвенція про захист Середземного моря від забруднення 1976 р.

Бернська конвенція — Конвенція про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі 1979 р.

Боннська конвенція — Конвенція про охорону мігруючих видів диких тварин 1979 р.

ВМО Всесвітня метеорологічна організація

ВОІВ Всесвітня організація інтелектуальної власності

ВООЗ Всесвітня організація охорони здоров'я

ВФДП Всесвітній фонд дикої природи

ГА ООН Генеральна Асамблея ООН

ГАТТ Генеральна угода з тарифів та торгівлі

ГЕС гідроелектростанція

ГЕФ Глобальний екологічний фонд

ГМО генетично модифікований організм

ДДТ 1-1-1трихлор-2,2-біс (n-хлорфеніл) етан

Декларація Ріо — Декларація Ріо-де-Жанейро з навколишнього середовища і розвитку 1992 р.

ЕКОСОР Економічна і Соціальна Рада ООН

ЄМЕП — Спільна програма спостереження й оцінки поширення забруднювачів повітря на великі відстані в Європі

ЄЕК ООН Європейська економічна комісія ООН

ЄЕС Європейське Економічне Співтовариство

ЄС Європейський Союз

ЗМІ засоби масової інформації

ІКАО Міжнародна організація цивільної авіації

Кіотський протокол — Протокол 1997 р. до Конвенції про зміну клімату 1992 р.

Комісія Брундтланда Міжнародна комісія з навколишнього середовища і розвитку

Конвенція ЕНМОД — Конвенція про заборону військового або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1977 р.

Конвенція Еспо — Конвенції про оцінку впливу на навколишнє середовище в транскордонному контексті 1991 р.

Конвенція МАРПОЛ 1973/1978 р. — Конвенція по запобіганню забрудненню з суден 1973 р. з Протоколом 1978 р.

Конвенція Осло — Конвенція про запобігання забрудненню морського середовища шляхом захоронення з суден і літальних апаратів 1972 р.

Конвенція ОСПАР — Конвенція про захист морського середовища Північно-Східної Атлантики 1992 р.

Конвенція по Дунаю — Конвенція про співробітництво в галузі охорони та сталого використання ріки Дунай 1994 р.

Конвенція про всесвітню спадщину — Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 р.

Конвенція про втручання — Міжнародна конвенція щодо втручання у відкритому морі у випадках аварій, що призводять до забруднення нафтою, 1969 р.

Конвенція про допомогу у випадку ядерної аварії — Конвенція про допомогу у випадку ядерної аварії чи радіаційної аварійної ситуації 1986 р.

Конвенція про китобійний промисел — Конвенція з регулювання китобійного промислу 1946 р.

Конвенція про оповіщення про ядерну аварію — Конвенція МАГАТЕ про оперативне оповіщення про ядерну аварію і допомогу у випадку ядерної аварії або радіаційної аварійної ситуації 1986 р.

Конвенція про спустелення/про боротьбу зі спустеленням — Конвенція ООН про боротьбу зі спустеленням у тих країнах, які відчувають серйозну посуху та/або спустелення, особливо в Африці, 1994 р.

Конвенція про транскордонне забруднення повітря — Конвенція про транскордонне забруднення повітря на великі відстані 1979 р.

Конвенція про міжнародні водотоки — Конвенція ООН про право несудноплавного використання міжнародних водотоків 1997 р.

Конвенція СІТЕС — Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що знаходяться під загрозою зникнення, 1973 р.

Консультативний висновок МС ООН у справі про законність застосування ядерної зброї — Консультативний висновок МС ООН про законність застосування або загрози застосування ядерної зброї 1996 р.

ЛАД Ліга арабських держав

Лімська конвенція — Конвенція про захист морського середовища та прибережних районів Південно-Східної частини Тихого океану 1981 р.

Лондонська конвенція — Конвенція про запобігання забрудненню моря скидами відходів та інших матеріалів 1972 р.

МАГАТЕ Міжнародне агентство з атомної енергії

МЕРКОСУР Cпільний ринок країн Південної Америки

ММО Міжнародна морська організація

МНУО міжнародна неурядова організація

Монреальський протокол — Протокол про речовини, що руйнують озоновий шар, 1987 р. до Віденської конвенції про охорону озонового шару 1985 р.

МОП Міжнародна організація праці

Московський договір — Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, в космічному просторі і під водою 1963 р.

МПНС міжнародне право навколишнього середовища

МСЕ Міжнародний союз електрозв’язку

МС ООН Міжнародний Суд ООН

МСОП Міжнародний союз охорони природи

МУО міжнародна урядова організація

НАФТА Північноамериканська угода про вільну торгівлю 1994 р.

Нумейська конвенція — Конвенція про охорону природних ресурсів і навколишнього середовища Південно-Тихоокеанського регіону 1986 р.

НУО неурядова організація

ОАЄ Організація африканської єдності

ОАД Організація американських держав

ОБСЄ Організація з безпеки і співробітництва в Європі

ОЕСР Організація економічного співробітництва та розвитку

ООН Організація Об’єднаних Націй

Орган Міжнародний орган з морського дна

Орхуська конвенція — Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища, 1998 р.

Паризька конвенція — Конвенція про запобігання забрудненню морського середовища з наземних джерел 1974 р.

ПРООН Програма розвитку Організації Об’єднаних Націй

Протокол з біобезпеки/Картахенський протокол — Протокол з біобезпеки 2000 р. до Конвенції про біорізноманіття 1992 р.

Протокол про охорону навколишнього середовища Антарктики — Протокол про охорону навколишнього середовища 1991 р. до Договору про Антарктику 1959 р.

Рамсарська конвенція — Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів, 1971 р.

РБ ООН Рада Безпеки ООН

РЄ Рада Європи

Роттердамська конвенція — Конвенція про процедуру попередньої обґрунтованої згоди відносно окремих хімічних речовин і пестицидів в міжнародній торгівлі 1998 р.

СОТ Світова організація торгівлі

Справа про деревні млини — справа про деревні млини на річці Уругвай (МС ООН, Аргентина проти Уругваю) 2006–2007 рр.; справа про нездатність Республіки Аргентина вжити необхідних заходів для запобігання та/або усунення перешкод на аргентинській території для вільного доступу до маршрутів по міжнародних мостах Генерал Сан Мартін та Генерал Артігас (арбітражний трибунал МЕРКОСУР, Уругвай проти Аргентини) 2006 р.

Справа про меч-рибу — справа про збереження та стале управління запасами меч-риби в Південно-Східній частині Тихого океану (Міжнародний трибунал з морського права, Чилі проти ЄС) 2001 р.; справа ЄС – заходи, що мають наслідки для транзиту та імпорту меч-риби (СОТ, ЄС проти Чилі) 2001 р.

Справи про «рибну юрисдикцію» — справи про розмежування юрисдикції у сфері управління рибними запасами (МС ООН, Німеччина проти Ісландії та Великої Британії проти Ісландії) 1974 р.

Стокгольмська декларація — Декларація принципів з навколишнього для людини середовища 1972 р.

Стокгольмська конвенція — Конвенція про стійкі органічні забруднювачі 2001 р.

ТЕС теплоелектростанція

ТЕЦ теплоелектроцентраль

ТНК транснаціональна корпорація

ТРІПС — Угода про деякі торгові аспекти прав інтелектуальної власності 1994 р.

Угода про транскордонні рибні запаси — Угода про здійснення положень Конвенції Організації Об’єднаних Націй з морського права від 10 грудня 1982 року, які стосуються збереження транскордонних рибних запасів та запасів далеко мігруючих риб і управління ними, 1995 р.

ФАО Продовольча та сільськогосподарська організація Об’єднаних Націй

ХФВ хлорфторвуглеці

Чиказька конвенція — Конвенція про міжнародну цивільну авіацію 1944 р.

ЮНЕП Програма ООН з навколишнього середовища

ЮНЕСКО Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури

ЮНІДО Організація Об’єднаних Націй з промислового розвитку

CIEL Центр з міжнародного права навколишнього середовища

GIAR Консультативна група з міжнародних досліджень у сфері сільського господарства


ВСТУП
Викладання дисципліни «Міжнародне право навколишнього середовища» у вищих навчальних закладах України посідає вагоме місце у процесі підготовки майбутніх фахівців у сфері правознавства, міжнародного права та міжнародних відносин. Мета цієї дисципліни і побудованого на основі навчальної та робочої навчальної програм підручника – ознайомити студентів напряму підготовки «міжнародне право» з особливостями міжнародно-правового регулювання співробітництва держав у галузі охорони навколишнього середовища; виробити у студентів уявлення про місце міжнародно-правових актів у сфері захисту довкілля в системі міжнародного права та їх практичне застосування в рішеннях міжнародних судових та квазісудових органів. Автори підручника ставили собі за мету сприяти успішному опануванню студентами теоретичним і нормативним матеріалом, розвитку вміння логічно та професійно обґрунтовувати й висловлювати свою точку зору з проблематики міжнародного права навколишнього середовища, формуванню навичок міжнародно-правового аналізу проблем екологічного та природоресурсного змісту.

Галузь міжнародного права, яка регулює правовідносини, що виникають між суб’єктами міжнародного права у сфері попередження, обмеження та ліквідації негативних наслідків впливу на навколишнє середовище, а також раціонального використання природних ресурсів, тісно пов’язана з іншими галузями сучасного міжнародного права, як і дисципліна «Міжнародне право навколишнього середовища» – з іншими відповідними дисциплінами, які викладаються у вищих навчальних закладах чи факультетах юридичного профілю, наприклад, з міжнародним економічним правом, міжнародним правом прав людини, міжнародним морським правом, міжнародним повітряним правом, міжнародним космічним правом, міжнародним гуманітарним правом тощо. Нормативна навчальна дисципліна «Міжнародне право навколишнього середовища» є складовою освітньо-професійної програми підготовки фахівців зі спеціальності «міжнародне право» напряму «міжнародне право».

При вивченні даної навчальної дисципліни перед студентом стоять такі основні завдання: знати історію, джерела, принципи міжнародного права навколишнього середовища; сутність концепцій екологічної безпеки та сталого розвитку; напрями діяльності міжнародних організацій у сфері охорони навколишнього середовища; особливості міжнародної відповідальності та реалізації міжнародно-правових норм у галузі охорони довкілля; міжнародно-правові аспекти регулювання небезпечної для довкілля діяльності; міжнародно-правові аспекти охорони природних об’єктів; регіональні механізми правового регулювання співробітництва держав у сфері охорони довкілля; особливості імплементації міжнародно-правових норм у галузі охорони навколишнього середовища на національному рівні; міжнародні прецеденти в галузі охорони навколишнього середовища. Студент повинен уміти готувати довідки та рекомендації з питань міжнародного права навколишнього середовища для органів державної влади України; використовувати набуті знання у професійній юридичній діяльності; вміти вирішувати казуси та гіпотетичні задачі з даної теми.

Однак головне завдання, яке ставили перед собою автори цього підручника, – спонукати студентів до формування власної думки з природоохоронної тематики, ведення дискусії з екологічної проблематики, сприяти усвідомленню молодим поколінням своєї причетності до справи боротьби з глобальним забрудненням довкілля, нераціональним використанням природних ресурсів, споживацьким менталітетом сучасного суспільства, викликати в нього бажання діяти на благо природи, кожної окремої людини і всього людства.



ЧАСТИНА І. МІЖНАРОДНЕ ПРАВО НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА — ГАЛУЗЬ СУЧАСНОГО МІЖНАРОДНОГО ПРАВА
1.1. Глобальні екологічні проблеми
Міжнародне право навколишнього середовища (далі — МПНС) — відносно нова і водночас динамічна галузь сучасного міжнародного права. Її активний розвиток зумовлюється гостротою глобальних екологічних проблем людства1, які є результатом впливу таких негативних чинників, як: 1) нераціональне використання відновлюваних і невідновлюваних природних ресурсів, що призводить до виснаження або знищення окремих компонентів природи і деградації екосистем; 2) забруднення навколишнього середовища, тобто внесення речовин та енергії в обсягах, які ним не асимілюються; 3) воєнні конфлікти різних масштабів2. У результаті дії вищезазначених факторів людство зіткнулося з такими глобальними екологічними проблемами: втрата біорізноманіття, зникнення сотень видів представників фауни і флори, масове забруднення атмосфери і водного середовища, спустелення, ерозія ґрунтів, зменшення запасів питної води, кислотні дощі, озонові діри, глобальне потепління, радіоактивне зараження навколишнього середовища, надмірне нагромадження відходів, голод, численні інфекційні, респіраторні, онкологічні, імунні хвороби, руйнування історичних пам’ятників тощо. Ефективно подолати ці проблеми можливо лише за умови плідної співпраці між державами, міжнародними організаціями, а також індивідами. Серед передумов активізації міжнародного співробітництва у розв’язанні глобальних екологічних проблем можна виділити такі чинники: природно-екологічні, які стимулюють природоохоронне співробітництво з огляду на те, що зміни в становищі одного природного ресурсу неминуче впливають на інші об’єкти навколишнього середовища; соціально-економічні, зумовлені тим, що народи/держави зацікавлені у справедливому обміні економічними засобами життя, що в основному ґрунтуються на використанні природних ресурсів; політичні, які стосуються створення політичного клімату довіри і співпраці з метою забезпечення міжнародного миру і безпеки3. Відомий дослідник МПНС Ф. Сендс головним чинником, який вплинув на формування цієї галузі міжнародного права, називає те, що «...взаємозалежність компонентів екосистем не визнає національних кордонів»4. Р. Хан і К. Річардс виділяють такі неправові фактори сприяння розвитку МПНС: науковий консенсус щодо причин і гостроти конкретної проблеми, підвищена зацікавленість громадськості, узгодженість позицій держав щодо розподілу тягаря розв’язання екологічної проблеми, короткострокові політичні вигоди5 тощо.

Екологічні проблеми кидають виклики традиційному міжнародному правопорядку. По-перше, вступають у суперечність принцип невід’ємного державного суверенітету над природними ресурсами (виключне право держави визначати засади природоохоронної політики) і принцип взаємозалежності компонентів навколишнього середовища, яке не визнає державних кордонів і державного суверенітету6. По-друге, відбуваються зміни в системі суб’єктів міжнародного права: як і в міжнародному праві з прав людини, індивід, а також окремі неурядові організації набувають все більшого значення у сфері прийняття екологічно значимих рішень, контролю над їх виконанням та доступу до судових органів для захисту порушених екологічних прав, що дає деяким авторам змогу включати їх до кола суб’єктів МПНС (Ф. Сендс, Е. Лоука, О. Кісс і Д. Шелтон). По-третє, активно розвивається комплекс норм інституту міжнародно-правової відповідальності за правомірну діяльність, що значною мірою сприяє підвищенню ефективності заходів боротьби із забрудненням навколишнього середовища. По-четверте, у цій сфері міжнародних відносин набувають особливої гостроти проблеми фрагментації міжнародного права (проявляється в існуванні розрізнених, часто не пов’язаних між собою і таких, що суперечать один одному, режимів охорони навколишнього середовища і використання природних ресурсів) та ефективної реалізації міжнародного права. Остання досягла апогею у сфері МПНС у зв’язку з небажанням держав бути зв’язаними жорсткими юридичними зобов’язаннями, а також недостатністю дієвих засобів імплементації відповідних міжнародно-правових норм.


1.2. Поняття міжнародного права навколишнього середовища
Дискусії щодо назви галузі міжнародного права, про яку йде мова в цьому підручнику, мають важливе теоретичне і практичне значення, оскільки приводять нас до розуміння суті проблеми. Сукупність/систему норм, що регулюють процес раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього середовища, називають у літературі по-різному: «міжнародне право навколишнього середовища», «міжнародне право охорони навколишнього середовища», «міжнародне екологічне право», «міжнародно-правова охорона навколишнього середовища», «енвіронментальне міжнародне право». І. Лукашук зазначає, що назва «екологічне право» є неточним, оскільки екологія — це галузь біології, яка вивчає взаємодію тварин, рослин, мікроорганізмів між собою і з середовищем, яке їх оточує, тобто мова йде лише про частину навколишнього середовища. Крім того, на його думку, «право навколишнього середовища» є всесвітньо визнаним терміном (англ. — environment, нім. — Umwelt, італ. — medio ambiente, ар. — аль біах)7.

Термін «екологія» вперше було запроваджено німецьким вченим Ернстом Ґеккелем у 1866 р. у праці «Загальна морфологія організмів». Під поняттям «екологія» він мав на увазі загальну науку про взаємодію живих організмів з їх середовищем існування. Згодом цей термін набув значно ширшого змісту у зв’язку з тим, що сучасна екологія включає, крім усього іншого, також вивчення взаємодії людини з природою, суспільством і створеною нею технікою8. Поняття «екологія» сьогодні розглядається вже не як розділ біологічної науки, а як соціальна категорія, що означає постійну взаємодію людства з матеріальним світом, який його оточує, і світом природи9. Таким чином, природне середовище — це лише частина навколишнього середовища людини. Навколишнє середовище — це жива (флора, фауна) і нежива природа (вода, копалини, повітря, космос), а також штучно створені людиною об’єкти, які теж належать до живої або неживої природи, але мають дещо іншу соціальну цінність (історичні, природні, культурні пам’ятки)10. Більше того, навколишнє середовище — це будь-які природні, соціальні та культурні умови існування, які впливають на життя індивіда або суспільства. Отже, найбільш оптимальний термін для позначення назви галузі міжнародного права, на нашу думку, — це «міжнародне право навколишнього середовища» або «міжнародне право охорони навколишнього середовища». Однак слід зауважити, що термін «міжнародне екологічне право» має право на існування, якщо трактувати його не обмежено (у сенсі лише охорони природного середовища — sensu stricto), а розширено (в сенсі охорони природного середовища, громадського здоров’я, соціально-економічного середовища існування, наприклад, корінних народів, історичних і культурних пам’яток тощо — sensu lato). Таким чином, термін «міжнародне екологічне право» в широкому значенні прирівнюється до терміна «міжнародне право навколишнього середовища».



Одні автори визнають існування окремої галузі міжнародного права, яка регулює охорону і раціональне використання природних ресурсів, інші заперечують це, посилаючись на відсутність суттєвих ознак для виділення даної «сукупності» норм (на противагу системі) в окрему галузь міжнародного права. Аргументи противників існування міжнародного екологічного права як окремої міжнародно-правової галузі підсумував В. Буткевич: «1) міжнародне право навколишнього середовища має дуже вузьку сферу правового регулювання, яка зводиться до запобігання, зменшення та усунення шкоди навколишньому середовищу; забезпечення екологічно обґрунтованого режиму раціонального природокористування; охорони історичних пам’яток; науково-технічного співробітництва між державами у цій галузі; 2) принципи і норми міжнародного права навколишнього середовища часто є складовими міжнародного морського, повітряного чи космічного права; 3) галузь не може вважатися самостійною, бо вона не кодифікована»11. Щодо першого аргументу слід сказати, що, крім зазначеної, насправді досить широкої, сфери правового регулювання, МПНС включає також окремі правові аспекти в галузі міжнародної торгівлі, прав людини, роззброєння, безпеки тощо. Стосовно другого аргументу, то зазначені «недоліки» можна знайти і в тих галузях міжнародного права, до складу яких входять норми МПНС. Так, міжнародне морське право включає комплекс норм, які належать до МПНС, власне міжнародного морського права, міжнародного транспортного права, міжнародного приватного права, міжнародного гуманітарного права тощо. За логікою третього аргументу можна поставити під сумнів існування таких галузей міжнародного права, як, наприклад, міжнародне економічне право і право міжнародних організацій. Крім того, незважаючи на відсутність єдиного кодифікаційного акта у сфері охорони навколишнього середовища, по-перше, деякі положення рекомендаційних документів (Стокгольмської декларації 1972 р. і Декларації Ріо 1992 р.) стали нормами міжнародного звичаєвого права, по-друге, щодо кожного напряму міжнародно-правового співробітництва держав у сфері охорони та раціонального використання навколишнього середовища існує універсальна конвенція або конвенції (зміна клімату, біорізноманіття, фауна і флора, небезпечні відходи, небезпечні хімічні речовини, морське середовище, природна та культурна спадщина). На нашу думку, сьогодні питання про існування окремої галузі міжнародного права так гостро вже не стоїть, оскільки переважна більшість вітчизняних і практично всі зарубіжні дослідники визнають це як факт. У зарубіжній літературі іноді зустрічаються інші назви цієї системи норм, наприклад, «міжнародне право сталого розвитку» (англ. — International Law of Sustainable Development), яке, однак, має більш широкий предмет регулювання, ніж МПНС, оскільки включає також економічні та соціальні аспекти; «міжнародне право природних ресурсів/міжнародне природоресурсне право» (англ. — International Natural Resources Law), яке, навпаки, має більш вузький предмет регулювання, ніж МПНС, оскільки стосується виключно проблеми раціонального використання природних ресурсів.

Щодо самого визначення галузі МПНС, то різні дослідники наводять різні визначення. Вивчивши деякі з них, спробуємо сформулювати власне розуміння питання. Отже, МПНС — це система принципів і норм міжнародного права, які регулюють відносини між його суб’єктами щодо попередження, обмеження, усунення негативних наслідків для навколишнього середовища з різних джерел, а також щодо раціонального використання компонентів навколишнього середовища. З цього визначення випливає, що існують два основні напрями міжнародно-правової регламентації у зазначеній сфері: безпосередньо охорона і захист навколишнього середовища, а також раціональне природокористування. МПНС має у своєму арсеналі імперативні, диспозитивні та рекомендаційні норми, універсальні, регіональні, партикулярні та локальні норми, матеріальні та процесуальні норми, договірні, звичаєво-правові і такі, які містяться в рішеннях міжнародних організацій. Проте найголовніше те, що МПНС відповідає всім об’єктивним та суб’єктивним ознакам самодостатньої галузі міжнародного права, оскільки має специфічний предмет і метод регулювання, характеризується автономною відокремленістю комплексу однорідних норм певного функціонального призначення, наявністю спеціальних джерел, виражає зацікавленість міжнародного співтовариства в її існуванні. При цьому з теорії держави і права відомо, що єдиним обов’язковим елементом для виділення окремої галузі права визнається предмет і метод правового регулювання. Координаційний метод правового регулювання властивий будь-якій галузі міжнародного права, у тому числі МПНС. Розуміння предмета й об’єкта правового регулювання серед авторів різне. Так, С. Балашенко і Т. Макарова вважають, що об’єкт МПНС — матеріальні та нематеріальні блага, дії або утримання від дій12. С. Кравченко, А. Андрусевич і Дж. Бонайн визначають як об’єкт МПНС міжнародно-правовий природний простір, навколишнє середовище Землі в цілому, глобальну екологічну рівновагу13. В. Буткевич поділяє всі об’єкти навколишнього середовища на національні та об’єкти, що належать до сфери міжнародно-правової регламентації. Останні, у свою чергу, поділяються на об’єкти універсального користування (наприклад Світовий океан), багатонаціональні об’єкти (деякі водні ресурси, мігруючі тварини) і взаємні об’єкти (міжнародні ріки й озера, прикордонні природні комплекси)14, які іноді називають «природними ресурсами, що розділяються між декількома державами». Ці природні ресурси належать кільком державам, і кожна з них не може здійснювати свій суверенітет у такому ж обсязі, як стосовно національних природних ресурсів, оскільки ресурси, розташовані на території кількох держав, залишаються нерозривною біогеофізичною єдністю, і внутрішні зв’язки такої єдності не можна змінити державними кордонами15. Прикладом такого природного ресурсу можуть виступати гірські комплекси Альп, Карпат, Анд. У питанні визначення предмета й об’єкта галузі міжнародного права ми будемо спиратися на київську школу міжнародного права. Її представники вважають, що предмет міжнародного права — це міжнародні відносини, що мають міждержавний характер, а об’єкт міжнародного права — ті самі відносини, які встановлюються щодо певних благ (матеріальних і нематеріальних)16. За аналогією: предмет МПНС — міжнародні природоохоронні відносини, що мають міждержавний характер, а об’єкт МПНС — міжнародні відносини, що виникають між суб’єктами міжнародного права з приводу певних матеріальних і нематеріальних благ (наприклад, об’єктів живої і неживої природи, об’єктів штучно створеного людиною середовища, естетичної цінності, духовних цінностей, традиційних знань, здоров’я людини тощо).

У зв’язку з визначенням предмета й об’єкта МПНС актуальним і важливим є питання про визначення самого поняття навколишнього середовища. Цей термін походить від стародавнього французького слова environner, що означає «оточувати»17. Міжнародні конвенції та правові акти рекомендаційного характеру в цій сфері містять різні визначення поняття «навколишнє середовище». Найбільш широке визначення зафіксовано в Конвенції Ради Європи про цивільну відповідальність за шкоду, спричинену діяльністю, небезпечною для навколишнього середовища, 1993 р. (не вступила в силу), де в ст. 2 зазначається, що навколишнє середовище включає природні ресурси абіотичного і біотичного походження, такі як повітря, вода, ґрунт, фауна і флора, та взаємодію між ними; власність, яка формує культурну спадщину і характерні риси ландшафту18. Подібне визначення міститься у Проекті принципів Комісії ООН з міжнародного права, що стосуються розподілу збитків у разі транскордонної шкоди, завданої в результаті небезпечних видів діяльності, 2006 р.19. Юридичне визначення поняття «навколишнє середовище» важливе з кількох причин. По-перше, з точки зору імплементації положень природоохоронних конвенцій і правової практики відповідних організацій. Наприклад, невизначеність термінів «китоподібні» і «кити» відповідно до Конвенції про регулювання китобійного промислу 1946 р. призвела до дискусій з приводу того, чи підпадають під дію її положень дельфіни20. По-друге, поняття навколишнього середовища безпосередньо пов’язане з поняттям «екологічної» шкоди і відповідальністю за неї, адже чим ширше перше, тим більше дій підпадає під визначення шкоди, тим вищою буде межа відповідальності.

Зацікавленість міжнародного співтовариства в існуванні окремої галузі МПНС можна спостерігати в таких її проявах: наявність у структурі міжнародних міжурядових організацій (далі — МУО) і міжнародних неурядових організацій (далі — МНУО) спеціальних відділів або існування окремих організацій, які цілеспрямовано займаються вивченням цієї галузі (наприклад, Центр з міжнародного права навколишнього середовища, англ. — Center for International Environmental Law, CIEL; Фонд міжнародного права навколишнього середовища та розвитку, англ. — Foundation for International Environmental Law and Development; Комісія з права навколишнього середовища МСОП); розробка ЮНЕП спеціальних програм з МПНС (так звані Програми Монтевідео); рішення міжнародних судових установ, що визнають наявність окремої галузі міжнародного права (наприклад, п. 115 рішення Постійної палати третейського суду у справі про доступ до інформації відповідно до статті 9 Конвенції про захист морського середовища Північно-Східної Атлантики 2003 р., п. 89–115 рішення Міжнародного Суду ООН у справі Габчіково-Надьмарош 1997 р., п. 29 Консультативного висновку Міжнародного Суду ООН про законність ядерної зброї 1996 р., п. 123 рішення Апеляційного органу СОТ у справі EU — Beef Hormones 1998 р.); різноманітні заяви офіційних представників держав у засобах масової інформації, на міжнародних конференціях, у дипломатичному листуванні тощо.

До суб’єктів МПНС належать традиційні суб’єкти міжнародного права: держави, міжнародні міжурядові організації, народи і нації, які борються за свою незалежність, квазідержавні об’єднання. Поступово все більше вчених схиляються до визнання (хто в повному обсязі, хто в обмеженому) міжнародної правосуб’єктності за фізичними особами та МНУО. Західна доктрина доповнює цей перелік такими «недержавними акторами», як наукове співтовариство, приватні компанії і бізнес-концерни, корінні народи21. Держави є первинними, основними суб’єктами міжнародного права. У міжнародних угодах з охорони навколишнього середовища проводиться класифікація держав на розвинені, ті, що розвиваються, і ті, в яких відбувається процес переходу до ринкової економіки. Наприклад, Рамкова конвенція ООН зі зміни клімату 1992 р. і Кіотський протокол 1997 р. фіксують різні зобов’язання для цих груп країн на основі принципу спільної, але диференційованої відповідальності. Якщо уважно переглянути підготовчі документи, які яскраво відображають позиції держав під час переговорів щодо прийняття тієї чи іншої конвенції у сфері охорони навколишнього середовища, стає очевидним, наскільки відрізняються інтереси групи розвинених країн і країн, що розвиваються (останні підтримують традицію об’єднуватися на екологічних форумах у «Групу 77»). Розвинені країни, досягнувши певного рівня економічного розвитку, сьогодні спрямовують свої зусилля на встановлення жорстких стандартів щодо обмеження викидів шкідливої для навколишнього середовища людської діяльності, а країни, що розвиваються, посилаючись на історичну справедливість, відстоюють своє право на розвиток, яке задеклароване в багатьох міжнародних документах і передбачає пріоритет економічного розвитку над зобов’язаннями щодо захисту довкілля. Наприклад, перші спроби виділити природні заповідники (Конвенція про збереження фауни і флори в їх природному стані 1933 р., яка стосувалася Африканського континенту) і вилучити їх зі сфери споживання сприймалися свого часу цими країнами як нав’язування волі метрополій, як «примусове збереження»22. З метою досягнення консенсусу розвинені країни йдуть на поступки, таким чином залучаючи країни, що розвиваються, до спільних зусиль у боротьбі з деградацією екосистеми Землі. Але водночас ефективність прийнятих міжнародних інструментів значним чином зменшується.

Міжнародним урядовим і неурядовим організаціям присвячено окремий підрозділ цього підручника. Що стосується фізичних осіб та їх об’єднань («недержавні актори»), то в західній доктрині в більшості випадків вони визнаються суб’єктами як міжнародного права загалом, так і МПНС зокрема. Порядок денний на ХХІ століття вказує на необхідність посилення ролі таких груп, які можуть зробити істотний внесок у справу збереження навколишнього середовища: жінки, діти і молодь, корінні народи, неурядові організації, місцева влада, робітники і профспілки, бізнес та підприємці, наукове співтовариство, фермери та ін.23. Проявом міжнародної правосуб’єктності міжнародних неурядових організацій може слугувати те, що деякі з них мають право нарівні з державами брати участь у нарадах і зустрічах сторін, висувати своїх кандидатів на вибори до комітетів (Орхуська конвенція 1998 р.), мають статус спостерігачів у секретаріатах «екологічних» конвенцій на умовах, однакових для всіх сторін (Конвенція ОСПАР 1992 р.). Під егідою та за безпосередньої участі МНУО розроблялися проекти багатьох багатосторонніх угод у сфері охорони навколишнього середовища: наприклад, МСОП сприяв підготовці та прийняттю Рамсарської конвенції 1972 р., Конвенції про біорізноманіття 1992 р. Крім того, до складу МНУО нарівні з індивідами і суспільними об’єднаннями можуть входити урядові структури (МСОП). Проявом міжнародної правосуб’єктності індивідів може слугувати те, що їхні права та обов’язки безпосередньо закріплені в міжнародних угодах з охорони навколишнього середовища (Сан-Сальвадорський протокол 1988 р., Орхуська конвенція 1998 р.). Вони мають право подавати позови, у тому числі природоохоронного змісту, в міжнародні судові та квазісудові структури (Європейський суд з прав людини, Міжамериканська комісія і суд з прав людини, Комітет з дотримання Орхуської конвенції), а також несуть відповідальність за «екологічні» правопорушення (ст. 1, 5–8 Римського статуту Міжнародного кримінального суду 1998 р.). Корінні народи є специфічним суб’єктом МПНС, про що свідчить практика Комітету ООН з прав людини, Міжамериканської комісії з прав людини, а також деякі юридично обов’язкові та рекомендаційні міжнародно-правові акти (Конвенція МОП № 169 про корінні народи, що ведуть племінний спосіб життя в незалежних країнах, 1989 р., ст. 8 Конвенції про біорізноманіття 1992 р., Декларація ООН про права корінних народів, схвалена резолюцією ГА ООН 61/295 від 13 вересня 2007 р.).

Детальніше про принципи і джерела МПНС ми будемо говорити в наступних розділах підручника. Крім того, буде проаналізовано основні інститути галузі: поводження з небезпечними відходами і хімічними речовинами, заборона ворожого впливу на навколишнє середовище, охорона морського та прісноводного середовища, охорона атмосферного і космічного простору, охорона біорізноманіття тощо.

Серед особливостей МПНС як галузі міжнародного права виділимо такі: 1) основою МПНС є закони природи, які вивчаються іншими науками — біологією, фізикою, хімією, екологією24; 2) галузь МПНС є комплексною, оскільки містить норми з інших міжнародно-правових галузей, таких як міжнародне морське, повітряне, космічне, економічне право, міжнародне право прав людини, гуманітарне право та ін.; 3) галузь є відносно новою (екологічні проблеми з’явилися на порядку денному міжнародного переговорного процесу в 80-х рр. ХХ ст.) і динамічною (різні джерела вказують на значну і все ще зростаючу кількість міжнародних угод з охорони навколишнього середовища). Е. Лоука відзначає, що МПНС виконує дві функції: 1) досягнення ефективності у підтримці й збереженні миру шляхом успішного розв’язання екологічних проблем і міждержавних конфліктів; 2) досягнення рівності в раціональному розподілі природних ресурсів шляхом запобігання та ліквідації наслідків «трагедії спільної спадщини» (англ. — tragedy of commons), яка виникає у зв’язку з доступом держав до ресурсів із міжнародним або змішаним режимом (common pool resources)25.

Якщо говорити про зв’язок МПНС з іншими галузями міжнародного права, то передовсім слід згадати про міжнародне морське, повітряне і космічне право. На відміну від названих галузей міжнародного права, МПНС характеризується раціональним природокористуванням, оскільки із самого початку формувалося для регулювання міждержавних відносин у сфері захисту та охорони навколишнього середовища. Норми ж міжнародного морського, повітряного та космічного права формувалися для регулювання відносин, пов’язаних з експлуатацією елементів природи, внаслідок чого на перше місце висувалися інші пріоритети — забезпечення реалізації законних прав усіх зацікавлених «акторів» щодо використання певного виду природних ресурсів. Лише після того, як МПНС заявило про себе, міжнародне морське, повітряне та космічне право стало розвиватися з урахуванням обмежень, що запроваджуються з метою охорони навколишнього середовища26. Міжнародне екологічне право тісно пов’язане з правом міжнародної безпеки, оскільки сьогодні міжнародна безпека не обмежується військово-політичною складовою, а має всеохопний характер, тобто включає в себе економічні, політичні, військові, екологічні, продовольчі, гуманітарні, інформаційні та інші аспекти. Міжнародне екологічне право впливає на міжнародне економічне право. Це виявляється в тому, що міжнародно-правове регулювання торгових, валютно-фінансових, інвестиційних, науково-технічних відносин дедалі більшою мірою враховує екологічні пріоритети. Міжнародне гуманітарне право регулює обмеження засобів і методів ведення бойових дій, що можуть завдати значної шкоди навколишньому середовищу. Міжнародне право прав людини закріплює право на сприятливе навколишнього середовища, процесуальні екологічні права, а також передбачає міжнародно-правові механізми захисту цих прав.

На завершення кілька слів про термінологію. Проблема адекватності перекладу іноземних виразів і термінів, які використовуються в міжнародно-правових документах, все більше привертає увагу українських науковців27. Ще Конфуцій зазначав, що «Реформування держави треба починати з виправлення означень. Якщо речі мають неправильні імена — слова не мають змісту, а якщо слова не мають змісту — то справи не здійснюються»28. Ось кілька прикладів виразів, які були запозичені з іноземних мов і в результаті неточного перекладу «прижилися» в «неправильному вигляді» в юридичних документах і наукових статтях: біологічне різноманіття (правильно — біорізноманіття або біотичне різноманіття, що означає різноманітність біоти в природі, від англ. — biodiversity), екологічна мережа (правильно — екомережа або мережа природоохоронних об’єктів, від англ. — eсonet)29, принцип попередження, обережності або застереження (правильно — принцип перестороги, від англ. — precautionary principle) і таке ін. У Рамковій конвенції про охорону та сталий розвиток Карпат 2003 р. трапляються справжні «перли»: «Усвідомлюючи, що Карпати є важливою частиною екологічного (курсив наш. — О. З., М. М.) ... довкілля» або «Сторони проводять політику, спрямовану на підвищення екологічної (курсив — наш, О.З., М.М.) обізнаності та покращення доступу громадськості до інформації…»30. Такий стан речей свідчить про те, що для правильного перекладу міжнародних угод з охорони навколишнього середовища слід залучати не тільки юристів загального профілю, а й екологів, біологів, хіміків, які володіють іноземними мовами за своєю спеціальністю, а також готувати юристів за вузькою спеціалізацією — міжнародне право навколишнього середовища.



  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   27


©netref.ru 2017
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет