Книга перша 1] Ратні боріння й героя вславляю, що перший із Трої, 2] Долею гнаний, прибув до Італії, в землі лавінські



бет16/28
Дата17.05.2020
өлшемі1.87 Mb.
түріКнига
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   28

229] Пильно шукає, і водить усюди очима, й зубами

230] Люто скрегоче. Й так тричі, палаючи гнівом, обходить

231] Верх Авентіну, і тричі даремно старається зрушить

232] Скельні пороги, і тричі з утоми в долині сідає.

233] Ззаду печери здіймалася там звідусюди урвиста

234] Скеля шпиляста із гострого каменю, дуже висока —

235] Звідки не глянеш, на гнізда для хижого птаства придатна.

236] Скелю цю — верх її— вліво, у напрямі річки, схилив він,

237] З правого боку підперши,— стрясає в найглибших основах,

238] Зрушує з місця її і помахом дужим штовхає,

239] Так, наче громом ударило, аж береги розступились

240] І перелякані хвилі потоку назад подалися.

241] І відчинилась печера,— Какові ті величезні

242] Царські чертоги,— і темні відкрилися там погребища.

243] Наче під натиском сили якої земля б розступилась

244] І відчинила підземні оселі й богам ненависне

245] Царство бліде, і глибоко зверху жахливу безодню

246] Видно було б, і духи під впущеним світлом тремтіли б.

247] Так несподівано світлом раптовим його захопивши

248] В скелі порожній, де наглухо замкнений дико ревів він,

249] Стрілами ззовні Алкід нападає і зброю всіляку

250] Мече — й дерева, й каміння, неначе ті кола млинові.

251] Той же тим часом,— бо з скрути тієї вже втечі немає,—

252] Хмарами дим видихає із пащі (аж дивно сказати),

253] Тьмою густою сповняє домівку, засліплює очі,

254] Темну, з вогнем перемішану, створює ніч у печері.

255] Врешті, не стерпів Алкеїв онук,— крізь вогонь перескочив

256] Він стрімголов, де дим найгустіше у хвилях здіймався,

257] Де в величезній чорній печері найбільш вирувало.

258] В темряві Кака вхопив він в обійми, хоч той іще дихав [180]

259] Полум'ям марним, на нього наліг і так його стиснув,

260] Що аж полізли на лоб йому очі і в горлі засохло.

261] Двері виважує він, відкривається чорна домівка,—

262] І ялівки, сюди загнані, вийшли на світло, й відкрився

263] Небу грабіж безперечний. А він, ухопивши за ноги,

264] Трупа поганого витяг. І всі надивитись не можуть

265] І на обличчя, й на очі жахливі, й щетинням оброслі

266] Груди цього напівзвіра, й вогонь, що погас в його горлі.

267] Тож Геркулесу тоді з пошаною всі поклонились

268] І зберігають, на радощах, день той нащадки, і перший

269] Речник того був Потіцій, по нім дім Пінаріїв вийшов

270] Сторожем жертв Геркулесу. Вівтар цей він в лісі поставив,

271] Ми його будемо звати Найбільший, і завжди найбільшим

272] Він для нас буде. Тому, юнаки, ви таку величезну

273] Славу шануйте і віттям вінчайте волосся; й правиці

274] З чашами вгору здійміть, і взивайте нам спільного бога,

275] й щедро вино йому лийте». Промовив він це, і двобарвним

276] Віттям тополя йому Геркулесова чуб отінила;

277] Вплетене листя з волосся звисало, а чаша святая,

278] Повна вина, красувалась в правиці. На стіл узливання

279] В радості всі учиняють жертовне й богів закликають.

280] Веспер тим часом наблизивсь, на захід Олімп похилився.

281] От і жерці починають обхід, а найперший Потіцій;

282] Всі, по закону, одягнені в шкури, і з свічкою кожен.

283] Знов відновляють бенкет і другим заходом солодкі

284] Страви приносять і повні миски на вівтар уставляють.

285] Браття ж салійські, обличчя вмаївши галуззям тополі,

286] Спів починають довкола престолу, де жертви палають.

287] Тут хор молодших, там старших, і всі величають у співах

288] Подвиги, що довершив Геркулес: як дві перші потвори

289] Мачухи він ухопив і в руках задушив, дві гадюки;

290] Як він славетні міста зруйнував — і Ойхалію, й Трою.

291] Тисячі праць довершив він тяжких в Еврістея на службі,

292] З допусту злої Юнони: «Ти непереможний, дволиких

293] Хмарами зроджених Фола й Гілая своєю рукою

294] Вбив, і крітську потвору, і в скелях могутнього лева

295] Біля Немеї. Злякалось тебе навіть озеро Стікса,

296] Орків злякавсь воротар, що лежав у кривавій печері

297] На недогризеній кості. Тебе не злякають ніякі

298] Постаті, навіть Тіфей в своїй зброї, мов скеля стрімчаста.

299] Ти не утратив притомності духа, як гідра лернейська

300] Тьмою голів обкрутила тебе,— отже, радуйся, справжній

301] Сину Юпітера, цвіте богів, ізійди вселаскаво [181]

302] Й благослови нас і свято твоє». У піснях так співали,

303] Та не забули й про Канову разом згадати печеру,

304] Ані про нього самого, як дихав огнями. Лунає

305] Гомін по цілому гаю, аж гори його відбивають.

306] От покінчили божисті обряди, й усі переходять

307] В місто. Цар перший ступає, поважний роками,— з собою

308] У товаристві Енея веде й свого сина; про різні

309] Справи вони розмовляють. З усього Еней дивувався,

310] Й живо по всьому очима водив, бо йому був цікавий

311] Кожний куточок, усе його тішить, царя він питає

312] Й слухає, що цей говорить про пам'ятки предків прадавніх.

313] Мовить тоді цар Евандр, який римську поставив твердиню:

314] «Бачиш, тут фавни тубільні і німфи гаї ці займали,

315] Плем'я мужів, що зродились із пнів і з твердої дубини.

316] Устрою в них не було, ні звичаїв, волів запрягати

317] Ще не навчились, запасів робити й здобуте щадити

318] Не розуміли: із віття жили та із ловів не легких.

319] Перший Сатурн тут явивсь із небесних висот олімпійських,

320] Зброї Юпітера втікши, як той його вигнав із царства.

321] Він тоді рід той безумний, розлізлий по горах високих,

322] Разом стягнув і надав їм закони, а край цей схотів він

323] Лацієм звать, бо безпечно в землі цій сховався. Доба та

324] В час його царства, як кажуть, була золота. Так він правив

325] В тихому мирі народами, поки поволі настала

326] Гірша, поблякла доба, а за нею до воєн шалена

327] Пристрасть і власності сильна жадоба. Тоді-то авзонське

328] Плем я й сіканські народи прийшли сюди, й часто зміняла

329] Назву Сатурна земля. І настали царі, між якими

330] Тібріс жорстокий, безмірного росту, що річку від нього

331] Іменем Тібр ми пізніше, усі італійці, назвали.

332] Справжню, стару свою назву утратила Альбула-річка.

333] В час той, як прогнаний із батьківщини, по морю я їхав,

334] Доля всесильна й судьба неминуча мене посадили

335] В цих ось краях, та бог Аполлон і накази жахливі

336] Матері — німфи Карменти — мене завели у ці землі».

337] Ледве сказав це, йде далі й показує вівтар і браму,

338] Що Карментальською, кажуть, назвали вже римляни здавна,

339] -З шани до німфи Карменти, що долю віщує і перша

340] Те провістила нам, що енеади"великим народом

341] Ьудуть і що Паллантей також містом уславленим стане.

342] Далі великий показує гай, що притулок із нього

343] Ромул завзятий зробив, і ще далі Луперкал у тіні

344] Cкелі холодної, що парасійським звичаєм назвали [182]

345] Йменням Лікейського Пана. І гай Аргілету святого

346] Теж показав, і місце, де гостя із Аргоса вбито.

347] Звідти веде під Тарпею і під Капітолій, що нині

348] Золотом сяє, колись же був дикими вкритий корчами.

349] Вже і тоді забобонні жахи цих от місць полохливу

350] Людність лякали, й тоді уже лісу і скелі боялись.

351] «Глянь,— каже,— гай цей і пагорб цей, лісом укритий, займає

352] Бог невідомо який, хоч вірять і в те аркадійці,

353] Що і самого Юпітера бачили часто, як чорну

354] Тряс він егіду своєю правицею й хмари громадив.

355] Бачиш, крім того, ці городи два, ці розвалені мури,

356] Рештки, що тут залишились, як спомин по давніх героях.

357] Замок цей — батько наш Янус, а той — Сатурн заснував тут,

358] Янусів замок — Янікул, Сатурнія — звався Сатурнів.

359] Так, розмовляючи, скоро й до вбогого житла Евандра

360] Вже підійшли і ревучі побачили череди всюди,

361] Бачили їх і на Римському ринку, й величних Карінах.

362] Як до домівки прийшли, він промовив: «На ці ось пороги

363] Сам Алкід переможний вступав, і його тут гостила

364] Царська оселя оця. Тож гідний будь бога і важся,

365] Гостю, багатств не цінити і не осуди нашу вбогість».

366] Так він сказав і під покрив маленького дому Енея

367] Вводить великого й просить сідать на розстеленім ложі

368] З листя, яке ведмедиці лівійської шкурою вкрито.

369] Ніч наступає і землю у чорні окутує крила.

370] Мати Венера, проте, не даремно погроз лаврентійських

371] І завірюхи тяжкої у серці своєму злякавшись,

372] Йде до Вулкана на слово, і так в золотій їх подружній

373] Спальні говорить, і будить у ньому любов божественну:

374] «Поки царі арголійські Пергам плюндрували війною,

375] Замки, які від ворожого пломеню мали упасти,

376] Тим нещасливцям ніякої помочі й жодної зброї

377] Я не благала; хисту твого і тебе, чоловіче

378] Мій найдорожчий, ніяк не хотіла даремно трудити,

379] Хоч добродійств і багато я винна Пріамовим дітям,

380] Хоч уже часто над лихом Енея тяжким я ридала.

381] Нині з Юпітера волі ступив він на берег рутульський,

382] Отже, в покорі приходжу сюди і в твоєї святині

383] Зброї благаю, мати — для сина. Тож донька Нерея

384] Й жінка Тітона могли твоє серце сльозами склонити.

385] Глянь, які ринуть народи, які-то твердині замкнули

386] Брами, як гострять залізо на мене й моє покоління». [183]

387] Мовила так і білішими снігу руками богиня

388] Солодко й ніжно голубить його, що й досі ще длявся.

389] Звиклий жар охопив його раптом, і пломінь знайомий

390] Мозок йому розпалив у костях, їх ослабивши млостю.

391] Так от, як часом із грому ясного зірвавшись, вогниста

392] Блискавка смугою світлого сяйва у хмарах заграє.

393] Жінка, свідома краси, була рада із підступу свого.

394] Вічним коханням покорений, батько їй так повідає:

395] «Чом так далеко причин ти шукаєш? Де ж ділось, богине,

396] В тебе довір'я до мене? Якщо б піклувалась так само

397] Ти вже раніш, то озброїть троянців було б ще можливо;

398] Не боронили б, напевно, ні батько всесильний, ні доля

399] Трої стояти й Пріамові років ще десять прожити.

400] Як воювати тепер ти готуєшся й задум цей маєш,—

401] Все, що я захистом здолаю своїм, обіцяю, що зможу

402] Викувать я із заліза чи вилить його із електру,

403] Що лише зможе вогонь із повітрям,— облиш ці благання

404] І перестань в свої сили не вірить». Із цими словами,

405] Впав із жагою в обійми жадані, і, любій дружині

406] Ніжно до лона схилившись, поринув у сон безтурботний.

407] По відпочинкові першім, як ніч, півшляху перейшовши,

408] Сон віджене, як жінка, що їй із куделі нужденно

409] Жити судилося й хистом Мінерви, вогонь роздуває

410] Й вистиглий попіл, щоб ночі додать до роботи, й рабиням

411] Довгої праці при світлі усім завдає, щоби чистим

412] Ложе подружнє самій зберегти і мати можливість

413] Виховать діток маленьких,— точнісінько так і могутній

414] Владар вогню не пізніше тієї хвилини з м'якого

415] Ложа встає й поспішає на кузню до праці своєї.

416] Біля Сіканії, там, де Еолова близько Ліпара,

417] Скелями острів підноситься вгору, що завжди димляться,

418] А під тим островом б'ють із печери в розколинах Етни

419] Дужі громи у розжарених горнах циклопів, і сильно

420] В вухах гримить від ударів тяжких у ковадла, сталева

421] Маса халібська аж прискає в гарті, коли у горнилах

422] Жар роздувають. Вулканів тут дім і весь обшир Вулканів.

423] Владар вогню сюди саме й зійшов із високого неба.

424] У величезній печері залізо кували Циклопи:

425] Бронт, і Стероп, і голий Піракмон. Громи в їх долонях —

426] Ті, що батько скидає їх стільки із неба на землю,

427] Вже відшліфовані трохи, частково іще не готові,—

428] Ще добавляли до них по три промені граду й три зливи, [184]

429] Три із червоного жару і три із крилатого вихру.

430] Ще домішали і ясність жахливу до творива того,

431] Гуркоту й жаху дали ще і гніву, що блискавки мече.

432] Далі іще й колісницю для Марса ладнали крилату,—

433] Він-бо до бою на ній і мужів, і міста спонукає.

434] В іншому місці егіду кували, Паллади гнівної

435] Зброю страшну; і зверху старанно її прикрашали

436] Зміїв лускою та золота блиском. На грудях богині

437] Скрутні різьбили зміїні й подобу самої Горгони,

438] Що повертає очима, хоч шия відрізана в неї.

439] «Все відкладіть,— до них каже,— лишіть розпочату роботу,

440] Роде етнейський, циклопи, й на це ви бачно вважайте:

441] Зброю зробити для мужа завзятого треба; тут сили,

442] Треба тут рук доложити берких і всілякого вміння

443] Й хисту. Тож не зволікайте». І більше ні слова. А ті вже

444] Зразу на труд налягли, розділивши його між собою

445] Нарівно. Струмені міді пливуть там, і золото плине,

446] Криця, що ран завдає, у просторому плавиться горні.

447] Щит велетенський готують, один проти стріл всіх латинців,

448] Сім накладають шарів, що один поза один заходить,

449] І надимають повітря, й женуть продувними міхами.

450] Інші — крицю шипучу в кориті з водою гартують.

451] Аж гуготить вся печера від грому лункого ковадел,—

452] В чергу так вони із зусиллям руки здіймають.

453] Лиш повертаючи в кліщах могутніх метал розжарілий.

454] Поки так батько лемнійський спішить у еольському краї,

455] Світла живлюще проміння і щебет під дахом пташиний

456] Рано-раненько збудили Евандра в хатині убогій.

457] Старець встає й одягає на тіло сорочку, й тірренські

458] В'яже під стопи сандалії; потім і меч він тегейський

459] Через плече перевішує збоку й назад відкидає

460] Шкуру пантери, що з лівого боку звисала у нього.

461] Йдуть ще попереду два сторожі тих високих порогів

462] І супроводять хазяїна — пси його вірні. Іде він

463] Прямо до гостя Енея, в оселю його, що стояла

464] Осторонь; бо не забув наш герой про вчорашню розмову

465] І про свою обіцянку. Еней не пізніш пробудився.

466] Йшов цей із сином Паллантом, а той в товаристві Ахата.

467] Руки, зійшовшись, взаємно вони подали і в світлиці

468] Сіли, де в затишку вільно могли розмовляти. Цар перший

469] Мову почав:

470] «Наймогутніший владико тевкрійський, ще доки живеш ти,

471] Твердити я не посмів би ніколи, що справа троянська

472] Вже занепала, що гине держава. Від нас, відповідно [185]

473] До твого імені, всюди відомого, стануть до бою

474] Сили малі вам на поміч; бо звідси замкнула етруська

475] Річка, а звідти нас тиснуть рутули, під мурами міста

476] Зброєю дзвонять. Та я сподіваюсь, що зможу з'єднати

477] Сильні народи для тебе і царства багатого табір.

478] Для порятунку показує стежку нам випадок слушний.

479] Доля тебе тут бажає — й прийшов ти. Не дуже далеко

480] Звідси є місто Агілла, на вічній збудоване скелі,

481] Де на етруських верхів'ях селилося плем'я лідійське,

482] Славне в боях. Довгий час процвітало воно, та Мезенцій,

483] Цар, покорив його владою гордою й силою зброї.

484] Що ж тут про злочини дикі тирана та вбивства огидні

485] Згадувать? Хай це на голову скинуть йому і потомкам

486] Вічні богове. Бо ж навіть померлих в'язав він з живими,

487] Руки до рук, а лице до лиця прикладав (які муки!).

488] В пасоки гнійних потоках, в обіймах мерзенних, у довгих

489] Муках вбивав їх. За зброю вхопилися мучені, врешті,

490] І облягли ошалілого ката в його ж таки домі;

491] Помічників повбивали, закидали жаром покрівлю.

492] Він серед січі тікає в країну рутулів, до Турна,

493] Що обороною став побратимові. Праведним гнівом

494] Вся етрурійська земля розгорілась, жадають, щоб видать

495] їм на скарання царя, бо війною ідуть. Полководцем

496] Настановлю я тебе тисячам тим, Енею, бо густо

497] Товпляться вздовж узбережжя на суднах, до бою взивають.

498] Жрець лиш старий їх тримає, судьбу їм пророчить: «Добірна

499] Молодь меонська, ви, древніх героїв квітучая сило,

500] Біль справедливий на ворога рве вас; гнів слушний Мезенцій

501] Так розпалив. Та ніхто з італійців не може обняти

502] Провід в такому народі, шукайте чужих полководців».

503] Сили етруські тоді розмістились на цьому роздоллі,

504] Божих пророцтв налякавшись. Сам Тархон послів посилає,

505] Щоб передати мені ту корону і берло та інші

506] Влади ознаки і просить у табір прийти та обняти

507] Владу в тірренців. Та виснагла старість моя із роками

508] І скостеніла мені заважає сягати по владу;

509] Вже-бо і сила, до подвигів здібна, минулась. А сина

510] Я прихиляв би до цього, якщо б через матір сабельську

511] Кров не змішалась і звідси він частки не мав батьківщини.

512] Ти ж, що й вік твій, і рід із судьбою у згоді, відважся,

513] Вируш, керманичу тевкрів, вождю італійців хоробрий,

514] Крім того, я ще Палланта додам тобі, втіху й надію

515] В мене єдину; нехай під твоїм він началом звикає

516] Марсову службу нести і воєнної справи учитись.

517] Бачачи подвиги мужні твої, в молодому ще віці [186]

518] Хай тебе цінить. Аркадських я дам йому вершників двісті,

519] Вибрану силу юнацтва, і стільки ж він дасть і від себе».

520] Ледве промовив він це, як сумно спустили додолу

521] Очі Еней, син Анхіса, й Ахат, його вірний товариш,—

522] Горя багато в зажуренім серці вони б розважали,

523] Та Кітерея з високого неба знаки подала їм,

524] Бо із ефіру раптова їм блискавка ясно мигнула.

525] І загриміло, здавалось, що світ увесь валиться раптом;

526] Всім причувалось, що сурми тірренські заграли в повітрі.

527] Всі озирнулись на небо, а звідти невпинно доходив

528] Грім лункодзвонний; на світлих прогалинах неба, крізь хмари

529] Видно, як зброя червоно горить, як дзвенить від ударів.

530] Всім це затьмарило ум, та один лиш з героїв троянських

531] Голос пізнав, зрозумів заповіт материнський і каже:

532] «Ти не допитуйся навіть, мій друже, які-то події

533] Чуда оці нам пророчать: Олімп мене кличе, богиня,

534] Мати моя, обіцяла послати мені цю ознаку,

535] Як розгориться війна, і на поміч із неба подати

536] Зброю Вулкана.

537] Скільки смертей лаврентійців нещасних чекає! Як тяжко,

538] Турне, заплатиш мені! Як у хвилях своїх ти багато

539] Будеш котити щитів, і шоломів, і трупів героїв,

540] Батьку наш Тібре. Хай топчуть союзи, війни хай бажають».

541] Тільки слова ці промовив, встає із високого крісла,

542] Й на Геркулесовім вівтарі згаслий вогонь розбудивши,

543] До невеличких пенатів підходить і ларів, знайомих

544] Щойно від вчора. Евандр і вся молодь троянська по черзі

545] Вибрані вівці у жертву з належним обрядом приносять.

546] Потім до суден своїх він відходить одвідати друзів.

547] З них вибирає собі він хоробрістю знаних, щоб разом

548] З ним на війну вирушали, його проводжали, а інші

549] Долі рікою пливуть, без напруги, щоб там передати

550] ) Вістку від батька Асканію, що тут нове приключилось.

551] Коней тевкрійцям дали в ту дорогу на ниви тірренські;

552] А для Енея підводять найкращого: лев'яча шкура

553] Зверху коня покриває, блищать золоті на ній кігті.

554] Вістка містину малу облітає, що вершники скачуть

555] По узбережжю владики тірренців. В журливій тривозі

556] Жертви богам матері обіцяють подвійні; чим ближче

557] Вже небезпека, тим більша тривога, стає все страшнішим

558] Марса лице. Тоді батько Евандр, на прощання стиснувши

559] Сина правицю й нестримно над ним заридавши, говорить: [187]

560] «От щоб Юпітер вернув мені давні роки проминулі,

561] Вигляд тодішній, коли під Пренестом я знищив ворожі

562] Лави передні і купи щитів попалив переможно

563] Й цею правицею скинув у Тартар Ерула-владику!

564] Він як родивсь, три душі йому (страшно сказать!) дарувала

565] Мати Феронія, й тричі його довелось побороти,

566] Смерті прийшлось доконать його тричі. Проте ця правиця

567] Душі всі три узяла в нього й стільки ж і зброї забрала.

568] Не одривався б тут, сину, з твоїх я обіймів солодких,

569] Над головою б сусіда не зміг глузувати Мезенцій,

570] Стільки жорстоких убивств не вчинив би залізом ніколи

571] І не здолав би стількох громадян відібрати у міста.

572] Згляньтесь, богове, й Юпітере, царю богів премогутній,

573] Над аркадійським царем, уклінно-бо вас я благаю:

574] Батьківські просьби прийміть. Якщо ваша ласка, як доля

575] Цілим Палланта мені збереже, якщо маю дожити

576] Дня, щоб побачить його і зустрітися з ним,— то, благаю,

577] Дайте дожить, а труди перетерпіти всі я готовий.

578] Та якщо, доле, готуєш таке, що й сказати лякаюсь,

579] Зволь же негайно, негайно жорстоке життя скоротити,

580] Поки ще горе непевне й не знаю, чого сподіватись.

581] Поки в обіймах держу тебе, сину, мій скарбе, єдина

582] В старості втіхо, щоб вісник жахливий не зранив у мене

583] Слуху мого». Жаль такий виливав при останнім прощанні

584] Батько. Зомлілого з болю додому несли його слуги.

585] Вже крізь відкриті ворота виходили вершники в поле;

586] Вирушив перший Еней і Ахат його вірний, за ними

587] Інші троянські вельможі; Паллант у середині їхав;

588] Здалеку видно хламиду його й розмальовану зброю,—

589] Наче Люціфер ясний, в Океанових хвилях омитий,

590] Поміж ясними зірками Венері з усіх найлюбіший,

591] В час, коли людям своє він священне покаже обличчя

592] Й темінь розгонить. На мурах стоять матері там у страху,

593] Стежать за хмарами пилу й військами, що крицею сяють.

594] Збройно вони через хащі, де шлях їм найближчий, проходять,

595] Гомін лунає, по четверо в ряд вони їдуть, на порох

596] Поле копитами збили. Є гай там великий близ річки

597] Цери холодної, здавна святий він для цілого краю.

598] Вколо віночком його оточили горби, а ялиці

599] Поясом чорним його вперезали. Як кажуть, пеласги

600] Давні, що перші колись оселились в латинській країні,

601] Гай посвятили Сільванові, богу ланів і худоби,

602] И день встановили святковий. Відтіль недалеко в безпеці

603] І абором Тархон стояв і тірренці, що їх ціле військо [188]

604] Можна побачить було із вершини горба, що на полі,

605] Й табору всю широчінь. Сюди ж то, потомлене дуже,

606] Батько Еней завертає й до бою готове юнацтво,

607] Щоб підкріпитись самим та дати і коням спочити.

608] З хмар прибула піднебесних у сяйві божистім Венера,

609] Світла, дари несучи. І як тільки побачила сина

610] В закутку самім долини, за зимними водами річки,

611] Радо йому об'явившись, отак промовляє: «Дари ось,

612] Мною обіцяні, маєш, що їх спорудив своїм хистом

613] Мій чоловік, щоб ти не вагався, мій сину, до бою

614] Викликать гордих лаврентів чи Турна палкого». Сказала


Каталог: katalogfailyv -> svitova -> 8klas


Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   28


©netref.ru 2019
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет