Книга перша 1] Ратні боріння й героя вславляю, що перший із Трої, 2] Долею гнаний, прибув до Італії, в землі лавінські



бет13/28
Дата17.05.2020
өлшемі1.87 Mb.
түріКнига
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   28

787] Всі вони справжні боги і усі проживають на небі.

788] Але поглянь-но очима сюди обома і на плем'я

789] Римлян своїх подивися: Цезар і рід весь Юлійський,

790] З'явиться тут він колись попід віссю великого неба.

791] Це той герой, про. якого чував ти оракулів стільки,

792] Цезар то Август, син божества; золотую епоху

793] В Лації наново він установить, на землях, що перше

794] Царством Сатурна були, і до гарамантів та індів

795] Владу поширить,— земля та за межами наших сузір'їв,

796] Поза шляхами щорічними сонця. Атлант небоносний

797] Зорями вквітчану вісь там на плечах своїх обертає.

798] Перед приходом його'і тепер уже й царства каспійські,

799] Пройняті жахом віщань божественних, тремтять безустанно,

800] І меотійська земля. Скаламутились в страхові й гирла

801] Семираменного Ніла. І навіть Алкеїв нащадок

802] Стільки країв не сходив, хоч прострелив він міднокопитну

803] Ланю і хоч втихомирив гаї Еріманту та луком

804] Лерну злякав, навіть Лібер, що тиграми їде з високих

805] Ніси верхів'їв в своїй перемозі, тримаючи віжки

806] Із винограду. Чи доблестю збільшувать сили не будем,

807] Чи, може, стримає страх нас у землю авзонську вступити?

808] Хто ж це там далі в оливнім вінку, що святу несе утвар?

809] Я пізнаю по волоссю і по бороді сивуватій

810] Рима владику, що місто новітнє законами скріпить,

811] Присланий буде він з Кур невеликих, з убогого краю,

812] Владу велику обнять. Володітиме Тулл після нього.

813] Він в батьківщині порушить дозвілля, покличе до зброї [147]

814] Знову мужів, що засиділись дуже, й полки він розбудить,

815] Що від звитяг вже одвикли. За ним он іде надто гордий

816] Анк, що уже й відтепер він на ласку юрби дуже ласий.

817] Може, побачити хочеш тарквінських царів або душу

818] Гордого месника Брута й повернені влади знамена?

819] Консула владу і грізні сокири він перший одержить,

820] Знищить синів в обороні свободи прекрасної батько,

821] Тільки-но схочуть війну поновить. О, нещасний, хоч вчинок

822] Той і звеличать потомки! Тож більша любов до вітчизни

823] Й слави бажання безмежне. Поглянь ще на Деціїв, Друсів,

824] Ще й на Торквата поглянь, що погрожує вістрям сокири,

825] І на Камілла, який відвоює утрачені стяги.

826] Далі, чи бачиш, он там дві душі, що в однаковій сяють

827] Зброї, у згоді тепер, поки ніч їх іще сповиває?

828] Гей, які війни вони заведуть між собою, як вийдуть

829] В світло життя, які полчища кинуть у битви криваві!

830] Зійде-бо тесть із альпійських валів, із укріплень Монека,

831] й зять його стане навпроти, оточений силами Сходу.

832] Діти, ох діти, своєї душі ви до воєн подібних

833] Не призвичаюйте, й серцю вітчизни таких ви ударів

834] Не завдавайте. Ти перший, що рід свій з Олімпу виводиш,

835] Зброю відкинь, ох крове моя!

836] На Капітолія верх поведе переможець Корінфа

837] Повіз в тріумфі, прославившись тим, що здолав він ахейців.

838] Той же Мікени твої, Агамемноне, й Аргос зруйнує

839] І Еакіда здолає з могутнього роду Ахілла

840] З помсти за предків троянських і храму Мінерви безчестя.

841] Хто б ото змовчав про тебе, великий Катоне, чи Коссе,

842] Хто про рід Гракха, або Сціпіонів, два громи воєнні,

843] Лівії згубу, не скаже? Фабріція хто не згадає,

844] Що вдовольнявся малим? Чи про тебе, Серране, що ниву

845] Сам засівав ти? Гей, Фабії, я вже втомився, облиште!

846] Максіме, це ти один нас колись зволіканням врятуєш!

847] Інші зуміють ніжніші істоти із міді кувати;

848] Вірю, що з мармуру навіть добудуть живії обличчя;

849] Кращі промовці з них будуть в судах; вони неба кружіння

850] Циркулем визначать, скажуть, ясним коли сходити зорям.

851] Запам ятай, римлянине! Ти владно вестимеш народи.

852] Будуть мистецтва твої встановляти умови для миру,

853] Милувать, хто підкоривсь, і мечем підкорять гордовитих». [148]

854] Мовив так батько Анхіс і здивованим це ще докинув:

855] «Глянь, як ступає Марцелл, він прославивсь, здобувши багату

856] Здобич, і як переможець мужів перевищує всіх він.

857] Цей колись римську могутність, ударами сильними биту,

858] Скріпить, як вершник розгромить пунійців і галлів бунтарських,

859] Третю вже зброю, Квірінові батьку здобуту, повісить».

860] Та перебив тут Еней, бо побачив, як разом із ними

861] Йшов молодець величавий на вигляд, у зброї блискучій,

862] Та з невеселим обличчям, і очі додолу поникли.

863] «Хто ж це, мій батьку, он той, що іде в товаристві героя?

864] Син це чи, може, один із великої внуків громади?

865] Що то за натовп мужів коло нього, який в нього вигляд?

866] Чорна-бо ніч оточує голову тінню сумною».

867] Батько Анхіс на це каже, сльозами залившись рясними:

868] «Сину, про смуток тяжкий своїх рідних мене не запитуй.

869] Світові виявить доля його, але довго пробути

870] Все ж не дозволить. Занадто-бо сильним, богове, здалось би

871] Плем'я вам римське, якби йому справді цей дар залишився.

872] Скільки ще стогону наших мужів до великого міста

873] Марсове поле пошле! Тіберіне, який ти побачиш

874] Похорон, як повз насипану свіжу могилу пливтимеш.

875] Ані один молодець із ілійського роду не збудить

876] Стільки надії у предків, ні Ромула землі ніколи

877] Повеличатись не зможуть таким своїм плодом великим.

878] Гей, що за доблесть, і вірність прадавня, й правиця у битвах

879] Непереможна! Ніхто з ним безкарно не стрінувся в січі,

880] Чи коли пішим на ворога йшов він, чи як вороному

881] Спінені боки острогами різав. Юначе сердешний,

882] Ох, коли б якось ти міг жорстоку судьбу подолати!

883] Ти колись будеш Марцелл. Повні пригорщі лілій подайте,

884] Квіти багряні розсиплю й принаймні такими дарами

885] Внукову душу вшаную й здійсню незначну цю повинність».

886] Так вони там по цілому краю, широких роздолах,

887] Ходять у чистім повітрі усюди і все оглядають.

888] А як Анхіс по усіх вже усюдах обвів свого сина

889] І розпалив йому в серці бажання майбутньої слави,

890] Знов тоді згадує мужеві війни, що має^вести їх;

891] Про лаврентійські племена й про місто Латина повчає,

892] Вчить, як уникнуть пригод, та указує, як з них виходить.

893] Двоє воріт мають марева сонні: одні роговії —

894] Тіні, як кажуть, крізь них легенько проходять правдиві;

895] Другі виблискують білою кістю слоновою, ними [149]

896] Мани на світ посилають обманні лиш сонні видіння.

897] Так там повчає Анхіс свого сина, а з ним і Сівіллу

898] І через браму з слонової кості на світ випускає.

899] Той повертає до суден і друзів своїх там знаходить.

900] І понад берегом просто у пристань Каєту прямує.

901] Мечуть з носів якорі вони, ставши під берег кормами.

КНИГА СЬОМА


1] Й ти теж, Каєто, пестунко Енея, вмираючи, вічну

2] Для узбереж наших славу про себе лишила, і нині

3] Ще твоя пам'ять це місце хоронить, ім'я знаменує,

4] Де на просторах Гесперії кості спочили, якщо це

5] Славу приносить. Побожний Еней, як слід влаштувавши

6] Похорон, насип над нею могильний воздвигнув, і щойно

7] Утихомирилось море глибоке, наставив вітрила

8] Й пристань покинув. Попутні вітри серед ночі їм віють,

9] Місяць освічує шлях їм, і ясно виблискує море

10] В сяйві тремтливім. Минають вже берег Цірцеї найближчий,

11] Де ця багата дочка бога Сонця ясного, осівши,

12] Безпереривну виспівує пісню в лісах недоступних

13] І величаву оселю пахучим обкурює кедром,

14] Темну освітлює ніч, пробігаючи гребнем тріскучим

15] Пряжу тонкую. А з берега рик розлягається левів,

16] Що розривають запори й ревуть серед пізньої ночі.

17] Там кабани щетинясті, ведмеді у стійлах шаліють,

18] Виють великії зграї вовків, що їх з роду людського

19] Зіллям всесильним Цірцея, жорстока і люта богиня,

20] Перетворити устигла в тіла і подоби звірячі.

21] Щоб богобійні троянці, до пристані тої допливши,

22] Не змінились в потвори такі і щоби не ступили

23] На проклятущий той берег, Нептун дме в вітрила погожим

24] Вітром, в мілинах кипучих проносить, полегшує втечу.

25] Забагрянилося море від світла, й на небі високім

26] В сяйві шафрану цвіла в колісниці рожевій Аврора.

27] Як повтихали вітри і подуви зграйні ущухли,

28] З плесом, як мармур гладеньким, щосили змагалися весла.

29] З моря побачив Еней віддаля величезну діброву;

30] Посеред неї пливе Тіберін, ріка наша мила,

31] В звивах гнучких і, вся від пісків незліченних жовтава,

32] В море впадає. Довкола ріки і над нею пернате

33] Птаство, привикле над лоном її та на березі жити,

34] Співом своїм ворушило повітря, по лісу літало.

35] Він товариству наказує напрям змінити й до суші

36] Судна звернути, і всі запливають в затінену річку.

37] Гей же, Ерато, якії царі були за часів тих

38] В Лації давнім, і лад був який там тоді, як прибулець

39] З військом в Авзонську країну уперше приплив кораблями,

40] Я розповім і початок найпершої битви згадаю.

41] Дай же, богине, натхнення співцеві, бо я оспівати

42] Маю і війни страшні, і героїв, що в запалі серця

43] Згуби зазнали, про військо тірренське й Гесперію цілу[153]

44] В зброї військовій. Передо мною-бо більші події,

45] Більші почав я діла. Латин, володар староденний,

46] В довгому мирі містами й спокійними нивами правив.

47] Кажуть, що був він Фавновим сином від німфи Маріки,

48] З краю Лавренту. А Фавновим батьком був Пік; називав він

49] Батьком, Сатурне, тебе: найстаріший ти родоначальник.

50] З волі богів не мав він ні сина у роді своєму,

51] Ні з чоловіків нікого, бо кожен ще в юності гинув.

52] Охороняла весь дім і хазяйство велике єдина

53] Донька, що вже на виданні була, до подружжя дозріла.

54] З нею побратись бажало багато, весь Лацій великий,

55] Ціла Авзонія; перед всіма, однак, Турн прехороший,

56] З діда і прадіда можний, якого й дружина царева

57] З запалом дивним бажала за зятя собі поєднати;

58] В дивах страшних цьому божа, проте, супротивилась воля.

59] Ріс у середині дому, в високих будівлях найдальших,

60] Лавр із листям святим, його в страху віки зберігали.

61] Кажуть, що батько Латин, коли перший споруджував замок,

62] Трапив на нього і Фебові сам посвятив, а від нього

63] й мешканців міста лаврентами звав він. На самім вершечку

64] Роєм густим — це дивно й промовити! — бджоли осіли,

65] З шумом великим крізь чисте повітря злетівши, і разом

66] Ніжками поміж собою зчепились; і так от неждано

67] З віття зеленого звис цілий рій. Ворожбит же відразу

68] Став говорити: «Я бачу, що з краю чужого надходить

69] Муж, а з ним цілий загін, вони всі у такому ж простують

70] Напрямі й з того ж бо самого боку приходять, щоб взяти

71] Владу над замком. Коли ж на самім вівтарі запалала

72] Чиста соснина пахуча й Лавінія-діва стояла

73] Поруч із батьком, здавалось (ой леле!), що довге волосся

74] Стало палати і одіж усю обхопило тріскуче

75] Полум'я, вмить зайнялися і коси, й пов'язка перлинна;

76] В димі й жовтавому світлі повита, вона розсівала

77] Бризки Вулкана по цілому дому. Усе це здавалось

78] Дивним із вигляду й надто жахливим. Усі гомоніли,

79] Що надзвичайна й преславная доля на неї чекає,

80] Га для народу велику війну ці ознаки ворожать.

81] Занепокоєний чудом цим, цар до оракула Фавна,

82] Віщого батька, по раду до гаю іде в Альбунею,

83] До джерела лісового, що з нього вода йде священна

84] о гулом, і з чорного гирла отруйливо сіркою пахне.

85] Люди з племен італійських і вся Енотрійська країна

86] Ради в потребі шукають. Коли принесе свою жертву

87] Жрець і на руна вовнисті овечок порізаних ляже [154]

88] В ніч мовчазну і сон його зломить, він бачить багато

89] Дивно літаючих марев та їх голоси розмаїті

90] Чує й розмову з богами веде, й в глибині Авернійській

91] Навіть з самим Ахеронтом говорить. Сам батько Латин тут

92] Віщих проречень просив і дрібних овець повношерстих

93] В жертву аж сотню приніс по обряду і, зверху прилігши,

94] Відпочивав на розстелених рунах. З високого гаю

95] Враз пролунав несподіваний голос: «Гей ти, мій нащадку,

96] Доньку подружжям злучити з латинцями ти не старайся,

97] Не довіряй і весіллю, що вже тут готують, бо прийдуть

98] З краю чужого зяті, які, з нами з'єднавшись, підіймуть

99] Наше ім'я до небес, і з їхнього племені внуки

100] Землі усі, що сонце в мандрівці між двох океанів

101] їх оглядає щодня, під ногами своїми побачать,

102] їхнім законам слухняні». Цих батькових Фавна проречень,

103] Цього наказу в безмовній тьмі ночі Латин не задержав

104] Як таємницю, вже широко вістка несла їх на крилах

105] Скрізь по авзонських містах, коли флот до зеленої греблі

106] Лаомедонтове військо біля узбережжя в'язало.

107] Тут-то Еней і військові вожді із Іулом прекрасним

108] В тінь під гіллям високого дерева всі полягали

109] Й учту готують. Пшеничні коржі підкладають під страви

110] На моріжку на зеленім (так сам напутив їх Юпітер),

111] Нив золотаві плоди покладають на хлібне підложжя.

112] А як поїли все інше, то скудність їди їх склонила

113] І до Церериних скудних дарів теж зубами узятись.

114] Отже, ламали руками й завзятими щоками віщі

115] Печива круглі і не пощадили хлібин квадратових.

116] «Гей, ми столи вже з'їдаємо»,-— крикнув Іул і відтоді

117] Не жартував. Ці слова уперше кінець сповістили

118] їхніх трудів, підхопив їх відразу ж із уст його батько,

119] І, божественними всіми знаменнями вражений, мовив:

120] «Здрастуй, о земле, мені подарована присудом долі!

121] Вірні троянцям пенати, привіт вам! Тут дім мій, отут же

122] Буде й моя батьківщина. Бо батько Анхіс так, це добре

123] Я пам'ятаю, тлумачив мені судьби таємниці:

124] «Сину, заїдеш ти на узбережжя, тобі незнайомі,

125] Й голод тебе приневолить столи навіть з'їсти, як їжі

126] Обмаль там буде, тоді аж ти, втомлений, врешті, надійся

127] Власної хати; затям збудувати там дім власноручно

128] Й валом скріпити». І це був той голод і це те останнє,

129] Що нашим злигодням край покладе.

130] Отже, до діла, і весело ранком, як сонечко зійде,

131] Звідаймо, що то за землі, які тут є люди, де місто [155]

132] Має народ цей, від пристані в напрямах різних ходімо.

133] Гей же, зливайте Юпітеру жертву тепер, помоліться

134] Духові батька Анхіса і винами стіл заставляйте».

135] Так промовляє, й галуззям зеленим обличчя вінчає,

136] Й молить місцевого бога, і Землю, що поміж богами

137] Перша, і німф, і ріки, яких дотепер ще не знає,

138] Й Ніч, і світила, що сходять вночі, і Юпітера з Іди,

139] Й матір фрігійську, по черзі, і рідних обох призиває,

140] Що під землею і в небі. Тут батько всесильний аж тричі

141] З неба ясного гримить, і своєю рукою стрясає,

142] Й хмару показує, золотом променів сонця облиту.

143] Тут несподівано шириться вістка в троянському війську,

144] Що уже день надійшов, коли місто їм слід будувати.

145] Отже, один перед одним наввипередь всі вони учту

146] Знову продовжують. Віщим ознакам великим зрадівши,

147] Ставляють жбани мішальні, гірляндами чаші вінчають.

148] Тільки-но першим промінням поглянув на землю світанок,

149] Всі розійшлися вони, щоб розвідать про місто, і людність,

150] І береги та кордони. Тут багна потоку Нуміка,

151] Там — ріка Тібр, а там он — хоробрих латинців оселі.

152] Син Анхісів тоді щонайкращих із кожного стану

153] Сто посланців вибирає і шле їх у царське достойне

154] Місто; у кожного віття Паллади в руках, щоб цареві

155] Щедрі дари принесли і щоб миру для тевкрів просили.

156] Не зволікають вони, й за наказом спішать, і в дорогу

157] Швидко рушають. А сам він ровом значить неглибоким,

158] Де буде мур, укріпляє те місце і першу оселю

159] На узбережжі, мов табір воєнний, оточує валом

160] І частоколом. Вже шлях юнаки проверстали, вже бачать

161] Вежі латинські й високі покрівлі й під мури підходять.

162] Тут перед городом хлопці і підлітки юні виводять

163] Герці на конях, здіймаючи куряву, мчать в колісницях,

164] Ратища кидають спритно рукою, й стріляють, нап'явши

165] Луки тугі,— так змагались у бігу вони і в борінні.

166] Вершник в той час на коні прискакав і старому цареві

167] Вістку до вух його власних доносить, що йдуть якісь люди,

168] Велетні ростом, в невиданім вбранні. А той до господи

169] Каже їх кликать і сам на прадіднім троні сідає

170] В самій середині замку. Велична то й славна будова —

171] Вгору П сто колон піднімало у верхньому місті,—

172] Піка Лаврентського дім той острах навколо наводив

173] Лісом, в якому стояв, і суворістю давніх обрядів.

174] Звичай царям тут наказував берло й різки переймати, [156]

175] Тут був і храм для нарад і також для бенкетів святкових.

176] Над баранами жертовними тут при столах засідали

177] Радні. І предків прадавніх чергою тут різьби стояли

178] З кедру старого: Італ і Сабін, виноградарів батько,

179] Серп він кривий зберігає; старенький Сатурн і дволика

180] Януса статуя; всі у підсінні стояли; були тут

181] Предки й інші із царського роду, що Марсові рани

182] За батьківщину колись прийняли у воєнних походах.

183] І на одвірках святих тут багато навішано зброї —

184] Тут і здобуті вози, і сокири висять лукуваті,

185] Там і шоломів чуби, і воріт величезні запори,

186] Висять там стріли й щити, і ростри там, вирвані з суден.

187] Пік, отой витязь комонний із загнутим берлом Квіріна,

188] Теж там сидів, коротеньку трабею свою підв'язавши,

189] Щит він держав у лівиці; його ж то коханка Цірцея,

190] З пристрасті шалом охоплена, з золота різкою ткнула

191] Й, чарами в птаха змінивши, посипала барвами крила.

192] Ось у такому-то храмі богів цар Латин, на престолі

193] Батьківськім сівши, тевкрів до себе у храм закликає;

194] Як увійшли, то він перший спокійно почав говорити:

195] «Гей, дарданці, скажіть (ми ж бо знаємо рід ваш і місто

196] Й чули про вас, що ви шлях свій сюди спрямували), чого ви

197] Хочете? Що за потреба у вас і що вам хибує,

198] Що до Авзонського берега перепливли ви на суднах

199] Стільки шляхів темно-синіх? Чи, може, зблудили, чи гнали

200] Вас буревії, що їх мореплавцям доводиться часто

201] В морі терпіти, й на берег цієї ріки ви тут вийшли

202] Й сіли у пристані? Не уникайте гостини у мене,

203] Не забувайте, що ми, латиняни із роду Сатурна,

204] Держимось правди не з примусу тільки оков і законів,

205] А добровільно додержуєм звичаїв древнього бога.

206] Я пам ятаю (з літами забулось!), старі ще аврунки

207] Так говорили, що, в цій ось країні Дардані народившись,

208] Аж до фрігійської Іди і в Самос фракійський потрапив,

209] Що Самофракія зветься. Й його, що з тірренського міста

210] Вийшов, з Коріта, на трон свій взяла золотиста оселя

211] В зорянім небі й олтар його збільшує божу громаду».

212] Так він промовив, а Іліоней йому в відповідь каже:

213] «Царю, уславлений Фавнів потомку, ні чорнії бурі

214] пас не пригнали на хвилях, не змусили в вашу країну

215] Вийти; ні зорі, ані узбережжя ці не обманули:

216] власним бажанням, з охотою в серці прийшли ми в це місто,

217] Вигнані із найславнішого царства, яке коли-небудь [157]

218] Бачило сонце, йдучи із найдальшого краю Олімпу.

219] Родові тому почин дав Юпітер, і молодь дарданська

220] Зве його дідом своїм; із того найвищого роду

221] Й цар наш троянський Еней, що прислав до твоїх нас порогів.

222] Буря, яка із суворих зірвавшись Мікен, прошуміла

223] Понад полями ідайськими, й як два світи — європейський

224] І азіатський, приведені долею, в спорі зустрілись,—

225] Чули про те навіть ті, що, далекії землі обнявши,

226] Тх океан відділяє, і навіть всі ті, що широкий

227] Пояс палючого сонця від інших країв чотирьох їх

228] Відгородив посередині. Стільки того вже потопу

229] Ми у безмежному морі проїхали! Просим малого

230] Рідним пенатам притулку і тихого берега моря,

231] Просим води і повітря, що всім це дається. Державі

232] Не принесем ми ганьби, й не мала буде вам з того слава,

233] Не пропаде за добро вам подяка; в авзонців не буде

234] Жалю від того, що Трою до лона свого пригорнули.

235] Клятву на долю Енея даю й на правицю могутню,

236] Чи хто у вірності знає її, чи у збройнім змаганні;

237] Нас вже просило багато племен і народів з'єднатись

238] З ними. Тож нас, що приходимо з віттями миру й з благанням,

239] Не легковаж, бо воля богів нам казала шукати

240] Вашого краю і вас, адже звідси Дардан наш походить.

241] Він-бо нас кличе сюди, й Аполлон премогутнім наказом

242] Нас завертає до Тібру тірренського й течій священних

243] Річки Нуміка. Еней, окрім цього, дає в подарунок

244] Давнього рештки багатства, з пожежі врятовані в Трої.

245] Злотом цим батько Анхіс жертовні творив узливання;

246] Це ось був одяг Пріама тоді, як збирав він народ свій

247] І по закону судив; і жезл, і свята ця тіара,

248] й шати — це праця жінок іліонських».

249] Вражений Іліонея словами, Латин задивився

250] В землю і, голову низько схиливши, сидів непорушний,

251] Тільки очима поводив. Не так гаптування багряні

252] Серце ворушать чи берло Пріама, як думкою важить

253] Він на одруження доньки й весілля, бо душу тривожить

254] Фавна старого віщання: чи це саме зять той, якого

255] Доля судила, з чужої країни? його вона кличе,

256] Щоб царювати тут спільно, від нього в майбутньому піде

257] Славне хоробрістю в війнах потомство, яке завоює

258] Силою світ весь. Нарешті, він радісно мовив: «Богове

259] Хай пособляють цим нашим починам та провістям їхнім.

260] Дасться, троянче, тобі, чого хочеш, дари я приймаю.

261] Ані в Латиновім царстві врожаю багатого поля [158]

262] Вам не забракне, ні статків троянських. А щодо Енея,

263] То як до нас його тягне так дуже, як хоче дружити

264] І називатись союзником нашим, то сам нехай прийде,

265] Перед лицем свого друга тут стати нехай не боїться.

266] Буде це в мене порукою дружби — стиснути правицю

267] Царську; а ви, з свого боку, мої передайте умови:

268] Є в мене донька, що вийти їй заміж у нашім народі

269] Не дозволяють оракули віщі та чуда небесні,

270] Бачені часто, але провіщають, що з краю чужого

271] Зять завітає,— таке от судилося краю латинців,—

272] Кровним спорідненням наше ім'я до зірок піднесе він.


Каталог: katalogfailyv -> svitova -> 8klas


Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   28


©netref.ru 2019
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет