Книга перша 1] Ратні боріння й героя вславляю, що перший із Трої, 2] Долею гнаний, прибув до Італії, в землі лавінські



бет20/28
Дата17.05.2020
өлшемі1.87 Mb.
түріКнига
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   28

229] «Божий потомку Енею, не спиш ти? Не спи і вітрилам

230] Линви спускай. Ми є сосни з верхів'їв священної Іди;

231] Німфами моря тепер і флотом для тебе ми стали.

232] Як віроломний рутулець хотів нас, розбивши залізом,

233] З димом пустити, тоді проти волі ми прив'язь зірвали

234] І за тобою шугаєм по морю. Та, зглянувшись, мати

235] Вигляд оцей нам дала і звеліла богинями бути

236] Й жити під хвилями. Син твій Асканій обложений в шанцях,

237] Замкнений в мурах, навколо ж запалені Марсом латини

238] Стрілами сиплють на нього. На місці належному станув

239] Вершник з Аркадії, разом із ним і хоробрі етруски.

240] Намір є в Турна твердий — їм кіннотою шлях перетяти,

241] Щоб не з'єдналися з табором. Встань, і як блисне Аврора,

242] Клич до зброї загони і першим бери непоборний

243] Щит, що, оздобивши золотом, дав тобі сам Огневладний.

244] Завтрашній день, коли віриш, що мовлю я це не на вітер,

245] Гори побачать рутулів, в різні безпощадній убитих».

246] Мовила так і, прощаючись, рухом своєї правиці

247] Вміло штовхнула судно, і воно полетіло по хвилях

248] Швидше за спис і бистріш од стріли, що рівняється з вітром.

249] Інші помчали за ним. Остовпів з того дива троянець

250] Анхісіад, але моці йому додало це пророцтво

251] І, подивившись на небо, він коротко так помолився:

252] «Мати Ідайська богів, милосердна, ти маєш в опіці

253] Діндім, твердині із баштами й левів, запряжених в парі.

254] Провідником моїм будь і швидше справди віщування

255] І до фрігійців, богине, прийди у щасливу годину».

256] Так він сказав. А день, обернувшись тим часом довкола,

257] В повному світлі надходив і ніч одігнав уже з неба.

258] Спершу він друзям звелів, щоб кожен ставав під свій прапор,

259] Пильно оглянувши зброю свою й був до бою готовий.

260] Сам же він тевкрів уже і цілий свій табір оглянув,

261] Ставши вгорі на кормі. Як в лівиці підняв він блискучий [222]

262] Щит свій, то оклик дарданців до неба із мурів полинув.

263] Гнів розбудила надія нова, й почали всі стріляти.

264] Так журавлі з-над Стрімону ознаки дають, як під чорні

265] Хмари в повітрі пливуть серед шуму й, від злих буревіїв

266] Втікши південних, щасливо курличуть. Та дивним здавалось

267] Все те й цареві рутулів, також і вождям авзонійським,

268] Поки човнів не уздріли, скерованих до узбережжя,

269] І широчині морської, всієї укритої флотом.

270] На голові його сяє шолом, і гребінь промінням

271] Грає; поверхня щита, вся із золота, сипле вогнями.

272] Так, як прозорої ночі комети криваві жахливим

273] Пурпуром блиснуть чи Сіріус сяйвом ясним запалає,

274] Той, що засуху несе і пошесті людям нещасним,

275] Зійде — і світлом зловісним все небо у смуток огорне.

276] Турн, проте, наміру свого, відважний, ніяк не покинув —

277] Берег зайняти раніш і від суші прибулих прогнати.

278] Тих він запалює словом, а тих іще й лає до того ж:

279] «Маєте те, чого так ви бажали — рукопаш трощити;

280] Щастя воєнне в руках у героїв. Хай кожен згадає

281] Жінку свою і домівку; великих ви діл доконайте,

282] Батьківську славу піддержте. Самі ж ми до хвиль підбіжімо,

283] Поки ще роблять вони на березі перші непевні

284] Кроки. Відважним і щастя сприяє».

285] Так промовляє і важить у серці, кого в бойовище

286] Він поведе, скільки лишить, щоб мури в облозі держали.

287] Але тим часом Еней вже висаджує військо союзне

288] З суден високих містками. Ті стежать, як слабшає хвиля

289] І відпливає прибій, ті стрибають, де мілко, а дехто

290] Сходить по веслах. А Тархон, оглянувши берег, де скелі

291] Не височать з-під води й не шумлять, розбиваючись, хвилі,

292] Де з наростанням прибою весь берег вода заливає,

293] Саме туди кораблі повертає й супутників просить:

294] «Отже, добірна громадо, на весла дебелі наляжте,

295] Судна спрямуйте свої, щоб землю ворожу дзьобами

296] Рили вони, нехай кілі самі собі ложа промостять.

297] Я не боюсь, що при тім висіданні розбитися можуть

298] Судна, коли б лиш ступив я на землю ногою». Так мовив

299] Тархон, а друзі натисли на весла, і судна по морі

300] Спіненім гнали на берег латинський, аж дзьоби зарились

301] В землю, і кілі самі собі ложа без шкоди проклали.

302] Твій не осів лише, Тархоне, човен, застряв на мілизні

303] І, як на рифі стрімкому повис, то ще довго хитався

304] Там то на цей, то на той бік, затримував хвилі, аж, врешті, [223]

305] Переломився й залогу свою на глибіні розсипав.

306] Перешкоджають їм балки пливучі і зламані весла

307] Вийти на берег, а хвиля, відбившись, на море їх тягне.

308] Турн з свого боку також без діла там часу не гає,

309] А пориває у запалі цілий загін за собою,

310] І проти тевкрів веде, і на березі їх розставляє.

311] Сурми заграли, і перший Еней на селянські ватаги

312] Напад вчинив і латинян розбив,— це був добрий початок,—

313] Вбивши Терона, що був найсильніший з мужів, що Енея

314] Сам зачепив,— йому бік через панцир, плетений з міді,

315] І через туніку, золотом ткану, мечем прорубавши.

316] Потім Ліханта убив, що у мертвої матері з лона

317] Витягти встигли й тобі, о Фебе ясний, присвятили.

318] Та чи багато йому помогло, що іще немовлятком

319] Він врятувався від вбивчої сталі? А далі на той світ

320] Ціса запеклого ще і Гіанта ставного послав він,

321] Тих, що у битві дубинами лави стелили,— не стали

322] В поміч їм ні Геркулесова зброя, ні руки їх сильні,

323] Ані Меламп, їхній батько, що другом Алкіда був, поки

324] Біди терпів на землі він. А Фаросу, що нерозумні

325] Кидав погрози, він, списом махнувши, заткнув його горло.

326] Й ти, жалюгідний Кідоне, забув би свої повсякчасні

327] Любощі з хлопцями й тут би упав від правиці дарданця,

328] Замість нової від Клітія втіхи, в якого лиш перший

329] Вус засівався, якби не з'явилася в пору для тебе

330] Дружна громада братів, що від Форка усі народились.

331] Кинули сім гостролезих списів, від щита ж і шолома,

332] Не заподіявши шкоди, відбилась їх тут же частина;

333] Інші ж мали його проколоти, а мати Венера

334] їх відвернула. Тоді обернувся Еней до Ахата,

335] Вірного друга: «Дай же списи, із них жоден даремно

336] Не полетить з моїх рук на рутулів; списи ті встрявали

337] В грецькі тіла на полях іліонських». Вхопив величезний

338] Спис він і кинув, а той у розгоні пробив і спижевий

339] Щит у Меона, і панцир роздер йому, й груди. До нього

340] Брат Алканор підступає й хапає правицею брата,

341] Щоб не упав. Але спис надлетів, і пройняв йому рам'я,

342] Й далі кривавий летить, а правиця на м'язах повисла.

343] Вирвав тоді Нумітор того списа із братнього тіла

344] І на Енея ним кинув; та вцілить йому не вдалося —

345] Вп явсь у стегно він Ахата великого. Тут же, своєю

346] Юною силою гордий, Клаус із Кур надбігає,

347] Здалека вдарив гартованим списом Дріопа, й відразу

348] У підборіддя загнавши, відняв йому й мову, і душу, [224]

349] Горло пройнявши. Чолом той ударив об землю, і з рота

350] Ринула цівкою кров. Та з далекого краю Борея

351] Трьох фракійців і ще трьох, що батько Ідант надіслав їх

352] І батьківщина ісмарська, в пригодах убив розмаїтих.

353] Тут же до них і Галес надбігає, й загони аврунків,

354] Вершник славетний Мессап, нащадок Нептунів. Ті й другі

355] Хочуть відбитись — на самім порозі Авзонії б'ються.

356] Як у великих просторах небесних ворожі вітри десь

357] Бій розпочнуть, а завзяття і сили в них рівні — не тільки

358] Бій поміж ними самими іде, але й хмари, і море

359] Не відступають і довго не знать, хто здолає, й всі сили

360] Встали в напрузі,— так само зчепились троянські й латинські

361] Лави, зімкнувшись, нога при нозі і при воїні воїн.

362] В іншому місці, однак, де потік на всі боки розкидав

363] Скелі розламані, ще й чагарі, що із берега вирвав,

364] Скоро побачив Паллант, що аркадські загони незвичні

365] Пішим боротися строєм і тил показали латинам,

366] Коні ж покинуть їх змусила дуже нерівна місцевість.

367] Тільки одно в цій біді залишилось — він будить завзяття,

368] То їх благає, то лає терпкими словами: «Куди ви,

369] Друзі, тікаєте? Я задля подвигів ваших благаю,

370] Задля Евандра-вождя і пам'яті воєн звитяжних,

371] Задля моїх сподівань дорівнятися батьківській славі —

372] Не довіряйтесь ногам. Лиш залізом крізь лави ворожі

373] Путь проб'ємо. Туди, де мужі натискають найдужче,

374] Вас і Палланта-вождя закликає вітчизна прадавня.

375] Тут не воюють із нами боги, лише тисне нас смертний

376] Ворог; у нас стільки само і рук, як у них, і відваги.

377] Засувом нас величезним морська зачинила пучина,

378] Й сушею ніяк тікать,— чи шукати нам моря і Трої?»

379] Мовивши це, у ворожі він кинувсь ряди найгустіші.

380] Перший дорогу йому заступив злою долею гнаний

381] Лаг, що тягнув саме камінь важкий, а Паллант замахнувшись

382] Влучив, де ребра хребет на дві сторони ділить, і вирвав

383] Списа назад, що застряг у костях його. Та не спромігся

384] Вбити зненацька його і Гісбон, хоч і мав цю надію:

385] Щойно з розлюченим серцем і, всяку забувши обачність,

386] Вирвавсь вперед він, не зваживши злої загибелі друга,

387] Зразу ж Паллант затопив йому меч свій у груди набряклі.

388] Стенія валить тоді й Анхемола, що з давнього роду

389] Рета, й зухвало наважився мачухи ложе сплямити.

390] Й ви, такі схожі обличчям близнята, Ларіде і Тімбре,

391] Давнові діти, що смерті зазнали на полі рутульськім,—

392] Навіть свої вас, на радість батьків, не могли відрізнити,— [225]

393] Точні Паллант вам обом тепер дав розрізняльні ознаки:

394] Голову, Тімбре, тобі відрубав меч Евандрів звитяжний,

395] А за тобою, Ларіде, твоя ж там шукає правиця,

396] І півживі ще дрижать її пальці і меч ще тримають.

397] Разом і сором, і біль аркадських озброїли воїв

398] Проти ворожих рядів, аж вогнем од цих слів спалахнули,

399] Спостерігаючи подвиги славні. Тоді-то й Ретея,

400] Що колісницею мчав, убиває Паллант. Це дало їм

401] Місце, й на мить це від їла удар відвело. Бо на їла

402] Спис скерував він міцний, та Ретей його вістря на себе

403] Перехопив, від тебе й від брата твойого Тіррена,

404] Тевтре славетний, тікаючи й долі в конанні скотившись,

405] П'ятами землю рутульську він ралив. Як літом повіє

406] Бажаний вітер, пастух серед лісу вогонь розкладає;

407] Раптом в середині він розгориться, й одна розіллється

408] Хвиля Вулкана жахлива в широкому полі довкола,

409] Й той споглядає звитяжно згори, як вогонь тріумфує,—

410] Так воєдино і друзів твоїх вся з'єдналася мужність

411] І помагає, Палланте, тобі. Та Галес, невгамовний

412] Воїн, на ворога йде під заслоною зброї своєї.

413] Тут же вбиває Ладона, й за ним Демодока, й Ферета,

414] Й руку Стрімонія, що його горлу грозила, відсік він

415] Ясним мечем, а Тоантові каменем кинув в обличчя

416] Й кості його розтрощив і змішав їх із кров'ю і мозком.

417] Батько Галесів, лякаючись долі, сховав його в лісі.

418] Та як закрив той очі погаслі, то парки на нього

419] Руку наклали свою і зброї Евандровій в жертву

420] Передали. Нападає на нього Паллант, молячися:

421] «Батьку наш, Тібре, дай щастя залізу, що кидаю зараз,

422] Напрямок дай йому в груди Галеса твердого,— й цю зброю,

423] Й здобич одержить твій дуб». Бог почув ці слова, бо хотівши

424] Оборонить Імаона, нещасний Галес сам підставив

425] Груди під спис аркадійський. Та смертю такого героя

426] Рать перестрашену Лавс, ця могутня у битві підпора,

427] Не покидає; Абанта, що впав йому в руки, долає,

428] Цю перешкоду і вузол війни. Аркадські потомки

429] Падають мертвими тут, і падають поруч етруски,

430] й ви біля них, о тіла не добитих ще греками тевкрів.

431] Стрілись тут раті, вождями своїми і силами рівні,

432] Густо зімкнувшись; з тилів наперед натискають, і руху

433] Вже ні для рук, ні для зброї нема. Там Паллант нападає

434] й тисне, а звідти загрожує Лавс; не дуже різняться

435] Віком вони і на вигляд величні, але не дала їм

436] Доля додому вернутись. Проте цар Олімпу великий [226]

437] їм не дозволив зустрітись в бою, бо уже незабаром

438] Кожного з рук могутнішого ворога доля спіткає.

439] Та опікунка-сестра тим часом наказує Турну,

440] Що в колісниці швидкій проїжджав між військами, на поміч

441] Лавсові йти. Турн, побачивши друзів, промовив: «Чекайте,

442] Сам я піду на Палланта, мені одному він належить,—

443] Дуже бажав би тепер я, щоб батько його це побачив».

444] Так він промовив, і друзі йому поступилися місцем.

445] Горді слова ці й рутулів відхід здивували Палланта,

446] В Турна він погляд втопив, по всій його постаті дужій

447] Водить очима, і все неприхильним оглянувши зором,

448] Відповідає на слово цареве такими словами:

449] «Здобич найвища прославить мене, або тут же загину

450] Смертю прекрасною я. В обох оцих випадках батько

451] Буде вдоволений. Отже, покинь ці погрози». Промовив

452] І виступає вперед. У аркадців аж кров зціпеніла

453] В грудях палких. Турн з повоза скочив, йде пішки назустріч,

454] Наче той лев, що бика із криївки здалека побачив

455] В полі, готового битись, і зараз до нього збігає;

456] Так тоді й Турн виглядав, до грізного виходячи бою.

457] Щойно завважив Паллант, що той списом у нього поцілить,

458] Виступив сам, може, щастя піддержить одвагу, хоч сили

459] їхні й не рівні, й, звернувшись до неба великого, мовив:

460] «Батька гостинним столом, що від нього ти мав як чужинець,

461] Внуку Алкеїв, благаю, дай поміч в почині великім,—

462] Хай він узрить, як ту зброю криваву зніматимуть з нього,

463] Гаснучі Турнові очі хай бачать мене переможцем».

464] Чує слова ці Алкід, і глибоко в серці зітхає,

465] Й ронить він сльози даремні. Тоді промовляє до сина

466] Батько ласкаво: «Свій день є у кожного, дано короткий

467] Кожному час на життя, й неможливо його повернути.

468] Пам'ять же добру по нас продовжити можна ділами,

469] Це-бо є доблесті подвиг. А скільки славетних нащадків

470] Божих лягло під високими мурами Трої,— між ними

471] І Сарпедон, моя парость, поліг. Така доля і Турна

472] Кличе,— дійшов він до меж, його вікові долею даних».

473] Мовить він так і зір одвертає од воїв рутульських.

474] Кинув тим часом Паллант з великою силою спис свій,

475] Вихопив з вигнутих піхов і меч він блискучий. Потрапив

476] Спис, пролетівши, туди, де панцир крив Турнові плечі,

477] Й край щита зачепивши при тому, все ж трохи подряпав

478] Турнове тіло могутнє. А Турн, з свого боку, дубове

479] Ратище гостре, залізом окуте, ціляючи довго, [227]

480] Прямо в Палланта метнув, такими озвавшись словами:

481] «Ну-бо, поглянь, чи не краще це ратище наше проймає!»

482] Тільки промовив він це, як ударило з розмаху вістря,

483] Аж задрижало, і щит перебило в середині самій,

484] Хоч і залізом, і міддю окутий, хоч шкура волова

485] Стільки разів обіймала його, але й панцир прошило,

486] Й груди могутні пройшло. Дарма він залізо гаряче

487] Вирвав із тіла, тим самим-бо шляхом із нього спливали

488] Кров і життя. На рану упав, задзвеніла на ньому

489] Зброя, й він, гинучи, в землю ворожу зарився залитим

490] Кров ю обличчям. А Турн тоді мовив:

491] «Отже, затямте, аркадці, мої ви слова й до Евандра

492] їх занесіть,— я Палланта, яким заслужив, повертаю.

493] Шану могили й ховання утіху дарую охоче.

494] Тільки не дешево ця йому стане Енея гостина».

495] Так промовляє, і трупа він лівою топче ногою,

496] Й пояс тяжкий із нього зриває; на поясі тому

497] Злочин зображений був той, як разом у ніч повесільну

498] Впала ганебно громада юнацтва на ложах кривавих;

499] Вирізьбив це був на щирому золоті Клон, син Евріта.

500] Дуже радів тоді Турн, утішений здобиччю тою.

501] Долі-бо серце людське несвідоме, не знає, що буде,

502] й щастям упившися, здержати міри не вміє при тому.

503] Прийде ще час і на Турна, що схоче багато він дати,

504] Щоб повернути Палланта живим, а цей день і цю здобич

505] Тяжко зненавидить. Друзі ж Палланта, тим часом зібравшись,

506] Тіло поклали на щит і з слізьми понесли і стогнанням.

507] О велика скорбота й краса, що до батька вернулась!

508] Перший цей день у бою показав тебе й згладив зі світу;

509] Та залишаєш ти трупу рутульського тут цілі гори.

510] Вість не одна про лихо таке до Енея доходить;

511] Свідок наочний доносить, що доля війни в небезпеці,

512] Крайня пора йти на поміч, бо тевкри біжать. Він рушає

513] Й косить мечем, що попало під руки, широку дорогу

514] Мостить залізом в рядах, запалившись, тебе він шукає,

515] Турне, згорділого вбивством останнім. Паллант із Евандром

516] Перед очима його і все інше, і стіл, при якому,

517] Вперше прийшовши, він сів, і дана правиця. Живими

518] Зараз вхопив чотирьох юнаків із Сульмони і стільки ж

519] Тих, що годує Уфенс, щоб у жертву їх тіням принести

520] й кров'ю бранців вогонь на багатті згасити. А потім

521] Здалека він посилає Магонові спис смертоносний.

522] Хитро присів той, а спис із свистом над ним пролітає;

523] Він обіймає коліна Енея і так його просить: [228]

524] «Батька я тінню благаю і сином Іулом, що зріє,

525] Душу ти цю збережи і для сина, молю, і для батька.

526] В мене великий є дім, закопано в ньому багато

527] Золота й срібла талантів — в різьбі, у монетах і злитках.

528] Не від моєї загибелі тевкрів звитяга залежить,

529] Справи такої душа одинока змінити не може».

530] Так він сказав, а Еней на слова його в відповідь мовить:

531] «Дітям своїм збережи всі таланти із золота й срібла,

532] Ті, що ти згадуєш; викупи всі й договори воєнні

533] Турн скасував ще тоді, як спровадив на той світ Палланта,—

534] Так відчуває тінь батька Анхіса, й Іул тої ж думки».

535] Так він сказав і, шолом ухопивши лівицею, прямо

536] В шию тому, що просив, меч загнав по саму рукоятку.

537] Далі стояв Гемонід тут, жрець Трівії й Феба, у нього

538] Чілка з святими стрічками скроні й чоло сповивала,—

539] Шати його всі біліли, і зброя ясніла на ньому.

540] Стрівши, Еней його полем гонив, і, ставши над впалим,

541] Зразу ж мечем заколов, і великою вкрив його тінню.

542] Зброю його взяв Серест і на плечах поніс для трофея,

543] Царю Градіве, тобі. Відновляють ряди бойовії

544] Цекул із роду Вулкана й Умброн, що із пагір марсійських.

545] З другого боку шаліє потомок Дардана, відтяв він

546] Ліву Анксурові руку і геть цілий щит розпанахав.

547] Горде той вимовив слово, бо вірив, що й сила велика

548] З словом іде, і в уяві підносив свій дух аж до неба,

549] Сиве волосся собі обіцяючи й років багато.

550] Гнівному тут йому трапивсь під руку Тарквіт, що пишався

551] Ясною зброєю,— німфа Дріота його породила

552] Фавнові, лісу господарю. Кинувши здалека списом,

553] Панцир з вагою щита Еней сполучив і, відтявши

554] Голову, кинув на землю, хоч марно благав той, багато

555] Мавши сказати йому,— він тіло ще тепле від себе

556] Геть відкотив і над ним від ворожого серця промовив:

557] «Тут ось лежи собі, грізний! Мати тебе найдорожча

558] В рідній землі не укриє, не висипле тілу могили.

559] Дикій пташні на поталу тут будеш лежати, а може,

560] Хвилі в глибінь понесуть, і риби голодні там будуть

561] Рани лизать тобі». Враз він напав на Луку і Антея,

562] Перших у Турновім війську, на мужнього Нуму й Камерта,

563] Рижого сина Вольцента, великого духом, що був він

564] Найбагатіший на землю з усіх авзонідів і правив

565] В тихих Аміклах. Немов Егеон, що у нього, як кажуть,

566] Сотня рамен була й сотня долоней, горлянок півсотні,

567] Стільки ж грудей, що з них зяяв вогнем на Юпітерів грім він;

568] П'ятдесятьма він щитами дзвонив, і мечів він із піхов [229]

569] Стільки ж виймав,-— так звитяжно Еней лютував по всім полі,

570] Аж розігрілася сталь. Він далі на коней Ніфея,

571] На четверню, нападає і прямо вціляє у груди.

572] Коні ж, побачивши здалека раптом жахливу загрозу,

573] Перелякались, назад подалися і, скинувши тут же

574] Свого погонича, повіз погнали до берега прямо.

575] На колісниці тим часом всередину білими кіньми

576] В їхав із Лігером-братом Лукаг; спрямовує коней

577] Віжками брат, він же острах добутим мечем навіває.

578] Стерпіть не може Еней такого їх лютого шалу;

579] Кинувсь на них, його спис величезний у вічі їм блиснув.

580] ^Лігер до нього:

581] «Не Діомеда ти коні тут бачиш, не повіз Ахілла,

582] Тут не фрігійські поля; кінець і війні в цьому краї

583] Прийде, й твоєму життю». Такі ось слова божевільні

584] В Лігера з уст вилітали. Але не словами на нього

585] Кидав троянський герой; із розмаху списа пустив він

586] В ворога прямо. Лукаг уперед нахиливсь для удару

587] Списом, крикнув на коні, на ліву вже виступив ногу

588] Й ладивсь до бою, та в нижній щита блискучого обід

589] Спис прохопився в ту мить і в ліву ввігнався пахвину.

590] Випавши з повоза, долі скотився він, смерті в обійми.

591] Словом терпким тут Еней обізвався до нього побожний:

592] «Повоза твого, Лукагу, не зрадила коней охлялість,

593] Не завернули і тіні пусті із ворожого війська,—

594] Тільки ти сам зіскочив із нього й тікаєш». Сказав це

595] Й запряг придержав. А брат нещасливий, скотившися там же,

596] Руки простяг безборонні й промовив: «На тебе самого

597] Й рідних батьків твоїх, мужу троянський, тебе заклинаю,

598] Душу мою пощади, до мого прихилися благання».

599] Довго просив він, і мовив Еней йому: «Ти ще недавно

600] Зовсім інакше співав. Умирай, і брат брата не кидай».

601] І відкриває мечем йому груди, цю схованку духа.

602] Трупами цілеє поле так вождь засіває дарданський

603] В шалі своєму, мов струмінь гірський, мов та чорная буря.

604] Хлопець Асканій, нарешті, і молодь троянська, що марно

605] їх облягали, прорвавшись крізь шанці, покинули табір.

606] Сам до Юнони із словом звернувся тим часом Юпітер:

607] «Сестро й дружино моя наймиліша! Справі троянській,—

608] Гак, як ти думала, й не помилилась,— сприяє Венера,

609] Не витривала-бо в труднощах бою мужів тих правиця,

610] Дух не завзятий, і стерпіть не вміють вони небезпеки».

611] Скромно до нього Юнона: «Мій мужу найкращий, навіщо

612] Cерце дратуєш зболіле, що прикрого слова боїться? [230]


Каталог: katalogfailyv -> svitova -> 8klas


Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   28


©netref.ru 2019
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет