Книга перша 1] Ратні боріння й героя вславляю, що перший із Трої, 2] Долею гнаний, прибув до Італії, в землі лавінські



бет2/28
Дата17.05.2020
өлшемі1.87 Mb.
түріКнига
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28

385] Я у пустині лівійській, з Європи і з Азії гнаний».

386] Довше жалів не знесла цих Венера і так перебила:

387] «Хто б ти не був, я не вірю, щоб ти проти волі безсмертних

388] Дихав повітрям оцим життєдайним, якщо у тірійське

389] Місто прийшов. Отже, сміло рушай, до порогів цариці

390] Прямо іди. Я віщую тобі, що повернуться друзі;

391] Флот врятувався, змінивсь Аквілон і привів його в пристань,

392] Тож ворожити на птицях батьки недарма мене вчили.

393] Лебедів, глянь там, дванадцять веселим ключем надлітає.

394] їх то, як ранні тумани із неба ясного опали,

395] Птах наполохав Юпітерів; от вони довгим рядочком

396] Вже осідають на землю або на осілих, здається,

397] Дивляться зверху. То як, повернувшися, крилами мають

398] Шумно і небо кругом облітають, співаючи пісню,

399] Так твої судна і молодь уже десь на пристані, може,

400] Чи паруси розпустивши на вітрі, прямують до неї;

401] Ти лише йди і скеровуй свій крок, куди шлях твій провадить».

402] Мовила і відвернулась; і шия сяйнула рожева,

403] Коси божисті у неї на тім ї якийсь божественний

404] Видали запах, одіння опало до стіп, і богиня

405] В світлості повній з'явилась. А він, лиш пізнав свою матір,

406] Вслід їй, що в далеч зникала, такими озвався словами:

407] «Нащо так часто й жорстоко обманюєш сина пустими

408] Цими примарами? Чом це рукою твоїх доторкнутись

409] Рук я не можу, ні слова почуть, ні до тебе промовить?»

410] Так нарікає й до мурів прямує. Венера у хмару

411] їх загорнула, ідучих, запоною мряки покрила,

412] Щоб їх ніхто не побачив і пальцем до них не торкнувся,

413] Щоб не задержав в дорозі, причин не питав їх приходу.

414] Легко в повітрі сама полетіла на Пафос і радо

415] Там оглядає оселю свою, де храм її, звідки

416] Ладан сабейський із ста вівтарів аромати їй курить,

417] Пахощі свіжого квіту вінки посилають до неї.

418] Ті завернули тим часом туди, куди стежка вела їх,

419] Вже й на пагорб зійшли, що над місто й твердиню сусідню

420] Зверху дививсь. З тих громадь дивувався Еней; ще недавно

421] Тут лише хижі стояли; з брам, із брукованих вулиць,

422] З руху гучного на них дивувався. За діло взялися

423] Палко тірійці. Одні для твердині там мури будують, [32]

424] Інші — котять каміння руками; ці під будову

425] Площу рівняють, а ті борозною їй межі обводять.

426] Суддів уже вибирають, начальників, раду священну.

427] Пристань влаштовують інші, ті закладають фундамент

428] Для побудови театру, а ці — величезні колони

429] Тешуть із скель, майбутні готуючи сцени окраси.

430] Так, наче бджоли на луках квітчастих улітку працюють

431] В сонячній спеці, як рій молодий вилітати вже має,

432] Або тоді, як росяться меди й розпирають вже соти

433] Плином солодким,— одні беруть те, що їм інші приносять,

434] Ті ж, у рій об'єднавшись, трутнів лінивих громаду

435] Гонять від вулика; праця кипить, а меди фіміамом

436] Пахнуть. «Щасливі ви, мури вже ваші здіймаються вгору!» —

437] Каже Еней і верхів'я будівель міських оглядає.

438] Входить тоді, оповитий у мряку,— аж диво сказати —

439] Прямо в юрбу і змішався із нею, нікому не видний.

440] Був у середині, в місті тім, гай із розкішною тінню.

441] В ньому пунійці, по морю бурхливому гнані, найперше

442] Те відкопали знамення, яке несмертельна Юнона

443] їм показала,— швидкого коня голова пишногрива

444] Віщим знаменням була. Бо народ той колись, у майбутнім,

445] Так і у війнах мав бути найпершим, як спритним в житті був

446] Довгі віки. На цім місці величний сідонська Дідона

447] Храм будувала Юноні, багатий дарами і повен

448] Ласки богині. Були в ньому мідні і сходи, й пороги;

449] Сволоки міддю трималися, й міддю бряжчали завіси.

450] Вперше у цьому гаю він побачив нове, що зм'ягчило

451] Жах його серця, уперше відважився мати надію,

452] Долі щербатій своїй тут уперше почав довіряти.

453] Поки він пильно усе оглядав у тім храмі величнім,

454] Ждавши царицю, і полку місті його дивувала

455] Велич мистецької праці, угледіти встиг, як бої всі

456] Трої зображено, бачив війну, про яку уже слава

457] В світі лунала, Пріама пізнав він і поруч — Атрідів,

458] Вздрів і Ахілла, обом їм ворожого. Став і заплакав:

459] «Є на землі ще десь місце, Ахате, чи є десь країна,

460] Де ще не чули б про нашу недолю? Чи бачиш, Пріам ось.

461] Слава і тут також має свою, їй належну заслугу;

462] Вміють тут плакать над горем, бідою журитись людською.

463] Геть увесь страх, бо ця слава і нам іще стане в пригоді».

464] Так промовляє й безплідні малюнки ті оком голубить,

465] Тяжко зітхає й сльозами рясними вмиває обличчя. [33]

466] Бачить тут, як у боях колись там, під Пергамом, бувало;

467] Там он, бач, греки тікають, а молодь троянська жене їх;

468] Там — своїм повозом гонить фрігійців Ахілл шоломистий.

469] Ось недалеко і Резові шатра під білим брезентом

470] Він розпізнав і заплакав. Ті шатра жахливо спустошив

471] Крові жадливий Тідід, проникши до них, коли першим

472] Сном всі заснули; ввів коней вогнистих він в табір раніше,

473] Ніж напились вони з Ксанту й скубнули троянської паші.

474] В другому місці було, як Троїл утікає, як кинув

475] Зброю, сердешний хлопчина,— боєць, що Ахіллові рівний!

476] Коні тікать почали, а він навзнаки на порожнім

477] Повозі й віжки тримає. На шию опало волосся

478] Й пил замітає, і землю скородить оберненим списом.

479] А одночасно троянські жінки йдуть до храму Паллади,

480] їм неприхильної, й одіж несуть; в них розплетені коси,

481] Сум на обличчях, покора, й долонями б'ють себе в груди;

482] Та відвернулась богиня і очі спустила додолу.

483] Гектора тричі довкола ілійського муру волочить,

484] Тіло бездушне Ахілл продає там, на золото важить.

485] Тут вже риданням гірким заридав він із самого серця,

486] Зброю побачивши всю, і повіз, і другове тіло.

487] Бачить Пріама, як руки беззбройні в благанні ламає.

488] Між старшиною ахейців себе він пізнав після того,

489] Й сходи бійців, і чорного Мемнона військо. А далі

490] Пентесілея приводить ряди амазонок; мов місяць

491] їхні щити; вона в шалі, завзяттям між тисяч палає,

492] Золототканою груди відкриті вона підв'язала

493] Пов'яззю,— діва, а битись готова з мужами нарівні.

494] Все це здавалось Енею дарданському подиву гідним,

495] Аж занімів він, у місце одно свої втупивши очі.

496] Входить до храму цариця краси, незе^удї Дідона:

497] Першою йде, супроводжена почтом великим юнацтва.

498] Наче уздовж узбережжя Евроту або на верхів'ях

499] Кінту Діана виводить танки, а за нею юрбою

500] Линуть відціль і відтіль ореади, вона ж через плечі

501] Свій сагайдак перекине, йдучи, і поставою юних

502] Всіх перевищить богинь, аж Латоні безмовною млостю

503] Серце вмліває. Так виглядала й Дідона, так само

504] Весело серед юрби виступала,— над царством майбутнім

505] Працю сама доглядала. Сіла у храмі потому,

506] Коло дверей, на високім престолі, опершись, довкола ж

507] Варта у зброї. Судила, закони давала, ділила

508] Нарівно праці тягар або жереб веліла тягнути. [34]

509] Друзів тут раптом бачить Еней, що в великій надходять

510] Гурмі: Антея, Сергеста, Клоанта хороброго й інших.

511] Бачить він тевкрів, що вихор розвіяв їх чорний по морю

512] І по чужих узбережжях, далеких краях порозносив.

513] Аж остовпів він і сам, і Ахат з ним зі страху і втіхи;

514] Дуже хотілось їм руки з'єднати, але невідомі

515] Речі гнітили їм страхом серця. Отож непомітно,

516] В хмару велику повиті, розвідати вийшли, яка ж бо

517] Доля спіткала мужів, де їх флот, при якім узбережжі,

518] Що їх сюди привело; бо з усіх кораблів наближались

519] Вибрані, й ласки благали, й до Храму ішли гомінливо.

520] А як вони, увійшовши, змогли говорить особисто,

521] Іліоней, найстаріший, спокійно почав промовляти:

522] «О володарко, якій дав Юпітер нове збудувати

523] Місто й дав силу по правді народами гордими править,—

524] Просим тебе, нещасливі троянці, розігнані вітром

525] В хланях морських, відверни ти од суден цих полум'я згубне,

526] Люд пощади наш побожний і зглянься на нашу недолю.

527] Ми не прийшли ні залізами нищить лівійських пенатів,

528] Ні грабувати зухвало й до берега зносити здобич;

529] Зовсім ми іншої вдачі, пихи у побитих немає.

530] Є десь країна далека, Гесперія зветься у греків,

531] Давня країна, родючістю й зброєю сильна й могутня.

532] Жив енотрійський там люд, а нині Італії назву,

533] Кажуть, од ймення вождя свого внуки дали тій країні.

534] Ми туди їхали.—

535] І а Сфюн хмаровшнии неждано, здіймаючи хвилі,

536] Нас на мілини закинув безвихідні, австрам нестримним

537] Дав на поталу, по хвилях бурхливих і скелях розвіяв

538] Непрохідних. Лише жменька мала нас дісталася якось

539] Вашого берега. Що за народ тут тепер проживає?

540] Що за країна така, що варварські звичаї терпить?

541] Нас не пускають на берег піщаний, за зброю беруться,

542] Вийти на землю боронять. Як люди й їх сила не мають

543] Шани у вас, пом'яніть хоч богів, які правду й неправду

544] -Знають. Еней був наш цар; не було в нас правішого мужа,

545] Ні побожнішого й вищого в війнах і в справі військовій.

546] Доля якщо зберегла того мужа, й повітрям надземним

547] Дихає він, і темінь жорстока його не покрила,—

548] страху нема в нас. Не будеш і ти нарікати, що перша

549] руку ти нам подала. Бо ще в Сікулійській країні

550] Військо, й міста, і славетний Ацест є троянської крові.

551] Ааи нам дозволено буде вітрами пошкоджений флот наш

552] Витягнуть, в лісі колод нарубати і витесать весла, [35]

553] Щоб, як віднайдемо тільки царя й товариство, могли ми

554] їхать в Італію радо й шукати латинського царства.

555] А як рятунок пропав, і ти, батечку тевкрів найкращий,

556] В морі лівійськім втопився, й нема для Іула надії,

557] Хай хоч принаймні на води Сіканії вернемось знову

558] Ми, до Ацеста-царя, і увійдем в готові оселі,

559] Звідки прийшли ми». Іліоней так сказав, а дарданці

560] Всі це схвалили.

561] Коротко в відповідь мовить Дідона, чоло похиливши:

562] «Виженіть, тевкри, страх із сердець і турботи забудьте!

563] Долі тягар і недавність держави примушують владно

564] Так учиняти і скрізь стерегти широчезні кордони.

565] Роду Енея людей хто не знає чи города Трої?

566] Хто не чував про хоробрих мужів, про пожежу воєнну?

567] Серце пунійське не з каменю справді, і, не відцуравшись

568] Міста тірійського, сонце ясних запряга своїх коней.

569] Схочете, може, в Гесперію їхать, країну велику,

570] Там, де Сатурнові ниви, чи в Ерікса край, до Ацеста,

571] Володаря,— сприятиму вам я, дам поміч потрібну.

572] Разом зі мною ви схочете, може, в цім краї осісти,—

573] Город віддам я, який закладаю; свій флот витягайте:

574] Будь то чи тевкр, чи тірієць — мені це однаково буде.

575] Хай би й Еней-володар, тим же самим привіяний Нотом,

576] В край наш прибув. По всіх узбережжях і межах лівійських

577] Певних людей я пошлю перевірить, чи, кинений морем,

578] Не заблудивсь він в лісах, чи, може, в містах десь блукає».

579] Цими словами зворушені батько Еней із Ахатом

580] Мужнім вже довго із темряви вийти всім серцем бажали.

581] Перший Ахат до Енея промовив: «Гей, сину богині,

582] Думка яка у твоїй голові виникає? Ти ж бачиш,

583] Всі врятувались: і флот, і супутники наші. Немає

584] Лиш одного, та самі те ми бачили, як він в глибокі

585] Хвилі пірнув; все інше із сказаним матір'ю згідне».

586] Ледве він мовив це слово, як мряка, що їх сповивала,

587] Раптом розвіялась, світло прозоре навкруг розлилося.

588] Став тут Еней, засіяв серед ясності сонця, на бога

589] Вродою й постаттю схожий; бо синові мати подбала

590] Кучері буйні та юності блиск дарувати пурпурний,

591] Радість в очах і вогонь запалила. Так кості слоновій

592] Руки митця ще краси додають або золотом жовтим

593] Срібло чи мармур пароський оздоблюють. Тут до цариці

594] Раптом звернувся для всіх несподівано він і промовив: [36]

595] «Ось я,— про мене тут мова,— троянський Еней, я з лівійських

596] Хвиль врятувавсь. О єдина, що Трої нещастя безмежні

597] Серце тобі зворушили; данайцями ще не добиті,

598] На суходолі й на морі усяких пригод ми зазнали,

599] Всього позбавлені ми,— і ти нас приймаєш у місто,

600] В дім свій. Ні ми, ні з дарданців ніхто, що по світу широкім

601] Бродять, усюди розсіяні, гідної дяки, Дідоно,

602] Скласти не в силі тобі. Хай богове,— як є ще боги десь,

603] Що про побожних ще дбають, як є якась правда на світі,

604] В серці сумління якесь як ще є десь,— тобі хай відплатять

605] Гідно. Яке це поліття щасливе тебе дарувало

606] Світові? Що за батьки таку гожу тебе породили?

607] Доки ще ріки у море вливатися будуть, на гори

608] Тіні лягатимуть, зоряні пастиме небо отари,—

609] Честь твоя й слава назавжди лишиться й ім'я твоє вічно

610] Житиме, хоч би й який мене край не покликав». З цим словом

611] Іліонею правицю простяг він, а ліву Сергесту,

612] Потім і іншим — Клоантові мужньому й мужньому Гію.

613] Виглядом мужа цього, його долею вражена дуже,

614] В відповідь так сідонська Дідона йому говорила:

615] «Сину богині, яка це біда по злигоднях на тебе

616] Так напосілась? І що це за сила на берег безмежний

617] Пхнула тебе? Чи не той ти Еней, що його породила

618] Мати Венера Анхісу дарданському в краї фрігійськім,

619] Де Сімоент протікає? Я тямлю, як Тевкра прогнали

620] З рідного краюча він до Сідона прибув і нового

621] Царства шукав з допомогою Бела. Бел же, мій батько,

622] Кіпр зруйнував плодоносний і взяв під свою його владу.

623] З того-бо часу почавши, я знаю вже справи троянські,

624] Знаю й ім я твоє я, і царів пеласгійських я знаю.

625] Навіть і в ворога тевкрів ім'я похвалами повите,

626] И корінь виводить він свій із старого тевкрійського роду.

627] Отже, рушайте, молодці, і в нашу оселю заходьте.

628] Гнала й мене т^кож доля подібна й по всяких пригодах

629] Врешті притулок надать мені в цій побажала країні:

630] Горя сама я зазнала, тож вмію в біді помагати».

631] Так промовляє, і в царські палати заводить Енея,

632] І оголошує разом у храмах богам вшанування.

633] Та одночасно також не забула послати на берег

634] Товаришам його двадцять волів, сто щетинястих вепрів,

635] Сотню ягнят із жирними їх матерями — дарунок

636] В день цей веселий.—

637] Враз тоді з царською величчю всю починають оселю

638] І Іриготовляти, лаштують бенкет усередині дому, [37]

639] Гарно мережані, пурпуром вишиті скатерті стелять,

640] Повно срібла на столах, у різьбі золотій мальовничо

641] Подвиги предків хоробрих зображені рядом предовгим,

642] Вчинені ними од самих початків старезного роду.

643] Тут же Еней (бо батьківське серце спокою не має)

644] Вислав швидкого Ахата до суден, щоб той повідомив

645] Сина Асканія, що тут зайшло, і привів його в місто;

646] (Син-бо Асканій не сходив із серця люб'язного батька).

647] Крім того, дати дарунки велить, які вирвав з руїни

648] Трої,— плащ золотом шитий (були й візерунки на ньому),

649] Теж і намітку, гаптовану краєм в узори аканту,

650] Барви шафрану,— Єлени аргівської стрій це, що з дому

651] Винесла, як в незаконнім подружжі з Мікен до Пергаму

652] їхала, дар це чудовий від матері Леди. Крім того,

653] Берло, яке Іліона носила, Пріамова старша

654] Донька, й намисто на шию із перлів, до того — подвійний

655] З золота і самоцвітів вінок. Щоб усе це найшвидше

656] Виконать, вибрався зараз Ахат у дорогу до суден.

657] Та Кітерея нову тим часом придумала хитрість,

658] Задум новий снує в серці, щоб, личко змінивши й подобу,

659] Йшов Купідон, як солодкий Асканій, і пристрасть дарами

660] Щоб розпалив у цариці, і кості вогнем їй наповнив.

661] Страшно їй дому непевного й тих двоємовних тірійців;

662] Немилосердна Юнона, й в'ялить її серце щоночі

663] Знов цей неспокій. Тому до крилатого мовить Амура:

664] «Сину мій, сило моя і моя ти могутність єдина,

665] Сину, що батька найвищого й стріл не боїшся Тіфея.

666] От я до тебе приходжу і силу прошу божественну,—

667] Знаєш ти, як твого брата Енея в морях і на суші

668] Люта ненависть лихої Юнони ганяє, ти завжди

669] Горе із нами ділив. Ось тепер фінікійська Дідона

670] В гості приймає його і придержує словом ласкавим,

671] Дуже боюсь я гостини, яку виявляє Юнона.

672] Певно, вона не заспить у таку вирішальну хвилину.

673] Отже, я підступом хочу раніше царицю узяти,

674] Жару додати любові, бо ще який бог її змінить.

675] Хай би й вона так же палко, як я, полюбила Енея,

676] Так, як лиш ти б зміг зробити,— послухай же нині мій задум:

677] В місто сідонське син царський ітиме тепер, його милий

678] Батько зове туди, серця мойого турботу й дари він

679] Всі понесе туди, з моря вцілілі й зі згарища Трої.

680] Сном я присплю його й сонного десь на верхів'ях Кітери [38]

681] Чи на вершині Ідалія в місці священнім сховаю,

682] Щоб не з'явився не в пору і підступів цих не розкрив би.

683] Ти на одну лише ніч, і не більш, його вигляд наслідуй,

684] Хлопця знайоме обличчя прийми, адже й сам ти хлопчина.

685] Щоб, як Дідона візьме тебе в радісній хвилі на лоно,

686] Як на царському бенкеті їй серце Ліей обезжурить,

687] Як обіймати і солодко стане тебе цілувати,

688] Ти їй таємно влив жару у серце й отрути кохання».

689] Любої матері слову слухняний Амур відкладає

690] Крила й Іула ходою, веселий, в дорогу виходить.

691] Сон на Асканія тихий Венера зсилає тим часом

692] І, розігрівши на лоні, заносить в гаї ідалійські.

693] Там медоцвітний майран м'які постелив йому квіти,

694] В пахощі ніжні сповив і прозорою вкрив його тінню.

695] Матері слову слухняний ішов Купідон із Ахатом,

696] Царські дарунки з ним разом, радіючи, ніс він тірійцям.

697] Як увійшов, посередині вже на золоченім ложі,

698] На килимах пишнотканих, велично лежала цариця.

699] Батько ж Еней, а за ним і юнацтво троянське — до неї

700] Разом усі підійшли і навколо на пурпур схилились.

701] Воду для рук подають уже слуги, з корзин викладають

702] Блага Церери і всім рушники підносять вовнисті.

703] В домі було там служниць п'ять десятків — для всіх готувати

704] Довгі наїдків ряди й для пенатів підтримувать ватру.

705] Інших же сотня дівчат і хлопців-однолітків стільки ж

706] Страви на стіл подавали й вино наливали у чари.

707] Через пороги веселі й тірійців не менше зійшлося,—

708] їх запросили на ложа узорні. Дарами Енея

709] Дуже милуються всі. Іулом милуються вельми,

710] Поломенистою бога подобою, вдаваним словом.

711] Плащ розглядають усі й покривало у жовтих акантах.

712] А фінікійка нещасна, призначена вже на загибель,

713] Ще надивитися досить не може, горить в огляданні,

714] Хлопцем, дарами розчулена дуже. Він же, Енея

715] Міцно обнявши, на шиї повиснув і лиш заспокоїв

716] Мнимого батька гарячу любов, перейшов до цариці.

717] І а ж і очима, і серцем уся уже в ньому і ніжно

718] Тисне до лона; не знає Дідона, який-то до неї

719] Бог пригорнувся, нещасної. Він же усе пам'ятає,

720] Що ацідальська матуся казала, й поволі береться

721] І Там ять Сіхея затерти, й нове прищепити кохання,

722] В серце, погасле давно, забуте чуття повернути. [39]

723] Щойно притих той бенкет, із столів почали прибирати,

724] Й ставить кратери великі, і вина вінчати вінками.

725] Гомін пішов по палаті, в просторих світлицях лунає,

726] З стелі злотистої сяють вогнем уже лампи висячі,

727] Полум'я факелів темряву ночі долає. Цариця

728] Каже подати важкий, з самоцвітами, з золота келих

729] І наповняє вином. З того келиха Бел пив найперший,

730] Потім і інші за звичаєм. Змовкли усі у господі.

731] Кажуть: «Юпітере, ти встановив ці гостинні закони,—

732] День цей хай буде щасливий тірійцям і з Трої прибулим;

733] Хай пам'ятають про нього і наші потомки. Ласкавий,

734] Вакху, нам будь ти, веселощів батьку, й ти, добра Юноно;

735] Ви ж у любові, тірійці, усе товариство вітайте».

736] Мовила так, і плинну на стіл одливає пожертву,

737] й вінець, до келиха злегка лише доторкнувшись устами,

738] Передала із припрошенням Бітію. Щиро той випив

739] Пінне вино одним духом до дна золотого. По ньому

740] Інші вельможі. На золотострунній кіфарі Іопас

741] Грав, кучерявий, пісень, що в Атланта могутнього вивчивсь.

742] Оповідав він про місяця зміни і тьмарення сонця,

743] Звідки і люди, й тварини, і зливи, і полум'я звідки.

744] Звідки Арктур, і сльотливі Гіади, й Тріони подвійні;

745] Оповідав, чому сонце так взимку спішить в океані

746] Зникнуть, яка перешкода затримує ночі ліниві.

747] Плещуть завзято в долоні тірійці, за ними й троянці.

748] А безталанна Дідона проводить всю ніч у розмовах

749] Різноманітних, без краю впиваючись плином кохання.

750] Дуже цікавить її і Пріамова доля, і доля

751] Гектора, й зброя, з якою прибув син Аврори могутній,

752] Коні які в Діомеда були, який ростом Ахілл був.

753] Мовить нарешті: «Скажи нам з початку найпершого, гостю,

754] Все про підступних данайців, скажи про троянську недолю

755] І про блукання своє, бо рік уже сьомий у мандрах

756] Носить тебе і по хланях морських, і по всіх суходолах».

КНИГА ДРУГА
1] Зразу ж замовкли усі і слухали дуже уважно.

2] Батько Еней тоді з ложа високого став говорити:

3] «Біль невимовний мені роз'ятрити велиш ти, царице.

4] Геть зруйнували данайці могутність велику троянську,

5] й царство їх гідне плачу,— я сам всі ті бачив нещастя,

6] Сам був учасником в битвах. Та хто не заллється сльозами,

7] Повість почувши таку, хоч би навіть це був мірмідонець,

8] Навіть з долопів якийсь, навіть воїн лихого Улісса.

9] Ночі вологої мла вже минає, схиляються зорі

10] Й кличуть до сну. Та коли забагнулось пізнати пригоди

11] Наші й почути про Трої останню недолю,— хоч серце

12] Ниє із жалю й здригнеться не раз, як згадаю про все те,

13] Я починаю:

14] Данайські вожді, як війна їх зломила

15] Й щастя покинуло — років-бо ж стільки минуло,— натхнені

16] Дивним Паллади умінням, коня спорудили, мов гору,

17] Ребра оббили ялицею й мовби обіцяну жертву


Каталог: katalogfailyv -> svitova -> 8klas


Достарыңызбен бөлісу:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28


©netref.ru 2019
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет