Вісник київського національного лінгвістичного університету серія Філологія



жүктеу 3.74 Mb.
бет1/19
Дата28.04.2016
өлшемі3.74 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19
: wp-content -> uploads -> 2013
2013 -> Жылдарга “Кургак учук-iv” программасы
2013 -> Қорытынды Пайдаланылған әдебиеттер
2013 -> Создание информационной системы движения ценных бумаг на примере атф банка
2013 -> 1 Геологическая часть
2013 -> Оригинал: Политическая деятельность Урус-хана и его место в истории казахской государственности // Отан тарихы (Отечественная история). 2006, №1, стр. 89-95
2013 -> «Жануарға ветеринариялық паспорт беру» мемлекеттік қызмет стандарты
2013 -> I тарау. Қазақ әдебиеттану ғылымындағы абайтану мәселелері
2013 -> Жалпы білім деңгейіне мемлекеттік талап оқушылардың оқу кезеңін бітіру кезіндегі алатын білімі мен біліктіліктерінің қажетті минимум деңгейін анықтайды
2013 -> Мазмұны кіріспе
2013 -> АҚПараттық хат құрметті әріптестер!




ВІСНИК

КИЇВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО

ЛІНГВІСТИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Серія Філологія

Том 14 № 2 2011

Київ

Реєстраційне свідоцтво № 8830 серія КВ від 03.06.2004 року
Видається за рішенням вченої ради

Київського національного лінгвістичного університету

від 26 грудня 2011 року
Редколегія

Головний редактор

доктор філологічних наук, професор А. В. Корольова


Заступник головного редактора

Доктор філологічних наук, професор Н. О. Висоцька


Відповідальний секретар

О. А. Кушнєрова


Члени редколегії

доктор філологічних наук, професор Р. В. Васько

доктор філологічних наук, професор О. П. Воробйова

доктор філологічних наук, професор З. О. Гетьман

доктор філологічних наук, професор В. С. Данилич

доктор філологічних наук, професор О. М. Кагановська

доктор філологічних наук, професор Т. В. Клеофастова

доктор філологічних наук, професор Н. М. Корбозерова

доктор філологічних наук, професор М. П. Кочерган

доктор філологічних наук, професор Л. М. Мінкін

доктор філологічних наук, професор О. О. Тараненко

доктор філологічних наук, професор В. І. Перебийніс

доктор філологічних наук, професор О. І. Стеріополо

доктор філологічних наук, професор В. І. Фесенко

доктор філологічних наук, професор О. І. Чередниченко
Редактор

Д. М. Морозова


Адреса редколегії:

Україна, 03680 МСП Київ-5,

вул. Червоноармійська, 73

Київський національний лінгвістичний університет

ЗМІСТ


Михайло Петрович Кочерган: “Людина в мові” і “мова у людині” (до 75-річчя від дня народження професора Кочерга на М. П.)
Анохіна Т. О. Категорія лакунарності у контексті суміжних понять
Антонюк О. Н. Контаминация субъектно-речевых планов в микротексте со вставными конструкциями
Бехта І. А. Актуалізація дискурсної зони персонажа в англомовному літературному постмодернізмі
Вакуленко М. О. Особливості семантики паронімів і псевдосинонімів у науковому стилі української мови
Васько Р. В. Енантіосемічні елементи латинського походження у романських мовах
Воробйова О. П. Концептологія в Україні: здобутки, проблеми, прорахунки
Демчук Н. М. Базовий понятійно-лексичний інструментарій терміносистеми маркетингу французької мови
Довгун І. М. Поняття морфонологічного правила у сучасній англійській мові
Івашкевич Л. С. Лінгвістичні аспекти категоризації поняття сутності у німецькій мові
Кощій О. М. Фонетико-орфографічна варіантність у новолатинському поетичному тексті (на матеріалі історичної поеми Симона Пекаліда “De bello Ostrogiano”)
Лесечко Б. В. Роль та місце терміна у галузевій лексичній системі
Любченко Т. В. Категорії стану і діатези у новогрецькій мові
Минкин Л. М. Темпоральный субстрат языкового кинетизма
Ніконова В. Г. Художній концепт: процедури реконструкції і моделювання (на матеріалі трагедій В. Шекспіра)
Оленюк О. В. Вербалізація концепту FAMILY в англомовному рекламному дискурсі початку XXI ст.
Перебийніс В. І. Ієрархія у фонемній структурі слова
Повшедна І. В. Номінативні засоби на позначення адресата у персонажному мовленні (на матеріалі англійських соціальних романів ХІХ ст.)
Ткачик О. В. Андроцентризм у медіальних формулах британських народних казок
Філоненко З. Л. Дефініції валентності, полісемії та амбівалентності крізь призму комбінаторної семантики
Шершньова А. В. Жанр англомовного хайку: структура і семантика
Аль-Шамарі Халід Хасім Мохамед Дипломатичний дискурс у світлі миролюбної лінгвістики
Contents


МИХАЙЛО ПЕТРОВИЧ КОЧЕРГАН:

ЛЮДИНА В МОВІ і МОВА У ЛЮДИНІ


Шановне наукове товариство!

Щиро вдячна організаторам Х міжнародної науково-практичної конференції “Проблеми зіставної семантики” за надану мені честь відкрити таке високоповажне наукове зібрання, присвячене ювілею глибоко шанованої людини – доктора філологічних наук, заслуженого професора Київського національного лінгвістичного університету, заслуженого працівника народної освіти України, лауреата премії Ярослава Мудрого в галузі науки і техніки Академії наук вищої школи, талановитого вченого і педагога Михайла Петровича Кочергана!

Шановний Михайле Петровичу! Передусім хочу виконати почесну місію – передати Вам найщиріші вітання від Оломоуцької україністики і особисто від її засновника професора Йозефа Андерша, від Празької україністики, від Чеської асоціації україністів, від Міжнародної фразеологічної комісії та її голови, професора Валерія Михайловича Мокієнка, від Щецинської славістики і особисто від професора Михайла Андрійовича Алексєєнка, від усіх Ваших соратників, колег і однодумців, які, на жаль, не змогли зробити цього особисто, але які подумки сьогодні з нами.

Я не була ані студенткою, ані аспіранткою Михайла Петровича, проте вважаю його своїм Вчителем. Учитися на його працях я почала ще у 1990 р. під час навчання в аспірантурі. А доля нас звела лише у 1994 р. Працюючи над кандидатською дисертацією з проблем системності лексики і фразеології, я вивчала і цитувала праці тоді незнайомого мені професора М. Кочергана, а коли постало питання про вибір опонентів, я назвала своєму керівникові першим ім’я Михайла Петровича. Професор Алексєєнко на мене уважно подивився і сказав: “Першою людиною, яка найкраще розуміється на тому, що Ви написали, є Ви сама. Другою – професор М. Кочерган. Він або похвалить вас, або каменя на камені не залишить від Вашої роботи. Ви до цього готові?” Я не роздумуючи відповіла: “Так”. Дякувати Богу, похвалив. І з того мого першого захисту я винесла одне – професор М. Кочерган – людина незвичайна, зі своєрідним біополем вимогливої доброти і вишуканого академізму.

Пам’ятаю, як я прийшла просити його бути моїм опонентом і на захисті докторської дисертації. Науковим світом тоді кружляли чутки, мовляв, Михайло Петрович збирається піти на пенсію. Уявити собі, як це невичерпне джерело енергії має піти на відпочинок, я собі просто не могла […].

Упродовж нашого майже двадцятилітнього знайомства з Михайлом Петровичем я щоразу відкривала для себе нові й нові грані його особистості як людини і як ученого. І дякувала долі, що наші життєві шляхи перетнулися, і щиро раділа з кожної нагоди зустрітися з ним. І не припиняла у нього вчитися.

Свій виступ я невипадково назвала “Михайло Петрович Кочерган: “Людина в мові” і “мова у людині”. Мова стала його життям і долею. Він власною наполегливою працею, вгризаючись у книжкову мудрість, зумів налаштуватися на істину, сягнути глибин мови, по-філософськи осягнути її єство і буття, осмислити її роль в усвідомленні етнічної спільноти. Він – одержимий, людина класичного гарту, невгамовно допитливий, надзвичайно працьовитий і надзвичайно відповідальний за все, що робить. Такі сьогодні – на вагу золота.

Мені доводилося бачити, з якою фанатичною енергією, сконцентрованістю, дивовижним азартом працював він у бібліотеці імені В. І. Вернадського, завершуючи свої “Основи зіставного мовознавства”. На столах у інших учених – по декілька книг, а у нього – гора, і не одна, за ними самого професора не розгледіти. І ще обурювався, коли дозволяли працювати лише з десятком книг: “Мені потрібні усі!” Ми з ним тоді жартома змагалися – хто кого пересидить, бо обидва повертали бібліотекарям книги останніми.

Згадую, як шість років тому, після закінчення роботи симпозіуму україністів в Оломоуці, ми пішли на прогулянку цим чудовим старовинним містом. Він з дитячою безпосередністю читав уголос латинські написи на середньовічних будівлях і перекладав їх усьому товариству. Наступного дня ми всі ходили Прагою – з раннього ранку до вечора. Надвечір, коли інші, набагато молодші за нього, вже й рухнутися не могли, на невгамовному Михайлові Петровичу не було й знаку втоми – він ще бадьоро й захоплено читав нам вірші чеською мовою. Від пива відмовлявся – казав, що п’є тільки “Живчик”. Ми жартували: може, його енергія б’є через край завдяки тому “Живчику”, і чи не варто й нам на нього перейти… . Це людина, що горить сама і запалює інших, ділиться з усіма щедрістю душі, таланту, знань.

Завжди вражає в ньому надзвичайна вимогливість до себе щодо вивчення всіх граней складного організму нашої мови. Однією із визначальних рис ставлення Михайла Петровича й до інших в науці про мову є об’єктивність та безкомпромісність. У нього немає ані “своїх”, ані “чужих”, коли порушуються принципи високої науки. Він ніколи не дозволяє “низького польоту” ані собі, ані іншим, уміє сказати – “ні”; недбалого ставлення до мови нікому не пробачить, на помилки та огріхи вкаже завжди – проте повсякчас коректно, доброзичливо, тактовно. Нерозумний – образиться, розумний – подякує. Він уміє перетворити на творчість і відгуки на дисертації – у них він представляє не лише глибокий і вдумливий аналіз, що свідчить про неабияку обізнаність ученого в усіх сферах науки про мову, – у них звучить вишукана мова, філігранно й оригінально сформульовані думки, власні роздуми. Скільком з нас він ніби ненароком у своїх відгуках та рецензіях дарував безцінні ідеї на майбутнє! Бо завжди цінує творчість і пошук.

В. фон Гумбольдтове “людина в мові” можна розуміти й по-іншому: як антропоцентризм нового ґатунку – те, що принесене людиною в мову. А внесок цей у Михайла Петровича – більш ніж вагомий: близько двох сотень праць написано ним. Не кожний учений може пишатися таким багатим доробком – науковими статтями, посібниками, програмами, відтвореними на папері роздумами про минуле, сьогоденне і майбутнє нашої мови, одноосібним словником і чотирма підручниками для студентів-філологів із грифом Міністерства освіти, які ще й перевидавалися майже щороку.

“Словник російсько-українських омонімів” – не лише унікальне й надзвичайно потрібне усім носіям української мови видання. Тільки той, хто сам працював зі словом, знає, як нелегко часом “потримати його на долоні”, охопити всі його грані, помітити, піймати й зафіксувати те, що ледь помітне навіть для фахівців, перекладачів, не кажучи вже про пересічного користувача мовою. Цей словник виявився не лише практичним, але й пізнавальним.

Підручники “Вступ до мовознавства”, “Загальне мовознавство” та “Основи зіставного мовознавства” можна охарактеризувати коротко так: вони не містять сухої класичної “науковості”. Їхній автор зумів, говорячи про надзвичайно складні речі, хай то співвідношення між формою і змістом словесних знаків чи закономірності розвитку мов, історичні процеси чи система й структура мови, сегментні й суперсегментні одиниці мови чи морфологічні, синтаксичні категорії, фономорфологічні процеси чи різноманіття мов світу, етапи розвитку науки про мову, – втримати живий і разом з тим вишуканий стиль викладу, розмовляти зі студентом просто і зрозуміло. “Вступ до мовознавства”, підручник з дисципліни, яка філологами вивчається чи не найпершою, здатен не відрадити, а лише розбудити допитливість читача. “Загальне мовознавство” – це живий діалог, бо різноманіття течій, методів, підходів, ідей спонукає читача мислити. Щодо “Основ зіставного мовознавства”, скажу коротко: такого рівня підручника немає ані у наших близьких, ані у далеких сусідів. Видана у 2009 р. його польська перекладна версія “Podstawy językoznawstwa konfrontatywnego” – яскраве свідчення тому. Можемо лише голову схилити перед титанічною працею, бо такий матеріал складається з маленьких уламків різнокольорового скла, над кожним з них треба ой як важко попрацювати, знайти не лише його, але й належне йому місце, змоделювати той порівняльний вітраж так, щоб він заграв усіма барвами. Навіть не знаю, скільки різних мов представлено в ілюстративному матеріалі цього підручника. Студент читає – йому цікаво. Науковцеві не просто цікаво, бо кожен з нас знає, що за такою працею стоїть. І добре подумавши, не всякий за таку працю візьметься.

Його ім’я знає будь-який студент-філолог. Не лише в Україні, а й за її межами. Та він ніколи не спочиває на м’яких лаврах успіху. Він ламає стереотипи – у ньому немає професорської поважності та сухого академізму. Коли я вперше його побачила, то пожартувала, що зовсім не таким собі уявляла, і що Михайло Петрович зовнішньо зовсім не подібний на професора. Що я йому відверто і сказала. Він мені видався подібним на вільного художника – людина із “шармом”, стримано-елегантний, емоційний, прекрасний співрозмовник із живими мудрими очима. Тільки пізніше я довідалася, чому ота його творча іскорка так мені тоді впала в око. Танець – це велике мистецтво. Танцюрист може технічно бездоганно виконати всі “па” але його танок нікого не візьме за душу. У танці треба жити й горіти. Він захоплюється усім, що робить, і захоплює інших. І вчився сам, попри всі удари долі, яких йому довелося зазнати, і вчить решту сприймати світ і все в цьому світі радісно. Бо був і є Людиною світлою, скромною, енергійною і життєрадісною настільки, що поряд з ним відчуваєш себе молодшим.

Завершу коротко: дякуємо, пане професоре за те, що Ви у нас є. Вам бажаємо здоров’я і тепла на душі. А нам усім – щоб Ви якнайдовше з нами просто БУЛИ.
Архангельська А. М.,

доктор філологічних наук,

доцент кафедри славістики

філософського факультету

Університету імені Ф. Палацького в Оломоуці

(Чеська Республіка)


КАТЕГОРІЯ ЛАКУНАРНОСТІ

У КОНТЕКСТІ СУМІЖНИХ ПОНЯТЬ
АНОХІНА Т. О.

Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова
У статті проаналізовано категорію лакунарності в аспекті суміжних понять, визначено критерії ідентифікації власне поняття лакунарності, верифіковано параметри нової науки – лакунології.

Ключові слова: категорія лакунарності, лакунологія.

В статье анализируется категория лакунарности в аспекте смежных понятий, определяются критерии идентификации собственно понятия лакунарности, верифицируются параметры новой науки – лакунологии.



Ключевые слова: категория лакунарности, лакунология.
The article deals with category of lacunarity categorizatioin the aspect of the closely related notions, it determines the criteria to identify the notion of the lacunarity, it verifies the parameters of new science – lacunology.

Key words: the category of lacunarity, lacunology.
Лакунарність як категорія має свої історичні витоки. Характерною ознакою досліджень категорії лакунарності є міждисциплінарний характер імплементованих розвідок: когнітивний підхід [2, 5, 15, 22, 30], лінгвокульторологічна направленість [10, 12, 21, 24] та лексико-семантичний вектор як широких ареальних [32] так і вузьких лінгвістичних досліджень [14]. Над проблемою лакунарності працювали перекладачі та етнографи: Г. В. Бикова [3], З. Д. Попова, Й. А. Стернін [27], Ю. А. Сорокін [30; 31]. В українському мовознавстві проблему лакунарності досліджують такі учені, як М. П. Кочерган [17; 18], В. М. Манакін [22], І. О. Голубовська [5; 6].

Накопичений сучасною лінгвістикою матеріал щодо процесу лакунізації дає можливість здійснити комплексне дослідження витоків категорії лакунарності, відокремивши її від суміжних понять. Категорія лакунарності екстеріоризується адгерентними до цієї категорії метазнаками. Стратифікація метазнаків на позначення категорії лакунарності, інвертизація суміжних понять та адгерентних її позначень є пріоритетним завданням розвідки і становить актуальність статті.



Мета статті: розмежувати адгерентні поняття категорії лакунарності у суміжних лінгвістичних сферах та описати метазнаки категорії лакунарності.

Лакунарність розглядається у парадигмі адгерентних понять. Базовий метазнак категорії лакунарності – це лакуна (лат. lacuna пропуск”, “прогалина”, “пусте місце”). У зв’язку з необхідністю дефінітного представлення лакун звернемось до розвідок учених, в яких започатковано основи нової науки – лакунології.

Сорокін Ю. О. заявляє про початок формування понятійного апарату лакунології, наголошуючи на необхідності створення “лакунометрії” в межах лакунології; вчений розглядає категорію лакунарності як категорію лексичної системності та виокремлює ознаки лакунарності – “форманти непрозорості” [30, с. 4]. Така змістова лінгвістична інтерпретація лакун Ю. О. Сорокіна  безумовно вплинула на розуміння лакунарності як категорії іншими вченими. Так, за Н. Б. Іваницькою, “лакуни – це позамовні способи концептуалізації, категоризації, класифікації, структурування й опису навколишнього світу” [9, с. 239].

На думку З. Д. Попової, лакуна – це відсутність одиниці в одній мові за її наявності в іншій. Лакуни систематизовані лінгвістами за такими параметрами: системно-мовною належністю (міжмовні та внутрішньомовні), позамовним характером (мотивовані та немотивовані), парадигматичною представленістю (родові та видові), типом номінації (номінативні та стилістичні), морфологічною приналежністю (частиномовні) [27, с. 39].

У межах когнітивного підходу (за А. Вежбицькою) лакунарність означає існування прогалин в єдиній логіко-мисленнєвій базі, на якій можуть будуватися різні концептуальні картини чи концептуальні каркаси [4, с. 51]. У картині світу існування категорії лакунарності підтверджуються загальними засадами архітектури людської когніції, спільними рисами у мисленнєвих процесах носіїв різних мов, де всі “невідповідності” або лакуни можна звести до двох типів, а саме: невідповідність значень (семантична розбіжність) окремих одиниць і категорій мовних систем та невідповідності, пов’язані не з відсутністю мовних одиниць, а з етнокультурними особливостями [6, с. 93; 20, с. 51; 15, с. 81; 4, с. 293]. Універсальна когнітивна система людини включає в себе усі особливості семантики лексичних та граматичних одиниць конкретної мови, що підтверджує існування лакуносфери [15, с. 82; 30, с. 3].

Когнітологи доводять, що ментальні образи (невербалізовані лакуни) так само беруть участь у рефлекторній діяльності етносу, як і лексикалізовані одиниці. Слово – мовний знак, який запускає процес мислення [3, с. 12]. Лакуна – концептуальний та семантичний знак, який виникає в міжкультурній комунікації (у мовленні), лексикографічно окреслений при міжмовному зіставленні та виявляється в мовних системах на всіх рівнях – у граматиці, морфології та синтаксисі.

У межах когнітивної лінгвістики та етнолінгвістики лакуни – це базові елементи національної лінгвокультурної спільноти, що спричиняють труднощі інтерпретації та декодування в текстовій репрезентації інокультурним реципієнтом. За Бартміньским Є., етнолінгвістика вивчає зв’язок мови і культури, оперує поняттям мовного стереотипу і мовної (культурно-мовної) картини світу [2, с. 33].

Тарасова В. В. зазначає, що сучасний етап розвитку лінгвістики позначається підвищеною увагою до проблем зіставлення вербалізації етнокультурних специфічних елементів споріднених та неспоріднених мов мовними засобами [33, с. 10].

На часі етнолінгвісти та прихильники семіотичної моделі картини світу пропонують ідею про лакунарний характер вербальної та невербальної поведінки етнічних груп. Існує думка щодо наявності в мовній семіотичній особистості так званого “лакунікону”, що фіксує логіко-семантичні протиріччя на когнітивному рівні [31, с. 146].

У межах етнічної конфліктології Сорокін Ю. О. виокремлює поняття лакунарної напруги, що може виникати на інтраетнічному міжіндивідуальному рівні спілкування (етнічний культоротаксис), реалізовуватися як вербальними, так і невербальними контекстами (кінеотаксис та проксеміотаксис) [31, с. 59–60].

Лакунарна напруженість не менш характерна для невербальних контекстів (кінесіотаксис і проксеміотаксис), ніж для вербальних. Причому взаємне співіснування цих контекстів в процесах спілкування нашаровуються один на одного, в результаті чого може виникнути дискомфорт [31, с. 62]. Механізми когніції як особливої здатності людини у своїй основі універсальні, а “відмінності отримуваних знань визначаються своєрідністю менталітетів народів” [8, с. 18].

У межах семіотики компактними та концептуально точними є визначення Сорокіна Ю. О. про лакуни, категорію лакунарності, лакунікон, лакунарну сферу. Звернемось до семіотичного розуміння лакуни вченим: “Лакуна – це невербальна “літера”, смислова пустота, комунікативна загадка” [31, с. 73].

Специфікою міжкультурного спілкування є лакуни вербальної та невербальної комунікації, зокрема, поведінки, способів взаємодії та вподобань, які не можна побачити й відчути на дотик, неможливо досліджувати в лабораторних умовах, оскільки їхній характер виявляється приховано й непомітно [16, с. 210].

З позицій лінгвокульторології на лакунарність вказують ряд факторів. Так, при взаємодії двох культур нерідко виникають непорозуміння, які спричинені відмінністю в світоглядах, національній психології, соціальних статусах мовного колективу та етноцентризмі кожної з культур; виникають лакуни або національно специфічні розходження в лексичній системі мов та культур [3, с. 11]. Для кожного народу існують характерні реалії та факти культури, які мають в іншій культурі повні або часткові прогалини, так звані матеріальні або поняттєві лакуни, “набір традиційно дозволених для даної культури засобів інтерпретації фактів і процесів вербальної поведінки” [21, с. 50].

Бикова Г. В. під лакуною розуміє синтаксичний об’єкт, ідеальний зміст, тип поняття або уявлення, гештальт, що входить у певні судження та в перекладі представлене громіздким словосполученням, компактним поєднанням або ґрунтовним описом, який розгорнуто не для того, щоб найбільш повно визначити щось відоме, а через брак відповідного поняття. Лакуни – це пустоти, “порожні клітини” в системі мови, пише дослідниця [3, с. 12].

Марковіна І. Ю. виділяє такі основні параметри лакун: незрозумілі або незвичні вербальні або графічні позначення виступають екстеріоризаторами лакун (екзотичність), незнайомі номінації ідентифікуються як лакуни (чужорідність), неточність обраної номінації (хибне вживання). Така екстеріоризація лакун використовується для опису етнокультурної специфіки, а також проблем міжкультурного спілкування [23, с. 6]. Таким чином, лакуни – це дещо особливі елементи при зіставленні мов та культур. Подібне розуміння лакуни висловлює Рябова М. В.: “під лакунами при сприйнятті інокультурного тексту розуміється все те, що в інокультурному тексті реципієнт не розуміє, що є для нього дивним і вимагає інтерпретації, що сприймається ним як незрозуміле, незвичне, екзотичне, чуже, неточне, помилкове, тобто те, що може залишитися непоміченим або ж інтерпретованим не так, як це було би типовим для носія культури-джерела” [29, с. 117].

Маслова В. А. виділяє безеквівалентну лексику і лакуни, що є предметом лінгвокультурологічних досліджень [24, с. 37]. У лінгвокульторології виділяють, зокрема, такі поняття, за допомогою яких у мовних одиницях може бути представлена культурна інформація: культурні семи, культурний фон, культурні концепти та культурні конотації [24, с. 48]. Лакуни та культуреми формують єдину категорію відсутності в мовній картині світу. В зіставлюваних текстах можуть фіксуватися логіко-семантичні протиріччя (лакуни) [31, с. 146].

До явищ, позначених мовною асиметрією, лінгвісти відносили “лакуну”, яку ототожнювали з термінами “безеквівалентна лексика”, “реалія”, “екзотична лексика”. З позицій перекладознавства неможливість знаходження однослівної номінації як словникового еквівалента є лакуною; лакуна – це “семантична прогалина чи лексичний пробіл, відсутність у носія цільової мови можливості висловити окремим словом чи словосполученням поняття, яке лексично зафіксоване в мові джерельній” [10].

Окремі сформовані лексичні одиниці виявляються лакунами в міжмовному співставленні, деякі мають аналогічне етимологічне походження та різне набуте вторинне значення, напр.: укр. чорника, рос. черника, англ. blackberry (укр. 1) ягідка, 2) марка сучасного смартфона/телефона з ОС/телефона з операційною системою); англ. blackbird, рос. дрозд, укр. дрізд. Поняття нульової морфеми, безперечно, можна зіставити з лакунами нульового омовлення, напр.: англ. a ravishing eighteen-year-old ballerina, рос. блистательная восемнадцатилетняя балерина, англ. her eleven-year-old son, укр. її син одинадцяти років.

У пошуках міждисциплінарного лакунікону Сорокін Ю. О. наголошує на амбівалентності лакун, яка, очевидно, “породжується” символічністю тієї сфери, яку створює навколо себе етнос, і яку можна було б назвати сферою культуротаксиса (позитивного або негативного) – сферою, орієнтованою на тяжіння або відштовхування автохтонних і/або неавтохтонних (фрагментів) моделей мовного і немовного спілкування. Будь-який етнічний культуротаксис є, мабуть, частиною цивілізаційного семіотаксиса. Іншими словами, семіотаксис є макросфера, а культуротаксис – мікросфера притягання/відштовхування. У свою чергу, в культуротаксисі також можуть бути виділені субстратні шари – екосубтаксис (екологічний субтаксис) і етосубтаксис (етологічний субтаксис), причому в етосубтаксисі можлива градація за специфікацією тяжінь і відштовхувань: логотаксис, аксіотаксис, когніотаксис, емоціотаксис).

У межах концептології лакуна – це відсутність лексичної одиниці в мові при наявності концепту в концептосфері, тобто відсутність слова для позначення понять, які в даному суспільстві існують і мають особливе словесне позначення в іншій мові. Міжмовна лакуна – це відсутність узуальної одиниці в одній мові при наявності її в іншій. Лакуна – це невербальна “літера” [31, с. 15].

Лакуни – і мовні, і мовленнєві, і культурологічні – можуть цілком обґрунтовано впливати на судження про міру сумісності одного культуротаксиса з іншим, про характер і ступінь відмінностей між ними, що вказують на ту відстань, на якій знаходяться один від одного суб’єкти спілкування. Мабуть, найбільш показовим у цьому відношенні є прецедентні тексти як можливі лакуни і, зокрема, такі їх підвиди, як ідеологічні та персоналістичні лакуни (у ряді випадків прецедентні лакуни можуть мати й ідеологічний, і персоналістичний характер) [31, с. 56].

З позицій семасіології лакунарність виявляється в форматах нерозуміння – невід’ємних модусах існування мовних вчинків, які поєднують в собі і рефлексію, і реакцію (дію). При виявленні структури цих вчинків або, інакше кажучи, структури мовної та немовної поведінки доцільно, мабуть, спиратися на наступну зв’язку понять: стратегія-стратегема – вчинки/прийоми-логосеми [31, с. 86].

З погляду антропології словникова розгалуженість певної мови (тобто наявність/відсутність лакун у тій або іншій мові) є показником інтересів, що притаманна носіям локальних культур. Лакуни корелюють зі створенням нових концептуальних одиниць, що є стратегічно важливими для представників однієї культури та виявляються надлишковими або непотрібними для іншої. Із потребою у вербалізації нелексикалізований концепт отримує тенденцію до делакунізації (створення нової мовної одиниці). Перед тим як закріпитися в мові однослівно, лакуни компенсуються дволексемними, трилексемними або мультилексемними тлумаченнями.

Графічно лакуна позначається за допомогою знака ø, що є однак омонімічним з літерою в норв. мові, пор.: одн. søsterсестра”, мн. søsterсестри”, датск. ønskelingбажаний”. Лакуна морфемного рівня або нульова морфема (ø) позначає грамеми однини та має різне вираження у мовах світу. До мов, де однина представлена лише нульовою морфемою, належать тюркські, пор.: татар. урамø “вулиця”, башкир. башø “голова”, казах. балаø “дитина”. В англійській мові та в германських мовах у більшості випадків однина представлена нульовою морфемою, за винятком запозичених слів, пор.: англ. roomø “кімната”, швед. solø сонце”, норв. шyø острів”. В українській мові та інших слов’янських мовах крім нульової морфеми, пор.: укр. крайø, рос. столø, грамему однини виражають флексії [21, c. 95].

Створення нових морфем/літер/графем/синтаксем/слів, що керуються тенденцією до економії мовних засобів, належить до тривалого мовного процесу, який реалізується в мовній системі впродовж сторіч. Дослідження германських мов у межах таких кількісних та якісних змін, як зняття довготи, зміна наголосу, розширення морфеми виявили процеси усічення (формування морфемної лакуни) в морфологічній структурі слова: редукцію морфів у межах однієї морфеми [19, с. 131].

Зазвичай праформи видозмінюються за законом економії та спрощення: в умовах динамічного взаємозв’язку культур відбувається більш активна редукція. Вивчаючи та проводячи стратифікацію морфологічної системи мов, що має давню історичну тенденцію до спрощення, лінгвісти виокремлюють морфемні зв’язки, складні контаміновані префікси (особливо поширені в німецькій мові), формативи (закінчення, що поєднують декілька морфем), важливі поєднання морфем – основи [19, с. 141]. Всі вони зазнають певних спрощень.

У сучасній лінгвістиці означені метазнаки вже не є синонімами, вони позначені родо-видовими відносинами. Лінгвісти-дослідники співвідносять лакуни з безеквівалентною лексикою, фразеологічними одиницями, символами, метафорами, мовленнєвою поведінкою та етикетом, класифікують лакунарні “культуроносні” явища, що представлені одноосібно, виступають представниками свого класу одиниць [11, с. 158]. На нашу думку, лакуни як клас охоплюють не лише безеквівалентну лексику, але й ксеноніми та культороніми, оскільки є предметно-рефлекторною категорією, яка вбирає в себе риси як мовних, так і позамовних рівнів.

У результаті міждисциплінарних досліджень було сформовано думку про існування поняття лакунарності та виокремлені дефініції в межах лінгвістичного терміноапарату. Оскільки лакунарність – це міждисциплінарна категорія, вона використовується терміноапаратами інших наук – медициною, математикою, психологією, філософією. Категорія лакунарності є універсальною категорією, що позначена такими рисами, як системність, багатовекторність та політермінологічність. Лакуни в широкому розумінні можуть бути як мовні (лексичні, граматичні, стилістичні), так і культурологічні (етнографічні, психологічні, кінесичні тощо) [1, с. 97].

Лакуни можуть бути не тільки інтеркультурними або інтермовними (які виникають у процесі міжкультурного спілкування), а й інтракультурними (інтрамовними). Терміни “інтеркультурні” та “інтракультурні” лакуни співвідносяться з внутрішньомовними та міжмовними прогалинами. Вони можуть усвідомлюватися реципієнтом як щось дивне, що вимагає інтерпретації (експліцитні лакуни) або ж залишатися для нього в “зоні нечутливості” (імпліцитні лакуни). Лакуни можуть бути абсолютними і відносними, а також відрізнятися за потужністю або глибиною: конфронтативні (потужні, глибокі лакуни) і контрактивні (слабкі, неглибокі) [35, c. 80].

Загалом, лінгвістам представляється доцільним і методологічно виправданим використання поняття “лакуна” не лише при зіставленні мов, але й при зіставленні аспектів культури і суспільного життя. Це стає очевидним, наприклад, при розрізненні лакуни та ілогізма. Ілогізми обумовлені відсутністю потреби у предметі. Існують відповідні концепти та потенційні семеми, але немає лексем.

Лакуни свідчать про “переповненість або недостатність досвіду однієї лінгвокультурної спільноти відносно іншої” [7, с. 41]. До того ж, коли ми порівнюємо певні культурні ареали, ми знаходимо асиметричну представленість у порівнюваних культурах [12, с. 8]. Крайнім ступенем такої асиметрії є лакунарність – вагома відсутність певних ознак та одиниць в одній із порівнюваних систем. Безеквівалентна одиниця є показником наявності деякого унікального національного концепту у свідомості народу, максимально допустимого ступеня національно-культурної маркованості [27, с. 75–76; 28, с. 281].

Справжні лінгвокультурні лакуни – це незафіксовані поняття, які відсутні в мові, в колективній свідомості та обєктивно знаходяться за межами певної ментальності, належать до інших соціокультурних спільнот; лакуни охоплюють звичайні реалії, які відбиває так звана безеквівалентна лексика, та важливі поняття, які просто невідомі певним мовам і етносам [22, с. 5].

Реконструкція світу містить багато лакун, тому що концепти представлені як набір різного роду величин, а лексика діє вибірково. На часі ареальна ономастика, що має свої підходи й пріоритети, свої проблеми й завдання, задіяна у виявленні лакун поетонімологічної природи [14, с. 15]. Реконструйовані лакуни є предметом порівняльно-історичного мовознавства, культурною спадщиною, що доходить до пращурів крізь сторіччя.

У межах семантичного “картування” світу (від англ. mind mapping), що демонструє неоднаковість логіко-поняттєвої категоризації дійсності різними мовами та виявляється в різному ступені конкретизації та деталізації значень слів, в невідповідності змістових обсягів співвідносних понять, у невспівпаданні меж між одиницями співвідносних семантичних полів, що позначають однакові поняття; знаходиться категорія лакунарності – мовна та екстралінгвістична універсалія.

Фундаментом категорії лакунарності виступає логіко-поняттєва концептуалізація дійсності різними мовами, чи первинний семіозис, що фіксує базисний словник тієї чи іншої мови, зіставлювані первинні найменування різних мов з неоднаковим ступенем деталізації та спеціалізації, характером вираження мовних засобів [5, с. 12].

На кожному етапі розвитку мови існують елементи, які ще не повністю інтегрували до її системи (певні інновації), і, власне, слугують джерелом “динамічної напруги” у мові. Накопичення цих елементів спричинює тенденцію до заповнення наявних у мові лакун (gaps) та вирівнення структурної незбалансованості. Зауважимо, що термін “незаповнена” категорія (англ. empty category) є більш уживаним сучасними дослідниками мови, ніж “лакуна”.

Статус категорії лакунарності/відсутності на рівні мовної системи виявляється в народженні нових форм та позначається відмиранням/вилученням/спрощенням форм та праформ на всіх рівнях мовної системи: морфем, синтаксем, графем, лексем та прагматем [32, с. 54].

Метазнаки категорії лакунарності виходять з двох основних поглядів на мову: “мова як система” та “мова як мовленнєві моделі соціальної поведінки”. Метазнаки лакунарності мають міждисциплінарний характер: семантична лакунарність/розбіжність, лакуни глибинної структури (когнітивна лінгвістика), проблема реалій (культурологія), проблема безеквівалентності (переклад). Лінгвістичний аналіз категорії лакунарності виявив такі метазнаки, як елізія, еліпс, апосіопеза, редукція, спрощення, скорочення, текстові пустоти та інші метазнаки, що становлять семантичне поле категорії лакунарності, формуючи ядерну та периферійну зони, де родова сема – категорія лакунарність.

Прослідкувати динаміку розвитку мов за допомогою зрізу лакун у різносистемних мовах є вельми валоративним. Несиметричність формування лакун у мові (процес лакунізації) можна пояснити довільною варіативністю мовної системи, що має тенденцію до економії знаків, довільної диференціації номінацій, що пов’язано зі змінною частотності вживання.

Сформований концепт або предмет може не мати вербалізації (феномен лакунарності). У перекладознавсті відсутність однослівного еквівалента на тлі іншої мови зазвичай називають лакуною. Проблема знаходження відповідників або (близьких) еквівалентів як процесу заповнення лексичної лакунарності (делакунізація) корелює з процесом елімінації лакун – нульова делакунізація, нульова компенсація лакунарності. Відмирання наявної форми – процес секондарної лакунізації – корелює з повторним вживанням стертої форми – процес секондарної делакунізації.

Формування лакун пов’язано з історичним розвитком мови, яка зазнає формально-семантичних змін та вилучень на всіх рівнях мовної системи. Розвиток та створення нових форм є результатом вилучення застарілих елементів мовної системи, що працює за законами діалектичного розвитку, підпорядковуючись закону економії та аналітизму.



Так само як думка випереджає омовлення, лакуна передує слову. Тенденція до заповнення лакун є загальномовним явищем, що системно простежується в процесі розвитку мов. Лакуни виявляються в синхронному та діахронному вимірах: сучасні дані про мову в корпусах міжмовного зіставлення та історичні пам’ятки – лексикалізовані та позамовні реліктові артефакти.

Перспективним є лексикографічне зіставлення словникових гнізд, що дозволить виявити міжмовні лакуни та їхні кореляти, ідентифікувати відмінне семантичне наповнення лакунарних понять у різних мовах.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Антипов Г. А. Текст как явление культуры / Г. А. Антипов, О. А. Донских, И. Ю. Марковина, Ю. А. Сорокин. – Новосибирск : Наука, 1989. – С. 97.

  2. Бартминьский Е. Языковой образ мира : очерки по этнолингвистике / Ежи Бартминьский. – М. : Индрик, 2005. – 528 с.

  3. Быкова Г. В. Знаковые и лексические лакуны в концептосфере амурских эвенков / Г. В. Быкова // Лакуны в языке и речи : сб. науч. тр. / Под ред. проф. Ю. А. Сорокина, проф. Г. В. Быковой. – Благовещенск : Изд-во БГПУ, 2003. – С. 11–19.

  4. Вежбицкая А. Семантические универсалии и описание языков / Анна Вежбицкая. – М. : Языки славянской культуры, 1999. – 780 с.

  5. Голубовська І. О. Етноспецифічні константи мовної свідомості : автореф. дис. … доктора філол. наук : спец. 10.02.15 “Загальне мовознавство” / І. О. Голубовська. – К., 2004. – 27 с.

  6. Голубовська І. О. Національно-мовна картина світу в її лексичній іпостасі / І. О. Голубовська // Мовні і концептуальні картини світу. – Вип. 6. – Кн. 1. До 90-річчя доктора філол. наук Білецького О. – К. : Прайм-М, 2002. – С. 92–99.

  7. Городецька О. В. Національно-марковані концепти в британській мовній картині світу XX ст. : дис. … канд. філолог. наук : спец. 10.02.04 “Германські мови” / Олена Василівна Городецька. – К., 2002. – 182 с.

  8. Иванова Е. В. Пословичные картины мира (на материале английских и русских пословиц) / Елизавета Васильевна Иванова. – СПб. : СПбГУ, 2002. – 160 с.

  9. Іваницька Н. Б. Процесуальність як універсальна категорія українського та англійського дієслова / Н. Б. Іваницька // Актуальні проблеми філології та перекладознавства : зб. наук. пр. – Ч. 1. – Хмельницький : Вид-во ХНУ, 2007. – С. 237–241.

  10. Кальниченко О. А. Трактат Фрідріха Шлейєрмахера “Про різні методи перекладу” (“Über die verschiedenen Methoden des Übersetzens”) та його значення для сучасного перекладознавства / О. А. Кальниченко, В. О. Подміногін // Вчені записки Харк. гуманіт. ін-ту “НУА” – Т. VIII. – Х. : Око, 2002. – С. 503–533.

  11. Капуш А. Лінгвокультурні та соціокультурні аспекти перекладу у сфері фахової комунікації / А. Капуш // Наукові записки. – Вип. 81 (4). – Серія : Філологічні науки (мовознавство) : у 4 ч. – Кіровоград : РВВ КДПУ імені Володимира Винниченка, 2009. – С. 158–162.

  12. Карасик В. И. Языковой круг : личность, концепты, дискурс / Владимир Ильич Карасик. – Волгоград : Перемена, 2002. – 477 с.

  13. Караулов Ю. Н. Общая и русская идеография / Юрий Николаевич Караулов. – М. : Наука, 1976. – 355 с.

  14. Карпенко Ю. О. Літературна ономастика / Юрій Олександрович Карпенко. – Одеса : Астропринт, 2008. – 328 с.

  15. Колшанский Г. В. Объективная картина мира в познании и языке / Отв. ред. А. М. Шахнарович. – М. : Едиториал УРСС, 2005. – 128 с.

  16. Корольов І. Р. Теоретичний аспект дослідження національної комунікативної поведінки / І. Р. Корольов // Studia Linguistica : зб. наук. пр. – Вип. 2. – К. : Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2009. – С. 208–214.

  17. Кочерган М. П. До питання про безеквівалентну лексику і лакуни та способи їх компенсації / М. П. Кочерган // Проблеми зіставної семантики : зб. наук. ст. / Відп. ред. М. П. Кочерган. – К. : Вид. центр КНЛУ, 1999. – С. 42–45.

  18. Кочерган М. П. Основи зіставного мовознавства / Михайло Петрович Кочерган. – К. : Видавничий центр “Академія”, 2006. – 424 с.

  19. Кубрякова Е. С. Морфологическая структура слова в современных германських языках / Е. С. Кубрякова // Морфологическая структура слова в индоевропейских языках. – М. : Наука, 1970. – 386 с.

  20. Лакофф Дж. Мышление в зеркале классификаторов / Дж. Лакофф // Новое в зарубежной лингвистике. – Вып. XXIII. Когнитивные аспекты языка. – М. , 1998. – С. 12–51.

  21. Лакуны в языке и речи : сб. науч. тр. / Под ред. проф. Ю. А. Сорокина, проф. Г. В. Быковой. – Благовещенск : Изд-во БГПУ, 2005. – Вып. 2. – 123 с.

  22. Манакін В. М. Когнітивна лінгвістика та доцільність для сучасного мовознавства / В. М. Манакін // Наукові записки. – Вип. 95 (1). – Серія : Філологічні науки (мовознавство) : у 2 ч. – Кіровоград : РВВ КДПУ імені Володимира Винниченка, 2011. – С. 3–6.

  23. Марковина И. Ю. Культура и текст. Введение в лакунологию / И. Ю. Марковина, Ю. А. Сорокин. – М. : ГЭОТАР-Медиа, 2010. – 144 с.

  24. Маслова В. А. Лингвокультурология / Валентина Авраамовна Маслова. – М. : Академия, 2001. – 208 с.

  25. Махонина А. А. К вопросу о классификации межъязыковых лакун / А. А. Махонина // Язык и национальное сознание. – Вып. 4. – Воронеж, 2002. – С. 40.

  26. Пивоев В. М. “Свое” и “чужое” в этнической и национальной культуре / В. М. Пивоев // “Свое” и “чужое” в культуре : сб. науч. ст. / Отв. ред. В. М. Пивоев. – Петрозаводск, 1998. – С. 7–19.

  27. Попова З. Д. Очерки по когнитивной лингвистике / З. Д. Попова, И. А. Стернин. – Воронеж : Изд-во Воронеж гос. ун-та, 2002. – 191 c.

  28. Привалова И. В. Интеркультура и вербальный знак (Лингвокогнитивные основы межкультурной коммуникации) : [монография] / Ирина Владимировна Привалова. – М. : Гнозис, 2005. – 472 с.

  29. Рябова М. В. Характер ассимиляции культурных смыслов при переводе (опыт лингвокультурного анализа) / М. В. Рябова // Вестник Челябинского государственного университета. – Вып. 30. Филология. Искусствоведение. – № 10 (148). – 2009. – С. 114–120.

  30. Сорокин Ю. А. Еще одно лакунологическое исследование : “Лакунарность как категория лексической системности” / Ю. А. Сорокин // Лакуны в языке и речи. – Благовещенск, 2005. – Вып. 2. – С. 3–7.

  31. Сорокин Ю. А. Неканоническая русистика : статьи, заметки и реплики / Юрий Александрович Сорокин. – М. : Информационно-издательский центр “Бон Анца”, 2009. – 223 с.

  32. Таранець В. Г. Трипільський субстрат : походження давньоєвропейських мов : [монографія] /

Валентин Григорович Таранець. – Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2009. – 276 c.

  1. Тарасова В. В. Семантичне поле “Засоби пересування” в сучасній англійській, німецькій, російській та українській мовах : [монографія] / Віталіна Василівна Тарасова. – К. : ТОВ “SprintPrint”. – 255 с.

  2. Эвенкийский этнос в начале третьего тысячелетия : сб. науч. тр. / Под ред. Г. В. Быковой, Г. И. Варламовой. – Благовещенск : Изд-во БГПУ, 2006. – 270 с.

  3. Язык, сознание, коммуникация : сб. ст. / Отв. ред. В. В. Красных, А. И. Изотов. – М. : МАКС Пресс, 2002. – Вып. 21. – 184 с.



  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19


©netref.ru 2017
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет