Книга перша 1] Ратні боріння й героя вславляю, що перший із Трої, 2] Долею гнаний, прибув до Італії, в землі лавінські



бет10/28
Дата17.05.2020
өлшемі1.87 Mb.
түріКнига
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   28

498] Труд подолать. Гнучкі свої луки взялись натягати

499] Зараз мужі, і кожен за себе, міцними руками

500] З сагайдаків своїх стріли виймать. Тятива забряжчала,

501] Й перша крилата стріла юнака Гіртакіда прошила

502] Під небесами повітря; дійшла і забилася прямо

503] В дерево щогли. Здригнулася щогла, і пташка злякалась,

504] Пір'ям стріли наполохана; й оплески сильні довкола

505] Враз залунали. А потім завзятий Мнестей підступає,

506] Лук натягнувши, скеровує високо й око, й стрілу він.

507] Та, бідолашний, проте, у голубку саму він не може

508] Влучити зразу, а влучив лише у шнурок, на якому

509] Пташка з високої щогли, за ніжку припнута, звисала.

510] Та ж, із вітрами, кружляючи високо, в хмари злетіла.

511] Довго натягнений лук і стрілу свою нетерпеливий

512] Еврітіон ще тримав і до батька в молитві звертався,

513] Цілився довго в голубку, що так безтурботно і вільно

514] В небі ширяла під чорними хмарами й крилами била;

515] Ледве він стрелив, і мертвою впала, життя залишивши

516] В хмарах між зорями, й разом стрілу принесла із собою,

517] Що упилася у неї. Між ними всіма одинокий

518] Без нагороди тієї ще тільки Ацест залишився.

519] Отже, стрілу свою влучно пустив він в повітряний простір. [116]

520] Хист свій мистецький і лука дзвінкого відлуння

521] Батько хотів показати. І от саме тут об'явилось

522] Чудо неждано очам всіх присутніх, що мало надалі

523] Стати важливим пророцтвом вікам. Пізніш оправдали

524] Все це події знаменні, про це й ворожбити зі страхом

525] У віщуваннях пізніш говорили. Бо в леті в пливучих

526] Хмарах стріла загорілась і полум'ям шлях позначила;

527] І розплилася, згорівши у плиннім повітрі. Так часом

528] Зорі, зірвавшись із неба, злітають і хвіст за собою

529] Тягнуть у леті. Всі в остовпінні завмерли, й молились

530] Всі до богів, трінакрійські мужі і тевкрійські. Знамення

531] Й можний Еней не відкинув; зраділого дуже Ацеста

532] Він обіймає, дарунки багаті дає й промовляє:

533] «Батьку, візьми оцей дар, бо Олімпу владика могутній

534] Нам показав свою волю цим чудом, щоб дар без вагання

535] Взяв ти почесний. Тож дар цей самого Анхіса старого

536] Зараз одержиш, кратеру оцю з візерунком. В величний

537] Дар Анхісові, батьку моєму, колись це на спомин

538] Дав фракійський Кіссей запорукою їхньої дружби».

539] Так він промовив і лавром зеленим вінчав його скроні,

540] І переможцем Ацеста найпершим з усіх він вітає.

541] Еврітіон добросердий в тій шані йому не позаздрив,

542] Хоч він один збив голубку з високого неба. А дальший

543] Вже нагороду отримує той, що мотузку прострелив;

544] Той, що крилату стрілу у щоглу ввігнав, був останнім.

545] Поки наш батько Еней іще не скінчив ті змагання,

546] Кличе до себе учителя й друга малого Іула,

547] Сина Епіта, і шепче таке йому вірному в вухо:

548] «йди до Асканія, може, він має вже відділ хлоп'ячий

549] Напоготові й розподіл на вправи для вершників; зараз

550] Хай же виводить на конях загони, на дідову славу.

551] Це перекажеш»,— промовив. А людям, які вже навколо

552] -з юрмились, каже покинути зовсім арену й лишити

553] Поле відкритим. Хлоп'ята над'їхали й перед батьками

554] ' °РДо пишаються всі, сидячи на загнузданих конях.

555] Молодь троянська й сікульська вся з дива гукнула, уздрівши

556] їхній похід. Мав вінець на підстрижених кучерях кожен,

557] і ак-бо їм звичай велить; деренові мав кожен два списи,

558] ^таллю заковані: в декого ще й сагайдак був на плечах;

559] Вився на шиї ланцюг золотий і звисав аж на груди.

560] ершників троє загонів і троє вожатих на конях,

561] Л-лопців дві шістки за кожним вождем виступає, в окремих

562] 'ДДілах, сяють вони всі так само, як сяють вожді їх.

563] іерщу колону юнацтва в захопленні щирім вів юний [117]

564] Імені діда наслідник — Пріам, твоя парость, Політе;

565] Він італійців помножить; під ним — фракійський двомастий

566] Кінь, білі цятки на ньому та й бабки передні у нього

567] Білі, і високо горде несе він чоло своє біле.

568] Другий — це Атій, від нього рід Атіїв став у латинян;

569] Атій, хлопчина малий, був хлопчині Іулові любий.

570] Найкрасивіший на вигляд Іул із них їхав позаду.

571] їхав сідонським конем, що на спомин достойна Дідона

572] Подарувала йому і на доказ своєї любові.

573] Інше юнацтво на конях все їде, що дав у дарунок

574] Батько Ацест.

575] Оплесків громом вітають дарданці несмілих, і радо

576] їх оглядають, і в них пізнають вони образ їх предків.

577] А як, радіючи, стрілись очима вони із своїми

578] Й кіньми об'їхали їх, син Епіта їм голосом дужим

579] Гасло подав іздаля, ще й бичем на підтвердження ляснув.

580] От всі роз їхались рівно і ряд бойовий розв язали,

581] Всі три колони пішли своїм шляхом; та знову на гасло

582] Всі завернули з дороги і кинулись в наступ жорстокий.

583] Далі по-іншому вже розступились і знов завертають;

584] Стануть навпроти і колом оточують ряд супротивний,

585] То розгортають картину правдивого збройного бою,

586] То утікають і спини свої підставляють під стріли,

587] То повертають для бою списи, то в замиренні знову

588] їдуть рядами. Колись-то, як кажуть, на Кріті гористім

589] Був лабіринт, де між темними стінами стежка губилась.

590] Тисяча різних доріг там було, на яких невловимий

591] Бравсь незворотний обман і знаки провідні подорожнім

592] Нищив; і хлопці троянські в бігу тому так, не інакше,

593] Слід свій заплутують, в іграх наслідують битву й утечу,

594] Наче дельфіни, які на карпатських або на лівійських

595] Водних просторах гуляють і з хвилями ігри заводять.

596] Звичай такого походу й такого змагання Асканій

597] Перший увів в Альба-Лонгу, коли її муром обводив,

598] І святкувати давніх латинців навчив, як і сам він

599] Відсвяткував колись хлопцем і з ним уся молодь троянська.

600] Передали своїм дітям той звичай альбанці, а звідси

601] Рим всемогутній узяв і зберіг оцей батьківський звичай.

602] Троя — він зветься, а хлопці, що грають,— троянське юнацтво.

603] Цим закінчилися ігри, відбуті в честь батька святого.

604] З цього моменту Фортуна мінять почала свою вірність.

605] В час, коли ігри свої при могилі вони святкували,

606] Донька Сатурна Юнона послала троянському флоту [118]

607] З неба ІріДУ. і вітром у леті їй ще помагала,—

608] Не заспокоїлось серце, стара не загоїлась рана.

609] Діва та зараз в дорогу збирається й тисячобарвним

610] Луком і летом швидким, нікому не видна, злітає.

611] Бачить той збір величезний; оглянула берег старанно,

612] Бачить покинуті гавані й флот весь залишений зовсім.

613] А на самітному березі, здалека, плакало гірко

614] Трої жіноцтво по смерті Анхіса, і всі споглядали

615] В смутку тяжкому на море глибоке. Гей, скільки прийдеться

616] Втомленим хвиль подолати морських; лиш одне в них бажання —

617] Міста всі просять, набридло вже біди морські їм терпіти.

618] Отже, між них і вмішалась навмисне, щоб шкоду зробити.

619] Скинула з себе вона і подобу, і одіж богині,

620] Стала старою Бероєю жінкою тмарця Дорікла

621] Що величалась і родом колись, і ім'ям, і синами.

622] Так-то вона увійшла між троянське жіноцтво та й каже:

623] «Ох, нещасливі, кого на війні не убили ахейські

624] Руки під мурами рідного міста! О плем'я нещасне,

625] Доля тебе зберегла невідомо для смерті якої.

626] Сьоме вже літо минає від часу, як знищено Трою,

627] А по морях, і по землях усяких, по скелях і нетрях

628] Ми під зірками блукаємо змучені, прагнучи вийти

629] В путь до Італії, що утікає; ми ж оремо хвилі.

630] Братній тут Ерікса край і Ацеста гостинна оселя.

631] Що нам боронить тут мури закласти й дать місто громаді?

632] О батьківщино і в ворога вирвані марно пенати,

633] Як не згадати нам мурів троянських? Невже не побачу

634] Більше ніколи я гекторських рік Сімоента і Ксанта?

635] Нумо ж зі мною ходімо і спалим ці прокляті судна.

636] Бо в сновидінні я бачила образ віщунки Кассандри,

637] Як смолоскипи палаючі нам подавала й казала:

638] «Трої лиш тут ви шукайте, тут ваша домівка». Пора вже

639] Взятись до діла, бо гаятись годі при чуді такому.

640] Четверо тут вівтарів є Нептуна, сам бог смолоскипи

641] о руки дає і відвагу». Лиш мовивши це, ухопила

642] Перша ворожий вогонь і, піднісши угору в правиці,

643] Здалека ним закрутила й метнула. Жінки Іліона

644] -з подиву й жаху аж остовпіли. Одна, найстаріша

645] -а них багатьох, що стільки дітей у Пріама кормила,

646] Пірго, так мовить: «Це вам, матері, не Бероя ретейська,—

647] Це не дружина Доріклова! Зважте: у неї ознаки

648] Божої вроди, вогонь у очах, і що за обличчя,

649] Іолос який і хода. Я сама відійшла, залишивши

650] Авору Берою удома, яка ще на те нарікала,

651] Що, одинока, з усіх лиш вона не здолає віддати [119]

652] Шану, нещасна, останню Анхісові, ані належно

653] Повеличати». Отак говорила.

654] Та матері зловорожо дивилися оком недобрим

655] На кораблі, й між любов'ю до цеї країни вагались

656] І пориванням до царства, яке обіцяє їм доля.

657] В той час на крилах широких по небу злетіла богиня,

658] Довгу дугу попід хмарами креслячи в леті своєму.

659] Всі тоді раптом, захоплені чудом, із криком шаленим,

660] З вогнища храму хапають вогонь, а інші,— і листя,

661] Й хмиз з вівтарів ухопивши, й палаючі факели мечуть.

662] Віжки Вулкан попустивши свої, почав тут шаліти

663] Всюди — по лавах, по веслах, по кілях, ялицею вкритих.'

664] Вістку, що судна горять, до могили Анхіса доносить

665] І до сидінь театральних Евмел. І самі вони бачать:

666] Дим попід хмарами чорний клубочиться. Перший Асканій,

667] Що керував у змаганні веселих кіннотників бігом,

668] З запалом сам полетів аж до табору, що збунтувався;

669] Марно, задихавшись, гнались за ним, щоб спинити, старшини.

670] «Що за нове божевілля,— гукнув він,— чого вам ще треба,

671] Це ж, громадянки нещасні, ви не ворогів, не аргівський

672] Табір ворожий, а власні надії свої запалили.

673] Я, ваш Асканій, ось тут перед вами». І кинув під ноги,

674] Знявши, шолом, що в ньому подобу війни удавав він.

675] Спішно прибув і Еней, і за ним уся тевкрів громада.

676] Ті ж, ізлякавшись, розбіглися всюди, по всіх узбережжях,

677] І повтікали в ліси, і, знайшовши печери, сховались

678] Нишком. Почин свій клянуть; за провину їм сором; пізнали

679] Знову своїх вони; з їхнього помислу зникла Юнона.

680] З цього, однак, ні вогонь, ні пожежа не втратили сили

681] Непоборимої, ще під дубиною вогкою клоччя

682] Тліє й димує повільно, і жар помаленьку з'їдає

683] Судна; мов пошесть якась розплилася по цілому тілу;

684] Не помагають зусилля мужів, ані вилиті води.

685] Благочестивий Еней тоді скинув з плечей свою одіж,

686] Руки до неба простяг і благає в богів порятунку:

687] «Можний Юпітере, якщо усіх до одного троянців

688] Ти не зненавидів і милосердя ще давнє лишилось

689] В тебе до наших страждань, то дай тепер, батьку, можливість

690] Вирватись з полум я флотові й тевкрів останні пожитки

691] Вирви од згуби. Або своїм громом, якщо заслужив я,

692] Все, що лишилось, пошли на загибель, твоя хай правиця

693] Все тут погубить». Він це лиш промовив, і враз розшалілась

694] Чорная буря й невидана злива, і вже затремтіли [120]

695] Гори і доли від грому: дощ ринув із хмарного неба,

696] І непроглядна від вітру зчинилася темінь навколо.

697] Палуби зверху повні води, і напівобгорілі

698] Балки мокріють, та, зрештою, пломінь потух уже зовсім;

699] Судна від лиха врятовано, тільки чотири пропало.

700] Батько Еней, проте, випадком прикрим цим вражений тяжко,

701] В серці всіляко журбу свою важив велику, чи має

702] Тут осідати, на нивах сікульських, і знехтувать зовсім

703] Присуди долі, чи до італійських країн добиватись.

704] Нант же стаоий, ш,о його лиш Паллада Трітонія пильно

705] "Вчила і в хитрих мистецтвах зробила його знаменитим,

706] Те поясняв, що кару богів провіщає велику,

707] Й те, чого вічний порядок призначення хоче,— отож він

708] Розвеселить намагався Енея такими словами:

709] «Сину богині, куди лише доля веде і заводить,

710] Всюди ходім, що б не сталось, і все переможем терпінням.

711] Тут біля тебе Ацест, із божистого роду дарданець.

712] Радься із ним, йому звірся, до тебе він завжди прихильний.

713] Ти передай йому тих, що не можеш узять, бо згоріли

714] Судна, і тих, що усі їм твої починання великі

715] Вже наобридли, і старших мужів, і жінок, що втомились,

716] Ідучи морем, віддай, що слабе й небезпеки боїться;

717] Дай їм, потомленим, дозвіл закласти на землях цих місто,—

718] Хай їм дозволено буде його називати Ацеста».

719] Цими словами старенького друга загрітий, усе ж він

720] Перебирає в душі своїй всякі думки і турботи.

721] Чорна на небо вже в'їхала ніч на своїй колісниці.

722] Видалось, раптом із неба зійшов несподівано ^ібраз—

723] Батька Анхіса й такими озвався словами: «Мій сину,

724] Поки я був між живих, дорожчий життя мені був ти,

725] Сину мій, битий прокляттям ілійським. Приходжу сюди я

726] З волі Юпітера, що кораблі від вогню врятував нам,—

727] З неба високого, врешті, зіслав милосердя. Послухай

728] Ради найкращої, що подає тобі Навт, ваш порадник.

729] їй до Італії найхоробріші юнацькі серця лиш

730] оибери і заведи їх туди. Бо тверде і суворе^

731] Плем я у Лації мусиш_скорити. Зїиди, проте, перше

732] о Діта домівку підземну і крізь авернійські глибини,

733] Сину, добийся до мене. Не в Тартарі я нечестивім

734] Перебуваю, між тіней сумних, а в Елісії, світлім

735] Богоугодних зібранні. Сюди, якщо жертву багату

736] З чорних тварин ти складеш, приведе тебе чиста Сівілла. [121]

737] Там ти весь рід свій пізнаєш і місто, яке тобі дасться.

738] Отже, прощай! Ніч волога пройшла вже середину шляху,

739] Подихом коней повіяв на мене світанок суворий».

740] Так він промовив і ніжним серпанком розплився в повітрі.

741] «Гей, куди ти подався, куди поспішаєш,— до батька

742] Мовить Еней,— перед ким утікаєш? І хто ж заважає

743] Нам тут обнятись?» — сказав це і попіл роздув, і погаслий

744] Вогник, і лара пергамського, й вогнище сивої Вести

745] Жертвою він вшанував із святого зерна і куріння.

746] Зараз скликає він друзів, по-перше, Ацеста, й говорить

747] їм про накази Юпітера, й милого батька поради,

748] Й задуми ті, що їх має в душі. Не тратять на раду

749] Ані хвилини, й Ацест його задумів не відкидає.

750] Місту жінок одписавши, лишають вони, і охочий

751] Люд, і ті душі, які до великої слави не прагнуть.

752] В суднах лавки поправляють самі вони, й замість згорілих,

753] Балки новими замінюють, весла і линви ладнають.

754] їх не багато, зате молодецька в них доблесть військова.

755] Ралом тим часом Еней і границі визначує місту,

756] Жеребом ділить місця під доми,— Іліону тут бути,

757] Тут же він місце відводить під Трою. Ацест же, троянець,

758] Тішиться царством, визначує форум, старшину скликає,

759] Установляє права; ще й на Ерікса славній вершині,

760] Зорям сусідній, Венері споруджує храм Ідалійській,

761] Гай пресвятий і жерця приділяє могилі Анхіса.

762] Бенкетував весь народ дев'ять днів, на жертовниках жертви

763] Всі поскладали. Вітри заспокоїлись, хвилі на морі

764] Тихо плескали, лиш Австер один не втихає і знову

765] Кличе на море. І вздовж узбережжя крутого страшенний

766] Плач залунав. В обіймах прощальних дні й ночі минають.

767] Вже матері, навіть ті, що колись їм страшним видавалось

768] Моря лице і нестерпним ім'я його, їхать готові

769] Й зносити мандрів труди. А батько Еней добросердий

770] Словом ласкавим усіх утішає й з рясними сльозами

771] Передає під опіку Ацестові, родичу, всіх їх.

772] Еріксу потім велить три воли він у жертву зарізать,

773] Для буревіїв ягницю, й тоді вже відв'язувать линви.

774] Сам же вквітчав собі голову зрізаним листям оливним.

775] Ставши на носі судна, держить келих, і м'ясо жертовне

776] Кидає в хвилі солоні, й перлисте вино виливає.

777] Друзі в змаганні б'ють веслами воду й гребуть ними хвилі,—

778] Вітер, іззаду за ними зірвавшись, у путь проводжає. [122]

779] В час той Венера, в журбі неспокійна, отак до Нептуна

780] Заговорила, всі жалі свого виливаючи серця:

781] «Гнів ненаситного серця Юнони мене приневолив,

782] Мій ти Нептуне, до тебе прийти з цим гарячим благанням.

783] Гніву ні час не спроможен тривалий зм'якшить, ні побожність,

784] Влада Юпітера й долі веління зломити не в силі.

785] їй ще не досить, що з Фрігії серця злочинна ненависть

786] Вирвала місто, на всяке знущання його передавши,

787] Трої останки, і попіл, і кості вона іще й досі

788] Все переслідує. Шалу такого причину хіба лиш

789] Знає сама вона. Сам ти недавно на водах лівійських

790] Свідком був, розрух який учинила на морі; з землею

791] Небо змішала, дарма довіряючи бурям еольським,

792] В царстві твоїм на такеє дерзнула.

793] Навіть тепер ось, злочинно намовивши наших троянок,

794] Знищила судна ганебно й примусила, флот загубивши,

795] Друзів лишити своїх у незнаній країні. Благаю,

796] Тим, що зостались, дозволь, хай безпечно доїдуть по хвилях

797] До лавремтійського Тібру, доб'ються того, що прошу я,

798] Це ж бо можливе, бо парки для них те призначили місто».

799] Так цього моря звитяжець, Сатурнів нащадок, промовив:

800] «Слід, Кітереє, аби ти державі моїй, о богине,

801] Вірила, ти ж бо сама з неї вийшла. А стільки довір'я

802] Я заслужив, бо я заспокоював часто шалену

803] Лютість і моря, і неба. Не менш і на суші,— а свідки

804] Ксант з Сімоентом — журився твоїм я Енеєм, коли ще

805] Тиснув до мурів Ахілл знесилені Трої загони

806] й тисячі смерті віддав і шуміли загачені ріки,

807] Ксант не знаходив до моря шляхів докотить свої хвилі.

808] Я тоді вирвав Енея, у хмару сповивши, коли він

809] З сином Пелея хоробрим зустрівся в бою і нерівні

810] Сили й боги в них були. Хоч дуже хотів я дощенту

811] Знищити мури зрадливої Трої, споруджені мною,

812] Серце у мене і далі до нього те ж саме лишилось.

813] Страх віджени! Він безпечно доїде у пристань Аверну —

814] І ак, як ти хочеш цього. Одного лише втратить в пучині.

815] І ой лиш один наложить за всіх головою».

816] Цими словами тоді заспокоївши серце богині,

817] Ьатько у золото коні впрягає, й гнуздає старанно

818] їх вудилами, і віжки цілком із рук випускає,

819] Іпроїздить, мов на крилах, по плесу блакитного моря.

820] Хвилі втихають, і збурене море під небом гримучим

821] Стелеться гладдю, з широкого обрію хмари зникають [123]

822] І появляються постаті різні його товариства,

823] Різні потвори жахливі, хор Главка прадавній, Іноїн,

824] Син Палемон, і Трітони швидкі, і все Форкове військо.

825] Зліва Фетіда, й Меліта, і діва також панопейська;

826] Кімодокея, і Спіо, і Талія тут, і Нісея.

827] Тут до батька Енея у розум його неспокійний

828] Радість ласкава на зміну прийшла, й він наказує спішно

829] Щогли підняти усі й натягнути на реях вітрила.

830] Разом за линви хапаються всі і то зліва, то справа

831] Всі паруси розгортають, то реї повернуть високі,

832] То їх одвернуть; і флот весь попутні вітри підганяють.

833] Перед всіма Палінур веде свій загін густолюдний,

834] А за наказом услід свої судна керують вже інші.

835] А на небесній дорозі середини вже досягала

836] Ніч росяниста; й при веслах, на лавах твердих розіклавшись,

837] М'язи свої моряки розпрямляли у милім спочинку,—

838] Сон легковійний з-між зір у просторах ефіру ізлинув,

839] Темінь повітря розсунув, і тіні розвіяв, і прямо

840] Йде, Палінуре, до тебе, й дрімоту сумну навіває

841] На безневинного. Високо бог, на Форбанта подібний,

842] Сів при кормі і таку починає з стерничим розмову:

843] «Гей, Палінуре," сину Іасів, несе саме море

844] Флот наш, і рівно вітрець повіває, пора відпочити.

845] Голову тут прихили, відірви на хвилину від праці

846] Втомлені очі; а я вже тебе заступлю в твоїм ділі».

847] А Палінур, ледве очі підвівши, таке йому мовить:

848] «Кажеш, забути мені, чого варті погідне обличчя

849] Моря і тихії хвилі? Чи можна цій вірить потворі?

850] Як же довірю Енея (що ж інше?) змінливій погоді

851] й небу, що стільки разів вже мене обмануло, погідне?»

852] Так промовляє, й на ручку стерна налягає, й на волос

853] Не попускає, припавши й очима у зорі уп'явшись.

854] Бог же ударив його по обличчю гіллям, що спливало

855] Свіжою Лети росою і чарами Стіксу просякло,

856] І проти волі йому обважнілі склепляє повіки.

857] Ледве дрімота неждана позбавила пружності тіло,

858] Сон вже на нього наліг і, частину корми відірвавши,

859] Разом з кермом у хвилі пливучі ним сторчголов кинув.

860] Кликав він друзів на поміч даремно. А Сон, відлетівши,

861] Наче маленька пташина, на небо полинув. Хоч все те

862] Сталось, та флот своїм шляхом безпечно прорізує море

863] І під опікою батька Нептуна без страху прямує.

864] Вже підпливав він, під скелі Сирен підходячи близько, [124]

865] Грізні колись, бо білілись кістьми незліченними вбитих

866] (Здалека глухо шуміли вони, биті хвилями завжди).

867] Дивиться батько, що плине судно без керманича хистко,

868] й сам серед пітьми нічної повів корабель він по хвилях.

869] Гіоко ридав він, у серці зворушений долею друга:

870] Ох як же міг ти повірити небу погідному и морю!

871] Будеш ти голий лежать, Палінуре, в пісках невідомих».

КНИГА ШОСТА


1] Так він крізь сльози промовив і, флоту пустивши повіддя,

2] До узбережжя евбейського, врешті, до Кум допливає.

3] Судна носами до моря звернулись, і міцно зубами

4] їх якорі прикріпляли, а до узбережжя пристали

5] Круглі корми. На берег Гесперії юні загони

6] Спритно зіскакують. Сім'я вогненне одні добувають,

7] Сховане в жилах камінних, ті — дерево тягнуть із лісу,—

8] Звірів криївки густі, а ті — воду знаходять джерельну.

9] А благочесний Еней до вершин, де владарить над нами

10] Бог Аполлон, іде далі в велику печеру, в таємне

11] Лігво страшної Сівілли, великого духа якої

12] Й серце делійський віщун наповняє натхненням, майбутнє

13] їй відкриває. В гай Трівії, в дім золотий вони входять.


Каталог: katalogfailyv -> svitova -> 8klas


Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   28


©netref.ru 2019
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет