Вольтер (Франсуа Марі Аруе) (1694-1778) Ім'я. Франсуа Марі Аруе. Вольтер псевдонім. Батьки



жүктеу 71.06 Kb.
Дата01.05.2016
өлшемі71.06 Kb.
: 2014
2014 -> Сабақтың тақырыбы: Спорттық ойын волейбол ойынға қосылған допты жоғарыдан немесе төменнен қабылдау
2014 -> Ауыл шаруашылық ғылымдары
2014 -> Марина Мелексетян мюмзик и сварог
2014 -> Эй бир боорум! Менден бир нече насыйкат сурадың. Сен бир жоокер болгонуң үчүн, аскердик мисалдар менен айтылган сегиз чакан аңгеме аркылуу бир нече акыйкатты напсим менен бирге уккун
2014 -> Отчет о выполнении мероприятий по повышению эффективности
2014 -> Сабақтың тақырыбы : Абай Құнанбайұлы "Әсемпаз болма әрнеге"өлеңі
2014 -> ӘӨЖ 821. 0 Абайтану тарихына қЫСҚаша шолу өнербаева А. А.
2014 -> Сабақ : «Абайды білмек парыз ойлы жасқа»
Вольтер (Франсуа Марі Аруе) (1694-1778)

Ім'я. Франсуа Марі Аруе. Вольтер - псевдонім.

Батьки. Батько нотаріус, плебей, мати дворянка.

Навчання. Привілейований єзуїтський колеж Людовіка Великого

Товариство Тампля - гурток вільнодумців-аристократів

Ув'язнення. 11 місяців у 1717 р. в Бастилії за вірші про спосіб життя регента Філіппа Орлеанського. Після звільнення 1718 році була поставлена його перша значна п'єса «Едіп», прихильно сприйнята публікою.

5 місяців у 1726 р. через сутичку з шевальє де Роґаном, який привселюдно насміхався з його спроби сховати під псевдонімом своє недворянське походження. Озброївшись пістолетами, Аруе намагався помститися кривднику, але був заарештований.

У Англії. В кн. 1726 р. відправлений у заслання в Англію (3 роки). Про нього говорили: «Вольтер покинув Францію поетом, а повернувся мудрецем». В Англії Вольтер вивчив мову, відкрив для себе англійську літературу (саме він познайомив Францію з Шекспіром). Він познайомився зі Свіфтом, перечитав праці Ньютона, зацікавився вченням філософа-раціоналіста Дж. Локка.

Повернення до Франції. У 1729 році Вольтер повертається до Франції й продовжує свою блискучу кар’єру. Він пише драми, оповідання, поеми, праці з історії, філософські повісті, книги, що популяризували вчення Ньютона.

У 1733 році з’являються його «Філософські листи» — «Листи про англійську націю». Твір мав прихований підтекст — порівняння Англії з Францією на користь першої. Французький парламент засудив листи до привселюдного спалення. 10 червня 1734 року вирок було виконано. Вольтер опинився під загрозою нового арешту. Тому знову був змушений рятуватися втечею і близько п’ятнадцяти наступних років провів у Сіреї (на сході Франції), в маєтку у своєї приятельки маркізи Емілії дю Шатле, де займався науковою та літературною діяльністю.

У 1745 році Вольтера обрано членом Французької Академії, хоча до цього двічі його кандидатуру відхиляли. Через рік, 1746 року, його обрано Почесним членом Петербурзької Академії Наук.

Кар'єра придворного. Деякий час Вольтеру покровительствував сам король. Людовік XV дав йому титул камергера та призначив придворним історіографом. 1 знову проблеми: докори друзів, мовляв, борець за просвітницькі ідеали продався за гроші й придворні титули. Саме завдяки історіографічним заняттям Вольтера в Європі стало широковідомим ім'я Івана Мазепи. Збираючи матеріали до своєї «Історії Карла XII», Вольтер натрапив на цікавий сюжет про юного Мазепу — у майбутньому гетьмана України.

Через поему, в якій возвеличувалася фаворитка короля маркіза Помпадур (поема не сподобалася ні королю, ні королеві), письменник знову потрапив у немилість.



У Прусії. У 1749 р. Вольтер прийняв запрошення короля Прусії Фрідріха Великого. У Прусії письменника зустріли з усіма почестями: призначили пенсію, подарували карету, дали придворний титул. Король, який прагнув бути покровителем мистецтва, бачив у Вольтерові розкішне доповнення до свого літературного гуртка. Та невгамовний Вольтер не міг жити спокійно. Він сварився з усіма, навіть із королем Фрідріхом.

Міжнародне визнання. З 1753 року письменник знову у мандрах. Він мріє поїхати до Пенсильванії, але страх морської хвороби утримав його від цього. Замість Пенсильванії він їде до Женеви. Але й там не затримується надовго. Нарешті, у 1760 році, Вольтер оселився у Ферне — маєтку на кордоні Франції та Швейцарії. Він отримав міжнародне визнання, вся Європа відвідувала його. З тими, хто не міг приїхати, він листувався, іноді відсилаючи до тридцяти листів протягом дня. Вольтера називали «фернейським патріархом». Саме тут, у Ферне, він став захисником усіх, хто зазнавав релігійних переслідувань. Монархи Європи (Катерина II, Фрідріх II, Густав III) наввипередки шукали його підтримки; його називали навіть окремою державою, оскільки при всіх дворах Європи він мав своїх послів. Виникло слово «вольтеріанство», що означало «вільнодумство, скептичне ставлення до авторитетів» і було водночас негативною оцінкою і компліментом людині, яку називали вольтеріанцем.

Останні роки. Після довгих поневірянь Європою у лютому 1778 року Вольтер повернувся до Франції. Він купив будинок у Парижі, активно працював над новою трагедією «Агафокл», над проектом словника французької мови. Однак смерть вже стояла на порозі його дому. Лікарі поставили страшний діагноз: рак. 30 травня письменник помер. Племінник Вольтера абат Міньо таємно перевіез тіло небіжчика до Шампані й там поховав в абатстві Сельєр.

Після смерті. . У дні Французької революції 1791 р. за рішенням Конвенту прах Вольтера перенесено до Пантеону — місця поховання найвидатніших людей Франції. На його катафалку повсталі написали: «Він підготував нас до свободи». Труна Вольтера нині зберігається в Пантеоні, а урна з його серцем — в Національній бібліотеці Парижа. На ній написано: «Серце моє тут, а дух мій скрізь».

Творчий спадок. Свою літературну творчість Вольтер розпочав як поет і у віці 30-ти років був визнаний «королем поетів» Франції. Національна епопея «Генріада», сатирична поема «Орлеанська діва», трагедії «Едіп», «Брут», «Цезар», «Магомет», «Врятований Рим», «Танкред», комедії «Блудний син», «Наніна», філософські повісті «Кандід», «Простак», «Задіг» та ін.

Творчість видатного французького просвітителя здавна відома в Україні завдяки перекладам П. Грабовьского, Л. Івченка, В. Підмогильного, М. Рильського та ін.



Деїзм Вольтера. Вольтера часто вважають атеїстом, проте він був прихильником деїзму, в основі якого віра у Бога-творця, який надалі після акту творення, не втручається в справи світу. Аналіз праць Вольтера наводить на думку, що його критика скоріше спрямована проти церкви, як установи, ніж проти самої концепції релігії. Деїст Вольтер вів полеміку, як із церквою, так і з атеїзмом. Йому належить вислів «Якби Бога не було, то його слід би було вигадати».

Соціально-філософські погляди. За соціальним поглядам Вольтер — прихильник нерівності. Суспільство має ділитися на «освічених і багатих» і на тих, хто, «нічого не маючи», «зобов'язаний на них працювати» або їх «бавити». Трудящим тому нема чого давати освіту: «якщо народ почне міркувати, все загинуло». Переконаний противник абсолютизму, він залишився до кінця життя монархістом, прихильником ідеї освіченого абсолютизму, монархії, що спирається на «освічену частину» суспільства, на «філософів». Освічений монарх — його політичний ідеал, який Вольтер втілив у ряді образів: в особі Генріха IV (у поемі «Генріада»).

Вольтер «Простак» (1767)

Жанр. Філософська повість

Тематична основа. Повість полемічно спрямована проти концепції так званої «природної людини» Ж. -Ж. Руссо. Руссо різко виступав проти цивілізації. Вольтер вважав, що саме цивілізація підняла людину з тваринного, тобто природного, стану до рівня інтелектуально і морально розвиненої особистості.

Головні герої: Гурон Простак, абат Керкабон та його сестра, пані Керкабон, панна Сент-Ів, Гордон.

Дія твору відбувається у Франції.

Тема. Розповідь про пригоди «природної» людини — Гурона, або Простака, який вступає у конфлікт з «цивілізованим» суспільством абсолютистської Франції кінця XVII ст.

Конфлікт повісті. Між світобаченням «природної» людини та європейським цивілізованим суспільством.

Ідея. Утвердження переваги «природної» людини над цивілізованим суспільством.

Композиція. Повість ділиться на п’ять частин, кожна з яких розповідає про черговий етап знайомства Гурона з мешканцями, порядками, звичаями та корумпованою бюрократичною державною системою Франції.

Сюжет. Подієву основу повісті В сюжеті повісті поєднуються дві по дієві лінії: про прибуття Гурона до Франції, його кохання та його подорож до Парижа і про трагічну долю Сент-Ів.

1-ша частина (розділи 1—7). Дія повісті розпочинається липневим вечором 1689 р. в Нижній Бретані, де з англійського корабля сходить на берег дивний юнак, який відрекомендувався Простаком і в якому абат де Керкабон невдовзі впізнає сина свого рідного брата, капітана, що багато років тому пропав безвісти десь у Канаді. З’ясовується, що хлопця виховали індіанці (від назви їхнього племені його називають Гуроном), потім він потрапив у полон до англійців, які через простодушність і наївність хлопця прозвали його Простаком. Ще через якийсь час він приїхав до Франції. Гурон оселяється в будинку свого новознайденого дядька — абата де Керкабона і починає своє знайомство з цивілізацією «французького зразка». Він знайомиться з місцевими мешканцями, які його радо вітають, закохується в прекрасну мадмуазель де Сент-Ів. Вона відповідає йому взаємністю. Але на перешкоді їхньому шлюбу постає та обставина, що під час церемонії навернення Простака в католицьку віру Сент-Ів стала його хрещеною матір’ю. Дозвіл на шлюб Простак сподівається отримати від короля — як дяку за героїзм та відвагу, виявлені під час збройної сутички з англійцями, що мали намір пограбувати французьке узбережжя.

2-га частина (розділ 8). Дорогою до Парижа Простак зупиняється в провінційному містечку Сомюр, де стає свідком гонінь єзуїтами представників протестантської віри — гугенотів (після відміни Людовіком XIV закону про віротерпимість). Під загрозою насильницького навернення в католицтво вони змушені тікати до Англії. Простак щиро не розуміє, чому, через примхи «якогось ватиканського папи», Франція повинна втрачати своїх громадян. Дізнавшись, що короля оточують папські радники. Простак обіцяє сомюрцям при зустрічі з монархом відкрити йому очі на сумний стан справ у його країні.

3-тя частина (розділ 9). Прибувши до Парижа, Простак поспішає у Версальський палац, щоб зустрітися з королем, проте з’ясовується, що потрапити до нього на прийом просто неможливо. Тим часом у Версаль надходить лист від папського шпигуна з Сомюра, в якому Простака охарактеризовано як злочинця і державного зрадника. Простака заарештовують і ув’язнюють у Бастилії.

4-та частина (розділи 10— 18). Події четвертої частини розгалужуються на дві сюжетні лінії, перша з яких продовжує розповідь про історію Простака. В Бастилії він знайомиться з ув’ язненим з ним в одній камері філософом Гордоном, представником ще однієї протестантської секти — янсеністів. Під керівництвом Гордона Простак здобуває освіту, знайомиться з іншим — світлим боком цивілізації, з наукою та новітніми філософськими концепціями і, зрештою, переконується у їх корисності. Друга сюжетна лінія розповідає про поневіряння мадмуазель де Сент-Ів, яка марно намагається переконати придворних чиновників у тому, що Простак засуджений безпідставно. Один з них, помічник міністра, пан де Сент-Пуанж штовхає її на шлях безчестя, і лише такою ціною Простак був звільнений з в’язниці.

5-та частина (розділи 19— 20). Простак і Гордон, також звільнений з в’язниці, разом із Сент-Ів повертаються додому, але щасливу розв’язку затьмарює смерть Сент-Ів; вона не змогла змиритись з ганьбою, яку змушена була пережити. Простак із часом стає офіцером королівського війська і все своє життя зберігає пам’ять про прекрасну Сент-Ів.

Ознаки філософської повісті. Це епічний твір, має однолінійний сюжет (перебування гуронця серед цивілізованих людей), у повісті вирішуються філософські питання про різницю у світоглядних позиціях «природної» людини і представників цивілізованого суспільства. За подіями твору відображена суперечка між Вольтером і Ж.-Ж. Руссо з даної проблеми.





©netref.ru 2017
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет