Книга перша 1] Ратні боріння й героя вславляю, що перший із Трої, 2] Долею гнаний, прибув до Італії, в землі лавінські



бет12/28
Дата17.05.2020
өлшемі1.87 Mb.
түріКнига
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   28

403] Це ось троянець, побожний Еней, хоробрістю славний;

404] В темінь Ереба найглибшу іде він до батька. Як навіть

405] Приклад такої любові тебе не розчулить, то на ось,—

406] І відкриває галузку, яку під полою ховала,—

407] Глянь, пізнавай». В того серце, запалене гнівом, остигло,

408] Й більш він ні слова. Дивується з дару почесного долі,

409] З віття, якого не бачив так довго, і темно-зелений

410] Човен назад повертає, і близько до берега їде.

411] Потім всі душі, які на лавках довжезних містились,

412] Гонить і місце готує. В середину потім Енея,

413] Велетня, в човен саджає. А той заскрипів весь, обшитий

414] Шкурою, під тягарем, і крізь шпари багато болота

415] Втиснулось. Ледве, з бідою, віщунку й героя за річку

416] Висадив цілих, в зелений комиш, у болото страшенне.

417] Цербер тримордий, великий, розтягтись на цілу печеру,

418] Саме при вході, всю повнив місцевість своїм валуванням.

419] Тільки уздріла віщунка, що в нього гадюками грива

420] їжиться, кидає коржик, заправлений зіллям чарівним

421] З медом солодким. А він три скажені пащеки голодні

422] Миттю роззявив, і здобич хапає, й хребет величезний

423] Свій на землі простягає, розлігшись на цілу печеру.

424] Тільки цей сторож заснув, а Еней вже виходить і швидко

425] Берегом річки іде, з-за якої ніхто не вернувся.

426] Раптом почулися крики тоді і квиління жахливе,

427] Плакали душі дитячі на першім порозі; віднявши

428] їх від грудей і життя відібравши утіху солодку,

429] Чорна година взяла і в могилі сумній оселила.

430] Поруч були, що безвинними смертної кари зазнали. [138]

431] Та не без суду й вони, жебраками місця здобувають.

432] Мінос-суддя потрясає тут урною й кличе на раду

433] Тіні безмовні, й життя, і провини усіх розглядає.

434] Дальші місця зайняли ті сумні, що самі наложили

435] Руку на себе, невинні, яким це життя так набридло,

436] Що й позбулися його. Як хотіли б тепер на ясному

437] Світі і злидні вони, і тяжкую роботу терпіти!

438] Не дозволяє їм доля, й ненависна хвиля сумного

439] Озера зв'язує, й Стіксові дев'ять рамен їх тримають,

440] Воду розливши. А близько звідсіль, розгорнувшись, широкі

441] «Смутку поля» показались,— таку вони назву там мають.

442] Тут були ті, кого жаром жорстоке зв'ялило кохання

443] Немилосердне. Стежками блукають у миртовім гаї

444] Й тихо ховаються, навіть по смерті журби не позбувшись.

445] Тут він побачив і Федру, і Прокру, й сумну Еріфілу,

446] Що від жорстокого сина показує рану жахливу.

447] Далі Евадну, а там Пасіфаю і Лаодамію;

448] Слідом іде і Кеней, що раніш юнаком був, та знову

449] Жінкою став, що доля колишню їй стать повернула.

450] А поміж ними блукала в великому лісі Дідона-

451] Фінікіянка, а рана у неї ще свіжа. її ж то

452] Зразу троянський герой розпізнав тоді в сутінках "зблизька,—

453] Лиш невиразно, як часом, коли хтось у хмарах побачить

454] Місяць новий, чи той, може, привидівсь йому; він заплакав

455] Ревно й у щирім коханні отак промовляє до неї:

456] «Бідна Дідоно, я бачу, правдива була в мене вістка,

457] Що ти погасла, мечем гостролезим життя припинивши.

458] Я був причиною смерті твоєї? Зірками клянуся,

459] Небом і правдами всіми, якщо вони є під землею,

460] Що проти волі, царице, твої береги я покинув.

461] Але накази богів, що велять мені й нині у пітьмі,

462] В диких місцях непрохідних блукать серед темряви ночі,

463] Владно мене повели. Не міг я й повірити навіть,

464] Що, відпливаючи, стільки тобі спричиню я печалі.

465] Кроки затримай свої і від наших очей не ховайся.

466] Нащо тікаєш? Це доля дала розмовлять нам востаннє».

467] Цими словами палаючий гнів її й погляд похмурий

468] Прагнув зм'якшити Еней і з очей її викликать сльози.

469] Втупивши очі у землю, стояла вона, відвернувшись,

470] І не змінивсь її вигляд під впливом початої мови

471] Більше, ніж був би це камінь твердий чи скала Марпесійська.

472] Врешті, зірвалася раптом і з гнівом у серці побігла

473] Знов до тінистих гаїв, де Сіхей, чоловік її давній, [139]

474] Відповідає турботою їй і взаємним коханням.

475] Отже, й Еней, пригодою тою уражений тяжко,

476] Довго сльозами її проводжає й жаліє сердечно.

477] Звідси йдуть далі в призначену путь, аж спинились на нивах

478] Крайніх,— ті ниви окремо прославлені в війнах герої

479] Тут заселяють. Зустрівсь їм Тідей і узброєнням славний

480] Партенопей, а ще далі тінь бліда Адраста, й на світі

481] Цьому оплакані щиро дарданці, полеглі у битвах.

482] Тож їх побачивши всіх у шерегу довгому, тяжко

483] Він застогнав — і Главка, й Медонта, й за ним Терсілоха,

484] Антенорідів всіх трьох, і Церери жерця Полібота,

485] І з колісницею ще і при зброї ще досі Ідая.

486] З гомоном душі праворуч його обступили й ліворуч —

487] Бачити раз їм не досить, їм любо з ним довше побути,

488] Порозмовляти із ним, про причину приходу дізнатись.

489] Але данайців вожді найзначніші й за ними фаланги

490] Військ Агамемнона, лиш запримітили мужа в блискучій

491] Зброї у тіні, від страху великого всі затремтіли

492] Й стали тікать, як колись то бувало, до суден, а інші —

493] В крик, та не дуже, бо голос урвався, не вийшовши з горла.

494] Тут Пріаміда він Деїфоба, в якого все тіло

495] Зовсім спотворене, бачить; жорстоко скалічений був він:

496] Руки обидві, обличчя і скроні у ранах, бо вуха

497] Вирвані й ніс мав обрізаний — рана була це погана.

498] Дикі знущання сліди, тремтячи, він старався закрити.

499] Ледве впізнавши, Еней йому голосом мовив знайомим:

500] «Сильний в боях Деїфобе, нащадку високого роду

501] Тевкра, гей, хто ж захотів на тобі так помститись жорстоко?

502] Злочину хто ж це такого посмів на тобі допуститись?

503] Чув я про тебе, що ти, утомившись, останньої ночі

504] В січі пеласгів спочив на безладному покладі трупів.

505] Я ж бо насипав могилу порожню тобі на ретейськім

506] Березі й тричі ще голосом сильним я тінь твою кликав;

507] Охороняє те місце і назва, і зброя. Тебе ж я,

508] Друже, не зміг, як тікав з батьківщини, знайти й поховати».

509] А Пріамід: «Нічогісінько не занехаяв ти, друже;

510] Для Деїфоба й для тіні посмертної все учинив ти,

511] Лиш моя доля і злочин лаконки проклятий в нещастя

512] Ввергли мене,— отакий по собі вона спомин лишила.

513] Знаєш ти добре і сам, як ніч ту останню в зрадливих

514] Радощах ми провели. І мусимо ми пам'ятати

515] Всі, коли кінь проклятущий в Пергам наш високий ускочив, [140]

516] Як у важкім животі він озброєних воїнів вніс нам.

517] Ніби святий хоровод влаштувала вона і водила

518] Сповнених шалом вакханським фрігійських жінок і між ними

519] Факел тримала палаючий, ще й закликала данайців

520] З замку високого. Я тоді, зморений сном і журбою,

521] У проклятущій подружній кімнаті лежав, і глибока

522] Втома солодка мене огорнула, до смерті подібна.

523] Жінка ж славетна тоді із кімнати всю винесла зброю.

524] З-під голови вона меч витягає мій вірний і кличе

525] В дім Менелая, ворота йому відчинивши; тож, видно,

526] Мала надію, що це запорукою буде любові

527] Й що таким способом пам'ять провин її давніх зітреться.

528] Що тут казати? Вдерлись в кімнату, й потомок Еола

529] З ними, до злого під'юджує всіх він. Богове, віддайте

530] Грекам те саме, якщо для них слушно я кари благаю.

531] Та розкажи ти й мені, яка-то пригода живого

532] Аж у це місце тебе привела? Чи блукаючи морем,

533] Чи за наказом богів ти тут? Доля яка тебе гнала,

534] ЦДо в цю безсонячну й тужну зайшов ти оселю немилу?»

535] Так розмовляли вони, а Аврора в квадризі рожевій

536] Вже до середини неба дійшла у мандрівці надхмарній.

537] й так ось були б і призначений час весь вони змарнували,

538] Але супутниця коротко їм нагадала, Сівілла:

539] «Ніч западає, Енею, ми ж час у журбі тут гайнуєм.

540] Ось оте місце, де шлях цей на дві поділився дороги:

541] Та, що праворуч, веде аж до мурів великого Діта,

542] Це до Елісія путь нам; а та, що ліворуч, карає

543] й до нечестивого Тартару грішників тіні провадить».

544] Ти же на це Деїфоб: «Не гнівайся, жрице велика,

545] Я вже іду, число я поповню і в темінь вернуся.

546] Йди ж, наша гордосте, доля нехай тобі кращою буде».

547] Тільки сказав і на слові оцім повернув свої кроки.

548] Тут озирнувся Еней і неждано під скелею зліва

549] Бачить велику твердиню, аж тричі обведену муром.

550] Вколо її обпливає вогненна ріка бистрорвуча,

551] Полум'ям бухає й хвилями котить гримуче каміння,—

552] Це Флегетон тартарійський. Там спереду брама велика,

553] З чистої сталі стовпи,— ні людська їх не зрушить війною,

554] Ні небожителів сила,— й залізна здіймається вежа.

555] Там Тізіфона сидить, підійнявши кривавії шати,

556] Цілими днями й ночами без сну вхід до вежі сторожить.

557] Звідти весь час долітають і зойки, і немилосердний

558] Свист батогів, і залізних кайданів волочених брязкіт. [141]

559] З страхом Еней зупинився і слухає шум той і скрегіт.

560] «Що за злочинці там, діво святая, скажи, які кари

561] Там завдають їм? Чому такі зойки сюди долітають?»

562] В відповідь мовить пророчиця: «Тевкрів вождю велеславний!

563] Стати не може з безвинних ніхто на тім клятім порозі.

564] Та як Аверну гаї Геката мені доручала,

565] То й розказала про кари божисті, провівши усюди.

566] Кноському тут Радамантові влада належить жорстока,

567] Чує він винних лукавство, й катує, і силує визнать,

568] Хто согрішив на цім світі у марній надії, що скриє

569] Все і покуту за гріх відкладав аж до пізньої смерті.

570] От з батогом у руках підступає до них Тізіфона,

571] Месниця, й б є, а в лівиці жахливі тримає гадюки,

572] Й в очі стромляє, й скликає громади посестер жорстоких.

573] Щойно зловісні тоді заскрегочуть завіси й прокляті

574] Брами відчиняться,— бачиш, яка там у сінях сторожа,

575] Що за потвора дверей стереже. Усередині є там

576] Гідра велика, і тим ще страшніша, що чорних у неї

577] Аж п'ятдесят є пащек. А далі сам Тартар два рази

578] Вглиб простягається й стільки ж у пітьму сягає, наскільки

579] Видно у небі високий Олімп, у ефір оповитий.

580] Тут покоління землі стародавнє, плем я титанів,

581] Скинене громом, воно аж на самому дні пробуває.

582] Бачила там величезні тіла я близнят Алоедів,

583] Що забажали руками підважити небо велике

584] Й навіть Юпітера дерзко наважились з царства прогнати.

585] Бачила я й Сальмонея, що, відданий мукам жорстоким,

586] Взявсь удавать він Юпітера блискавки з громом Олімпу,

587] Й гнавсь четвернею по грецькій країні, й махав смолоскипом;

588] їхав з тріумфом в столицю Еліди, і божої честі

589] Він зажадав, божевільний. А пломінь небесний і хмари,

590] Що їх нічим не підміниш, він міддю хотів удавати

591] Й тупотом кінських копит. Але батько, могутній володар,

592] Громом ударив із хмари густої. Та не головня це

593] І не палаюча тріска соснова! І вниз головою

594] Кинув він ним в круговерті великій. А щоб ти не думав,

595] Ніби я Тітія там, землі всеродючої сина,

596] Пе зустрічала, то знай — він дев ять ланів там займає,

597] А невмирущу печінку у нього закровленим дзьобом

598] Рве величезний коршак, жере м'ясо, яке відростає

599] Знов для нових катувань. Під грудьми він у нього гніздиться

600] І відростаючим жилам повік не дає супокою.

601] Слід і лапітів згадать — Іксіона або Пірітоя,—

602] Чорна над ними скала, що ось-ось упаде, й ще, здається, [142]

603] Мить — і зірветься. А тут миготять золотії підніжки

604] Попід величними ложами й царські розкішні бенкети

605] Перед самими очима. Та з фурій найбільша тут сіла

606] Поруч і не дозволяє руками стола доторкнутись,

607] Скаче, і факелом тиче у вічі, й кричить на все горло.

608] Тут були ті, які, живши, братів ненавиділи, били

609] Рідних батьків а чи нищили свого клієнта обманом.

610] Ті, що знайшовши скарби, їх для себе тримали, а рідним

611] Не відступали нічого (таких тут громада найбільша);

612] І в перелюбстві убиті, й хто в військо пішов нечестиве,

613] Й хто не боявсь владарів своїх зрадить. Ті кари своєї

614] Ждуть під замком. І не дуже допитуй, якої чекають

615] Кари і долі якої зазнали. Одні величезні

616] Скелі там котять, а інші розтягнені висять на шпицях

617] Кола. Сидить і сидітиме вічно Тесей бідолашний,

618] І найнещасніший Флегій серед непроглядної пітьми

619] Всіх умовляє навколо і голосно всіх закликає:

620] «Вчіться на прикладах правди й не важтесь богам не вклонятись».

621] Той батьківщину запродав свою, їй поставив тирана,

622] Куплений грішми, він ті встановляв, а ті зносив закони;

623] Інший — ложе дочки осквернив забороненим шлюбом.

624] Всі на жахливі зважались гріхи й успівали у звазі.

625] Навіть якби цілих сто язиків і сто уст було в мене,

626] Й голос залізний, то все ж не могла б я й тоді полічити,

627] Злочинів різноманітних і кар усі види назвати».

628] Тільки лиш Фебова жриця предвічна слова ці сказала,

629] Квапить в дорогу: «Ану ж бо кінчаймо початеє діло;

630] Ну ж поспішімо, я бачу вже мури, у кузнях циклопів

631] Ковані, й в арці, що прямо навпроти, уміщену браму,

632] Ту, що велять біля неї нам приписи скласти дарунки».

633] Мовила так, і поряд пішли вони шляхом тінистим,

634] І до середини шляху дійшли, і до брами підходять.

635] Входить у неї Еней і скроплює тіло водою

636] Свіжою й гілку свою на одвірку, навпроти, чіпляє.

637] Щойно це все довершивши і склавши дарунок богині,

638] Входять у радості край, на зелені, розкішні поляни

639] Благословенних гаїв, де оселі щасливих. Ясніше

640] Світло тут сяйвом багряним поля обливає, своє тут

641] Сонце і зорі свої. Тут одні на траві на зеленій

642] Сили вправляють свої і стають до змагань на пісочку

643] Жовтому й борються там, а інші на площі виводять

644] Танці й співають пісень, і жрець поміж ними фракійський [143]

645] В довгій киреї на струнах дзвінкучих музичного такту

646] Сім різних тонів виводить; то пальцями в них ударяє,

647] То знов із кості слонової плектром. Тут рід старовинний

648] Тевкра, нащадки його прехороші та дужі герої,

649] Ті, що за кращих часів на світ народились,— був Іл тут,

650] Був Ассарак, і Дардан був, славетної Трої засновник.

651] А віддаля з колісниць дивувався Еней та з озброєнь,

652] Що без героїв лишались. Стояли повтикані в землю

653] Ратища, паслися всюди по полю розпряжені коні.

654] Як за життя була пристрасть у них до возів і до зброї,

655] Й коні блискучі плекати любили, то й так після смерті

656] Пристрасть їх ця не покинула. Інших він бачить, як любо

657] В коло на квітах лягли, й бенкетують собі, і співають

658] Весело гімн перемоги в лавровому гаї пахучім,

659] Звідки пливе через хащі лісів Ерідан многоводий.

660] Тут були ті, які ранами вкрились за рідну країну,

661] Й ті, що жерцями життя своє все провели непорочно,

662] І віщуни благочесні, віщаннями Феба достойні,

663] Ті, що красою мистецтв прикрашали життя всього людства,

664] Ті, які слід за собою лишили, комусь прислужившись,

665] Голови кожному з них увінчали стрічки сніжно-білі.

666] Тих, що кругом обступили її, запитала Сівілла,

667] Передусім же Мусея (його там гуртом величезним

668] Всі оточили, плечима ж своїми він всіх перевищив):

669] «Душі щасливі і ти, найславніший віщуне! Скажіть нам,

670] Де, у якій стороні тут Анхіс пробуває, в якому

671] Місці? Бо ми задля нього прийшли, перепливши великі

672] Ріки Еребу?» Герой їм на це відповів коротенько:

673] «В нас тут немає домівок, в борах живемо ми тінистих,

674] На моріжках прибережних, омиваних струменем чистим.

675] Ви ж, якщо серцеві вашому це припаде до вподоби,

676] Цей лиш горбок перейдіть,— сам стежину легку покажу я».

677] Мовив, і йде попереду, й показує з пагір розкішне

678] їм оболоння. Й самі вже спустились вони з верховини.

679] Батько Анхіс на зеленій долині далекій тим часом

680] Переглядав усі замкнені душі, що мали на цей світ

681] Зараз виходити, саме своїх перевірив він пильно;

682] І переглянув потомків усіх дорогі покоління,

683] Долю і щастя мужів, їх звичаї й рук їх діяння.

684] Тільки побачив Енея, що йшов по леваді назустріч,

685] Зразу ж до нього простяг свої руки обидві, і сльози

686] Раптом по лицях побігли, і з уст його вирвався голос:

687] «Врешті, прийшов ти, і шлях цей тяжкий подолала побожність,

688] Ьатьком сподівана, й бачити можу твоє я обличчя, [144]

689] Сину, і голос знайомий почути, і відповідь дати.

690] Я сподівався цього і гадав, що так буде, й хвилини

691] Я вже лічив, і турбота моя мене не обманула.

692] Скільки земель і морів ти пройшов, і тебе я вітаю,

693] Сину мій, скільки зазнав ти тяжких небезпек! Як боявсь я,

694] Щоб не було від того тобі царства Лівійського шкоди».

695] Той же на це: «Дуже часто, мій батьку, твій образ журливий

696] Передо мною ставав і прийти спонукав в цю оселю;

697] Судна на морі Тірренськім стоять. Дай же, батьку, правицю,

698] Дай, привітаймося щиро, моїх не цурайся обіймів».

699] Так голосив і обличчя слізьми умивав він рясними.

700] Тричі його намагавсь він руками за шию обняти,

701] Тричі із рук вислизала та тінь, що ловив її марно,

702] Наче легенький вітрець або сонні примари летючі.

703] Бачить тим часом Еней на самотній долині затишній

704] Гай, і гущавину лісу шумливого, й річку Летейську,

705] Що попри тихі оселі тече. А кругом понад нею

706] Тьми незліченні племен і народів літали. Неначе

707] Літом погідним на луках, як бджоли на квітах барвистих

708] Сядуть на мить і знову довкола лілей сніжно-білих

709] Роєм літають,— так навкруги гомоніло все поле.

710] Глянув Еней, і здригнувся, й причини цього він питає,

711] Не розуміючи, що за річки в далині протікають,

712] Що це за люди над тими річками юрбою зійшлися.

713] Батько Анхіс на це каже: «Це душі, яким присудила

714] Доля утілитись ще раз, вони із Летейської річки

715] Воду безжурності п'ють, і в ній забуття довговічне.

716] їх ось тобі показати і з ними тебе ознайомить

717] Я вже віддавна бажав, і вичислить рідних потомків,

718] Щоб ти зі мною ще дужче радів, що в Італію трапив».

719] «Батьку, чи ж можна подумать, щоб звідси виходили душі

720] Знову на цей світ і ще раз до тіл обважнілих вертались?

721] Звідки в сердешних взялася жахлива та світу жадоба?»

722] «Певно, що все я скажу й не лишу в тебе сумнівів, сину».

723] Слово Анхіс переймає і все викладає по черзі:

724] «Перше, що небо, і землю, і водні простори, і світлу

725] Місячну кулю, й титанську зорю у нутрі оживляє —

726] Дух, а розум проймає всі того громаддя частини,

727] Рух і життя їм даєі сполучившись з тим тілом великим.

728] Звідси й рід людський пішов, і тваринний, і птахи небесні,

729] Й моря потвори, що їх виводить глибінь мармурова.

730] Сила життя в них огненна, і первопочин їх небесний,

731] Зародків тих, якщо тільки на них не тяжіє шкідливе [145]

732] Тіло й частини землі не притуплять і смертні суглоби.

733] Тим-то і страх є у них, і терпіння, й бажання, і радість,

734] Не забувають і неба, зачинені в темній в'язниці.

735] Навіть, як гряне остання година й життя їх покине,

736] Ще і тоді їх, сердешних, не лишать всі хиби, не вийдуть

737] Зовсім всі слабості тіла; бо наскрізь просякнути мусить

738] Способом дивним все те, що так довго було у сполуці.

739] Отже, беруть їх на муки, і там вони давні провини

740] Відпокутовують. Ті на невгавному вітрі розп'яті,

741] Іншим же — злочинів плями під струменем бистрим змивають

742] Чи випікають вогнем. По смерті тут кару належну

743] Кожен відбуде. Тоді на простори Елісія шлють нас;

744] І не багато нас тут пробуває на радісних нивах;

745] Доки аж довгий наш день, коли круг свій віки вже обійдуть,

746] Плям не очистить, що в нас повростали, й не лишиться чистий

747] Дух з нас, ефірний, вогонь із небесного первня. А душі

748] Тих, що над тисячу років так колесо долі котили,

749] Бог викликає над річку Летейську в великій громаді,

750] З тою, природно, метою, щоби, про минуле забувши,

751] Знов захотіли заглянуть у цей світ, у тіло вернутись».

752] Так промовляє Анхіс, і разом і сина, й Сівіллу

753] Тут же до гурту запрошує він, у юрму гомінливу,

754] І на узгір'я виходить, щоб звідти пильніше оглянуть

755] Всіх було можна у довгій черзі і з лиця їх пізнати.

756] «Ну, а тепер розповім я тобі про дардан покоління,

757] Що то за слава чекає його і які це потомки

758] Із італійського племені, з душ тих преславних, що з нашим

759] Іменем прийдуть на світ; я розкрию тобі твою долю.

760] Бач, он юнак той, що сперся на спис не окутий,— до світла

761] Ближче він став випадково,— із темряви перший на світ цей

762] Вийде він, із італійською кров'ю змішавшись,— це буде

763] Сільвій, альбанське ім'я, твій останній потомок, якого

764] В лісі тобі, вже старому, Лавінія-жінка породить.

765] Стане царем він колись і наступних царів буде предком,

766] Звідси і над Альба-Лонгою рід наш держатиме владу.

767] Гой за ним другий це — Прока, троянського племені слава, .

768] И Капій, за ним Нумітор, і той, що ім'я тобі верне,

769] Сільвій Еней, як побожністю, так і воєнним завзяттям

770] Славний, якщо керувать коли-небудь він Альбою стане.

771] Що це за молодь! Поглянь, скільки сили вона виявляє!

772] Кожному скроні вінчає дубовий вінок громадянський.[146]

773] Ці, бач, Номент побудують, і Габії, й місто Фідену,

774] Ті Коллатінську твердиню й Помеції в горах поставлять;

775] Кріпость Інуя, і Болу, і Кору — колись оці назви

776] Славними будуть, а нині ці землі не мають імення.

777] Дідові до товариства ще Ромул, син Марса, увійде,

778] Мати Ілія його з ассаракської крові породить.

779] Бачиш ті китиці дві, що шолом прикрашають у нього?

780] Батько, як бога, його у свої вже відзнаки вбирає.

781] З благословення йо^о розростеться, мій сину, славетний

782] Рим, що зрівняє свої володіння і дух свій з Олімпом.

783] Муром сім замків він злучить в'єдино, потомством героїв

784] Благословенний, як Берекінтія-мати — богиня,

785] Що у короні із веж крізь фрігійські міста свої їде,

786] Рада нащадкам богів, сто-бо внуків у неї в обіймах,


Каталог: katalogfailyv -> svitova -> 8klas


Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   28


©netref.ru 2019
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет