Книга перша 1] Ратні боріння й героя вславляю, що перший із Трої, 2] Долею гнаний, прибув до Італії, в землі лавінські



бет3/28
Дата17.05.2020
өлшемі1.87 Mb.
түріКнига
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28

18] В дар за щасливу дорогу лишили,— пішла така чутка.

19] Потім самі замикають таємно героїв громаду,

20] Вибрану жеребом, в темній утробі; все черево кінське,

21] Цілу його глибину наповняють узброєним військом.

22] Тенед іздалека видно, преславний колись був той острів,

23] Повен достатків, аж поки стояла Пріама держава;

24] Нині морська лиш затока, лиш захист для суден непевний.

25] На узбережжя пустинне запливши, вони заховались;

26] Нам же здавалося, що відпливли вони з вітром в Мікени.

27] Тож цілій Тевкрії з серця спадають тривалі турботи.

28] Брами відкрились; як мило пройтися у табір дорійців,

29] Бачити звільнене місце, покинуте все побережжя.

30] Тут був долопів загін, ось Ахілла був лютого табір,

31] Тут було місце для флоту, а тут вони звикли боротись.

32] Ті задивились на згубний дарунок діви Мінерви;

33] Велич коня їх дивує; і перший Тімет закликає

34] В замок його затягнуть, серед мурів поставить. Були це

35] Хитрощі в нього чи доля така вже троянська, не знати.

36] Капій, проте, й також ті, в чиїх головах розум був кращий,

37] Дар цей підступний данайський, цю засідку вкинути радять

38] В море, або підложити вогонь, або черево свердлом

39] Вглиб провертіть, перевірить, що криє той сховок таємний:

40] Так поділилась непевна юрба на два табори різні.

41] Перший тут перед всіма у натовпі люду численнім

42] Лаокоон, розпалившись, збігає з високого замку [43]

43] Й здалека кличе: «Нещасні, яке безголів'я велике

44] В вас, громадяни? Ви вірите, може, що ворог від'їхав?

45] Може, в данайців без зради дари? Чи Улліс вам не знаний?

46] Таж в деревищі або заховались підступні ахейці,

47] Замкнені в ньому, або ця споруда на нашу твердиню

48] Зроблена, щоб заглядала в доми і зверху на місто

49] Впала, чи інший тут підступ; ох, тевкри, не вірте коневі.

50] Як там не буде: данайців боюсь і з дарами прибулих».

51] Так він промовив і в розмаху сильнім свій спис величезний

52] В бік, у закруглене скріпами черево тої потвори

53] Він заганяє. Той вбивсь, тремтячи, аж утроба здригнулась,

54] Гуркіт і стогін луною відбились в порожній коморі.

55] От коли б так присудили боги й не змилив би наш розум

56] Та розтрощити залізом аргейську криївку вказав нам,

57] Троя й ти, замку високий Пріама, донині стояли б.

58] З поля тим часом ведуть юнака пастухи дарданійські

59] З криком гучним, щоб віддати цареві; у нього на спині

60] Зв'язані руки; незнаний, він стрічним віддавсь добровільно,

61] Щоб цього лиха накоїть і Трою ахейцям відкрити;

62] Був це бадьорий юнак і готов на одно і на друге:

63] Виконать задум підступний чи з певною смертю зустрітись.

64] Молодь троянська, в бажанні побачить його, звідусюди

65] Навперегін набігає й на глум його хоче узяти.

66] Тож заприміть це лукавство данайців і з того, що вдіяв

67] З них тут один,— ти усіх їх пізнай.

68] Бо як збентежено перед очима він став безборонний

69] І навкруги по фрігійській громаді повів своїм зором,

70] Мовив: «О горе, яка ще земля і моря які можуть

71] Взяти до себе мене? Що нещасному ще зостається?

72] Бо й у данайців ніде мені місця нема, і дарданці

73] Ворогом мають мене і крові жадають моєї».

74] Плач цей зм'ягчив нам серця, й ми обурення наше до нього

75] Стримали. Розповісти велимо, із якого він роду,

76] Що нам приніс і на чім покладає він, бранець, надію.

77] Той охолонув від страху та врешті почав говорити:

78] «Все, що скажу тобі, царю, це буде одна лише правда;

79] Не заперечу того, що я сам з арголійського роду.

80] Перше, що я визнаю: якщо доля Сінона нещасним

81] Може зробить, то нікчемним зробити й брехливим не зможе.

82] Може, колись випадково чував ти ім'я Паламеда,

83] З роду Белідів, про славу його голосну, може, чув ти.

84] Через ганебний донос пеласгійці його покарали [44]

85] Смертю, невинно, за гадану зраду, бо завжди противник

86] Був він війні цій; тепер за покійником гірко ридають.

87] Батько віддав мене вбогий йому за товариша зброї

88] Ще в моїй юності ранній; він був мені й родич до того.

89] Поки він міцно держався при владі й на радах владарських

90] Значення мав його голос, було і ім'я моє знане,

91] Й шана була мені. А як звела його геть з цього світу

92] Злоба й ненависть Улісса -— всі знають, про що говорю я —

93] Горем прибитий, життя коротав я у чорному смутку

94] Й серцем обурювавсь завжди за гибель невинного друга.

95] І не мовчав, нерозумний, але, коли доля дозволить

96] В рідний мій Аргос звитяжцем вернутись, поклявсь урочисто

97] Месником стати, й ненависть тяжку цим стягнув я на себе.

98] Звідси почав я котитися в прірву: з хвилини тієї

99] Обвинуваченням хитрий Улісс переслідував завжди,

100] Сіяв в народі непевні про мене чутки і свідомо

101] Зачіпки ждав, не спочив він, аж поки Калхант нагодився.—

102] Нащо немилі нам спогади ті викликати даремно?

103] Гаятись нащо, як ви кладете в один ряд всіх ахейців?

104] Досить того, що ви чули; карайте якмога скоріше:

105] Так ітакієць хотів би, і щедро заплатять Атріди».

106] Тут ми бажанням усі загорілись розвідать докладно,

107] Що то за злочин, нам невідомий, готують пеласги.

108] Він же, обман затаївши, із страхом і далі провадить:

109] Мали данайці не раз вже покинути Трою, тікати

110] І відступити, втомившись війною, що довго тривала.

111] Ох, щоб були це вчинили! Та часто морські буревії

112] їм замикали дорогу і вітер лякав їх південний.

113] От коли кінь із балок кленових стояв вже готовий,

114] Враз тоді хмари густі зашуміли по цілому небу.

115] Серед безладдя шлемо Евріпіла спитати оракул

116] Феба; він слово сумне приніс нам із храму святого:

117] «Кров'ю і дівчини смертю вітри ви вблагали, данайці,

118] Як узбереж Іліону взялися дістатись уперше,

119] То й повороту належить вам кров'ю шукать і віддати

120] В жертву життя арголійське». Народ як почув це віщання,—

121] Серцем стенувся увесь і дрож перейняв усі кості —

122] Доля кого з них обрала, кого Аполлон зажадав з них.

123] З шумом великим тоді ітакієць Калхаса-пророка

124] Тягне в середину натовпу й силує людям відкрити,

125] Що означає богів віщування. Мене не один вже

126] Попереджав про злий підступ митця-лиходія, майбутнє

127] Мовчки моє прочував. І два п'ятидення зрікався

128] Він кого-небудь назвать і на смерть його цим передати. [45]

129] Ледве з бідою його спонукав ітакієць великим

130] Ґвалтом, що вимовив слово й мене на жертовник призначив.

131] Всі, як один, притакнули й погодились легко на тому,

132] Щоб нещасливець один поплатився за лихо, якого

133] Кожний боявся для себе. Проклятий той день наближався,

134] Підготовлялись обряди, мука готувалась солона,

135] Квітли на скронях стрічки. Та я втік, признаюся, від смерті,

136] Пута порвав і в багнистому озері ніч пересидів

137] Між комишами, аж поки, вітрила напнувши, відплинуть.

138] В мене нема вже надії побачить стару батьківщину

139] й двоє коханих дітей, ані батька, якого люблю я;

140] Може, і їх покарають за втечу мою, щоб помститись,—

141] І надолужать провину мою їх нещасною смертю.

142] Тож на богів я благаю тебе, на небесних, що правду

143] Знають, на вірність, як ще між людьми непорушена є десь:

144] Змилуйсь над лихом великим моїм і людину помилуй,

145] Ту, що тягар оцих злигоднів мусить терпіти безвинно».

146] Зрушені цими сльозами, даруєм життя йому, стільки

147] Він милосердя в нас будить. І перший Пріам в того мужа

148] Пута із рук його зняти велить, попустити кайдани

149] Й мовить ласкаво: «Хто б ти не був, але втрачених греків

150] Нині забудь. Будеш наш. Тільки правду скажи мені щиру:

151] Нащо вони величезного цього коня збудували?

152] Хто будував? Чи обітниця то, чи споруда військова?»

153] Так запитав він. А той, в пеласгійських лукавствах учений,

154] Звільнені руки до неба піднісши: «Вас кличу за свідків,—

155] Каже,— о вічні вогні, вашу міць непорушну, священні

156] Вівтарі й кляті ножі, від яких я утік, і ті стьожки,

157] Що їх як жертва носив я,— вже вільно мені потоптати

158] Греків священні закони, мужів їх ненавидіть, тайни

159] Всі, що їх світові мають явити. Бо жодні закони

160] Рідного краю мене вже не держать. Якби лише, Троє,

161] Вірна лишилась ти даному слову, сама врятувавшись,

162] Так і мене врятувала, як правду скажу і віддячусь.

163] Всю-бо надію данайці і віру в війну розпочату

164] Завжди в Паллади заступництві мали. Та з дня, як безбожний

165] Син Тідея й зухвалий Улісс, винахідник злочинства,

166] Божий палладій із храму святого забрать завзялися,

167] Напад вчинивши і замку сторожу убивши, забрали

168] Образ святий і торкнулись руками кривавими стьожок

169] Діви святої, від тої хвилини надії данайців

170] Враз похитнулись, й упавши, назад покотились. Зламалась

171] Сила данайців, і серце богині від них відвернулось. [46]

172] Знаками ясно своїми дала це Трітонія знати;

173] Ледве поклали у таборі образ, їй очі відкрились,

174] Іскрами блиснули, тіло в солоному поті скупалось,

175] Тричі сама на долівці вона підвелася — о диво! —

176] Аж міднокований спис і щит затремтіли у неї.

177] їм провіщає Калхант, щоб морем тікали; не може

178] Впасти Пергам від аргейської зброї, аж поки віщання

179] В Аргосі знов не спитають та образ, який в кривобоких

180] Суднах везли, не повернуть. Якщо ж вони в рідні Мікени

181] Нині поїхали з вітром, то там вони зброю готують,

182] Ласки шукають в богів і неждано, проїхавши морем,

183] Знову тут будуть,— Калхант ворожіння ті так викладає.

184] Статую цю за палладій, зневажену божу святиню,

185] З волі його збудували, щоб змити нещасну провину.

186] Постать таку спорудить величезну Калхант наказав їм,

187] Бантини збивши дубові, її аж до неба піднести,

188] Так, щоб крізь брами її й через мури міські не втягнути,

189] Щоб у священних обрядах народ не знайшов охорони.

190] Хай би зневажила ваша рука цей дарунок Мінерві,—

191] Стріне Пріамове царство й фрігійців руїна велика,

192] Хай же на нього самого відвернуть проклін цей богове.

193] А як затягнуть до міста цей дар ваші руки, війною

194] Азія аж до Пелопових мурів великою піде;

195] Доля така ж і наших онуків колись дожидає».

196] Хитрощам цим і лукавству митця в віроломстві Сінона

197] Віри йняли. Піддалися на сльози нещирі і підступ

198] Ті, кого навіть Тідеїв син, навіть Ахілл ларісійський

199] Не подолали, ні тисячі суден, ні років десяток.

200] „ Щось іще більше й страшніше нам впало, нещасним, у вічі

201] й сповнило страхом серця, що ніякого лиха не ждали.

202] Лаокоон, що жерцем був, Нептунові жеребом даний,

203] Жирного в жертву бика урочисто при вівтарі різав.

204] Аж із Тенеда по хвилях спокійних — тремчу, як згадаю,—

205] В звоях великих два змії на море злягли і прямують

206] Просто до берега; груди і гриви криваві їх вище

207] Лвиль виринають, над морем здіймаються, решта їх тіла

208] Рівно по морю простерлась великими в звоях хребтами.

209] З шумом запінилось море; от вийшли на землю, їх очі,

210] Кров ю наповнені, іскрами сиплють; дрижать язики в них,

211] Лижуть з сичанням пащеки. Лиш глянули ми — сполотніли

212] И порозбігались. Вони ж у рішучім розгоні прямують

213] Просто до Лаокрона. І спершу тіла обкрутили

214] Двох невеликих синів його змії обидва і давлять [47]

215] Та роз'їдають суглоби. А потім так само й його вже,

216] Що ухопився за зброю й на поміч синам поспішає,

217] Ловлять і в звої великі обкручують тісно. Два рази

218] Впоперек вже і його обвинули і потім ще двічі

219] Шию хребтами, лускою покритими, тісно обвивши,

220] Високо вгору і голови, й шиї над ним піднімали.

221] Він одночасно вузли ті руками розсунути хоче,

222] В пасоці чорній увесь, отрутою стьожки священні

223] Збризкані, й крики жахливі його аж до неба сягають.

224] Зранений віл так реве, від жертовної вирвавшись смерті

225] Й скинувши з шиї сокиру, яку йрму вбито невміло.

226] Змії обидва чимшвидше у храм поповзли Трітоніди

227] Грізної, вгору на замок, залізли під ноги богині

228] Й там заховались під круглим щитом. Тоді знову занило

229] Кожному серце, жахом новим оповите. Це кара

230] Справді заслужена, кажуть, за вчинений злочин спіткала

231] Лаокоона, що вістрям пройняв ту священну споруду,

232] Вбив в її спину свій спис нечестивий. Кричать усі гучно,

233] Щоб ту споруду на місце призначене ввести й благати

234] Ласки богині.

235] Мур розриваємо ми і міську відчиняєм твердиню.

236] Всі приступають до діла, під ноги колеса підводять,

237] Линви міцні на шию силяють, і клята споруда,

238] Зброєю плідна, вступає у мури. А юні дівчата

239] Й хлопці довкола співають їй гімни, радіють, як можуть

240] Линви торкнутись. Вона посувається. Й грізно вкотилась

241] В місто, в середину саму. Ох, краю ти мій Іліоне,

242] Божий приюте, у війнах прославлені мури дарданські!

243] В брамі, на самім порозі, разів аж чотири спіткнулись,

244] В череві брязнула зброя разів аж чотири. Проте ми

245] Прагнем свого у безтямі, засліплені до божевілля,

246] Й ту проклятущу потвору на замку своєму вміщаєм.

247] Тут і Кассандра майбутнє тоді з своїх уст віщувала,

248] Тевкри, проте, до тих уст, що сам бог наказав їм, ніколи

249] Віри не мали. Нещасні ми в день, що останнім мав бути

250] Всім нам, ще й храми у місті прибрали у зелень святкову.

251] Небо тим часом кругом обернулось, і ніч здійнялася

252] Із океану і пітьмою землю покрила і небо,

253] Вкрила також мірмідонське лукавство; і тевкри на мурах

254] Змовкли, бо сон їм утомлене тіло зморив. Із Тенеда

255] Вже надпливала аргейська фаланга; до бою готові

256] Судна у них, у мовчанні, крізь приязну місячну тишу,

257] Їдуть до добре відомого їм узбережжя. Аж раптом [48]

258] Блиснув вогонь на царському судні. Сінон, врятувавшись

259] З ласки неправої долі, в цій хвилі данайців, що в кінськім

260] Череві досі ховались, виводить, їм нишком соснові

261] Схови одкривши,— відчинений кінь їх на світ випускає.

262] жваво вожді з деревища порожнього перші вилазять:

263] Стенел з Тессандром, Улісс лиховісний — по спущеній линві,

264] Неоптолем, внук Пелея, Тоант, Акамант і раніше

265] Інших — Махаон, за ним Менелай і сам майстер тієї

266] Хитрої штуки — Епей; в місто, сном і вином оп'яніле,

267] Входять усі і, убивши сторожу, в відчинені брами

268] Військо впускають, загони, що в змові були, об'єднавши.

269] Був саме час, коли в дар від богів нам надісланий перший

270] Сон огортає знеможений люд, милим гостем приходить,

271] В хвилі тій Гектор приснився мені, засмучений дуже;

272] Плакав рясними сльозами, понесений возом, як з ним це

273] Сталось колись; обкипілий весь чорною кров'ю, в пилюці;

274] Ремінь у ноги напухлі уп'явся. Ох, як виглядав він,

275] Як же не схожий на Гектора був він того, що вертався

276] В зброї Ахілловій з бою або як на судна данайські

277] Кидав фрігійські вогні,— брудна борода обгоріла,

278] Злиплось волосся в крові, і ранами весь він укритий,

279] Що коло мурів отчизни він стільки зазнав їх у битвах.

280] І мимоволі, здавалось, заплакав я сам і крізь сльози

281] Мовив тоді до героя, озвавшись сумними словами:

282] «Світло Дарданії, тевкрів надіє з надій найвірніша,

283] Де ти так довго барився, з якої країни приходиш?

284] Гекторе, наш довгожданий, гей, як ми тебе привітаєм

285] Після сконання стількох твоїх рідних, по злигоднях всяких

286] Цілого люду і міста, ослаблені дуже на силах?

287] Чом це я рани ці бачу?» А він на те все ані словом ,

288] Не відповів на ті марні питання; і, важко зітхнувши,

289] Мовив лиш: «Сину богині, тікай, від пожежі рятуйся;

290] Вдерся вже ворог на мури, вже валиться Троя висока.

291] Досить, проте, й для вітчизни цього, й для самого Пріама.

292] Збройній руці якби можна Пергам рятувати, то, певно,

293] Ця ось правиця моя врятувала б. Святі свої речі

294] Троя тобі доручає й пенатів; бери їх з собою,

295] Будеш в них мати супутників долі; великих шукай їм

296] Мурів; ти сам побудуєш ті мури, проїхавши море».

297] Мовив це й в руки узяв він і Весту могутню, й пов'язки,

298] і негасимий вогонь, і з святилища все це виносить.

299] Зойками різноманітними повниться місто тим часом

300] Більше й все більше,— хоч батька Анхіса домівка стояла [49]

301] Осторонь інших, густими деревами щільно укрита,—

302] Зброя бряжчить все ясніше і жах навкруги навіває.

303] Я прокидаюсь од сну й на покрівлі, до самого верху

304] Вибігши миттю, стою й насторожую вуха уважно.

305] Так це, як з вихром шаленим пожежа впаде на засіви

306] Чи як бурхливий струмок у гірську переміниться річку

307] й поле заллє і жниво розкішне зруйнує, всю змиє

308] Працю волів, позносить ліси на узгір'ях,— і стане

309] Оторопілий пастух на скалі і той слухає гомін.

310] Тільки тепер стало ясно усім, яка у них вірність:

311] Підступ данайський відкрився. Уже Деїфоба оселя

312] Впала, велична, Вулканові в жертву, уже загорівся

313] Близький сусід Укалегон,— Сігейська затока палає

314] Світлом відбитим. Лунають десь сурми, гук воїнів чути.

315] Зброю вхопив я безтямно, хоч що вже тепер у тій зброї?

316] Та спалахнув я бажанням зібрати загін і на замок

317] Кинутись разом,— шаленство і гнів навіть розум виводять

318] Із рівноваги,— збагнув я, як гарно загинути в битві.

319] Вирвавсь тим часом Пант Отріад з-під ахейської зброї

320] (Феба жерцем був у нас він на замку), в руках ледве держить

321] Утвар священну, богів переможених, внука малого

322] Й мов непритомний біжить до порогів. «Гей, Панте,— волаю,—

323] Як рятуватися нам, яку боронити твердиню?»

324] Ледве я встиг це промовить, як важко зітхнув він і каже:

325] «Б'є вже остання година, Дарданії день неминучий.

326] Ми лиш колишні троянці, колись Іліон був і слава

327] Тевкрів велика була, та все те Юпітер жорстокий

328] В Аргос цілком переніс, а тепер он панують данайці

329] В місті палаючім. В мурах, всередині, кінь височенний

330] Збройних мужів з себе сипле, звитяжний Сінон з нас глузує

331] Й сіє пожар. Одні напливають у навстіж відкриті

332] Брами,— без ліку, з великих Мікен їх причалило стільки!

333] Інші, озброєні теж, у завулки тісні уступили;

334] Стали залізні ряди, їх мечі аж іскряться, готові

335] Сіяти смерть, так що брам охоронці передні наосліп

336] В бій ледве сміють рушати, безладно боротися з ними».

337] Вражений цим Отріадовим словом, богами натхнений,

338] В бій і вогонь я іду, куди чорна Ерінія кличе,

339] Брязкіт озброєння й крик, що до неба лунає. Надходять

340] Друзі Ріпей і Епіт, у боях дуже славний, у сяйві

341] Місяця ще надійшли Гіпаніт і Дімант, а за ними

342] Разом стає у ряди і Кореб молодий, син Мігдона.

343] Щойно останніми днями він в Трою прибув випадково,

344] Гнало його до Кассандри гаряче кохання; тепер він

345] 50

346] В поміч фрігійцям ішов і Пріаму, бо був його зятем.



347] Ох, безталанний, не чув він того, що у приступі шалу

348] Суджена там віщувала.

349] Щойно побачив їх разом усіх я, готових до бою,

350] Так я тоді до них мовив: «Молодці, серця наймужніші

351] В вас надаремно, якщо забажали з'єднатись зі мною,

352] З тим, що на смерть іде певну. Ви бачите, що нам судилось.

353] З храмів святих, вівтарі залишивши, боги усі вийшли,

354] Ті, на яких ця стояла держава! Йдете рятувати

355] Місто в пожарі'. Умрімо ж, в середину киньмося бою!

356] Є для побитих один порятунок — рятунк;' не ждати*

357] "Цимисловами ще шалу додав я серцям молодецьким.

358] Мов серед темряви ночі вовків шаленіючих зграя,

359] Що зголодніла утроба наосліп їх гонить, а з горлом

360] Висхлим залишені десь вовченята чекають,— і ми так

361] Через ворожі ряди і крізь стріли на смерть ішли певну,

362] Прямо до міста, а ніч похмурим своїм покривалом

363] Всіх нас покрила. Хто жах тої ночі, загибелі й вбивства

364] Виразить може словами, слізьми ті нещастя оплакать?

365] Падає в порох весь город старий, що стояв стільки років;

366] Всюди по вулицях всіх валяються трупи беззбройних,

367] Повно їх теж у домах і на божих священних порогах.

368] Та не самі лиш тевкрійці вину свою кров'ю змивають,

369] Часом відвага приходить в серця переможених, гинуть

370] І переможні данайці. Усюди розпука жахлива;

371] Всюди лиш жах один, образи смерті встають незліченні.

372] Перший з данайців попав Андрогей нам негадано в руки

373] Разом з загоном великим; вважав нас за дружні фаланги

374] Він, не впізнавши, й таким озивається приязним словом:

375] «Гей же, мужі, поспішайте, чого це ви так забарились?

376] Інші Пергам, що в пожарі горить, по шматочку розносять,

377] Ви ж тільки зараз у бій вирушаєте з суден високих?»

378] Мовивши це і відповідь мавши якусь невиразну,

379] Врешті таки зрозумів, що у вир ворогів він потрапив.

380] Весь охолонув і, скрикнувши, миттю назад він одскочив.

381] Так, наче десь у колючих кущах несподівано ступить

382] Хтось на гадюку і раптом, злякавшись, тікає від неї,

383] Люто-бо шию свою підняла вона темно-зелену,—

384] І лянувши, так затремтів Андрогей і почав утікати.

385] Ми на них лавою сунемо й збройно кругом обступаєм.

386] І незнайомих з місцевістю й лютим охоплених жахом

387] Стелимо трупом, і спершу сприяє роботі цій доля.

388] Успіхом цим запалившись, Кореб до своїх покликає:

389] "Друзі, де доля й рані нам дорогу рятунку вказала [51]

390] Й де нам прихильність являє, туди ми за нею ходімо:

391] Нумо, щити заміняймо й данайські візьмімо відзнаки;

392] Підступ чи мужність це буде, хто стане питать, коли йдеться

393] Про ворогів? Самі зброю дадуть». Так сказав і гривастий

394] Із Андрогея шолом надіває, і щит, що мав пишний

395] Герб, він бере собі, меч він аргівський до боку чіпляє.

396] Те саме роблять Ріпей і Дімант, і за ним уся молодь

397] Радо, і кожний з них зброїться в свіжу добичу. Йдемо всі,

398] Межи данайців вмішавшись, та бог не пішов наш за нами.

399] Темної ночі цієї, у січі зустрівшись, багато

400] Билися ми, багато ахейців послали до Орка.

401] До кораблів своїх, до узбережжя одні з них тікають,

402] Інші, в ганебнім перестраху, знов у те черево кінське

403] Лізуть і криються там, у знайомій уже їм утробі.


Каталог: katalogfailyv -> svitova -> 8klas


Достарыңызбен бөлісу:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28


©netref.ru 2019
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет