Книга перша 1] Ратні боріння й героя вславляю, що перший із Трої, 2] Долею гнаний, прибув до Італії, в землі лавінські



бет15/28
Дата17.05.2020
өлшемі1.87 Mb.
түріКнига
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   28

658] Батькові знаки — гадюк ціла сотня і кільцями зміїв

659] Гідра оплетена. Рея-бо, жриця, в гаях Авентіну

660] Потай під світло небесне його привела, поєднавшись

661] Жінка з безсмертним, коли тірінтієць убив Геріона,

662] Й через лани лаврентійські йдучи, іберійські корови

663] В річці тірренській купав. Є ратища в них, та дубини

664] Грізні в руках, і грубі кинджали, і списи сабельські.

665] Пішки іде він, в велику обвинутий шкуру левину;

666] В пащу, наїжену гривою, з білими ікол рядами,

667] Голову він покриває свою і так під оселю

668] Царську підходить, на вигляд страшний, Геркулеса одінням

669] Плечі прикривши міцні. А далі близнят за ним двоє

670] Мури тібурські лишають, а разом і плем'я, що назву

671] Має від брата Тібурта,— Катілл це і Корас завзяті,

672] З Аргосу воїни; їдуть вони поміж стріли густії,

673] Перед рядами передніми. Мовби народжені з хмари,

674] Наче із верху гори височенної двоє кентаврів

675] Сміливі сходять, лишаючи в бігу швидкому Гомолу

676] Й Отру засніжену; й ліс величезний дає їм дорогу

677] В їхній ході, і кущі розступаються з тріскотом сильним.

678] Не відставав і Цекул від них, міста Пренести засновник.

679] Цар, що — вважали усі — народивсь од самого Вулкана

680] Серед черід польових і знайдений був на домашнім

681] Вогнищі. Йде вслід за ним величезна ватага селянська —

682] З гір пренестійських мужі, і ті, що весь час обробляють

683] Ниви габінські Юнони, й живуть над Аньєном холодним,

684] Й що оселилися в скелях герніцьких, на воду багатих,

685] Й ті, що Анагнія кормить родюча, й ти, батьку Амасен.

686] В них не у кожного зброя, і щит не у кожного дзвонить

687] Чи колісниця, здебільшого кидають жолудь свинцеву,

688] А деякі мають в руках по два ратища; з сірого вовка

689] На голові покриття у них грубе; лівиця в них босі

690] Робить сліди, й сирою обвинена шкурою права. [168]

691] Там же й Мессап іде, коней приборкувач, парость Нептуна,

692] Той, що його не поборе ніхто ні вогнем, ні залізом,

693] Кличе увесь він до зброї народ, що спрадавна був мирний

694] І відзвичаївсь від воєн, та знову мечі добуває.

695] Йшли тут ряди фесценінів, а далі там екви-фаліски,

696] Тут із верхів'їв Соракти, а там з нив Флавіни, а далі —

697] З озера й пагір Ціміну і ті, що з Капенського бору.

698] Йшли вони, рівні числом, і співали пеани цареві.

699] Так, наче лебеді ті сніжно-білі в прозорому небі

700] Із пасовищ повертаючись, довгими шиями звуки

701] Шлють з високості, аж річка дзвенить і лунають азійські

702] Багна широкі.

703] Хай не подумає хто, що із натовпу цього не мідні

704] Вийшли до бою полки, а скоріше — повітряні ринуть

705] Хмари співучого птаства з-над глибу морського на берег.

706] Глянь, із сабінської крові старої ряди величезні

707] Клаус веде, сам до раті великої схожий. В нас нині

708] В Лації Клавдіїв рід і громада від нього походять,

709] Ще з того часу, як в Римі сабінам належала влада.

710] Цілий іде тут великий загін з Амітерни і древні

711] Ідуть квіріти, з Ерета чота, із Мутуски, що родить

712] Щедро маслини, з Номента, з трояндових селищ Веліну,

713] З Тетріки скель недоступних, із Северських пагір високих,

714] йдуть із Касперії, з Форул, з-над річки Гімелли; і ті йдуть,

715] Що з Фабарісу п'ють воду чи з Тібру, і ті, що холодна

716] Нурсія шле їх; гортинські загони й народи латинські.

717] Ті, що крізь край їх пливе річка Аллія — назва зловісна.

718] Скільки-то хвиль мармурових на морі Лівійському грає,

719] Як Оріон лише грізний у хвилі зимові порине,

720] Чи то як сонце відновлене сходить і густо колосся

721] Спіє на Гермовім полі й на нивах лікійських жовтавих.

722] Дзвонять щити, і земля аж дрижить від тупоту ніг їх.

723] Там Агамемнонів друг, а троянського імені ворог,

724] Коні до воза Галес запрягає й до Турна приводить

725] Тисячні юрми хоробрих; між ними і тих, що копають

726] Сапками пліднії, Вакхом улюблені Массіка ниви;

727] Й ті, що батьки їх послали з високих верхів'їв Аврунка

728] І з сідіцінських роздолів, і ті, що покинули Калес

729] І мілководий Вольтурн, і грубі мужі сатікульські,

730] Й осків загони. За зброю у них рогатини точені,

731] Тх до тугого реміння прив'язувать звикли; їх зліва

732] Щит шкіряний прикриває, а б'ються кривими шаблями. [169]

733] Та не оспіваний піснею нашою й ти не відійдеш,

734] Славний Ебале! Телон породив тебе від Себетіди,

735] Німфи, старий вже, як він у Капреї царем був телебів.

736] Та його син, вже тоді невдоволений батьківським царством,

737] На саррастійські народи високу простяг свою владу

738] І на рівнину, що зрошує Сарн, і на тих, що осіли

739] В Руфрах, в Батулі, і що обробляють поля келемнійські,

740] Й що доглядають їх мури рясної від яблук Абелли;

741] Кидати звикли списами вони за звичаєм тевтонським,

742] На головах своїх носять із корка пошиті шоломи,

743] Міддю їх сяють щити, і мечі їх виблискують мідні.

744] Нерси гірськії до бою й тебе посилають, Уфенте,

745] Знаного славою й щастям, яке ти в боях здобуваєш.

746] А особливо суворий народ, призвичаєний в частих

747] Ловах лісних, там екви на землях твердих проживають;

748] В зброї вони обробляють ріллю й нову здобичу завжди

749] Люблять шукати собі і жити лише із грабунку.

750] /гірець маррувіиського люду прийшов, свій шолом уквітчавши

751] Віттям маслини плідної,— Архіппа-царя повелінням.

752] Був це Умброн наймужніший, на гідр із диханням їх згубним

753] Та на все гаддя сон він наводив, співаючи пісню,

754] Й дотиком рук заспокоював лють їх; своїм він умінням

755] Рани укусів їх гоїв. Та рани від списів дарданських

756] Гоїти він не умів; отож не могли врятувати

757] Рани його ані спів той, що сон навіває, ні зела,

758] Зірвані в горах Марсійських. Тому за тобою із жалю

759] Й гай ангіційський ридав, і криштальні ридали Фуціну

760] Хвилі, і чисті ридали озера.

761] Вийшов до бою і син Іпполіта, у битвах прегарний,

762] Вірбій,— його-бо ставного Аріція мати послала,

763] На узбережжі вологім в Егерії гаю зростивши,

764] Там, де стоїть багатий Діани олтар миротворний.

765] Ходить-бо чутка така, що коли Іпполіт той загинув,

766] Підступом мачухи, й батькове кров'ю омивши прокляття,—

767] Бо розірвали його розполохані коні,— то знову

768] Він повернувся під зорі високі, в небесне повітря,—

769] -зела Пеона з любов'ю Діани його воскресили.

770] Ьатько розгнівавсь тоді всемогутній, що хтось з-поміж смертних

771] Вийти посмів із підземної пітьми до світла живого,

772] І ромом скидає його він у Стіксові хвилі, хто сином

773] Фебовим був і винайшов ліків вигойну властивість.

774] А Іпполіта сховала в криївці таємній ласкава [170]

775] Трівія й потім послала його до гаїв Егерії,—

776] Нишком, під зміненим іменем Вірбія він проживав там.

777] Ось від священних гаїв і від Трівії храму вигонять

778] Коней роговокопитих, бо ті юнака й колісницю

779] На узбережжі розбили, морської злякавшись потвори.

780] Кіньми баскими не гірше і син його їздить по полю.

781] Тим-то на повозі він і тепер на війну поспішає.

782] Поміж найпершими видно і зростом величного Турна,

783] Як він красується зброєю й всіх переріс головою.

784] В нього високий шолом із гребнем потрійним і чубом,

785] Зверху ж Хімера, що зяє із пащі вогнем, наче Етна.

786] Тим вона більш гримотить і полум'ям грізним жахає,

787] Чим од пролитої крові палає завзятіше битва.

788] Щит же гладенький Іо золота прикрасила, піднявши

789] Високо роги, вже шерстю покрита, вже зовсім телиця,—

790] Образ величний, і Аргус там, дівчини страж, і старенький

791] Батько Інах, що ріку проливає з різьбленої урни.

792] Ратників хмара за ним виступає, по цілому полю

793] Тиснеться військо, укрите щитами; й аргійське юнацтво,

794] Є і аврунків громада, й рутули, й старії сікани,

795] Тут і сакранські ряди, і з Лабіка мальована зброя;

796] Й ті, що посіли твої, Тіберіне, луги і Нуміка

797] Берег святий, ті, що крають рутульські верхи лемешами

798] й пагір Кіркейських простори, й мужі з тих/лугів, що над ни

799] Анксур Юпітер владар, і Феронія в гаї зеленім

800] Радо живе, й відтіля, де чорні свої розливає

801] Багна Сатура, і звідти, де Уфенса хвилі холодні

802] Шляху шукають в найглибших долинах і в море впадають.

803] Крім цих усіх прибула ще із племені вольсків Камілла,

804] Вершників рать привела вона й міддю блискучі загони.

805] От войовниця! Ані до ткання-бо у неї не звикли

806] Руки жіночі, ані до куделі Мінерви, натомість

807] Дівчина добре уміла терпіти тяжкі невигоди

808] В битвах жорстоких і навіть з вітрами іти в перегони.

809] Легко по нивах, над засівом повним, верхом понад зелень

810] Бігла, і ніжного колосу в бігу вона не ламала.

811] Чи у відкритому морі, ступивши на хвилі високі,

812] Вільно по них пролітала і стіп собі в них не мочила.

813] В подиві молодь і юрби жіноцтва навкруг надбігають

814] З хат і полів і дивляться, як вона йде, аж роти всі

815] Пороззявляли, як пурпур цариці вкриває їй плечі,

816] Фібула з золота коси скріпляє, як носить лікійський

817] Свій сагайдак вона й мирт із загостреним вістрям пастуший. [171]

КНИГА ВОСЬМА


1] Щойно на замку Лаврента Турн вивісив прапор воєнний,

2] Глухо роги засурмили і рушили борзії коні,

3] Щойно він зброєю брязнув, і серце усім стрепенулось;

4] У хвилюванні весь Лацій поспішно складає присягу

5] Дружби воєнної, в шалі нестримному молодь лютує.

6] Перші начальники тут і вожді — Мессап із Уфентом,

7] З ними й Мезенцій, огудник богів, звідусіль на підмогу

8] Військо приводять, селян забирають з ланів їх розлогих.

9] Зразу ж і Венула шлють в Діомеда великого місто,

10] Щоб допомоги просив і сказав, що вже вторгнулись тевкри

11] В Лацій, що вже кораблями приїхав Еней і, пенатів

12] Внісши подоланих, мовить, що доля йому присудила

13] Бути царем, що багато племен із дарданським героєм

14] Вже сполучилось і в Лації всюди ім'я його знають.

15] Що за мету він поставив собі і чого він бажав би,

16] В разі йому пощастить, Діомедові все це видніше,

17] Аніж то видно і Турну-царю, і цареві Латину.

18] Так було в Лації. Лаомедонтський герой все це бачить,

19] Серце журбою великою б'ється у грудях, і бистро

20] Думка його то в один бік літає, то в другий, у різні

21] Сторони рветься, усе розважає. Так мовби тремтливе

22] Сонячне світло в воді відбивається в мідному чані,

23] Чи світлосяйного місяця в повні проміння яскраве

24] Скрізь проникає далеко, у кожен куточок, під и?бо

25] Блисне і високо вдарить по рублених сволоках стелі.

26] Ніч залягла, і тварини утомлені сон нездоланний

27] Скрізь, по всіх землях, окутав, всі роди звірині й пташині,—

28] Батько ж Еней, тяжкою війною зажурений дуже,

29] Під небокраєм холодним схилився на березі річки,

30] Тілові дав запізнілий спочинок. Тут бог того місця,

31] Сам Тіберін із чудової річки йому об'явився,

32] Вийшовши дідом старим з-між густого галуззя тополі.

33] Шати тонкого на нім полотна зеленої барви,

34] Падає тінь на волосся з вінця тростяного, і так він

35] Мовить до нього, такими словами журбу розганяє:

36] «Божого роду нащадку, що місто троянське привозиш,

37] Та від руки ворогів нам Пергам зберігаєш навіки,—

38] Землі Лавренту і ниви Латина тебе виглядали.

39] Тут твоя певна оселя, тут певні пенати; не гайся

40] І не лякайся страхіття війни, бо весь гнів і досада

41] Вже проминули в богів.

42] Але щоб ти не подумав, що все це лиш марева сонні,— [175]

43] Знайдеш ти льоху велику під дубом, на березі річки,

44] Буде лежати вона, поросят породивши аж тридцять,

45] Біла сама, й поросята у неї при вимені білі.

46] Тут буде місце для города, всі тут труди закінчаться,

47] Бо як віднині в черзі своїй тридцять обернеться років,

48] Місто Асканій залежить тут, назви преславної Альба.

49] Я непомильно пророчу. Тепер уважай, я скажу ще,

50] Як переможцем ти вийдеш з біди, що загрожує нині.

51] Тут аркадійці, що рід свій усі від Палланта виводять,

52] На берегах цих осіли; вони за царем, за Евандром,

53] За прапорами його ідучи сюди, місто на горах

54] Тут заснували й від предка його Паллантей називають.

55] З плем'ям латинським вони безупинно воюють; візьми їх

56] До товариства в свій табір, союзом із ними з'єднайся.

57] Я тебе прямо до них заведу берегами й рікою,

58] Щоб, пливучи проти течії, міг ти на веслах піднятись.

59] Сину богині, вставай же, як перші зірки лише зайдуть,

60] І^по обряду Юноні молись із благанням, погрози

61] Й гнів її втишуй. А як переможеш, даси мені шану.

62] Той я, як бачиш, що рве береги свої в повідь і крає

63] Поле врожайне; я синій той Тібр, я ріка та славетна,

64] Що її небо найбільш між всіма полюбило. Тут стане

65] Дім мій великий, що градам могутнім столицею буде».

66] Тільки бог річки промовив і в озері скрився глибокім,

67] Самого дна Досягнувши,— Еней пробудився, і темна

68] Ніч проминула. Він встав і на небо поглянув, на раннє

69] Сонце, і в пригорщі з річки води, по закону, набравши,

70] Так промовляє до неба: «Німфи, о німфи лаврентські,

71] Що всім потокам початок даєте, й ти, батьку наш Тібре,

72] Разом з твоєю святою водою, прийміть ви Енея

73] В вашу опіку й, нарешті, від всіх небезпек урятуйте.

74] Де тільки води твої (а ти глянув на нашу недолю)

75] Мають джерела, у будь-яких землях, найкращим для мене

76] Ти випливаєш, від мене навік тобі, боже рогатий,

77] Будуть хвала і дарунки, царю усіх рік гесперійських,

78] Ти лиш прийди й утверди вселаскаво обітницю дану».

79] Гак промовляє, із флоту два судна дворядні відводить,

80] І до плавби їх лаштує, і зброєю всіх наділяє.

81] і ут же очам показалось видовище дивне й раптове:

82] Льоху побачили білу і білі при ній поросята,

83] о-поза дерев, як лежала вона на траві прибережній.

84] -зараз побожний Еней тобі її, славна Юноно, [176]

85] В жертву приніс і поклав на вівтар з поросятами разом.

86] Тібр цілу ніч тоді стримував хвиль повноводдя бурхливе

87] І, повернувшись назад, у тихії води, змінився

88] Так, що з'явилося плесо гладеньке на річці, неначе

89] Десь на ставку чи на тихому озері, що й непотрібна

90] Весел робота. Тож швидко в дорогу пустились, лиш плюскіт

91] Чувся веселий. Смолисті бруси ялинові по водах

92] Мчать, що аж хвилі й бори здивувались, до того незвичні,

93] Що над рікою щити бойові сяють здалека блиском

94] І надпливають мальовані судна. Вони ж день і ніч всю

95] Дружно гребуть і закрути довгі минають, укриті

96] Віттям дерев, і зелень їх крають у тихому плесі.

97] Сонце вогненне стояло уже посередині неба,

98] Як вони здалека мури побачили, й замок, і зрідка

99] Крівлі домів, що нині могутність їх римська зрівняла

100] З небом, тоді ж Евандр царював ще в убогій державі.

101] Судна туди завертають і просто до міста прямують.

102] Цар аркадійський в той день на пошану могутнього сина

103] Амфітріона влаштовував свято і в лісі під містом

104] Жертву приносив богам. Паллант, його син, був з ним разом

105] І з-між юнацтва найперші, й убогий сенат; і жертовний

106] Ладан курився, й при вівтарі тепла ще кров парувала.

107] А як побачили судна високі й мужів, що у темний

108] Гай надпливали, в мовчанні налігши на весла, то зразу,

109] Вигляду цього злякавшись, зірвалися всі и залишили

110] Жертву й столи. Та відважний Паллант не дозволив їм жертву

111] Переривати, спис в руки хапає, біжить сам навпроти,

112] Й здалека з пагорба кличе: «Яка то потреба, юнацтво,

113] Змушує вас у незнану пускатися путь, і куди ви

114] їдете? Рід ваш який? Де ваш дім? Чи ви мир несете нам,

115] Чи ворожнечу?» А батько Еней тоді так відгукнувся

116] Зверху з корми, мироносну оливну тримаючи гілку:

117] «Бачиш ти Трої синів і зброю ворожу латинцям,

118] Що гордовито, ізгоїв блуденних, в бою нас прогнали.

119] Ми до Евандра прийшли,— скажіть же йому, що дарданські

120] Вибрані хочуть вожді про воєнну просить допомогу».

121] Вражений іменем батьковим, дуже Паллант здивувався.

122] «Вийди,— озвавсь він до нього,— і хто б то не був ти, із батьком

123] Сам починай розмовляти, будь гостем у наших пенатів».

124] Потім рукою піддержав його і, обнявши, правицю

125] Щиро потиснув. У ліс вони входять і річку лишають.

126] Дружньо такими словами Еней до царя тоді мовить:

127] «Найблагородніший з греків, якого мені присудила [177]

128] Доля благати і віття в стрічках простягати до нього,-—

129] Не побоявсь я цього, хоч данайців ти вождь і аркадець,

130] Хоч з обома синами Атрея ти зв'язаний родом.

131] Доблесть моя, і богів віщування священні веліли,

132] Й наша спорідненість, і голосна твоя слава по світу,

133] Й доля судила, щоб я добровільно з тобою з'єднався.

134] Дардан, розказують греки, ілійського города батько

135] Й перший основник, син доньки Атланта Електри, до тевкрів

136] Примандрував, а Електру Атлант породив переможний,

137] Що небозвід весь на плечах тримає. Вам батько Меркурій,

138] Що на холодних зачавши його верховинах Кіллени,

139] Майя на світ цей ясний привела сніжно-біла; а Майю

140] Велетень той же Атлант, якщо вірить переказам давнім,

141] Той же Атлант породив, що зоряне небо тримає.

142] Так в нас у кожного рід із тієї ж виводиться крові.

143] От я на це й сподівався і, замість послів сюди слати

144] І^хитрувати спочатку, себе я, себе підставляю

145] Й голову сам до порогів твоїх із благанням приношу.

146] Це ж бо те плем'я давнійське, що так же й на тебе війною

147] Йде безпощадно; якщо вони виженуть нас, то не буде

148] Сумніву, що під ярмо й всю Гесперію зможуть скорити

149] Й завоювати її від краю морського до краю.

150] Дай же й прийми запоруку взаємну; бо є в нас до бою

151] Сили готові, є мужність, досвідчене в війнах юнацтво».

152] Так тоді мовив Еней, а він на уста його, й очі,

153] І^на все тіло промовця уважно і довго дивився

154] Й так відповів: «Як я радий тебе, наймужніший із тевкрів,

155] Тут і прийнять, і пізнати. Виразно пригадую голос

156] Батька твого, Анхіса великого, вигляд і мову!

157] Я не забув, як прямуючи до Саламіна, нащадок

158] Лаомедонта Пріам одвідав сестри Гесіони

159] Царство та ще й завітав у холодну країну аркадську.

160] Юність найпершими квітами лиця мені засівала,

161] Я дивувався з тевкрійських вождів, дивувався і з сина

162] Лаомедонта. Найвищий же був із усіх тих героїв

163] Саме Анхіс. Молоде моє серце аж рвалось до нього

164] Заговорить і правицею щиро потиснуть правицю.

165] І, захопившись, повів я його аж до мурів фенейських.

166] Він же, відходячи, в дар залишив сагайдак мені дивний

167] З стрілами в ньому лікійськими, й золотом ткану хламиду,

168] І золоті дві узди, що Паллант зберігає їх, син мій.

169] Отже, правицю мою подаю вам, якої хотіли,

170] й з вами союзом лучуся. А завтра, лиш ранішнє світло

171] Зійде на небо, в добрі відпущу вас, дам військо й підмогу. [178]

172] Свято ж тим часом щорічне оце, якщо в дружбі прийшли ви,—

173] З нами святкуйте врочисто — адже відкладать не годиться —

174] І відтепер до учт товариських уже привикайте».

175] Так промовляє й наказує знову бенкет готувати,

176] На мураві розставляє відсунені кухлі й садовить

177] Сам він гостей; а Енея окремо шанує і садить

178] В крісло кленове, шкурою лева гривастого вкрите.

179] А юнаки, що для цього призначено їх, із жерцями

180] Навперебій накладають посмажене м'ясо волове,

181] Сиплють в ковші подарунки Церери і Вакхом частують.

182] Тут і Еней, і троянське юнацтво смаженю ту їли,

183] З довгої спини вола, і жирну утробу жертовну.

184] А вдовольнили свій голод і прагнення їжі минуло,

185] Мовив тоді цар Евандр: «Цей празник, бенкет по обряду,

186] Й цей ось вівтар для могутнього бога ми тут встановили

187] Не з забобону пустого, богів не шануючи давніх,—

188] Але тому, ти мій гостю троянський, що з скрути страшної

189] Ми врятувались, то й честь відновляємо здавна належну.

190] Передусім на цю скелю поглянь, що у зломах звисає,

191] Як там розкидано купи каміння, яка он самотня

192] Хижа гірська, як на порох розсипались скелі величні.

193] Тут-то простора печера була, що далеко тягнулась;

194] Жив у печері тій Как, ця страшна півлюдина потворна.

195] Не заглядав туди сонячний промінь, земля була тепла

196] Свіжою кров'ю і завжди висіли на грізних одвірках

197] Людські обличчя страшні, поблідлі в жахливому тлінні.

198] Батьком тієї потвори Вулкан був; вогнем його чорним

199] Зяяв він з пащі своєї й тягар свого тіла ледь двигав.

200] Зрештою, сповнились наші бажання, настала хвилина,

201] Що принесла нам із божим приходом рятунок. Бо гордий

202] Тим, що триликого вбив Геріона і здер з нього зброю

203] Месник найбільший, Алкеїв онук, надійшов, переможець,

204] І величезні пригнав він воли; тут кругом по долині,

205] Понад рікою вони розійшлися. А Кака манила

206] Вдача злодійська і дика, щоб не залишати незнаним

207] Жодного злочину й підступу; отже, чотири найкращі

208] Ростом воли відганяє від стада, займаючи стільки ж

209] І ялівок найгарніших. Щоб ноги слідів не лишили,

210] Якби їх прямо загнав,— за хвости повтягав до печери.

211] Так обернувши слідів спрямування, сховав їх у темнім

212] Схові каміннім, і жодні ознаки, якби хто шукав їх,

213] Не завели б до печери. Як ситу із стійла худобу

214] Амфітріона нащадок вигонив і ладивсь в дорогу, [179]

215] То на відході воли заревли, і всі гори й діброви

216] Жалібним ревом заповнили й стогоном, їх покидавши.

217] В відповідь їм і телиця одна у великій печері

218] Теж заревла з запертя і позбавила Кака надії.

219] Тут спалахнуло від болю Алкідове серце і жовчі

220] Чорної сповнилось в шалі; вхопив він у руки тяжезну

221] І сукувату дубину й на гору побіг піднебесну.

222] Вперше ми Кака тоді на власні побачили очі,

223] Як метушивсь він од страху, як швидше від самого Евра

224] Втік у печеру, бо той переляк окрилив йому ноги.

225] Там зачинився, й ланцюг розірвавши, звалив величезний

226] Камінь, який на ретязь залізний майстерно завісив

227] Батько, і засув засунув в одвірки і так укріпився.

228] От тірінтієць у шалі з'явився, і доступу вгору


Каталог: katalogfailyv -> svitova -> 8klas


Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   28


©netref.ru 2019
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет