Книга перша 1] Ратні боріння й героя вславляю, що перший із Трої, 2] Долею гнаний, прибув до Італії, в землі лавінські



бет14/28
Дата17.05.2020
өлшемі1.87 Mb.
түріКнига
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   28

273] Доля на зятя мого його кличе, мені так здається,

274] І, якщо правду нам розум говорить, цього я бажаю».

275] Каже так батько і коні найкращі з усіх вибирає

276] (Разом три сотні блискучих стояло при яслах високих).

277] Зараз велів привести бистроногих і тевкрам роздати,

278] Вкритих попонами, шитими пурпуром; з грудей звисали

279] Тороки з золота; в зслото вбрані, зубами червоне

280] Золото гризли. А повіз, в два коні запряжений, дав він

281] В дар для Енея, що сам не з'явився; небесного роду

282] Коні були ті, із ніздрів їх полум'я било, від тих ще

283] Пражеребців, що їх помісь лукава Кіркея плекала,

284] Нишком підвівши кобилу, як батько не бачив. З дарами

285] Цими і з добрим завітом Латина вернулись енейці

286] Гордо на конях баских і мир привезли із собою.

287] Саме із Аргоса, з міста Інаха, верталась сувора

288] Жінка Юпітера й, легким повітрям тоді проїздивши,

289] Бачить Енея веселого, з ним же і флот весь дарданський

290] З-понад Пахіну сікульського; там і доми вже будують,

291] На суходолі уже осідають, покинувши судна.

292] Вражена болем колючим, спинилась вона, головою

293] Журно хитаючи, й мова така потекла з її серця:

294] «Гей, це ненависне кодло, ця доля фрігійська, що нашій

295] Долі стає на путі! Не могли на рівнині Сігейській

296] І рупом лягти? Чи оточених їх не могли полонити?

297] І роя й в пожарі мужів не спалила? Крізь січу й вогненне

298] Море знайшли вони шлях. І чи маю я вірить, що, врешті,

299] Втомлена воля моя вже зломилась, насичена злістю?

300] л вже спочила? О ні, навпаки, втікачів я гонила

301] -З рідного краю по хвилях ворожих, чинила у морі

302] ^пір вигнанцям. Всі сили і неба, і моря на тевкрах

303] оже знемоглися. Чим Сірти, і Сцілла, й глибини Харібди

304] Допомогли? Вже в бажанім ховаються Тібровім лоні,

305] Море і я не страшні їм? Спромігся ж бо Марс таки знизить [159]

306] Плем'я могутнє лапітів; сам батько богів на поталу

307] Гніву Діани старий Калідон передав; а який же

308] Злочин зробили лапіти або Калідон? Я ж, могутня

309] Жінка Юпітера, не обминула нічого, нещасна

310] Зважилась я на все те, що могла, та Еней — переможець.

311] Якщо не досить у мене є сил, то де б не знайшла їх —

312] Не завагаюсь. Якщо прихилити не можу небесних,

313] То Ахеронт попрошу. Хай його від Латинського царства

314] Втримать не можна, й судилась Енею Лавінія жінка,—

315] Можна ж задержати й хоч відтягнуть ці важливі події.

316] Зовсім-бо знищити можна в обох цих царів їх народи.

317] Зять тоді з тестем нехай вже цією ціною зійдуться.

318] Приданим буде, дівчино, твоїм кров троянська й рутульська;

319] Свахою буде Беллона. Бо то ж не лише Кіссеїда,

320] Факелом бувши вагітна, шлюбну пожежу вродила.

321] Ні, і Венерин такий самий плід; ще Паріс буде другий,

322] Знов смолоскипи весільні жалобою будуть Пергаму».

323] Так вона мовила й зараз, жахлива, на землю злетіла:

324] Кличе з підземної пітьми, з домівки еріній Аллекто,

325] Смутку причину, у серці якої лиш війни прокляті,

326] Підступи, й гнів, і дії злочинні. Сам батько Плутон вже

327] Доньку зненавидів; навіть ненавидять з Тартару сестри

328] Погань таку. Вона в постатей стільки змінитись уміє;

329] Вигляд жахливий такий, і стількох вона, чорна, пускає

330] Зміїв. Такими словами її підбиває Юнона:

331] «Діво, темряви донько, вділи-бо уваги своєї,

332] Ласку мені лиіщєдину вчини, щоб і честь моя, й слава

333] Встояли, не надщербившись, енейці б Латину подружжям

334] Не докучали, й на землях Італії щоб не селились.

335] Рідних братів, що у згоді жили, ти до бою доводиш,

336] Можеш ненавистю спокій сім'ї зруйнувати; ти в силі

337] Бич до оселі внести і свічки похоронні; ти безліч

338] Маєш імен, безліч способів шкоди. Схвилюй свої груди,

339] Помислів повні, їх згоду скасуй і війни дай причину;

340] Хай їх юнацтво бажає, хай прагне, хай рветься до зброї».

341] Зразу ж Аллекто, тяжкою заражена трутою, шлях свій

342] Прямо у Лацій верстає, і тут до високого входить

343] Царського замку, й сідає на тихім порозі Амати.

344] Цій через тевкрів немилий прихід і Турна весілля

345] Серце жіноче гнівом кипіло й журбою згорало.

346] Синю гадюку їй мече богиня, з коси відірвавши,

347] Глибоко в пазуху їй під самісіньким серцем ховає, [160]

348] Щоб, роз'яріла від шалу й потвори, весь дім зруйнувала.

349] Легка гадюка повзе поміж шатами й груддю і всюди,

350] Де доторкається, підступом злобу гадючину вводить

351] їй, шаленіючій, в серце. В велику змію золотую

352] Раптом змінилось намисто на шиї, то знов показалось

353] Довгою стрічкою, що заплела її коси, то знову

354] Лізе по тілі. Та поки ще погань, що трутою злою

355] В змисли влилася, лише їй вогонь уводить у кості,

356] Цілого серця ще полум'я пристрасті не огорнуло,

357] Ніжно й сердечно вона, як бува матері промовляють,

358] Плаче над долею доні й фрігійським весіллям: «Гей, батьку,

359] Тевкрам вигнанцям Лавінію ми даємо,— чи не жаль нам

360] Доні й себе, ані матері, що Аквілон як повіє,

361] Дівчину взявши з собою, кине зрадливий злодюга

362] Й морем поїде. Фрігійський пастух так прибув в Лакедемон

363] Й Ледину доньку Єлену забрав із собою до Трої.

364] Де ж твоє слово святе? І де за своїх піклування?

365] Де ж обіцянки, що Турнові, родичу, стільки їх дав ти?

366] Якщо бажаєш ти зятя латинам із роду чужого

367] Й це вже незмінне, як батьківський Фавнів наказ тебе в'яже,—

368] Всю я чужою вважаю ту землю, що владі ще нашій

369] Не підлягає,— це саме і вічні говорять богове.

370] В Турна також, якщо роду його пошукати початків,

371] Предки — Інах і Акріс, Мікени — його батьківщина».

372] Бачить вона, що його їй несила такими словами

373] Переконати й Латин їй противиться,— й лютий гадючий

374] Шал в її серце вливається й наскрізь проймає,— нещасна

375] Кинулась бігти, жахливими марами гнана, й нестримно,

376] В шалі страшному по місту просторому дико літала.

377] Так це, як часом закрутять шнурком і довкола літає

378] Дзиґа, що діти в гарячій забаві пускають, зібравшись

379] В коло в просторім подвір'ї, і крутиться бичиком гнана

380] Забавка та, а навкруг простодушна дитяча громадка

381] З подивом дивиться, як-то стрибає та букова цурка.

382] Сильні удари снаги додають їй. Отак, як та дзига,

383] Скрізь по містах уганяє вона між безстрашним народом.

384] Навіть у ліс вилітає, так ніби в нестямі вакханській,

385] Більшу затіявши капость і шал роз'ятривши ще більший,—

386] Доню ховає у горах лісистих, щоб тевкрам не дати,

387] Вирвать невістку у них і обряди весільні затримать.

388] «Евое, Вакху,— гукає,— один лиш ти дівчини гідний!

389] Хай на твою лише честь вона візьме твій жезл ніжнолистий,

390] В хорі вславляє тебе і коси для тебе плекає». [161]

391] Скрізь ця полинула вістка; й жінок, що їм фурії в грудях

392] Жар розпалили, єдиний порив підганяє шалений

393] В лісі шукати осель. Доми покидають, на вітер

394] Коси пустивши й оголені шиї підставивши; інші

395] Сповнюють трепетним зойком повітря. Одягнені в шкіри,

396] Посох свій кожна несе, виноградним умаяний віттям.

397] А поміж ними у шалі вона, смолоскип запаливши,

398] Пісні весільної Турнові й доні виводить, і зором

399] Водить кривавим, і дико вигукує раптом: «Вчувайте,

400] Всі матері латинянки! Як має сердешна Амата

401] В ваших поштивих серцях якусь іще ласку, коли ще

402] В вас озоветься сумління за матірне стоптане право,

403] То розпустіть свої коси, і оргії разом святкуймо».

404] Так-то в лісах недоступних, в цих сховищах звірів, царицю

405] Гонить Аллекто й підстьобує всюди в нестямі вакханській.

406] Бачивши, що роз'ятрила вона для початку вже досить

407] Шал і весь задум в Латина, весь дім докорінно змінила,

408] Зразу ж похмура богиня відціль полетіла на чорних

409] Крилах до мурів рутула відважного. Місто це, кажуть,

410] Там заснувала Даная колись для потомків Акріса,

411] Загнана Нотом бурхливим туди. Цю місцевість Ардея

412] Предки назвали колись (та й понині преславна ця назва

413] Ще залишилась — Ардея, але прогула її слава).

414] Тут у високих покоях спокійно спав Турн серед ночі

415] Темної; в час той Аллекто жахливий відкинула вигляд

416] Й фурії постать, а образ бабусі прибрала: зорала

417] Зморшками шкіру чола препоганого, сивим волоссям

418] Голову вкрила й святними стрічками та віттям оливним,—

419] Зовсім Каліба стара, ота жриця у храмі Юнони.

420] Так юнакові з явилась вона і мовить до нього:

421] «Турне, чи стерпиш, що стільки старання твого йде надармо,

422] Що поселенцям дарданським державу твою відступають?

423] Подруги цар відмовляє і віна того, що ти кров'ю

424] Сам заслужив, на чужині шукають наслідника трону.

425] Ну ж бо, осміяний, нині іди в небезпеку невдячну;

426] Військо тірренське розбий і мир захисти для латинян.

427] Мовити все це тобі, коли ти серед ночі спокійно

428] Спатимеш, доня Сатурна всесильна мені наказала.

429] Отже, іди і наказуй озброїтись всьому юнацтву,

430] З брам вирушать. Бий фрігійських вождів, що на нашій прегарній

431] Річці осіли, й мальовані судна їх викури димом.

432] Сили небесні могутні велять так, і хай це відчує [162]

433] Сам цар Латин, якщо шлюбу не дасть, не дотримає слова,—

434] Хай тоді, врешті, він Турна пізнає у сутичці збройній».

435] Але сміється з віщунки юнак і так починає

436] В відповідь мовити їй: «Що флот там у Тіброві хвилі

437] В'їхав, не думай, що це не дійшло ще до мене; страхіття

438] Ти не вигадуй, за нас-бо цариця Юнона, спасибі,

439] Ще не забула.

440] Матінко мила, тебе надаремно журбою проймає

441] Старість твоя, що вже цвіль на ній сіла; в ній звітрилась прав^

442] І неправдиві страхіття боїв між царями виводить

443] Перед віщункою. Храму пильнуй і божественних статуй,

444] Мир же й війну хай провадять мужі, бо війна — то їх справа!»

445] Гнівом скипіла Аллекто від мови такої, й так само

446] І юнака, що сказав це, тремтіння якесь охопило,

447] Й лудою очі зайшли, бо вужами стома засичала

448] Грізно Ерінія й стало жахливим у неї обличчя.

449] Дико поводить очима огнистими, не допускає

450] Й слова, а він — і хоче, й не зважиться щось їй сказати,—

451] Двох вона змій із своєї коси навертає на нього,

452] Ляска бичем і ротом розлюченим так промовляє:

453] «Так, поросла вже я мохом, мене, вже безплідну для правди,

454] Старість лякає страхіттям пустим боротьби між царями.

455] Зваж-бо на'те: із оселі жахливих сестер я приходжу,

456] Війни й загибель несу я в руці».

457] Мовила так і кинула враз в юнака смолоскипом,

458] Й чорна, в диму, головешка на грудях його опинилась.

459] Острах великий зірвав йому сон, і все тіло, і кості

460] Дрож охопив, і піт з нього всього потоком полився.

461] «Зброї!» — кричить він безтямно і зброї шукає у домі

462] І біля ложа; обняв його шал до заліза і з гнівом

463] Лють войовнича. Отак, мов багаття тріскуче із хмизу

464] Хтось під кип'ячий казан підмостив, і окріп закипає,

465] Весь аж клекоче від жару, здіймається паром бурхливим,

466] Піною плине й струмками випорскує високо вгору,

467] Впину воді вже нема, і дим виривається чорний.

468] От він вождям юнаків на Латина-царя йти походом

469] Заповідає, бо зірвано мир. Каже зброю ладнати

470] В захист Італії, з меж її ворога вигнать і разом

471] Тевкрів здолати й латинів. Сказав це й богам помолився,

472] І один одного стали рутули до зброї гукати.

473] Постать велична та юність палка одного з них чарує,

474] Іншого — предки царя, тих — у подвигах славних правиця. [163]

475] Поки ще Турн рутулів запалює духом хоробрим,

476] Вже поміж тевкрів майнула Аллекто на крилах стігійських.

477] Іншого хисту вжила вона й місця. Простежила пильно,

478] Де уродливий Іул понад берегом сіті на звірів

479] Ставив і гнався за ними. І тут Коцітова діва

480] Наглу скаженість собакам прищеплює й запахом знаним

481] Дражнить їм нюх, щоб за оленем гнались завзято. Була це

482] Перша причина всіх бід, що серця того люду сільського

483] Жаром війни запалила. Був олень величного зросту,

484] й роги він мав величезні. Від вимені в матері взявши,

485] Тіррові хлопці плекали його, та й Тірр сам, їх батько,—

486] Мав-бо в опіці він череди царські і ниви розлогі.

487] А як освоївся олень, сестра тоді Сільвія щиро

488] Дбала, щоб ніжні квітки у віночок сплести й заквітчати

489] Роги його, розчесать і в воді його викупать чистій.

490] Він не боявся руки, й до стола у господаря звикши,

491] Лісом довкола бродив, але знов до знайомих порогів

492] Сам повертався додому, хоч часом і пізньої ночі.

493] В час той, як далі від дому блукав він, Іула собаки

494] Хижі, як той був на ловах, допали його, коли долі

495] Плив він рікою й шукав у тіні охорони від спеки

496] Під берегами зеленими. В час той Асканій, що прагнув

497] Людських похвал надзвичайно, стрілу з рогового пускає

498] Лука; правиця не схибила, бог допоміг, отже, вбилась

499] З свистом великим тростина в живіт, прямо в здухвини звіра.

500] Чотириногий поранений втік під знайому покрівлю

501] І_зі скиглінням, залившися кров'ю, заходить до .стайні

502] Й стогоном, наче благанням, усю виповняє оселю.

503] Сільвія перша, сестра, заломлює руки, й волає,

504] Й кличе на поміч селян звідусіль, що серця у них грубі.

505] Раптом з'явились вони (бо в лісах мовчазливих таїться

506] Погань страшна), головню той осмалену в руки хапає,

507] Той сукувату ломаку тяжку,— що попало у руки,

508] В гніві тут зброєю стало для них. Тірр збирає ватагу,

509] В люті безмежній сокиру вхопивши, на четверо дуба

510] Саме колов він і клин заганяв. А жорстока богиня,

511] Слушну хвилину, щоб шкодить, знайшовши, з засади влетіла

512] Прямо на стайню високу й з покрівлі найвищої грає

513] Гасло пастуше на розі крутому, пекельної сили

514] Звуку надавши, аж ліс затремтів і по зворах глибоких

515] Гомін пішов, що аж Трівії озеро вчуло далеке,

516] Нар, білохвилий од сірки, й джерела Веліну почули,—

517] І матері, умліваючи з жаху, до серць пригортали

518] Діток малих. Тоді, на той голос пастушого рогу, [164]

519] Хто лиш почув його клич, звідусюди, хапаючи зброю,

520] Юрмами спішно збігатись розлючені стали селяни.

521] Хвилею молодь троянська Асканію в поміч приходить,

522] Входи укріплень усі відчинивши. Стрункими рядами

523] Всі поставали. Та це не була уже бійка пастуша

524] Кіллям твердим або дрюччям осмаленим, тільки залізом

525] Бились вони двоєсічним. Довкола чорніє жахливе

526] Жниво мечів гостролезих; від сонця полискує криця,

527] Кидає блиски під хмари. Так хвиля від вітру спочатку

528] Пінитись білим лише починає, та здійметься потім

529] Високо море, й поволі все вище підносяться хвилі,

530] Врешті, із самого дна аж до неба ті хвилі сягають.

531] Тут перед військом у першім ряду десь стріла засвистіла,

532] І повалився юнак — це Альмон, з синів Тірра найстарший,—

533] Бо уп'ялась йому в горло вона і, голосу вогкий

534] Шлях заливаючи кров'ю, ніжне життя зупинила.

535] Безліч там впало мужів, і між ними Галес постарілий,

536] В час той, як їх помирити збирався; найбільш справедливий

537] Був він колись, гіа ще й найбагатший на землях авзонських —

538] В нього було п'ять овечих отар, і п'ять черед худоби

539] З паші вертало, й стома він плугами орав свої ниви.

540] Бій цей у полі ішов із однаковим щастям,— богиня

541] Сповнила, що обіцяла, бо кров'ю війну покропила

542] Й в першім бою вже попадали трупи,— з Гесперії вийшла,

543] І полетіла в небесні простори, і так до Юнони

544] Голосом гордим, звитяжним озвалась: «Ось маєш і розбрат,

545] Смута воєнна його спричинила: нехай же їх дружба

546] Лучить тепер, і союзи нехай тепер творять, коли я

547] Тевкрів авзонською кров'ю скропила; коли ж твоя воля

548] Схоче, незламна, того, то ось що додам я до цього:

549] В війни втягну я чутками сусідні міста і держави,

550] Запал шалений в серцях розпалю їм любов'ю до Марса,

551] Щоб звідусіль ішли в поміч, всю зброєю вкрию країну».

552] Відповіла їй Юнона на це: «Досить зради й страхіття,

553] Є вже причина війни, бо б'ються рукопаш, і зброя,

554] Що її випадок в руки уклав їм, вже свіжою кров'ю

555] Скроплена. Хай відсвяткує преславний потомок Венери

556] й сам цар Латин разом з ним і подружжя таке, і весілля.

557] Та щоб ти вільно блукала по цьому небесному світу,

558] Батько, володар найвищого неба, на це не дозволить.

559] Йди собі звідси; як доля іще щось дозволить зробити,

560] Я вже сама те зроблю». Так Сатурнова донька сказала.

561] Та ж свої крила, вужами кипучі, здіймає і лине

562] Прямо в оселю Коціту й висоти небесні лишає. [165]

563] Є у середній Італії місце при горах високих,

564] Славне, в численних країнах про нього спогадують люди,—

565] Є це долина Ампсанкта. Ліс темний у неї обабіч

566] Густо стіною її закриває, потік круторвучий

567] В самій середині з гуком об скелі б« в вирі шумливім.

568] Тут-то жахливу печеру показують — відхлань пекельну

569] Діта жорстокого. Щелепу там смертоносну відкрила

570] Прірва страшна й Ахеронтом прорвалась. Туди осоружна

571] Скрилась богиня Ерінія й землю звільнила, і небо.

572] Донька Сатурна, однак, довести в тому-часі до ладу

573] Діло воєнне старається конче. Вже ринуть у місто

574] Юрмами всі пастухи прямо з бою й несуть тих, що впали,

575] Вбитого хлопця Альмона й знеславлене тіло Галеса.

576] Кличуть із неба богів, Латина за свідка взивають.

577] Тут же і Турн, серед злочинів лютих він збільшує вдвоє

578] Жах тих убивств і вогню:,то троянців до влади вже кличуть?

579] З родом фрігійським уже поріднились, для нього ж пороги

580] Ці недоступні? А далі надходять і ті, що в натхненні

581] Вакховім їх матері у лісах непрохідних танцюють —

582] Бо нездоланне ж імення Амати! — і разом зібравшись

583] І звідусіль, домагаються бою. І так усі разом

584] Проти судьби й віщувань цих, зле зрозумівши ознаки

585] Волі богів, в один голос війни лише прагнуть страшної.

586] І обступають в завзятті Латинову царську оселю.

587] Він, наче скеля морська непохитна, їм всім опирався;

588] Наче та скеля морська, коли гуркіт зростає навколо

589] Й множиться хвилі прибій, а вона все така ж нерухома,

590] Й марно на камені спінені хвилі шумлять і налиплу

591] Водорість в море змивають. Отож, коли жодної змоги

592] Задум безглуздий змінить не було і діла йшли по волі

593] Злої Юнони, то батько, небом безкраїм заклявшись,

594] їм ям богів, промовив: «Ой горенько, доля нас трощить,

595] Буря змітає. Самі ви, сердешні, обмиєте кров'ю

596] Гріх цей присяги кривої. Тяжка тебе, Турне, покута

597] Жде за оце беззаконня: запізно обіти складати

598] Будеш богам. Мені ж уготовано спокій,— запливши

599] В пристань життя, я позбавлений буду щасливої смерті».

600] й більше ні слова. В мурах замкнувся й весь провід оддав їм.

601] Був у Гесперії, в Лації звичай, який споконвіку

602] Завжди святим уважали альбанські міста, іще нині

603] Рим, найсильніша держава на світі, шанує, як тільки

604] Мають почати бої, на злощасну війну проти гетів

605] Рушить готові, чи проти гірканів, арабів, добратись [166]

606] Хочуть до індів з Авророю й стяги від парфів вернути.

607] Брама війни є подвійна — усі її так називають,—

608] З самої віри священна і з остраху перед суворим

609] Марсом. Сто мідних замків і залізні запори одвічні

610] Міцно її замикають. Сам Янус стоїть на порозі

611] Й пильно вартує. Якщо вже ухвалять старійшини люду

612] Йти на війну, тоді відчиняє цю браму скрипучу

613] Консул в плащі квірінальськім, вдягнувши його по-габінськи,

614] І до війни закликає; за ним поспішає вся молодь,

615] Звуком зловісним йому приграють іще й міднії сурми,

616] Так і тоді умовляли Латина, щоб він енеадам

617] Оголосив би війну, відчинивши цю браму скорботну.

618] Батько відмовив торкнутись її, одвернувшись, відкинув

619] Ті осоружні обряди і в затінок темний сховався.

620] Божа цариця, Сатурнова доня, зійшла тоді з неба,

621] Замкнену браму штовхнула своєю рукою, скрутила

622] Гак від дверей і залізні запори війни розламала.

623] І спалахнула Авзонія, доти спокійна і мирна.

624] Всі на війну вирушають — ті пішою лавою, інші ж,

625] Мов навіжені, на конях високих тумани збивають;

626] Всі домагаються зброї. Ті легкі щити і блискучі

627] Ратища чистять і жиром мастять їх, а ті на точилі

628] Гострять сокири. їм любо нести прапори свої й слухать

629] Музику сурм. Вже п'ять міст многолюдних рихтують ковадла

630] Й зброю відновлюють: сильна Атіна, й Тібур гордовитий,

631] І Крустумери, й Ардея, й Антемни, що баштами славні.

632] Ці вигинають безпечні шоломи на голови, другі

633] З пруття лозини опуклі щити заплітають, а інші

634] Панцирі з криці кують або з срібла гнучкого легенькі

635] Гнуть наголінники. Серп і леміш не в пошані, пропала

636] Давня до рала любов. Гартують мечі прадідівські

637] В горнах гарячих. Вже сурми заграли і роздано гасла.

638] В поспіху цей от вихапує з дому шолом, той хропучі

639] Коні у запряг веде, бере щит і кольчугу потрійну,

640] Злотом оздоблену, й вірний до пояса меч припинає.

641] Гей, Гелікон відчиняйте, богині, і пісню співайте,

642] Що за царі на війну оце йдуть, які сили за ними

643] Стали на полі, якими мужами уся запишалась

644] Рідна земля італійська, якою ж то зброєю сяє.

645] Бо й пам ятаєте все ви, богині, й нагадувать владні,—

646] З слави тієї до нас лише промінь малий докотився.

647] Перший війну починає Мезенцій з тірренського краю,

648] Воїн суворий, огудник богів, який полчища зброїть. [167]

649] Поруч син Лавс, від якого нема красивішого мужа,

650] Крім лаврентійського Турна. Лавс той,— приборкувач коней,

651] Диких поборювач звірів. Він марно веде за собою

652] Тисячу воїнів з міста Агілли, що йдуть з ним у битву.

653] Гідний він більшої втіхи з отцевої влади зазнати,

654] Або й того, мабуть, щоб не Мезенцій був батьком у нього.

655] Зараз за ними на луках сам гожого син Геркулеса,

656] Гожий юнак Авентін, свою показав колісницю,

657] Пальмами вквітчану, й коні звитяжні, а щит його має


Каталог: katalogfailyv -> svitova -> 8klas


Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   28


©netref.ru 2019
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет