Книга перша 1] Ратні боріння й героя вславляю, що перший із Трої, 2] Долею гнаний, прибув до Італії, в землі лавінські



бет4/28
Дата17.05.2020
өлшемі1.87 Mb.
түріКнига
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28

404] Гей, ні на що проти волі богів нам не слід сподіватись.

405] Ось витягають Кассандру, Пріамову доньку, з святого

406] Храму Мінерви; розпатлані коси у неї, до неба

407] Марно підводить палаючі очі; підняти лиш очі

408] Може вона, бо руки їй ніжні в окови закуто.

409] В лютому шалі Кореб не міг цього знести і кинувсь

410] В саму середину тої фаланги, собі на загибель.

411] Всі ми за ним поспішаєм і в збиту вриваємось січу.

412] Вперше тоді із покрівлі святинь наших сипнулись

413] Густо удари на нас, і зчинилась різня нещаслива.

414] Виглядом зброї і грецьких шоломів вони обманулись.

415] З криком гучним і данайці тоді, озлобившись за втрату

416] Дівчини, в наступ пішли, Аякс поміж ними завзятий,

417] З ним два Атріди і слідом усе долопійське їх військо.

418] Так противійні ударять на себе вітри, як зірветься

419] Буря, і Нот, і Зефір, а зі сходу як злине на конях

420] Евр і ліси заскриплять, скаженіє Нерей із тризубцем,

421] Аж у найглибших безоднях морськії запіняться хвилі.

422] Навіть і ті, що у темряві ночі ми їх розігнали

423] Хитро й по цілому місту розвіяли їх, надбігають.

424] Перші вони і щити пізнають, і підмінену зброю;

425] Зраджує в мові різниця; пропало все,— в них перевага.

426] Перший Кореб від руки Пенелея при вівтарі самім

427] Збройногрізної богині упав і Ріпей, з-поміж тевкрів

428] Найсправедливіший, був-бо він правди найбільший поборник

429] (Але судилось не те йому); впали Гімант і Гіпаніс,

430] їх свої рідні убили. Й тебе від загину не встигла,

431] Панте, побожність велика твоя врятувати, ні навіть

432] Світлий вінець Аполлона. Ти, попеле Трої й останній [52]

433] Пломінь життя моїх рідних, ви свідками будьте, що ввашій

434] Хвилі останній я стріл і пригод не злякався данайських;

435] І заслужила правиця моя, щоб загиб я, якщо вже

436] Доля таке присудила. Тоді завертаємо звідти

437] Я, і Іфіт, і Пелій зі мною (Іфіт із них старший

438] Віком, Уліссом був ранений Пелій), до дому Пріама

439] Разом прямуємо, звідти-бо чуємо крики. Тут щойно

440] Бій розгорівся великий, неначе б ніде не було вже

441] Іншого бою й ніхто вже й не гинув у цілому місті;

442] Січу завзяту побачили ми, як оселі данайці

443] Штурмом беруть, черепахи зробивши з щитів, облягають

444] В дверях пороги, до стін приставляють драбини і лізуть

445] Аж на одвірки щаблями, лівицею щит наставляють

446] Як охорону від списів, правицею ж кроков сягають.

447] З другого боку дарданці зривають і вежі, й покрівлі

448] Цілі з домів, як побачать, що все вже пропало, щоб ними

449] Аж до хвилини останньої замість знаряддя боротись;

450] Сволоки, золотом ковані, предків старинні прикраси,

451] Тягнуть зі стелі, а інші, кинджали загострені взявши,

452] Всі обсадили пороги й їх строєм тісним захищали.

453] Дух свій піднісши, йдемо в оборону ми царського дому,

454] Поміч героям нести і додать переможеним сили.

455] Двері були потайні, і пороги, і хід для домашніх

456] Межи Пріама палатами, скриті одвірки в затиллі.

457] Ними-то звикла була Андромаха сердешна ходити,

458] Поки ще царство стояло, без подруг, сама, щоб відвідать

459] Свекрів і Астіанакта, синочка, до діда водити.

460] Лізу туди аж на верх я покрівлі найвищої, звідки

461] Кидали списи рукопаш тевкри нещасні даремно.

462] Скраю там башта стояла, що гребнем вершини своєї

463] Аж до зірок піднімалась, і з неї на Трою дивитись

464] Звикли вони, на флот і на табір данайський. її-то

465] Ми доокола залізом підважуєм, там, де в найвищім

466] Поверсі споєння вже попустило й хиталось; з підвалин

467] Давніх виважуєм і вивертаємо. Скинена раптом,

468] Валиться з гуком і широко шереги криє данайські.

469] Вслід їм і інші підходять. Тепер вже ніщо не вгаває,

470] Ані каміння, ні інше знаряддя...

471] А у передсінку самім, на першім порозі лютує

472] Ііфр, аж виблискує сяйвом на ньому озброєння мідне.

473] Наче той вуж, що отруйного зілля наївся й на світло

474] Виповз, набряклий узимку, в холодній землі він ховався,

475] лині ж він, скинувши шкуру стару, випинається свіжий, [53]

476] Юності повен, блискучий, угору здійма свої груди,

477] В'ється хребет обручами ковзкими, він пнеться до сонця,

478] З пащі троїстий язик висуває. А разом із Пірром

479] І Періфант премогутній, і Автомедонт з ним, возничий

480] І зброєносець Ахіллів, і вся із ним скіроська молодь:

481] Всі підступають під замок, вогні на покрівлю всі мечуть.

482] Сам він між першими взяв двоєсічну і гостру сокиру,

483] Й нею пороги рубає, і мідні зриває з устоїв

484] Двері, і, швидко дубові бервена міцні прорубавши,

485] В них розсуває велике вікно, наче пащу широку.

486] Видно середину дому, відкрилися довгі покої

487] Давніх царів і Пріама, приміщення їх потаємні.

488] Видно і воїнів збройних було на вхідному порозі.

489] Всюди мішається плач з жалюгідною там метушнею,

490] Зойк і ридання жіночі в просторих лунають світлицях,

491] Крики до зір золотих долітають. Жінки по кімнатах,

492] Жахом прибиті, блукають і двері, обнявши, цілують.

493] Пірр напирає із силою батька — сторожі й запорам

494] Не зупинить його. Від тарана, що гатив по одвірках,

495] Зрушилась брама й, зірвавшись з устоїв, упала. І Іробоєм

496] Роблять дорогу. Промощують доступ і перших вбивають,

497] Вдершись, данайці і закуток кожний наповнюють військом.

498] Навіть, прорвавши загати, потік так не плине шумливий,

499] Що, крутежами пробившись крізь греблі, згори через ниви

500] Рине скажено на луки кругом і худобу і стайні

501] Тягне далеко з собою. На власні я очі там бачив

502] Неоптолема, як бивсь він завзято, й Атрідів обох я

503] Бачив там на порозі, й Гекубу, і сотню невісток,

504] Бачив Пріама, як кров'ю зливав вівтарі і вогонь той,

505] Що освятив його сам. П'ятдесят тоді спалень — на внуків

506] Певна надія — й трофеями, й золотом варварським горді

507] Впали й одвірки, а що не згоріло, данайці тримають.

508] Може, спитаєш мене, яка була доля Пріама?

509] Він, як побачив і міста руїни, й розбиті угледів

510] Мури, й пороги будівель, і ворога в серці покоїв,—

511] Зброю старий, хоч одвик вже від неї, бере на тремтячі

512] З старості плечі даремно, прив язує меч без потреби

513] РІ сміло впадає на лави густі ворогів, щоб загинуть.

514] В самій середині замку, під небом відкритим, жертовник

515] Розмірів був величезних, і лавр був старий біля нього,

516] Що похилився над ним і заслонював тінню пенатів.

517] Коло жертовника сіли Гекуба із дочками разом,

518] Пообнімавши даремно подоби богів, як голубки, [54]

519] Що хуртовина їх чорна застала. Уздрівши Пріама,

520] Як надівав молодечу він зброю на себе: «Нещасний

521] Мій чоловіче, яка це жахлива прийшла тобі,— каже,—

522] Думка — цю зброю надіти? Куди розігнавсь? Не такої

523] Треба усім нам підмоги тепер, не таких оборонців!

524] Все-бо пропало, хоч був би мій Гектор отут в цій хвилині.

525] Ближче сюди підійди, нас жертовник оцей урятує

526] Всіх, або всі ми загинем». Слова ці рішучі сказавши,

527] Старця до себе веде і на місці святому садовить.

528] Миті цієї Політ із кривавих рук Піррових вирвавсь,

529] Син Пріамів, між списів ворожих, крізь довгі підсіння

530] І по порожніх світлицях тікає, і кров'ю їх кропить.

531] Пірр розігнався за ним, запалившись, і хоче смертельно

532] Зранить; ось-ось уже вхопить рукою, вже списом проколе.

533] Він же, проте, до батьків лиш добіг, і упав перед ними,

534] І на очах у них вилив життя своє крові струмочком.

535] Тут і Пріам, хоч самому і смерть заглядала у вічі,

536] Видержать довше не міг, щоб лютим не вибухнуть гнівом.

537] «Ох, за цей злочин,— гукає,— що ти учинив, якщо є десь

538] Правда на небі, яка усілякої кривди пильнує,

539] Гідну подякз дадуть тобі й плату належну богове.

540] Ти спричинивсь, що я, батько, на сина загибель дивився,—

541] Батьківський зір осквернив душогубством. Ахілл, про якого

542] Брешеш, що був твоїм батьком, до ворога свого Пріама

543] Все ж не поставився так. На мої-бо гарячі благання

544] Правда озвалася в ньому, й мені він бездушнеє тіло

545] Ректора дав поховати, й мене відпустив в моє царство».

546] Так промовляє дідусь і без розмаху ратище кволо

547] Кидає. Глухо відбилось воно від щита і повисло,

548] Не заподіявши шкоди, у першому шарі опуки.

549] Пірр відповів: «Коли так, то як вісник іди до Пеліда,

550] Батька мого. Не забудь розказати про прикрі учинки

551] Неоптолема, скажи йому правду про виродка-сина,

552] Сам же загинь!» Це сказавши, тремтячого старця під вівтар

553] Тягне, й ковзається той у калюжах синівської крові.

554] Руку він ліву в волосся вмотавши, свій меч витягає

555] Правою, в бік устромляє Пріамові по рукоятку.

556] Так закінчив вік Пріам, таке йому доля судила.

557] Грої пожежу він бачив, Пергама жахливу загибель,—

558] Він, що царем колись гордим на стільки земель і народів

559] Азії був. Лише тулуб при морі лежить величавий,

560] Знята з плечей голова, і саме лиш без імені тіло.

561] Вперше тоді усього мене жах охопив невимовний.

562] Я обімлів: пригадавсь мені образ коханого батька, [55]

563] Щойно я бачив, як цар, з ним ровесник, від рани тяжкої

564] Ронить життя, нагадалась Креуза залишена й дім мій,

565] Знищений, може, і доля Іула малого згадалась.

566] Ще оглядаюсь, дивлюся, які ще є сили навколо:

567] Втомлені всі вже мене залишили, й одні повалились

568] Прямо на землю, а в розпані інші в вогонь поскакали.

569] Сам я один залишився. Дивлюсь — на порозі у Вести,

570] В закутку тихо сховавшись, сидить Тіндареєва донька.

571] Ясність пожежі мені освітила її, як блукав я

572] Й поглядом кидав усюди. Вона, боячися ворожих

573] Тевкрів, лихих за загибель Пергама, і кари данайців,

574] І чоловіка, що зрадила, гніву чекаючи, в страху,

575] Спільна Ерінія і для вітчизни своєї, й для Трої,

576] Біля жертовника, там непомітно сховавшись, сиділа.

577] Серцем скипів я, і лють огорнула мене — за вітчизни

578] Згубу помститись, за злочин скарати. «Вона, очевидно,

579] Буде жива і Спарту побачить, і рідні Мікени;

580] їхати буде в здобутім тріумфі царицею; знову

581] Буде дружиною, дім, і батьків, і дітей ще побачить,

582] З почтом троянських жінок і служебниць фрігійських ітиме?

583] Згинув Пріам від меча? Чи Троя згоріла в пожежі?

584] Скільки разів у крові узбережжя троянське купалось?

585] Ні, так не буде! Бо хоч за таке, як помститись на жінці,

586] Шани немає, й така перемога безславною буде,—

587] Певно, прославлять за те хоч, що погань я все-таки знищив,

588] Визначив, врешті, заслужену кару. Відчую у серці

589] Розкіш, як полум'ям гнівним відомсти наповниться й попіл

590] Рідних вдоволено помстою буде». Це в серці кипіло,

591] З цим, мов шалений, я гнався. Аж рідна матуся з'явилась

592] Перед очима моїми у чистому світлі ясному

593] Й сяяла так, як її я ніколи не бачив, як звикла

594] Тільки богам у божистій з'являтись подобі, й за руку

595] Взявши мене, рожевими так запитала устами:

596] «Сину мій любий, яка то скорбота у серці твоєму

597] Гнів невгамовний розпалює цей і чому так шалієш?

598] Чом не турбуєшся нами? Чому не заглянеш раніше,

599] Де залишаєш старого ти батька Анхіса? Живі ще

600] Жінка Креуза й Асканій, синок? їх же всіх оточили

601] Греків загони. Якби не опіка моя, все згоріло б,

602] Змів би все меч ворогів. Не лаконка ота, Тіндарея

603] Донька, ненависна всім, ні Паріс, що його винуватять,—

604] Божа, так, божа неласка зломила цю силу і Трою

605] Знищила майже дотла. Дивись, я всю мряку усуну,

606] Що твої смертні затьмарила очі й немовби їх мокрим [56]

607] Оповила покривалом. Ти зовсім не бійся наказів

608] Матері, не відмовляйся зробить, що доручить. Де бачиш

609] Мури зруйновані, де відірвався від каменя камінь,

610] Бачиш, що хвилями пил он клубочиться з димом,— руйнує

611] Мури Нептун і тризубцем своїм велетенським незрушні

612] Валить опори, і так ціле місто з основ вивертає.

613] Бо найжорстокіша в гніві Юнона найперша ворота

614] Скайські в руки взяла і тримає, і в люті страшенній,

615] Оперезавшись мечем, вже союзні фаланги від суден

616] Кличе до себе.

617] Глянь, вже Паллада-Трітонія, сівши на замку високім,

618] Хмарами сяє ясними, Горгоною грізна. Сам батько

619] В серце данайцям одваги вливає, додавши звитяжних

620] Сил їм, і збройно іти на дарданців богів закликає.

621] Сину, готуйся до втечі і край поклади цим турботам.

622] Я при тобі буду завжди й на рідні поставлю пороги».

623] Тільки сказала і в темряві ночі густій заховалась,

624] Як показалися постаті грізні й ворожі до Трої

625] Божі особи величні.

626] Ясно тоді я побачив, що весь Іліон у пожежі

627] Тоне і що до підвалин руйнується Троя нептунська,—

628] Мов на верхів'ях гірських, коли ясень старезний підріжуть

629] Пилами й часто вдаряють сокирами в нього селяни,

630] Хочуть звалити його, а він іще довго грозить їм,

631] Листям тремтить і вершком потрясає; аж ранами звільна

632] Зможений, врешті, востаннє застогне й злетить, відірвавшись,

633] З гір у долину. І от я спускаюся долі, й під божим

634] Проводом, через вогонь і ряди ворогів я проходжу,

635] Стріли дають мені місце, вогонь уступає з дороги.

636] Вже як добився я, врешті, додому, до рідних порогів,

637] До стародавнього дому, то батько, якого хотів я

638] Винести в гори високі найперше, й шукав його, зразу ж

639] Далі відмовився жити, як буде зруйнована Троя,

640] Ьути ізгоєм. «А ви,— так промовив,— у кого ще в жилах

641] Кров молодецька кипить, і не знищені сили ще ваші,

642] Ви утікайте.

643] Ліив би я довше, коли б того в небі богове схотіли

644] И дім цей мені зберегли б. Уже досить, і більш, ніж доволі,

645] Бачили в'яві загибель одну і захоплення міста

646] Пережили. Подивіться, ось так покладіть моє тіло

647] І попрощайтесь: я смерть собі сам заподію. А ворог —

648] Ьін змилосердиться, візьме лиш одіж; а без поховання

649] Легко стерплю я. Немилий богам, вже й раніше непотріб, [57]

650] Вік коротав я з хвилини, як батько богів і цар люду

651] Подувом грому повіяв, вогнем мене сили позбавив».

652] Так говорив і обстоював це із рішучим завзяттям.

653] Ми ж його з слізьми благаємо, я, й моя жінка Креуза,

654] Й син мій Асканій, і челядь, щоб батько усіх нас з собою

655] Не занапащував, сам щоб не кидавсь в біду, що грозить нам.

656] Не уступає, свого він дотримує наміру й місця.

657] В бій я, нещасний, знов кидаюсь, смерті одної бажаю;

658] Що ж бо лишалось мені, яка мене доля чекала?

659] «Ти сподівався, мій батьку, що зважусь, тебе я лишивши,

660] Сам утікати? Чи з батьківських уст лихослів'я це вийшло?

661] З міста цього не лишити нічого боги ухвалили,

662] Й це неминуче, а ти захотів до загибелі Трої

663] Ще приєднати себе й своїх рідних,— цій долі вже навстіж

664] Двері відчинені. Скоро вже прийде у крові Пріама

665] Скупаний Пірр, що сина убив на очах його батька

666] Й потім ще й батька убив при жертовнику. От ти для чого,

667] Матінко рідна, мене від списів і вогню врятувала,—

668] Щоб в своїм домі я ворога стрів, коли син мій Асканій,

669] Батько й Креуза в крові своїй власній купатися будуть?

670] Зброю, гей, зброю давайте, мужі, бо остання година

671] Б'є нам, побитим. Ідім на данайців, до бою вертаймось,

672] Щоб без відомсти сьогодні ніхто з нас в бою не загинув».

673] Знову мечем оперезуюсь, знов закладаю на ліву

674] Руку свій щит, прикріпляючи, й з дому виходжу. Та жінка

675] Впала до ніг мені, тут, на порозі, й Іула малого

676] Батькові вгору піднявши, припала до мене і мовить:

677] «Йдеш ти на смерть, тож і нас із собою бери, ми готові.

678] Та якщо досвід твій каже, що в зброї ще є оборона,

679] Перше цей дім захищай. Бо на кого ж маленький Іул наш,

680] Батько і та, що колись була жінкою в тебе, лишиться?»

681] Так промовляла і всю наповнила жалем оселю.

682] Враз показалося явище дивне, що годі й сказати.

683] Просто у нас на руках, у батьків, охоплених смутком,

684] Видимо знявся на самім вершечку голівки Іула

685] Вогник легесенький вгору, й почав нешкідливо лизати

686] Кучері хлопця м'якенькі, і гладити личко рожеве.

687] Ми тремтимо з переляку, й палаючі кучері рвемо,

688] І намагаємось вогник святий погасити водою,

689] Батько ж Анхіс спрямовує весело очі на зорі,

690] Руки здіймає до неба і слово таке промовляє:

691] «О всемогутній Юпітере, чуєш ти наші благання, [58]

692] Зглянься ж на нас! Якщо гідна щедрот твоїх наша побожність,

693] Дай нам ознаку, наш батьку, упевни у тому, що бачим».

694] Ледве це старець промовив, як раптом понісся ізліва

695] Гуркіт з небес громовий і крізь пітьму зоря пролетіла

696] Світлом сліпучим, ще й смуга довжезна за нею тягнулась.

697] Бачили ми, як вона, над покрівлею дому майнувши,

698] В лісі Ідайськім далеко сховалася, свій позначивши

699] Шлях променистий, і довго ще в небі палала та світла

700] Смуга, і сіркою довго усе навкруги димувало.

701] Цим переконаний батько тоді устає і на небо

702] Дивиться, кличе богів і мольби шле до зірки святої:

703] «Рідні богове, я вже не барюсь, і де кличете, йду я.

704] Дім цей врятуйте, врятуйте онука. То ваше знамення.

705] Троя — у вашій опіці. Тобі уступаю, мій сину,

706] І не відмовлюся йти за тобою як вірний товариш».

707] Так він сказав. А вогню гуготіння усе виразніше

708] Йде крізь будинки, і хвилями котить все ближче пожежа.

709] «Гей же, мій батечку любий, на спину мені садовися,

710] Сам тобі плечі підставлю, тягар цей мені не завадить.

711] Як би тепер не було, в нас одна небезпека є спільна,

712] Й спільний рятунок обох нас чекає, й Іул наш маленький

713] Піде із нами, а трохи оподаль ітиме дружина.

714] Ви, мої слуги, уважно затямте все те, що скажу вам:

715] Є поза містом могила, і храм стародавній Церери

716] Там опустілий стоїть, і старий кипарис коло нього;

717] Наші побожні батьки шанували той храм довгі роки.

718] Там біля храму ми стрінемся всі, звідкіля хто надійде.

719] Батьку, ти святощі візьмеш у руки і рідних пенатів.

720] їх доторкатись не личить мені, коли з бою такого,

721] З січі такої кривавої я повертаюсь, аж доки

722] Я не обмиюсь живою водою».

723] Так я промовив, і шию, і плечі широкі згинаю,

724] Шкуру левину жовтаву стелю на одежу й схиляюсь

725] Взяти тягар свій. За руку вчепився Іул мій маленький

726] І підбігає за батьком нерівними кроками; ззаду

727] Квапиться жінка. Йдемо крізь закутини, в пітьму сповиті.

728] Тут-то мене, кого жодна ще зброя ніде не страшила,

729] Ні величезні грецькі фаланги, що стали навпроти,—

730] Кожний вітрець вже лякає, звук кожен мене непокоїть.

731] Весь я за ношу тремчу, за супутників любих боюся.

732] Вже наближавсь я до брам і, здавалось, страхіття дороги

733] Вже обминув, аж доходить до вух моїх, чую, десь тупіт [59]

734] Кроків численних; а батько крізь темінь зирнув і гукає:

735] «Сину, тікай, бо женуться,— й щити вже я сяючі бачу,

736] Міді я блиск пізнаю». Тут не знаю, яке зловороже

737] Розум мені божество відняло, помутивши, бо тільки

738] Я завернув з роздоріжжя і вийшов із вулиць знайомих,

739] Раптом дружину Креузу у мене, невдахи, забрала

740] Доля нещадна. Не знаю, спинилася десь на хвилину

741] І заблудила, чи, може, втомившися, трохи присіла;

742] Годі сказати, та більше у вічі її я не бачив.

743] Не оглядавсь позад себе тоді я, мені-бо й на думку

744] Навіть не спало, що, може, згубилась, аж поки прийшли ми

745] Всі до узвишшя й святого, старинного храму Церери.

746] Тут ми зібралися всі, лиш її бракувало,— і сина,

747] І чоловіка вона обманула. На кого, безумний,

748] Не нарікав я з людей і з богів, і що жахливіше

749] Бачив я в знищенім місті? Асканія, батька Анхіса

750] й Трої пенатів на друзів лишив я, в ярку заховавши.

751] Сам я до міста вернувся, ясну свою зброю надівши.

752] Ще раз я вирішив спробувать щастя, і знов перебігти

753] Через всю Трою, і голову знову піддать небезпекам.

754] Отже, до мурів найперше вертаюся, до потемнілих

755] В брамі порогів, з яких щойно вийшов, і тими ж слідами

756] Йду я назад і в пітьмі уважно очима шукаю.

757] Все доокола страшить і сама уже тиша лякає.

758] Потім додому — а чи не туди, не туди повернулась,—

759] Знову іду. А данайці напали й весь дім зайняли вже;

760] Вітром вогонь ненажерливий аж на покрівлю заносить,

761] Полум'я вгору шугає, і жар досягає до неба.

762] Далі іду я й дивлюсь на оселю Пріама й на замок.

763] Тут, в опустілих притворах притулку Юнони, на варті

764] Стали вже вибрані Фенікс й Улісс лиховісний — сторожать

765] Здобич. Скарби сюди зносять багаті, грабовані в Трої

766] Божі престоли з палаючих храмів, із золота чаші

767] Й одіж всіляку, з пожару здобуту. Кругом малі діти

768] Й трепетні їх матері стоять тут із страхом навколо

769] В довгих рядах.

770] Зважився навіть я голос у темряві свій подавати,

771] І залунав він по вулицях скрізь, як із жалем Креузу

772] Безперестанно і знову, і знову я кликав даремно.

773] Поки шукав я, ганявсь безконечно по цілому місту,

774] Образ нещасний Креузи з'явився і тінь її власна

775] Перед моїми очима, ця більша, ніж та, яку знав я.

776] Я обімлів, стало дибом волосся, й заклякнув мій голос. [60]

777] Так тоді мовить вона, щоб журбу з мого серця здійняти:

778] «Мій чоловіче солодкий, чого завдаєш ти тяжкого

779] Серцеві болю? Це все не без волі богів відбулося.

780] Звідси не вільно тобі відвести із собою Креузу,

781] Владар найвищий Олімпу на це не дозволить. Ізгоєм

782] В землі далекі ти підеш, скородити будеш широке

783] Море, прибудеш в Гесперії землю, де котить лідійський

784] Тібр поуз ниви багатих мужів свої тихії води.

785] Щастя велике тебе там чекає: і царство, й дружина

786] Царського роду. Утри ж свої сльози по милій Креузі.

787] Горді оселі долопів чи то мірмідонів не буду

788] Я оглядати, ні грецьким жінкам я не буду служити,

789] Я-бо дарданського роду, невістка богині Венери.

790] Мати велика богів тут мене на землі цій задержить.

791] Отже, прощай і любов збережи нашу спільну до сина».


Каталог: katalogfailyv -> svitova -> 8klas


Достарыңызбен бөлісу:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28


©netref.ru 2019
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет