Книга перша 1] Ратні боріння й героя вславляю, що перший із Трої, 2] Долею гнаний, прибув до Італії, в землі лавінські



бет17/28
Дата17.05.2020
өлшемі1.87 Mb.
түріКнига
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   28

615] Так Кітерея і сина голубить, обнявши, й блискучу

616] Зброю під дубом навпроти складає. Він з божого дару

617] Радий, із честі такої й натішитись ним він не може,

618] Сам по порядку те все оглядає й дивує з усього,

619] Ще й обертає в руках, до плечей приміряє: шолом тут,

620] Що так страшить своїм гребнем і полум'ям грізно палає,

621] Й меч смертоносний, і панцир великий із міді твердої,

622] Що червоніє криваво, такий, як та темная хмара,

623] Що, загорівшись від променів сонця, палає в просторах,

624] І наколінники легкі, із золота литі й електру,

625] Й спис, і поверхня щита, що не легко її описати.

626] Саме на ньому володар вогню, у пророцтвах умілий,

627] Знаючи будучність, вирізьбив славні діла італійців,

628] Римські тріумфи і ціле потомство прийдешнє, що вийде

629] З роду Асканія, й війни, що будуть, одна за одною.

630] Й матір-вовчицю він там зобразив, що у Марса в печері,

631] Зелом порослій, лежить,— до сосків припадаючи разом,

632] Граються двоє хлоп'ят і ссуть свою матір безстрашно.

633] Шию свою ізігнувши дугою, вона тих хлоп'яток

634] Лиже по черзі і так їх тільця язиком виправляє.

635] Біля цієї картини він Рим зобразив і додав ще,

636] Як сабінянок умкнули із місць глядачів на великих

637] Іграх у цирку, з законом незгідно, й війна розгорілась

638] Наново між Ромулідами й Тацієм, вже постарілим,

639] Що на чолі був у курів суворих. Царі після бою

640] При олтареві Юпітера збройні стоять і тримають

641] Чаші в руках та єднаються в спілку, свиню заколовши.

642] Біля цієї картини квадриги швидкі у розгоні

643] Метта надвоє роздерли (ой, треба було, мій альбанцю,

644] Слова додержать), там Тулл, шматуючи зрадника тіло,

645] В лісі розкидав його, аж кров'ю шипшини стікали.

646] Далі було, як звелів він Порсену Тарквінія знову [189]

647] Після вигнання прийняти і як він військом великим

648] Місто обліг, а потомки Енея на меч поривались,

649] Щоб боронити свободу. А він, невдоволений з того,

650] Ніби грозить, що Коклес та наважився міст зруйнувати,

651] Й Клелія, пута порвавши, посміла ріку переплинуть.

652] Зверху Манлій стояв, оборонець тарпейського замку,

653] й храм заслоняв, і нерушно тримав Капітолій високий;

654] Свіжою стріхою їжилась Ромула царська домівка.

655] Срібний гусак літав там у сінях золотосяйних

656] І сповіщав, що галли надходять, що вже на порозі.

657] Через гущавину, в темінь сповиті, з'явилися галли

658] І оточили твердиню — їм темрява ночі сприяла.

659] Кучері в них золоті, і одіж їх золотом сяє,

660] Світло-смугасті військові плащі, а шиї в них білі,

661] Мов молоко, в золотому окіллі; вимахує кожен

662] Парою списів альпійських, а в довгих щитах вони захист

663] Мають собі. Він вирізьбив там і громаду салійську

664] В танці святому, і голих луперків; у них гостроверхі

665] З вовни шапки, і щити зобразив, що із неба упали.

666] Чисті матрони везуть через місто у повозах зручних

667] Святощі їхні. А далі іще показав він виразно

668] Тартара царство, також глибоченний передсінок Діта

669] Й кари за злочини; теж, Катіліно, й тебе, як на грізній

670] Скелі висиш і тремтиш ти від фурій. Окремо — побожні,

671] З ними й Катон, що закони складає. Між всім цим широке

672] Граюче море із золота, й пінились сивії хвилі,

673] Й сріблом довкола дельфіни блищали, міцними хвостами

674] Глибоко хвилю горнули і піну шумну розсікали.

675] Мідний флот було видно всередині,— битва актійська:

676] Берег Левкади, усіяний весь вояками, а хвилі

677] Золотом сяють. Сам Август Цезар веде італійців,

678] З ним і сенат, і народ, і пенати, й великі богове.

679] Він на кормі височенній стоїть, а обабіч з обличчя

680] Радісна ясність палає і батьківська зірка над тім'ям.

681] Далі за ним — Агріппа величний веде своє військо,

682] Вітром попутним боги йому з неба сприяють. На ньому

683] Славна відзнака воєнна— з носів корабельних корона

684] Скроні йому осявала. А далі — озброєні різно

685] Варварські сили Антоній веде. Народів Аврори

686] Й берега він переможець червоного. Тягне з собою

687] Сходу він сили, й Єгипет, і Бактру далеку; при ньому

688] Жінка з Єгипту, кечестя для нього. Всі разом рушають

689] В бій, аж запінилось море, вдаряють-бо підняті весла,

690] Ростри тризубі прорізують плесо,— ідуть у відкрите

691] Море. Гадав би хто, може, що тут надпливають Кіклади, [190]

692] Зрушені морем, чи з горами гори зіткнулись високі;

693] З суден, важких наче вежі, воїни так натискають

694] Збройними масами, з рук запалене кидають клоччя,

695] Мечуть летюче залізо списів,— і багриться від крові

696] Поле нептунське. Всередині військо цариця скликає

697] Батьківським систром; не бачить гадюк вона двох за собою.

698] Всякі потвори богів різнорідних, між ними Анубіс

699] Песиголовий, рушають у бій на Нептуна й Венеру,

700] Проти Мінерви. В середині битви цієї сам Маворс,

701] В зброї залізній, лютує. А Діри зловісні з ефіру

702] Линуть, і втішна Незгода надходить у шаті роздертій,

703] Зараз за нею з кривавим бичем виступає Беллона.

704] Зверху, з актійської скелі, на це Аполлон споглядає

705] І натягає свій лук. Злякались тієї погрози

706] Індія й цілий Єгипет, Аравія вся і Сабеї

707] І починають тікати. Видно було, як цариця

708] Кличе вітри, паруси наставляє під подув і линви

709] їм попускає невпинно. її там у цій різанині

710] Бог вогняний зобразив від прийдешньої смерті блідою;

711] Япіг попутний і хвилі несуть її в море, а далі —

712] Ніл, засмутившись, могутній, своє розгортає одіння

713] Й всіх розбитих до свого зеленого лона скликає.

714] Цезар у римськії мури в'їжджає в потрійнім тріумфі

715] Й вічним богам італійським безсмертні складає обіти —

716] Тричі по сто у столиці поставити храмів величних.

717] З ігрищ веселих та оплесків вулиці всі аж лунають;

718] В храмах кругом вівтарі і хор матерів, а навколо

719] При вівтарях жертовні воли усю землю покрили.

720] Він на порозі сидить білосніжнім осяйного Феба

721] І від народів дари порядкує й на пишних колонах

722] Вішає. Йдуть ті народи впокорені, в шерегах довгих.

723] Мова їх, звичаї, зброя, їх одяг — які розмаїті!

724] Мульцібер тут зобразив номадів і карів, лелегів,

725] Афрів отих розперезаних, ще й стрілозбройних гелонів.

726] Далі Євфрат вже котив свої хвилі спокійні; ще далі —

727] Люди з меж крайніх — морини; і Рейн двоєрогий, і даги

728] Непогамовні, і річка Аракс, для мостів небезпечна.

729] Матері дару, Вулкана щиту, він дивується дуже,

730] Образам радий ясним, хоча тих подій і не знає,

731] І піднімає на плечі цю славу і долю нащадків.

КНИГА ДЕВ’ЯТА


1] Поки це все десь далеко там діється, з неба послала

2] Донька Сатурна Юнона Іріду до смілого Турна.

3] Саме тоді він сидів у священній долині, у гаї

4] Батька Пілумна, як донька Тавманта, звернувшись до нього,

5] Так промовляє устами рожевими: «Турне, чи бачиш,

6] Те, чого жоден з богів на твої побажання не смів би

7] Навіть тобі обіцяти, сам час, у невпинному русі,

8] Це подає тобі. Слухай, Еней, залишивши свій город,

9] Все товариство і флот свій, пішов до оселі Евандра,

10] Володаря Палатіну. Мало того — до найдальших

11] Селищ корітських та зброїть лідійський загін і ватаги,

12] Зібрані з сіл. То чого ще вагатись? Вже час готувати

13] Повози й коні. Покинь зволікання усяке й на табір

14] Вдар і розбий у сум'ятті». Так мовить і в небо злітає

15] Рівними крилами, й довгу дугу вона креслить у хмарах.

16] Зразу юнак упізнав її й, руки до неба піднявши

17] Вслід їй, зникаючій, поклик такий посилає: «Ірідо,

18] Неба окрасо, хто шле тебе нині на землю до мене

19] Летом крізь хмари? Звідкіль така ясність раптова? Я бачу,

20] Як посередині небо відкрилося, бачу, як зорі

21] Кружать круг обрію. Я підкоряюсь цим божим ознакам,

22] Чий би то голос до зброї не кликав мене». Так сказавши

23] І приступивши до хвиль, він черпає воду з поверхні

24] Й довго благає богів, до небес посилає обіти.

25] От виступає все військо в похід на відкритому полі;

26] Вершників повно, вишивані шати, все золотом сяє.

27] В перших загонах Мессап на чолі, а в останніх керують

28] Юні Тірріди, і Турн посередині, вождь, усе бачить,

29] Зброя в руках, головою він всіх перевищує. Наче

30] Ганг, коли сім його струменів разом зіллються в спокійне

31] Течій глибоких русло, або Ніл, як із нив він стікає

32] І завертає масні свої води у плесо широке.

33] Раптом у полі побачили здалеку тевкри велику

34] Хмару, що чорною млою клубилась, аж пітьма настала.

35] Перший Каїк із переднього насипу голосно крикнув:

36] «Гей, громадяни, яка це у чорнім тумані навала

37] Суне на нас! Мерщій же за зброю беріться залізну,

38] Влазьте на мури, бо ворог вже близько, агей!» Із великим

39] Гамором тевкри до кожної кинулись брами і швидко

40] Мури усі зайняли. Так звелів їм Еней на відході,

41] Найрозумніший керманич: коли б приключилась без нього

42] Злая пригода якась, щоб не сміли до бою рушати

43] В поле, ряди шикувати, нехай бережуть лише табір,

44] Валом хай мур забезпечать. Хоч честь їх манила й завзяття [195]

45] Битись рукопаш, та згідно з наказом по баштах засіли,

46] Позачинявши всі брами, й на ворога збройно чекали.

47] Турн же помчався вперед, обганяючи лави неспішні,

48] Й вершників двадцять із ним прибули аж до самого міста.

49] Кінь-бо фракійський під ним виграє, весь у яблуках білих,

50] На золотому шоломі багряний красується гребінь.

51] «Хлопці,— гукнув він,— хто перший зі мною на ворога гряне?

52] Ось вам!» — і списа свого, розмахнувшись, метнув у повітря:

53] Знак це — до бою! — і гордо влетів він на поле. Цей заклик

54] Всі підхопили і з окликом грізним за ним подалися.

55] Дивно їм те, що збентежились тевкри і в поле не вийшли,

56] Зброю об зброю не вдарять з мужами, а табір боронять.

57] Занепокоєний, їздить довкола конем і шукає

58] Турн, чи не знайдеться доступ до міста якийсь непомітний.

59] Так, як під повну вівчарню десь крадеться вовк серед бурі

60] Й серед дощу під кошарою виє у північ глибоку,—

61] Під матерями мекечуть ягнята, а він, кровожерний,

62] Гнівом лютує на них, недосяжних,— дратує шалений

63] Голод його, бо горлянка без крові давно пересохла,—

64] Так от у люті й рутул запалав, як побачив ті мури

65] Й табір, аж біль його кості твердії почав припікати.

66] Як доступитись — не знає і як йому схованих тевкрів

67] Вибити з-поза валів і в поле погнати відкрите.

68] Спершу на флот нападає, що з боку під табором крився,

69] Греблями був загороджений всюди й притоками річки.

70] Зве товариство своє розшаліле вогонь підкладати,

71] Й сам із жагою запалену сосну у руки хапає.

72] Миттю всі кинулись разом (їх наглить і Турна присутність),

73] Всі юнаки смолоскипами димними вмить запаслися.

74] Вогнища геть розхапали; тріщить головня смоляниста,

75] Іскрами й попелом сипле Вулкан аж до самого неба.

76] Музи, скажіть, хто з богів відвернув ту від тевкрів пожежу

77] Грізну, від їх кораблів хто великий вогонь той відкинув?

78] Давня то все давнина, та лунатиме слава ця вічно.

79] Ще як на їді фрігійській Еней готував собі судна

80] Й ладивсь на море глибоке пуститись, то, кажуть, богиня,

81] Берекінтійська мати, Юпітера цими словами

82] Стала просити: «Мій сину, подай же, чого я благаю,

83] Мати твоя дорога, бо ти нині володар Олімпу.

84] Бір був сосновий у мене, від довгих років мені любий,

85] Ліс на верхів'ях гори, де приносили жертви для мене;

86] Чорні там сосни росли і стовбурів повно кленових.

87] Радо я їх віддала юнакові дарданському, флоту [196]

88] Він-бо не мав. А тепер, неспокійну, мене огортає

89] Страх і тривога. Звільни ж ти мене від тривоги цієї,

90] Силу подай материнським благанням, щоб так учинилось:

91] Хай не здолають цих суден ні пройдений шлях, ані бурі,

92] Хай помагає їм те, що вони в наших горах зростали».

93] їй відповів на це син, обертаючий зорі у небі:

94] «Мати, куди закликаєш ти долю, чого для них просиш?

95] Як же то можуть ті судна, що смертна рука змайструвала,

96] Долю безсмертну здобуть? Чи напевно Енеєві вдасться

97] Шлях цей непевний проїхать? Чи бог який має небесний

98] Владу таку? Та нехай: коли сповнять вони те, що треба,

99] Й в гаванях стануть авзонських, з усіх я, що хвилі уникнуть

100] І завезуть дарданців вождя на поля лаврентійські,

101] Смертну подобу візьму і звелю на безкраїх просторах

102] Бути богинями моря, як Дото, Нереєва донька,

103] Чи Галатея, що піняве море грудьми розсікають».

104] Мовив і свідками хвилі закликав стігійського брата,

105] Й чорної берег безодні, й смолу, що у ній закипає,

106] І від кивка голови його навіть Олімп затрусився.

107] Саме прийшов той обіцяний день і настала година,

108] Паркам належна, як Турнові кривди лихі напутили

109] Матір від суден святих відвернути мерщій смолоскипи.

110] Перед очима усім засяяло світло незнане,

111] Хмара велика, здавалось, із сходу пливла у повітрі,

112] З нею йшли й хори ідайські. Страшний залунав тоді голос

113] З неба й пройняв до костей він троянські ряди і рутульські:

114] «Тевкри, не бийте тривогу і не бороніть моїх суден,

115] Зброї до рук не беріть; бо Турнові швидше вдалося б

116] Море спалити, ніж сосни священні. Ідіть же, ви вільні,

117] Моря богині, ідіть собі, так вам наказує мати».

118] Судна від берега раптом свої відривають припони,

119] Й наче дельфіни, носами нирнувши, самі поринають

120] В воду морську. Тоді — диво невидане! — скільки там суден,

121] Міддю покритих, стояло при березі, стільки дівочих

122] Постатей вийшло з води і виплило в море спокійне.

123] Всі остовпіли рутули, ба навіть Мессап ізлякався —

124] Коні сполохались в нього, і грізна ріка буйнохвила

125] Стримала біг свій, тож бог Тіберін повернувся від моря;

126] Лиш невгамовного Турна не зрадила мужня відвага,

127] Тих він запалює словом, а тих іще й лає притому:

128] «Диво це б'є по троянцях, Юпітер-бо в них порятунок

129] Вирвав із рук; ні рутулів меча, ні вогню їм чекати

130] Не доведеться,— і море для тевкрів уже непрохідне; [197]

131] В них і на втечу надії нема, їм півсвіту закрито —

132] В наших руках суходіл і ще тисячі збройного люду

133] Всіх італійських племен наготові. Мене не лякають

134] Навіть віщання богів, хоч і хваляться ними фрігійці.

135] Досить уже для Венери й для долі того, що троянці

136] На урожайних полях опинились авзонських. Є в мене

137] Свій заповіт, щоб залізом те плем я розбити злочинне,

138] І_Цо відібрало дружину. Ця кривда не тільки Атрідів

139] Стріла, й не тільки мікенцям хапатися можна за зброю.

140] Досить один раз загинути! Досить було нагрішити

141] Тим уже спершу, щоб не зненавидіти тяжко жіночий

142] Рід весь. Вони, мабуть, мають надію на вал цей між нами

143] Й рів, що задержить, та це лиш маленька затримка для смерті.

144] Мабуть, таки вони бачили добре, як мури троянські,

145] Що збудували їх руки Нептуна, в вогні розлетілись?

146] Хто, проте, з нас, мої вибрані друзі, готовий рубати

147] Сталлю цей вал і зі мною в цей табір лякливий вступити?

148] Зброї Вулкана мені тут не треба на тевкрів, ні тисяч

149] Суден. Нехай всі етруски стають, як союзники, зараз,

150] Не доведеться лякатись їм ночі, щоб ми по-злодійськи

151] Викрали з храму Палладій святий, перебивши сторожу

152] Замку високого. Ми не сховаємось, хай не бояться,

153] В кінського черева темінь, а явно, при денному світлі

154] Мури запалим вогнем. Я їм дам зрозуміти, що справа

155] Тут не з данайцями й не з пеласгійським юнацтвом, що десять

156] Років їх стримував Гектор. Коли уже краща частина

157] Дня проминула, веселощам час, що лишився, віддавши,

158] М'язи, герої, сталіть і готуйтесь до битви назавтра».

159] Дано тим часом Мессапу наказ — загони сторожі

160] Ставити в брамах і мури довкола вогнем оточити.

161] Двічі по сім вибирають із воїв рутульских, що мури

162] Військом обложать; по сто юнаків виступає за кожним,

163] Гриви багряні на їхніх шоломах і золотом сяють.

164] Всі розмістились, чергують позмінно; лягли на моріжку

165] І попивають вино, мідяні випорожнюють жбани.

166] Вогнища світять яскраво і, щоб не заснули, вся варта

167] Ігри заводить.

168] Бачать усе це троянці з валів і тримаються збройно

169] На висоті, не без страху за брамами стежать; містками

170] Греблі передні сполучують, стріливо зносять; керує

171] Ними Мнестей і завзятий Серест; на годину непевну

172] Батько Еней наказав, щоб на себе вони над юнацтвом

173] Провід взяли, лад давали всьому. І по мурах навколо [198]

174] Стало все військо, як кожному жереб його небезпечну

175] Визначив ланку і кожен обов'язку свого пильнує.

176] Сторожем брами був Ніс, син Гіртака, поміж вояками

177] Найсміливіший. Його як товариша зброї послала

178] їда мислива Енеєві; спритний він був із списами

179] Й легкими стрілами. Поруч із ним у рядах. Евріал був,

180] Друг його; певне, за нього в Енеєвім війську троянськім

181] Кращого годі й шукать — молодик, щойно вус засівався!

182] Щира була в них любов і однаковий запал до бою;

183] Разом вони і при брамі одній на сторожі стояли.

184] Ніс йому каже: «Чи бог мені в серце жагу цю зсилає,

185] Мій Евріале, чи богом стає нам жагуче бажання?

186] Рветься віддавна мій розум до бою, або щоб велике

187] Щось довершити; не можу спокійним без діла я бути.

188] Бачиш рутулів, яка в них упевненість в ділі початім.

189] Зрідка лиш тліють вогні, всі поснули, усіх подолали

190] Сон і вино. Тільки тиша навколо. Мене ти послухай,

191] Що я замислив, які в мене наміри виникли в серці.

192] Всі — і народ, і батьки — вимагають покликать Енея,

193] Слати до нього мужів, донести йому звістку надійну.

194] Як обіцяють тобі нагород, коли все це здійснити

195] (Сам вдовольнюся хвалою за подвиг), то там під горбочком

196] Можна дорогу знайти до твердині і стін Паллантея».

197] Слави бажання палке потрясло Евріалом так дуже —

198] Аж обімлів, і мовить він так до гарячого друга:

199] «Нісе, невже ти в супутці не візьмеш мене в цій великій

200] Справі? Як можу пустить я самого тебе в небезпеку?

201] Ох, та не так мене батько Офелт, у боях посивілий,

202] Виховав ще за аргійських страхіть і троянського горя,

203] Зовсім не так я й з тобою повівсь, коли разом з Енеєм

204] Великодушним у цю небезпечну подався мандрівку.

205] Є тут, є серце, що світ зневажає і навіть готове

206] Власним життям заплатити за славу, якої ти прагнеш».

207] Ніс же на те: «Не боявсь я у цьому за тебе ніколи,—

208] Годі про це. Хай звитяжним тобі мене верне Юпітер

209] Чи який інший з богів, що ласкаво на це споглядає.

210] Але якщо — все, як бачиш, у цій небезпеці можливе,—

211] Чи то пригода, чи бог все оберне мені на загибель,

212] Хочу, щоб ти зацілів,— тобі іще жити годиться.

213] Тільки б одбивши в бою чи за гроші мене відкупивши,

214] Хтось би мій прах поховав, а як доля й того не дозволить,

215] Хай неприсутньому похорон справить і пагорб насипле.

216] Болю такого завдать не хотів би я нені нещасній, [199]

217] Бо з матерів лиш одна вона зважилась всюди, юначе,

218] Йти за тобою і в мурах Ацести міцних не лишилась».

219] Той же у відповідь: «Марні плетеш ти даремно причини,—

220] Наміру я не зміню й відступати від нього не буду.

221] Швидше рушаймо». Сторожу збудив, і вона переймає

222] Службу по них на цій ланці. Вони ж, своє місце лишивши,

223] Йдуть, Евріал вдвох із Нісом, парость цареву шукати.

224] Все, що живе на землі, у сні спочивало глибокім,

225] Серце звільнялось від денних турбот і труди забувало.

226] Але начальники тевкрів і вибрана молодь троянська

227] Про найважливіші справи державні ще радили раду,

228] Що їм робити, і хто до Енея послом із них буде.

229] Спершись на довгі списи, стояли вони із щитами

230] Посеред табору. Раптом прийшли сюди Ніс з Евріалом,

231] Просять мерщій допустить їх, бо справа в них дуже важлива

232] й варта уваги. Перший Іул їх, бентежних, приймає

233] І розповісти усе він наказує Нісові. Мовив

234] Так син Гіртака: «Енеєві друзі, прийміть нас зичливо

235] І не судіть ви по нашому віку цієї розмови.

236] Позамовкали рутули, вино-бо і сон їх зморили.

237] Нам пощастило придатне для засідки вгледіти місце

238] На роздоріжжі, що біля воріт, недалеко від моря.

239] Всі там погасли вогні, лише дим піднімається чорний

240] Аж до зірок. Як дозволите нам свого спробувать щастя,

241] Підем Енея шукати і мури міцні Паллантея.

242] Скоро побачите ви, як із здобиччю він після січі

243] Прийде сюди. А ми не заблудим в дорозі, бо з темних

244] Долів, що в них полювали, бувало, ми бачили крайні

245] Мури міські і всієї ріки течію упізнали».

246] Мовив тут слово Алет, літами поважний і мудрий:

247] «Рідні богове, що маєте Трою у вашій опіці!

248] Ні, ви не хочете тевкрів ущент розгромити, якщо ви

249] Дух підбадьорили так юнакам цим і серце відважне».

250] Так промовляючи, він обіймав їх обох і стискав їм

251] Руки, уста і обличчя обом умивав їм сльозами.

252] «Гідну відплату яку вам, мужі, я придумати можу

253] Як нагороду за діло те славне? Найкраще, найперше

254] Вас нагородять боги й ваша совість; а решту негайно

255] Благочестивий Еней вам віддасть; не забуде ніколи

256] І молоденький Асканій тих ваших заслуг величезних».

257] «Певно, у мене одна лиш надія рятунку,— Асканій

258] Мовить,— повернення батька. Іменням пенатів великих

259] І Ассаракових ларів, святинею сивої Вести,

260] Нісе, благаю тебе — все щастя моє, всю надію [200]

261] В вашім я лоні складаю: верніть мені рідного батька,

262] Хай лиш побачу його; при ньому весь смуток минеться.

263] Келихи два даю з чистого срібла, різьбою укриті;

264] Батько їх взяв як трофей, в славній битві здобувши Арісбу.

265] Двоє триніжків даю, та іще два великих таланти

266] Золота, й жбан стародавній, дарунок Дідони з Сідону:

267] А як здобути Італію нам пощастить, її берлом

268] Заволодіти звитяжно і жеребом здобич ділити,—

269] Бачив ти, Нісе, коня, що Турн на нім їхав, і зброю

270] Бачив на нім золоту? І коня того, й щит, і червоні


Каталог: katalogfailyv -> svitova -> 8klas


Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   28


©netref.ru 2019
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет