Книга перша 1] Ратні боріння й героя вславляю, що перший із Трої, 2] Долею гнаний, прибув до Італії, в землі лавінські



бет19/28
Дата17.05.2020
өлшемі1.87 Mb.
түріКнига
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   28

657] Мовивши це, Аполлон урвав своє слово, і вигляд

658] Скинув людський, і далеко у хмарі легенькій розплився.

659] Бога впізнала дарданська дружина і зброю божисту,

660] Вчули усі, як бряжчав сагайдак на відході, тож згідно

661] З Фебовим словом ясним Асканія в бій не пускають,

662] Хоч запаливсь він до нього. Самі ж повертаються в січу

663] Й на небезпеку цілком очевидну життя наражають.

664] Оклик до бою на шанцях лунає вздовж цілого муру,

665] Луки тугі напинають, у пращ натягають реміння,

666] Стрілами встелюють землю, шоломи й щити від ударів

667] Дзвінко лунають, страшна боротьба розгорілась. Так злива

668] З заходу землю січе, коли Козерог дощовитий

669] Сходить на небі, чи град, що посиплеться в хвилі морськії

670] З хмар, коли грізний Юпітер із півдня жене бурунами

671] Бурю з дощами і хмари обтяжені рве на висотах.

672] Пандар та Бітій, сини Алканора із Іди,— Іера

673] В гаї Юпітера їх лісова породила,— обидва,

674] Мов ті ялини, мов гори в їх ріднім краю, відчинили

675] Браму, яку їх вождь наказав стерегти їм, і в мури

676] Ворога просять, бо надто в свої вони вірили сили.

677] В брамі ж самі вони справа і зліва, мов башти високі,

678] Стали, закуті в залізо, на головах гребені довгі

679] Ясністю сяють у них. Так обабіч річок многоводих

680] Над узбережжями Паду чи то над Атесісом милим,

681] Два височенні дуби свої чола до неба підносять

682] В кучерях буйного листя і гордо вершинами мають.

683] Щойно рутули до мурів тих вільний побачили доступ,

684] Зараз же вторглись: Кверцент і Аквікул, у зброї хорошій,

685] Тмар заповзятливий, Гемон, син Марса, і далі за ними

686] Цілі колони. Та тут же або всі назад повтікали,

687] Чи на порозі, у брамі самій, із життям розпрощались.

688] Ще тоді дужче в ворожих серцях розгорілось завзяття.

689] Вже позбігались на місці цьому і троянці юрбою,

690] Вже око в око до бою стають і йти далі дерзають.

691] Турну, вождеві, що весь аж шалів у бою й звідусюди

692] Ворога гнав, донесли, що нову той заварює січу

693] Й браму відкриту лишив. Він кидає бій розпочатий [210]

694] І запалившися гнівом великим, біжить у дарданську

695] Браму, до гордих братів. І, кинувши списом, найперше

696] Вбив Антіфата, що перший йому навинувсь (це фіванки

697] І Сарпедона вельможного син був неправого ложа).

698] Перелетів у повітрі прозорому спис італійський,

699] Легко пробив стравохід і дійшов аж під груди високі;

700] З чорної рани глибокої ринула спінена хвиля

701] І розігріла залізо, що встрягло в легені. Рукопаш

702] Потім убив він Меропа, за ним Ерімаса, й Афідна,

703] Й Бітія вбив, в кого очі горіли і серце палало.

704] Тільки не списом,— бо списові Бітій життя не віддав би,—

705] А фаларика важка, зі свистом запущена колом,

706] Влучила, мов блискавиця, його. Ні подвійна волова

707] Шкура, ні панцир надійний з луски золотої в два шари

708] Здержать її не могли; повалилося тіло велике;

709] Глухо земля застогнала, і щит забряжчав величезний.

710] В Баях евбейських стовп кам'яний так падає часом;

711] З брил його склали великих і в море поставили міцно.

712] Згодом той валиться стовп, осідає, в глибінь похилившись,

713] Море клекоче над ним, і чорний пісок підпливає.

714] Гуркотом зрушені цим, тремтять і Прохіта висока,

715] І Інаріми основа камінна, яка із громохкої

716] Волі Юпітера ложем твердим Тіфеєві стала.

717] Тут-то латинцям одваги і сили додав сильнозбройний

718] Марс і в серцях їх завзяття збудив, а на тевкрів Утечу

719] Й чорний він Острах навіяв. Сюди позбігалось їх густо

720] Ізвідусіль, бо тут склалася добра до битви можливість.

721] Бог войовничий вступив у серця їх.

722] Бо як побачив Пандар, що брат вже загинув і щастя

723] Може змінитися й справа інакше могла б обернутись,

724] Впершись з великою силою, браму своїми плечима

725] Крутить в завісах і цим багато своїх відтинає,

726] В лютім бою їх лишивши за мурами; воїв ворожих

727] Він замикає з собою й приймає їх напад; безумний,

728] Він не доглянув, що цар рутульський в середині війська

729] Вдерся сюди і сам серед мурів його замикає,

730] Наче могутнього тигра в беззахисну кинув отару.

731] Ьлиснуло світло нове їм відразу у вічі, і грізно

732] Ьрязнула зброя, і гребінь кривавий зацвів на шоломі,

733] Щит засвітив блискавками. Пізнали вороже обличчя

734] И постать його величезну Енеєві люди й злякались.

735] Минувся раптом могутній Пандар і, палаючи гнівом

736] «отим за брата полеглого, словом таким обізвався:

737] «Це тут не царські покої, що в віні дала їх Амата, [211]

738] І не приймає тут Турна у батьківські мури Ардея:

739] Табір ворожий ти бачиш, і змоги у тебе немає

740] Вийти відсіль». А Тури, усміхнувшись, спокійно промовив:

741] «Що ж, починай, якщо маєш відвагу, ставай до двобою,

742] Скажеш Пріамові, що із Ахіллом і тут ти зустрівся».

743] Так він сказав. А той, напруживши всю свою силу,

744] Кинув списом сукуватим з корою нездертою. Тільки

745] Вітер війнув йому,— злинула доня Сатурна Юнона

746] Й вістря звернула убік, і спис застрягає у брамі.

747] «Зброї тієї, яку моя сильна тримає правиця,

748] Ти не уникнеш, бо інший є зброї і рани вершитель».

749] Мовив він так і, раптом підвівшись, мечем замахнувся,

750] І розпанахав чоло поміж скронь посередині сталлю,

751] й страшно розсік йому щелепи юні, іще безбороді.

752] Гук пролунав, аж земля під важким тягарем затряслася.

753] Тілом зів'ялим і зброєю, злитою мозком, накрив він

754] Землю, вмираючи; рівні частини повисли обабіч:

755] Півголови із одного плеча і пів з другого звисло.

756] Порозбігались урозтіч охоплені страхом троянці;

757] І, якщо б зараз подбав переможець про те, щоб зірвати

758] Засув руками і друзів пустити крізь браму, то був би

759] День це останній війни для народу. Та крові жадоба

760] І божевільної люті шаленство вперед його гнали

761] На ворогів.

762] Зараз догнав він Фалера і Гіга і їм в підколінні

763] Жили підрізав; списи у них вирвав і кинув у плечі

764] Тим, що тікали: Юнона дає йому сили й відваги.

765] Гала іще він догнав і Фегея, щит наскрізь пробивши,

766] Галія і Ноемона, Алкандра й за ним Прітанея;

767] Ще-бо не знали вони, що сталось, і бились на мурах.

768] Далі й Лінкея, що йшов проти нього і друзів ще кликав,

769] Вбив, замахнувшись із правого боку мечем і на мури

770] Спершись, так зблизька раз тільки рубнув він, що разом з шоломе

771] І голова покотилась далеко. А потім Аміка

772] Вбив він, мисливця на звірів, що краще ніхто не зумів би

773] Стріли намазать рукою, отрутою зброїть залізо.

774] Й Клітія, сина Еола, й Кретея — муз друга убив він,

775] Того Кретея, що з музами в тісній жив дружбі; на серці

776] Завжди пісні в нього, й струни лиш строїв би він на кіфарі,

777] Завжди співав би про коні, про зброю, мужів і про битви.

778] Врешті, тевкрійські вожді, як почули, що їхніх там ріжуть,

779] Іоприбігали Мнестей і завзятий Серест, і от бачать,

780] Ло товариство тікає, а ворог всередині в мурах.

781] Гак тоді кличе Мнестей: «Гей, куди ви тікаєте, де ще [212]

782] Мурів шукаєте, де ще там шанці ви маєте, друзі?

783] Муж лиш один, громадяни, і замкнений в ваших же мурах,

784] Зміг заподіяти в місті таку різанину безкарно;

785] Стільки найкращих із-поміж юнацтва він вислав до Орка!

786] Ні батьківщини нещасної й древніх богів вам не жалко,

787] Ані Енея великого вам, боягузи, не сором?»

788] Цими словами вони запалилися, сили набрали

789] Й лавою стали міцною. А Турн тоді мусив поволі

790] З бою вступитись, до річки подавсь він, до місця, де хвиля

791] Берег оточує. З криком гучним ще завзятіше стали

792] Тевкри, все військо стягнувши, на нього тоді нападати.

793] Так, наче грізного лева збройна юрба оточила;

794] З ляку він став задкувать, позираючи люто і злобно,

795] Не дозволяють-бо гнів і доблесть йому відступати,

796] І наступати не годен, хоч дуже того він хотів би,—

797] Зброя ворожа й мужі на заваді. І Турн так же само,

798] Звільна, вагаючись, все відступає, палаючи люттю,

799] Навіть два рази він кидався в лави ворожі і двічі

800] Гнав через табір загони розбиті, й вони утікали.

801] З табору цілого швидко, однак, позбігалися разом

802] На одного всі, і навіть Юнона, Сатурнова донька,

803] Сили додать не змогла йому,— з неба Юпітер повітрям

804] Вислав Іріду сказать, що скарає сестру, якщо зараз

805] Турн не відступить із мурів високого города тевкрів.

806] Більше не може юнак щитом уже опір чинити,

807] Бо ж у правиці він сили не має, уже звідусюди

808] Стріли його засипають. На скронях у нього опуклий

809] Дзвонить шолом без устанку, і кована мідь від каміння

810] Гнеться, гребені збиті і щиту не стримать ударів.

811] Тевкри ж тим часом списами вже сиплють подвійно, і перший

812] З ними Мнестей громоносний. Стікає по цілому тілі

813] Піт, що й дихнути не можна, й потоком спливає смолистим;

814] Віддих ослаблий вже ледве підносить знесилені груди.

815] В повній зброї тоді у ріку стрімголов він стрибає:

816] В жовту свою глибину течія прийняла його зразу,

817] I підняла на лагіднії хвилі, й від крові обмила,

818] И, повеселілого, знову до друзів його повернула.

КНИГА ДЕСЯТА
1] На всемогутнім Олімпі відкрились тим часом покої,

2] Й батько богів і людей туди раду скликає до дому,

3] Зорями світлого; звідти він бачить, згори, усі землі,

4] Й табір дарданський, і люд весь латинський. Усі посідали

5] В залі з дверима двокрилими, й мовив тоді сам Юпітер:

6] «Жителі неба могутні, чому це ви рішення ваші

7] Знову змінили і так сперечаєтесь люто й завзято?

8] Заборонив я війною іти на Італію тевкрам.

9] Хто проти цього перечити сміє? І що за перестрах

10] Тих або тих воювать спонукає й за зброю хапатись?

11] Прийде — не кличте — для воєн ще слушна пора, коли дикий

12] Той Карфаген загибель велику на римські твердині

13] Впустить крізь Альпи відкриті. Тоді буде час розбудити

14] Вашу ненависть, і напади наглі дозволені будуть.

15] Нині ж облиште і радо союз укладіть між собою».

16] Стисло так мовив Юпітер; а в відповідь зовсім не стисло

17] Золотокоса Венера:

18] «Батечку, владо над всіми людьми і речами одвічна!

19] Де-бо ще інша є сила, де ласки нам можна благати?

20] Бачиш рутулів нахабство й як Турн гордовито гасає

21] Кіньми між ними, весь повен пихи, бо Марс його щастю

22] В битві сприяє? А тевкрам і замкнені мури не можуть

23] Захисту дати; вже точиться бій і за брамами в мурах

24] Та між валами; вже повіддю крові рови заливає.

25] Ще про це лихо Еней, віддалившись, не знає. Невже ти

26] їх від облоги не звільниш? Знов ворог загрожує мурам

27] Трої, що родиться вдруге, і військо те ж саме; з етольських

28] Арпів Тідід уже знову на тевкрів рушає. І далі,

29] Я так гадаю, чекають на мене і тут мої рани,

30] Знов мені, доні твоїй, доведеться із смертним боротись.

31] Як без твоєї волі і згоди у край Італійський

32] Тевкри прийшли, хай спокутують тяжко провину. Відмов їм

33] В помочі. Та, як слухняні вони віщуванням численним,

34] Що їм богове і мани давали, то хто тепер може

35] Волю твою відмінять та іншу судьбу встановляти?

36] Що мені згадувать спалений флот з узбереж еріцінських,

37] Згадувать про владаря буревіїв, про вітри шалені

38] Із Еолії або про Іріду, на хмарах прибулу?

39] Вже підняла навіть манів вона — лиш одна та ділянка

40] Світу була недоторкана ще,— й Аллекто, на світ цей

41] Впущена раптом, по всіх італійських містах шаленіє.

42] Я не про владу тепер побиваюсь; колись і цього я

43] Теж сподівалась, як доля сприяла, та той, кому зволиш,

44] Хай переможе. Як краю нема вже, який присудила б [217]

45] Тевкрам дружина твоя невблаганна, молю тебе, батьку,

46] Димом від згарища Трої, нехай буде вільно принаймні

47] Цілим Асканія вирвать з облоги, хай внук заціліє.

48] Хай уже кидає доля Енеєм по хвилях незнаних,

49] Хай собі їде тим шляхом, який простелила фортуна.

50] Тільки б того врятувати могла я і вирвати з січі.

51] І в Аматунті я маю оселю, і в Пафі високім,

52] І на Кітері, й в Ідалії також; хай там він без слави,

53] Зброю зложивши, свій вік коротає. Нехай уже буде,

54] Щоб у Авзонії владарем став Карфаген премогутній:

55] Тірським містам вже тоді перепони не буде. Й що з того,

56] Що врятувались від лиха війни, із вогнів арголійських

57] Вирвались, що побували в таких небезпеках великих

58] На суходолах безкраїх і в морі, як тевкри шукають

59] Лацію й мурів нового Пергама? Не краще було б їм

60] В згарищах по батьківщини останках осісти, на місці,

61] Де була Троя? Верни Сімоент їм і Ксант, дай сердешним

62] Тевкрам, благаю, дай знов пережить Іліона падіння».

63] В шалі тяжкому цариця Юнона тоді: «Чом неволиш

64] Спокій мовчання порушити й біль розкривати притихлий?

65] Хто із людей чи з богів примусив самого Енея

66] Ворогувати з Латином-царем і війну починати?

67] Кажеш, що долею гнаний він до Італії їхав,—

68] Шалом Кассандри скоріше,— та хай уже й так. А чи ми ж то

69] Табір веліли лишать йому й вітру життя довіряти?

70] Хлопчику провід війни віддавать і твердиню в опіку?

71] Дружби в тірренців шукати, народи підбурювать тихі?

72] Хтось із богів цю оману на нього навіяв чи наша

73] Сила жорстока? Й при чім тут Юнона й Іріда із хмари?

74] Зле, коли палять вогнем італійці відновлену Трою,

75] Або країну обстоює прадідну Турн, у якого

76] Дід був Пілумн, а богиня Венілія — мати. А те як

77] Звати, що тевкри латинян пожежею чорною нищать

78] І завойовують землі чужії і здобичу тягнуть?

79] Як те назвать, коли силою тестів собі й наречених

80] З лона сім'ї виривають чи руки за миром підносять,

81] А до човнів своїх зброю ладнають? З рук грецьких Енея

82] Вирвати можеш, підставивши тінь і туман замість нього;

83] Судна на стільки ж німф замінити; а нам-то й не вільно

84] Поміч маленьку рутулам подати? «Енея нема там,—

85] Кажеш,— нічого не знає»; хай далі не буде й не знає.

86] Пафос є в тебе, й Кітера висока, й Ідаліон, чом же

87] Місто займаєш, війною вагітне, й народ твердосердий?

88] Чи повалити ми прагнем ослаблене царство фрігійське?

89] Ми? А не той, що кинув нещасних троянців ахеям? [218]

90] Що за причина Європу і Азію збройно зіткнула

91] І для грабунку союз розірвала? Чи, може, дарданський

92] Той чужоложник і Спарту здобув під моїм керуванням?

93] Я їм і зброю давала, й сприяла війні з Купідоном?

94] Треба тоді за своїх було дбати, тепер уже пізно

95] Жалі неслушні виводить і сварку зчиняти даремну».

96] Так говорила Юнона й ту мову богове небесні

97] Різно сприймали і різно на це відзивались. Як перший

98] Подув легенький по лісі війне, то стримано й глухо

99] Ліс зашумить, морякам недалеку віщуючи бурю.

100] Батько тоді всемогутній, що владу тримає верховну,

101] Мову почав (а як він заговорить, то мовкнуть всевишні

102] Божі оселі, земля вся тремтить, замовкає високе

103] Небо, стихають зефіри і море вигладжує плесо):

104] «Слухайте пильно й слова мої ці собі добре затямте.

105] Отже, тому, що авзонців і тевкрів в союз не злучити

106] Й вашій незгоді не видно кінця, хай вже так і лишиться,

107] Доля у кого сьогодні яка і які сподівання;

108] І чи то буде рутул чи троянець — однаково буде.

109] Чи то в облозі є табір, бо доля щастить італійцям,

110] Чи ошукались троянці, оракулів зле зрозуміли.

111] Не без вини і рутули: жне кожен хай те, що посіяв,

112] Лихо чи щастя, Юпітер для всіх є царем справедливим.

113] Доля хай вирішить». Клявся рікою стігійського брата,

114] Глибом клекочучих смол та берегом чорної прірви;

115] Клятвою цею примусив він цілий Олімп затремтіти.

116] Так закінчилась нарада. Юпітер встає з золотого

117] Трону, боги оточили його й провели до порогу.

118] Саме в той час уже наступ на брами вчиняють рутули,

119] Стелять у січі героїв, вогнями обкидують мури.

120] А енеадів громада в облозі сидить за валами;

121] Виходу звідси надіятись годі. На баштах високих

122] Марно стоять безталанні, рідким їх вінцем обсадили.

123] Асій Імбрасід між них з Гікетаона сином Тіметом,

124] Два Ассараки і Тімбріс старий тут із Кастором в першій

125] Лаві; за ними обидва сини Сарпедона з верхів'їв

126] Лікії, Клар і Темон з ним. Всі сили зібравши, великий

127] Камінь волочить, уламок од скелі, Акмон, що із Лірни,

128] Постаттю Клітія-батька не менший і брата Мнестея.

129] Б'ються списами одні, а камінням відбитися інші

130] Пробують; в рух смолоскипи пускають, натягують луки.

131] А поміж них посередині саме стоїть і дарданський

132] Хлопець у власній особі, Венери законна турбота. [219]

133] Він благородне обличчя своє відслонив і ясніє,

134] Як самоцвіт, що червоним обведений золотом, сяє

135] На голові чи на шиї в оздобі; як кістка слонова,

136] Вправлена в бук по-мистецьки або в теребінт оріційський.

137] Кільцями пишно розсипались кучері в нього по шиї,

138] Білі, мов те молоко, і стрічка із золота ткана

139] Стримує їх. Так на тебе дивились народи, великий

140] Духом Ісмаре, як рани ти сіяв, отруював стріли;

141] Ти з благородного дому меонського; орють там люди

142] Землі багаті, що золотом річка Пактол орошає.

143] Був і Мнестей там, що Турна учора із мурів твердині

144] Вигнав, і слава його за той подвиг лунає до неба.

145] Був там і Капій, що назву від нього взяв город кампанський.

146] В немилосердній війні вони між собою боролись.

147] В північ глибоку Еней в тому часі вже їхав по хвилях.

148] Бо, від Евандра у табір етруський ввійшовши, звернувся

149] Він до царя і йому називає ім'я своє й рід свій,

150] Каже, чого він прийшов, що з собою приніс, скільки війська

151] Звабив до себе Мезенцій, яка в того Турна жорстока

152] Вдача, як вірити щастю людському ніколи не можна,

153] І додає ще до того прохання. З ним Тархон негайно

154] Сили єднає свої і вступає в союз. Від зароку

155] Вільне, з наказу богів тоді плем'я лідійське, чужому

156] Дане вождеві, на судна сідає. Очолює флот весь

157] Перше Енея судно, в нього леви фрігійські на носі,

158] Зверху в них їда, тевкрам-вигнанцям гора наймиліша.

159] Тут же сидить і великий Еней і в серці своєму

160] Ходи всілякі війни розважає; Паллант, по лівиці

161] Сидячи, то про зірки і дороги у темряві ночі,

162] То про пригоди на суші й на морі розпитує в нього.

163] Гей, Гелікон відчиняйте, богині, заспівуйте пісню!

164] Сила яка-бо з Енеєм із туського краю надходить

165] В збройних рядах кораблів, що пливуть по широкому морю!

166] Перший Массік, що на мідному «Тігрі» прорізує хвилі;

167] Тисяча хлопців у нього, які залишили клузійські

168] Мури і місто косанське, їх зброя — це стріли, й на плечах

169] Сагайдаки у них легкі та луки, що смерть розсівають.

170] Тут і суворий Абант,— загін його в зброї ясніє,

171] Сяє корма корабля й золотим Аполлоном іскриться.

172] А Популонія мати шість сотень дала із юнацтва,

173] В війнах бувалого; триста до них долучила ще Ільва,

174] Острів, славетний металом халібів, якого там безліч,

175] Третій — Азілас, товмач між богами й людьми, для якого

176] И жили звірячі, і зорі небесні, і мова пташина, [220]

177] Й віщі вогні небесного грому однаково служать,

178] Тисяча йде з ним в густій, наїженій списами лаві.

179] їм посилає накази алфейська із роду, та в Туськім

180] Краї збудована Піза. За ними йде Астур удатний;

181] Сила його у коні полягає і в зброї, що сяє

182] Так розмаїто. Дали йому триста таких, що готові

183] Йти за ним завжди; ці родом з Церети, ті з піль Мініона,

184] З Піргів старих і з Гравісків, де пошесті завжди лютують.

185] Годі минути тебе, лігурійський вождю, у бою ти

186] Найхоробріший, ти лебедя сину Купавон, приходиш

187] З військом малим ти, а лебедя пера шолом твій вкрашають.

188] (Скарга на тебе, Амуре, і знак це, хто був його батько).

189] Бо повідають, що з жалю за любим своїм Фаетоном

190] Кікн, під віттям тополь, у тіні тих сестер, свою пісню

191] Журну співав, так гамуючи тугу свою, і тим сиву

192] Старість на себе стягнув, м'яким прикриваючись пір'ям.

193] Землю лишив він і співом своїм до зірок досягає.

194] Син його й сина ровесники з флотом пливуть, підганяють

195] Веслами далі «Кентавра» великого; той над водою

196] Високо йде, мов скала величезна, й загрожує хвилям,

197] Довгим скородячи кілем морську неозору пучину.

198] Там же і Окн із рідних країв свої вивів загони,—

199] Манто-віщунки то син від бога етруської річки.

200] Він тобі, Мантує, й мури, й ім'я дав, від матері взяте,

201] Мантує, предками горда, та рід їх не всіх був однакий.

202] Троє племен тут, і в кожного племені предків чотири,

203] Мантуя — всім голова, а сила їх вийшла з етрусків.

204] З міста цього їх п'ятсот Мезенцій на себе стягає.

205] «Мінцій» привіз їх на море вороже на сосні, в зелену

206] Тирсу одягнений батьком Бенаком. Авлест із розгоном

207] їде і сотнею весел по хвилях завзято вдаряє,

208] Аж в мармурове запінилось плесо. Везе його морем

209] Велет жахливий «Трітон» і мушлею сині лякає

210] Хвилі. У нього згори — людське аж до пояса тіло

211] Із кострубатим чолом, а від пояса схожий на рибу.

212] Спінена хвиля шумить попід груди того напівзвіра.

213] Скільки добірних героїв ішли на підмогу до Трої

214] Й на тридцяти кораблях лан солоний скородили міддю!

215] День уже небо покинув, на повозі варти нічної

216] Феба ласкава середину неба тоді проїздила.

217] Батько Еней — бо для тіла журба не дає відпочинку — [221]

218] І при кермі сам сидить, і вітрилами вправно керує.

219] Аж в половині дороги його зустрічає громада

220] Подруг його — це німфи були, що їм мати Кібела

221] Німфами стати із суден, богинями моря, звеліла.

222] З ним ізрівнявшися, різали хвилі вони, а було їх

223] Стільки, як мідних раніше при березі суден стояло.

224] Здалеку всі упізнали царя й хороводом вітають.

225] Кімодокея між них, над усіх красномовніша, плине

226] Поруч, правицею спершись на край корабля, аж над воду

227] Плечі знялися, а лівою тихо по хвилях веслує.

228] Й так промовляє до нього, а він же нічого й не відав:


Каталог: katalogfailyv -> svitova -> 8klas


Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   28


©netref.ru 2019
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет