Вісник київського національного лінгвістичного університету серія Філологія


ІЄРАРХІЯ У ФОНЕМНІЙ СТРУКТУРІ СЛОВА



жүктеу 3.74 Mb.
бет15/19
Дата28.04.2016
өлшемі3.74 Mb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   19

ІЄРАРХІЯ У ФОНЕМНІЙ СТРУКТУРІ СЛОВА
ПЕРЕБИЙНІС В. І.

Київський національний лінгвістичний університет
У статті описано ієрархічні взаємозв’язки у канонічній формі слова, змодельовано структуру мовних одиниць як способу організації конституантів та їх ієрархії у вигляді графіка. Представлено фонемну структуру слова як канонічну форму, тобто ланцюжком голосних /V/ та приголосних /C/.

Ключові слова: конституант, ієрархія, фонемна структура слова, канонічна форма слова.
В статье описываются иерархические отношения в канонической форме слова; моделируется структура языковых единиц как способа организации конституантов и их иерархии в форме графика. Представляется фонемная структура слова как каноническая форма, т. е. цепочкой гласных /V/ и согласных /C/.

Ключевые слова: конституант, иерархия, фонемная структура слова, каноническая форма слова.
The article deals with the hierarchical relations in canonic form of the word. It models the structure of language units as the way of constituents’ organization and their hierarchy in the graph. It presents the phonemic structure of the word as a canonic form, i. e. by a chain of vowels /V/ and consonants /C/.

Key words: constituent, hierarchy, phonemic structure of a word, the canonic form of a word.
Структура будь-якої одиниці мови – це спосіб її організації, її будова. Вона складається з певної послідовності мовних одиниць того рівня, що є нижчим за рівень модельованої одиниці, або одиниць різних рівнів, тобто передбачає наявність певних ієрархічних відношень між ними [2, с. 214]. Останні чітко відображаються у графічному представленні структури аналізованої одиниці.

Ієрархічний статус того чи іншого складника структури визначається його значущістю для модельованої одиниці чи для класу споріднених одиниць. Наприклад, ієрархічною вершиною слова є корінь – морфема, яка об’єднує велику групу спільнокореневих слів і визначає її семантику. Наступний, нижчий рівень ієрархії становлять префікс і суфікс – афікси, здатні модифікувати семантику слова і визначати їх частиномовний статус, об’єднуючи у підгрупи спільнокореневі слова. Нарешті, найнижчий ступінь в ієрархії елементів морфемної структури слова посідає флексія, тобто морфема, яка визначає форму слова у словозмінній парадигмі:

корінь (-РІЗ-)
(ВИ-) префікс суфікс (-К-)


флексія (-А)

Рис. 1. Ієрархія в морфемній структурі слова

Суфікси та префікси становлять один рівень, скільки б їх не було у слові. Це видно з Рис. 1. Якщо слово складається тільки з кореня й афіксів, воно має дворівневу морфемну структуру:

корінь (БУД-)
суфікси (-ИН-ОК)

Рис. 2. Дворівнева морфемна структура слова (корінь – афікси)

Дворівневу морфемну структуру мають також слова, що складаються з кореня і флексії:
корінь (ТРАВ-)
флексія (-А)
Рис. 3. Дворівнева морфемна структура слова (корінь – флексія)
У словах з двома чи кількома коренями виокремлюється інтерфікс – морфема, що об’єднує корені пар-о-плав, багат-о-поверховий. Ця морфема посідає найнижчий рівень в ієрархії, оскільки наявність її визначається лише зручністю вимови, тому складне слово може й не мати інтерфікса: три-член-н-ий.
корінь (БАГАТ-) корінь (-ГОЛОВ-)

флексія (-ИЙ)

нтерфікс (О-)

Рис. 4. Морфемна структура дворівневого слова

Ієрархічні відношення у структурі речення репрезентуються деревом залежностей, вершиною якого є присудок (предикат). Наприклад, речення Інформація про цю подію зявилася в багатьох газетах виражається таким деревом залежностей :

з’явилася




інформація в


про газетах


подію багатьох




цю

Рис. 5. Дерево залежностей речення



Предикат невипадково є вершиною ієрархії в реченні, адже предикативність уважається основою речення, без предиката не може бути речення [1, с. 146].

Фонемна структура слова, морфеми чи складу моделюється так званою канонічною формою (далі – КФ), тобто лінійним ланцюжком символів, якими позначаються класи фонем – голосні (далі – V) та приголосні (далі – С). При цьому знаком V позначаються як довгі, так і короткі голосні, а також дифтонги, якщо вони наявні в системі даної мови, а символом С – усі приголосні: – тверді та м’які, глухі, дзвінкі та сонорні, проривні та фрикативні. Щоправда, інколи мета дослідження вимагає деталізації, і тоді вона використовується, але не є основним, загальноприйнятим правилом побудови канонічної форми.

Наприклад: ЗЕЛЕНИЙ – ZVLVNVJ (умовні позначення Z – дзвінкий фрикативний, L – плавний сонорний, N – носовий сонорний, J – фонема Й).

Про ієрархію складових частин канонічної форми, як правило, не йдеться. Це, а також лінійне представлення канонічної форми наводять на думку, що у фонемній структурі слова ієрархії немає. Насправді ж це не так. У фонемній структурі слова можна встановити кількарівневу ієрархію. Вершиною ієрархії у КФ слова є наголошена голосна: без наголосу не може бути слова, якщо в ньому більше одного складу. Наголос об’єднує фонетичні елементи слова, робить його цілісною одиницею. Звичайно, у складі односкладової морфеми чи односкладового слова наголосу немає, тут його функцію виконує складотвірний елемент: голосна чи сонорна фонема.

Особливо важлива роль наголосу в мовах з нефіксованим та рухомим наголосом. Нефіксований наголос призводить до того, що будь-який склад у слові може бути наголошеним. Наприклад, у двоскладовому слові наголос може бути на першому чи другому складі. У першому випадку маємо низхідну (дòвго), а у другому – висхідну (рукá) фонемну структуру. У низхідній структурі вершиною ієрархії є перший склад, а у висхідній – другий склад. При цьому кожна частина мови має свій реєстр як канонічних форм у вигляді ланцюжка, так і низхідних і висхідних структур.

Для ілюстрації цього твердження було організовано механічну вибірку двоскладових іменників, прикметників, прислівників і дієслів з реєстру українсько-російського словника [5], у якій досліджувався розподіл канонічних форм за довжиною та місцем наголосу для кожної з перерахованих частин мови. Результати наведено в Таблиці 1.



Таблиця 1

Розподіл канонічних форм

частина мови

кількість слів

кількість КФ за різної довжини

низхідних

висхідних

іменник

215

25

127 (59,07%)

88 (40,93%)

прикметник

47

8

31 (65,96%)

16 (34,04%)

прислівник

27

12

20 (74,07%)

7 (25,92%)

дієслово

14

5

10 (71,43%)

4 (28,57%)

Разом:

303




188 (62,05%)

115 (37,95%)

Як бачимо, кількість низхідних структур істотно більша для всіх частин мови, що закономірно для флективної мови.

При цьому слід урахувати, що існують слова з паралельним наголосом, який може бути і на першому, і на другому складі, наприклад, звúчáй, вíдчáй, лúхвá, мáбýть та ін..

Вибірка зі словника не дає уявлення про рухомий наголос, який трапляється при словозміні, особливо іменників. Є слова, які в однині мають наголос на другому складі (відрó, вікнó, рукá, ногá, плечé та ін.), а у множині наголос переходить на перший склад (вíдра, вíкна, рýки, нóги, плéчі). А є й такі, які змінюють наголос і в однині, й у множині, наприклад, сестрá, сéстро, сéстри, сестéр, а також ті, що мають нерухомий наголос: па́лець – па́льці, кіне́ць – кінці́, ши́я – шиї́́ і под.

Отже, роль наголосу особливо важлива в мові з нефіксованим наголосом. У цих умовах наголос розмежовує фонемні структури слів, які описуються однаковими канонічними формами, наприклад: дéрево – CV́CVCV, берéза – CVCV́CV, дерезá – CVCVCV́. Врахування наголосу значно збільшує кількість фонемних структур слова залежно від кількості складів у ньому: у двоскладових словах удвічі, у трискладових утричі і т. ін..

Як свідчать наведені приклади, у трискладових словах виокремлюються низхідні структури з наголосом, а отже, з вершиною ієрархії на першому складі, висхідні – з наголосом на третьому складі та симетричні – з наголосом на середньому складі.

У мовах з фіксованим наголосом такої варіативності КФ бути не може. Наприклад, у польській мові наголос завжди на передостанньому складі, тому вершина ієрархії завжди знаходиться на цьому складі незалежно від довжини слова: bárdzo дуже, zláto золото, budówla  будівля, abecádlo алфавіт, obywatélski громадянський.

У французькій мові наголошується останній склад, що визначає висхідний характер КФ. Слова угорської та чеської мови завжди мають вершину ієрархії на першому складі, отже, у цих мовах слова характеризуються низхідною КФ.

В англійській мові немає єдиних правил щодо місця наголосу, воно залежить від етимології слова: слова германського походження зазвичай мають наголос на першому складі непрефіксальних слів. Відіграє роль також довжина слова: у словах, що складаються з трьох чи більше складів, наголос, як правило, ставиться на третьому складі від кінця слова (readiness [΄redInəs], purity [΄pjuərItI], simplify [΄sImplIfaI]) [6, с. 15–17]. Крім того, місце наголосу в англійській мові залежить від частини мови: двоскладове слово має наголос на першому складі, якщо воно є іменником, і на другому, – якщо це дієслово, наприклад, cómbine [΄kɒmbaIn] комбайн і combíne [kə΄mbaIn]– комбінувати; íncreaseInkri:s] зростання та incréase [In΄kri:s] зростати.

Існує чимало правил, що визначають місце наголосу в англійському слові, але поставлений за тим чи іншим правилом наголос свого місця не змінює і залишається нерухомим. Тому можна стверджувати, що в англійській мові наголос фіксований.

Усі розглянуті раніше фонемні структури слова є дворівневими одновершинними. Проте, в українській, а також в англійській мові існують двовершинні і тривершинні фонемні структури, коли у слові є не один, а кілька наголосів. Це слова з паралельними наголосами: зáвжди і завждú, бáйдуже байдýже байдужé, вíдчай відчáй, глáдкий гладкúй та ін.. Інколи одновершинні слова перетворюються у дво- чи кількавершинні, набуваючи паралельних наголосів: бýде будé, вéду ведý, особливо в поезії під впливом віршового розміру. Дво- чи кількавершинними ці слова є у словнику, а в тексті фіксується один наголос залежно від того, як слово вимовляється. Тому слово ба́йду́же́ має кілька варіантів: низхідна КФ – ба́йдуже (CV́CCVCV), симетрична байду́же (CVCCV́CV) та висхідна – байдуже́ (CVCCVCV́).

Інший приклад двовершинних фонемних структур – це слова з двома рівноправними наголосами, наприклад, прикметники на позначення кольору: тéмно-сúній (CV́CCVCV́CVC), сíро-зелéний (CV́CVCVCV́CVC) або двонаціональних утворень: а́фроазі́йський (V́CCVVCV́CCV).



Інша справа, коли у слові є основний і другорядний (побічний) наголос: вùзволúтель (CV̀CCVCV́CV). Вершина, створювана побічним наголосом, нижча за вершину, створювану головним наголосом, тому КФ цього слова має таку трирівневу структуру:

3-й рівень







C




2-й рівень

CV̀










1-й рівень




CCV




CVC

Хоча в українських словниках побічний наголос зазвичай не позначається, існує ряд правил, які регламентують його місце у слові.

  1. У трискладових словах з головним наголосом на кінцевому складі побічний наголос міститься на першому складі: го̀лова́ (CV̀CVCV́), бо̀ротьба́ (CV̀CVCCV́), о̀сновни́й (V̀CCVCCV́C), вѐдете́ (CV̀CVCV́).

  2. Якщо ж у трискладовому слові головний наголос припадає на перший склад, то побічний буде на останньому складі: пíдліто́к (CV́CCVCV́C).

  3. У чотирискладових словах з головним наголосом на початковому складі побічний наголос знаходиться на останньому чи передостанньому складі: лàгодѝтѝ (CV̀CVCV̀CV̀), злýщувáння (CCV́CVCV́CCV).

  4. Якщо ж головний наголос у чотирискладовому слові знаходиться на другому від початку складі, то побічний буде на останньому складі: горóдинà (CVCV́CVCV̀).

  5. Якщо в чотирискладових словах основний наголос знаходиться на останньому чи передостанньому складі, побічний буде на початковому: пèредовúй (CV̀CVCVCV́C), рòбітнúцтво (CV̀CVCCV́CCCV), пàралéльний (CV̀CVCV́CCVC), вùробнúцтво (CV̀CVCCV̀CCCV).

  6. П’ятискладові слова з головним наголосом на другому складі від початку мають побічний наголос на останньому складі: вихóвуватù (CVCV́CVCVCV̀).

  7. П’ятискладові слова з головним наголосом на передостанньому складі мають побічний наголос на першому складі: ро̀зподіля́ти (CV̀CCVCVCV́CV).

  8. Якщо у п’ятискладових словах основний наголос на початковому складі, побічний наголос – на середньому складі: бáчитùмете (CV́CVCV̀CVCV).

  9. При головному наголосі у п’ятискладових словах на кінцевому складі побічний буде на початковому складі: пèредовикú (CV̀CVCVCVCV́).

  10. Якщо у п’ятискладових словах головний наголос падає на середній склад, побічні будуть на першому й кінцевому складах: вùзволúтелì (CV̀CCVCV́CVCV̀), кнùгосхóвищè (CCV̀CVCCV́CVCCV̀) [3, с. 360].

В англійській мові другорядний наголос обов’язково позначається у словниках. У чотирискладових словах він, як правило, стоїть перед головним, через один склад від нього: dictatorial [΄dɪktə΄tɔ:rɪəl].

Отже, наведені вище факти є вагомим доказом того, що для адекватного моделювання фонемної структури не досить будувати ланцюжок фонем, з яких складається слово, а й ураховувати місце наголосу в ньому. Особливо важливим є це для мов з нефіксованим наголосом. Наведемо типові приклади КФ українських слів:




2-складові

низхідні

CCV́́́




клéпка

C




кýча







CCV







CV










висхідні




CV́

рукá




CV́C

клубóк




CV







CCV










3-складові

низхідні

C







C













CV

CV

дéрево




CV

CVC

лáвовий







симетричні




C







C







CV




СV

берéза

CVC




CVC

лаврóвий
















CV́




CV́
















C




бòротьба́







CV̀C

пі́дліто̀к










CVC







CV








4-складові




CCV́






























CV̀C

CCV̀

злýщувàння̀













CCV






















CV́́




горóдинà,



















CV̀













CV




CV






















CV́́




рòбітни́цтво










C

























CVC

CCCV




























CV́́C




пѐредови́й,










CV̀̀






















CV

CV










5-складові


































CV́́










вихóвуватѝ,






















CV̀










CV




CV

CV
















C













бáчитѝмете,
















C



















CV




CV

CV

























CV́́

пèредовики́,










C

























CV

CV

CV






















C






















C










CV̀

вѝзволи́телі́













CCV




CV
















6-складові













CV́C








кля̀твопору́шниця







CCV̀

























CCV

CV




CV

CV




7-складові



















CV́C













C




C










лави́нонѐбезпе́чний







CV




CV




CVC




CVC




Як показують графіки, починаючи з трискладових слів, КФ українських слів мають дві й більше вершин. Це можуть бути КФ з двома головними наголосами (сі́ро-зеле́ний, те́мно-си́ній) або з одним головним і кількома побічними наголосами. Вони розташовуються через один склад до або після головного наголосу.

В англійській мові слова з двома головними наголосами донедавна спостерігалися:

а) у двоскладових словах з роздільним написанням: це дієслова з постпозитивами: ́doin (CV́CV), getup (CV́CV́C);

б) у словах з наголошеним префіксом, наприклад, ΄un΄do (V́CCV́), ΄un΄dúg (V́CCV́C);

в) складені прикметники на зразок ́lighthearted (CV́CCV́CVC) – безтурботний, веселий; ́lightheeled (CV́CCV́CC), ́lightlegged (CV́CCV́CC) – швидконогий; але ́light-head (CV́CCVC) – легковажний; ́lightfingeredнечистий на руку (CV́CCVC) [3]. Тобто, спостерігався різнобій у наголосах однотипних за будовою слів.

Останнім же часом спостерігаються процеси позбавлення від одного з головних наголосів як у дієсловах з постпозитивом, так й у складних словах, або перетворюючи його в побічний (на зразок ¸lighthearted – CV̀CCV́CVC), або зовсім уникаючи наголосу (undo – VCCV́) [7].

Тенденцію позбутися одного з головних наголосів можна пояснити прагненням до чіткішого об’єднання фонетичних елементів слова в одне ціле. Якщо один головний наголос виконує об’єднувальну функцію, то два наголоси протиставляють наголошені частини, тим самим роз’єднуючи їх, що заважає відчути слово як одне ціле.

З усього викладеного вище висновок може бути єдиний: для детального вивчення фонемної структури слова необхідно змінити спосіб її моделювання і зображати КФ не лише як ланцюжок голосних і приголосних, а як ієрархічну структуру, яка має вершину (головний наголос), другорядну вершину (побічні наголоси) і ненаголошені склади.

Таке моделювання фонемної структури слова сприятиме також дослідженню акцентологічної системи мови.


ЛІТЕРАТУРА


  1. Ильиш Б. А. Современный английский язык. Теоретический курс. – М. : Изд-во лит-ры на иностр. яз., 1948. – 347 с.

  2. Кочерган М. П. Загальне мовознавство / Михайло Петрович Кочерган. – К. : Академія, 2003. – 464 с.

  3. Мюллер В. К. Англо-русский словарь : 70000 слов и выражений / Владимир Карлович Мюллер. – М. : “Сов. Энциклопедия”, 1969. – 912 с.

  4. Перебейнос В. И. Еще раз о структуре предложения / В. И. Перебейнос // Чествуя филолога. – Орел, 2002. – С. 146–156.

  5. Сучасна українська мова. Вступ. Фонетика / За заг. ред. І. К. Білодіда. – К. : Наукова думка, 1969. – 435 с.

  6. Українсько-російський словник / Укл. : Г. Їжакевич. – К. : Наукова думка, 1999. – 984 с.

  7. Oxford Student’s Dictionary. – Oxford : Oxford University Press, 2003. – 1248 р.


: wp-content -> uploads -> 2013
2013 -> Жылдарга “Кургак учук-iv” программасы
2013 -> Қорытынды Пайдаланылған әдебиеттер
2013 -> Создание информационной системы движения ценных бумаг на примере атф банка
2013 -> 1 Геологическая часть
2013 -> Оригинал: Политическая деятельность Урус-хана и его место в истории казахской государственности // Отан тарихы (Отечественная история). 2006, №1, стр. 89-95
2013 -> «Жануарға ветеринариялық паспорт беру» мемлекеттік қызмет стандарты
2013 -> I тарау. Қазақ әдебиеттану ғылымындағы абайтану мәселелері
2013 -> Жалпы білім деңгейіне мемлекеттік талап оқушылардың оқу кезеңін бітіру кезіндегі алатын білімі мен біліктіліктерінің қажетті минимум деңгейін анықтайды
2013 -> Мазмұны кіріспе
2013 -> АҚПараттық хат құрметті әріптестер!


1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   19


©netref.ru 2019
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет