Книга перша 1] Ратні боріння й героя вславляю, що перший із Трої, 2] Долею гнаний, прибув до Італії, в землі лавінські



бет5/28
Дата17.05.2020
өлшемі1.87 Mb.
түріКнига
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28

792] Мовила це і лишила мене, хоч ридав я й багато

793] їй розказати хотів, розплилася у хмарах легеньких.

794] Тричі її намагався руками за шию обняти,

795] Тричі із рук вислизала та тінь, що ловив її марно,

796] Наче легенький вітрець або сонні примари летючі.

797] Врешті вернувсь я до друзів своїх, коли ніч проминула.

798] Там застаю вже нове товариство велике й дивуюсь,

799] Що чоловіків, жінок і дітей назбиралося стільки;

800] Всі до утечі зібрались, нещасна юрба, всі готові

801] Весь свій добуток, всі сили віддати мені, щоб я вів їх

802] Морем, куди лиш захочу, у землі, які загадаю.

803] Вже на найвищих верхів'ях ідайських Люціфер з'явився,

804] Заповідаючи день, а данайці тримали, зайнявши,

805] Брами міські, не було вже нізвідки надії рятунку:

806] Долі скорившися, батька підняв я і в гори подався.

КНИГА ТРЕТЯ
1] Тільки схвалили богове азійську потугу й безвинне

2] Плем'я Пріамове знищить, коли Іліон гордовитий

3] Впав, коли димом курилась повалена Троя Нептунська,—

4] Божі пророцтва тоді нас, ізгоїв, погнали по світу

5] Вільних шукати земель. Під самим Антандром будуєм

6] Флот, коло Іди фрігійської, зовсім того несвідомі,

7] Доля куди зажене нас і де доведеться осісти,

8] Й військо збираєм. Лиш літо настало, а батько Анхіс нам

9] Вже натягнути вітрила звелів і довіритись долі.

10] Тож береги я, й поля, і пристань в сльозах залишаю,

11] Де була Троя. Ізгоєм пускаюсь на море, зі мною

12] Друзі і син, разом з нами й пенати, й великі богове.

13] Стелеться вдаль там полями розлога земля мавортійська,

14] Орють фракійці її; царем їх Лікург був суворий

15] В давні часи. У дружбі й союзі із Троєю жив він,

16] Поки в нас щастя витало. Сюди я звернув, тут будую

17] Перші я мури в затоці, прибувши в нещасну годину,

18] Й назву надав Енеади цим мурам від свого імення.

19] Матері жертву складав я Діонській, і божеським силам

20] Віщим за діло почате, й найвищому неба владиці

21] На узбережжі,— гладкого вола на жертовнику різав.

22] Поруч був пагорб, увесь і корчами, і дерном порослий,

23] Мірти галуззя кругом, наче кілля, над ним височіло.

24] От підійшов я й хотів із землі уже віття зелене

25] Вирвати, щоб замаїти густими гіллями жертовник,

26] Та — навіть мовити страшно — жахливе побачив я диво.

27] Щойно я першої гілки торкнувся, їй вирвавши корінь,

28] Чорна із неї закапала кров, і пасока землю

29] Заплямувала. Жах мене й дрож охопив, і від страху

30] Кров уся в жилах моїх зціпеніла, як крига холодна.

31] Пробую знов я на іншому місці гнучку галузину

32] Смикати — що за причина тут скрита, дізнатися хочу.

33] Але й з-під другого кореня кров полилась почорніла.

34] Довго розмислюю я, і німф цих полів я благаю,

35] Й батька Градіва, що гетів країну тримає в опіці,

36] Благословить це видіння й віщання страшне злагіднити.

37] Щойно я смикаю третю галузку з зусиллям ще більшим,

38] Знов починаю, коліньми в пісок пружинястий упершись,—

39] Що ж, говорить чи замовкнуть? — 3 могили глибокої стогін

40] Жалісний чую, і голос, озвавшись, до слуху доходить:

41] «Нащо, Енею, нещасного рвеш ти? Померлому — спокій!

42] Нащо ти руки скверниш? Тож був не чужинцем я в Трої,

43] Ані ця кров не тече з деревини. Геть з клятого краю, [65]

44] Геть, з узбережжя тікай загребущого! Знай, Полідор я!

45] Тут ось залізне насіння із ратищ мене поховало,

46] Й держална гострі тих ратищ ростуть». Тоді-то тривога

47] Впала непевна на мене, що аж остовпів я, і дибом

48] Стало волосся на тім'ї, а слово у горлі застрягло.

49] Це ж бо нещасний Пріам Полідора того вже раніше

50] Вислав таємно, щоб жив у владики фракійського. Безліч

51] Золота дав йому, тільки надію на зброю дарданську

52] Тратить почав і побачив, що місто в облозі навколо.

53] Той же, як тевкрів зломилася сила й покинуло щастя,

54] До переможців пристав, перейшов в Агамемнонів табір,

55] Мав за ніщо він сумління — убив Полідора й насильством

56] Золото все захопив. Гей, та до чого ж людей ти доводиш,

57] Золота клята жаго! Щойно жах мої кості покинув,

58] Вибранцям першим народу й насамперед батьку своєму

59] Доповідаю про божі ознаки й прошу їх поради.

60] Думка була в них однакова: проклятий край цей лишити,

61] Де осквернили гостинність, і вітрові флот наш піддати.

62] Тож Полідорові чинимо похорон ми, і великий

63] Пагорб землі насипаємо, й манам жертовник становим

64] В темних пов язках жалоби між чорних сумних кипарисів.

65] Коси розплівши, за звичаєм стали жінки Іліону

66] В коло й пінисте з дійниць молоко іще тепле зливають.

67] В жертву священної крові із чаш ми ллємо, щоб в могилі

68] Душу впокоїти, й голосно наше прощання лунає.

69] Потім, як тільки вже стало можливо довіритись морю,

70] Хвилі й вітри вгомонились і Австер в дорогу покликав,

71] Друзі на берег виходити стали і судна стягати.

72] От уже пристань за нами, й міста вже далеко, і землі.

73] Є серед моря священна земля, із усіх найлюбіша

74] Матері доньок Нерея й Нептуну егейському також.

75] Землю, що вздовж узбереж усіляких раніше блукала,

76] Божий стрілець прикріпив до Мікону і урвищ Гіару

77] Й дав їй можливість на місці устоять, з вітрів глузувати.

78] Отже, туди завернув я, і нас прийняла та країна

79] В пристань затишну, знесилених. Тільки ввійшли ми і шану

80] Місту на честь Аполлонову склали, назустріч нам вийшов

81] Аній-владика, жрець Феба і цар над народом, на скронях

82] Мав він пов'язки і лаври священні,— він зразу ж Анхіса,

83] Давнього друга, пізнав. І руки подавши, як друзі,

84] Ми до оселі ввійшли. У храмі з каміння старого

85] Став я благати: «Тімбрею, о дай мені рідний притулок, [66]

86] Мури знеможеним дай нам, народ дай і місто тривале,

87] Другий троянський Пергам збережи, що його нам лишили

88] Греки й жорстокий Ахілл. Хто вождем у нас буде, куди нам —

89] Йти, де спинитися? Провість дай, батьку, нам в душі вселися».

90] Ледве сказав я слова ці, як все затряслося довкола:

91] Гай божественний, пороги і ціла гора до основи,

92] І залунав від триніжка, з святині відкритої гомін.

93] Ми у покорі вклонились додолу і голос почули:

94] «Плем'я Дардана суворе,— земля, що найперше пустила

95] В світ вас, вона вас і прийме, до лона свого вас пригорне

96] З радістю, тільки найдіть ви стару свою матір. А там вже

97] Плем'я Енея на всіх узбережжях володарем буде,

98] Й діти дітей, і їх покоління далекі». Так мовив

99] Феб нам, і радість усіх пойняла. Всі жваво питають,

100] Де ж то місцевості ті, до яких Аполлон закликає,

101] З блудних наказує мандрів вертатись. Тоді, спогадавши

102] Пам'ять героїв старих, так мій батько: «Послухайте,— каже,—

103] Люду вожді, і знайте, яка жде вас доля. На морі

104] Кріт є, Юпітера острів великого, й Іда-гора є.

105] Там саме нашого роду колиска. Сто міст там великих,

106] Кожне з них -— царство багате. Якщо не обманює пам'ять,

107] Звідти і Тевкр, наш предок, найперше прибув на ретейський

108] Берег і вибрав те місце на царство. Ні Троя, ні замок

109] Ще не стояв там пергамський, в долині селилися люди.

110] Звідти й наставниця наша Кібела, і звідти походять

111] Сурми лункі корибантів і гаю ідайського шепіт,

112] Звідти й таємності віри, і леви, що їх запрягали

113] У колісницю богині. Рушайте, й куди заведуть вас

114] Божі накази, ходімо і, силі вітрів поклонившись,

115] їдьмо у царство кносійське. Дорога туди недалека;

116] Хай нам поможе Юпітер, а ранок вже третьої днини

117] На узбережжі прикрітському флот наш застане». Так каже

118] И жертви належні складає богам: вола для Нептуна,

119] В жертву вола і тобі, Аполлоне прекрасний, ягницю ж

120] Чорну завіям, а білу зефірам прихильним приносить.

121] Мали ми вістку, що, прогнаний, батьківське царство покинув

122] Ідоменей, що крітські звільнилися всі узбережжя

123] Й ждуть там на нас, ворогами залишені, вільні оселі.

124] Ми покидаєм Ортігії пристань, по морю пливемо

125] Попід вакханські узгір'я на Наксос, зелену Донісу,

126] І Олеар, і Парос сніжно-білий, Кіклади, по морю

127] В коло розсіяні. їдем по водах, де землі рясніють.

128] Крики моряцькі у різних змаганнях і спорах лунають, [67]

129] В прадідню землю на Кріт закликають пливти за попутним

130] Вітром, що віє у спину з корми. Аж приїхали, врешті,

131] В давню країну куретів. Тут швидко будую я мури

132] Міста, якого так прагнуть,— назвав я його Пергамея.

133] Назвою втішений люд закликаю, щоб щиро любив він

134] Вогнища ці і щоб замок високий над містом поставив.

135] Майже всі судна були вже на березі в місці сухому,

136] Молодь женилась і бралась до праці на новому полі;

137] Я їм закони давав і оселі. Аж раптом дихнуло

138] Гниллю повітря, зловійна зараза народу діткнулась,

139] Поле й сади навістила пора смертоносна. Одні вже

140] З милим життям розстаються, а других з ніг валить хвороба.

141] Тут іще Сіріус ниви почав неродючі палити:

142] Зела горіли й засів, який знидів, не дав з чого жити.

143] Знов до оракула Феба в Ортігії батько по морю

144] Каже пливти нам і ласки просити, коли вже, нарешті,

145] Буде кінець цій недолі, де скаже шукати розради

146] Нашому горю, куди повернути на шлях нам накаже.

147] Ніч вже настала, і сон огорнув на землі всі істоти,

148] Як показалися перед моїми очима священні

149] Божі подоби й пенати з'явились фрігійські, яких я

150] Виніс із Трої, з вогненного моря, як місто горіло.

151] Добре у єні пізнавав я їх, бо у відчинені вікна

152] Повного місяця сяйво широким лилося потоком.

153] Так говорили вони і словами журбу розганяли:

154] «Те, що сказав би самому тобі Аполлон, якби сам ти

155] Помандрував до Ортігії, тут він віщує, і нас він

156] Шле до порогів твоїх. Із тобою ми йшли крізь пожежу

157] Трої в боях, крізь розбурхане море плили кораблями —

158] Й внуків твоїх аж до зір зведемо, володіння всесвітнє

159] Місту дамо; приготуй для могутніх і мури могутні;

160] І не лякайся ти труднощів довгих у втечі й мандрівці.

161] Треба оселю змінити. Не ці береги тобі радив

162] І не на Кріті звелів Аполлон оселитись делійський.

163] Є-бо країна, що назву Гесперії має від греків,

164] Древня країна, у зброї могутня й родючістю славна.

165] Там енотрійці раніше жили, а тепер, повідають,

166] Землю ту їх покоління назвало Італія йменням,

167] Провідника свого. Наша земля це, і звідти походить

168] Батько Дардан та І ас, а від нього й весь рід наш. Вставай же

169] й весело батьку старому слова передай ці незмінні:

170] і Хай він шукає Коріта й авзонських земель, бо Юпітер

171] Не дозволяє тобі оселитись в країні діктейській». [68]

172] Вражений цими словами й видінням богів, я зірвався1

173] Зараз з постелі, бо був це не сон, але справді віч-на-віч

174] Бачив я їх, на їх головах бачив вінки я, дивився

175] Тм ув обличчя; по цілому тілі піт лився холодний.

176] Руки свої я в благанні до неба підношу й зливаю

177] Вогнище чистим вином. І, цю жертву принісши, іду я

178] Прямо до батька Анхіса і вістку веселу приношу,

179] Все по порядку йому викладаю. Він визнав подвійним

180] Рід наш і двох прабатьків, і визнати мусив, що знову

181] Він помилився у виборі місць стародавніх, і каже:

182] «Сину, зазнав ти троянської долі, про це лиш Кассандра

183] Нам ворожила. Тепер пригадав я, казала, яка нас

184] Доля чекає; й Гесперію завжди вона, й італійське

185] Царство тоді споминала. Та хто був би вірив, щоб тевкри

186] До узбереж гесперійських дійшли, і кого могли зрушить

187] В час той пророцтва Кассандри? Скорімося Фебові й ради

188] Слухаймо кращої». Так він промовив, і ми на цю мову

189] Радо пристали усі і покинули нашу оселю.

190] Небагатьох залишаємо там і, піднявши вітрила,

191] Переїжджаємо в утлих човнах ми безмежну пучину.

192] Як кораблі опинились в одкритому морі й землі вже

193] Більше ніде не видно було, тільки небо і море,

194] Над головою моєю похмурі з'явилися хмари,

195] Бурю і темінь несли вони, й хвилі у пітьмі заграли.

196] Котять вітри безустанно вали, і хвилі високі

197] Йдуть щохвилини, і нас розігнало по вирах безодні;

198] Хмарами день оповився, і темінь змела його світло,

199] Лиш блискавки безнастанні розшарпують хмари. Ми шлях свій

200] Губимо й сліпо блукаєм по хвилях. Тепер уже навіть

201] Сам Палінур визнає, що ні дня відрізнити від ночі,

202] Ані дороги у хвилях безмежних пізнати не може.

203] Так ми блукаєм по морю три дні і не певні, чи дні це

204] (Так було темно), й ночей беззоряних стільки ж. І щойно

205] Днини четвертої, врешті, земля почала виринати,

206] (стали рости перед нами і гори, і дим постелився.

207] ониз паруси, налягаєм на весла! І всі мореплавці

208] Ьорються, піну збивають, гребуть лазуровії води.

209] Як врятувався я з моря, то перші Строфад узбережжя

210] лас прийняли. Строфади — це ті острови в Іонійськім

211] Морі (так греки їх звали), де грізна Келайна та інші

212] Гарпії мають оселю, відколи закрито Фінеїв

213] Дім перед ними і давні столи вони з страху лишили.

214] Більш проклятущих потвор, ні мари жахливішої й гніву

215] Божого не породили ще хвилі стігійські й донині. [69]

216] Лиця дівочі в птахів тих, та нечисть з їх шлунків стікає,

217] Руки їх — пазурі справжні, самі ж вони вічно голодні,

218] Вічно бліді їх обличчя.

219] А як причалили тут і ввійшли ми у пристань, то бачим

220] Череди цілі веселих биків по роздолах, отари

221] Кіз на траві, пастухів же ніде біля них не помітно.

222] Вийшли з ножами до них і на поміч богів закликаєм,

223] Навіть Юпітера, здобич ділити, а потім лягли ми

224] На побережжі зміястому учту багату справляти.

225] Аж надлітають зненацька із гір у зловісному леті

226] Гарпії й з лопотом сильним крильми ударяють, і тягнуть

227] їжу із учти, й чого лиш торкнуться, усе оскверняють;

228] Крики їх дикі і сопух поганий мішаються разом.

229] Ми уступаємо й потім далеко під скельним обривом,

230] Між деревами сховавшись, готуємо в тіні глибокій

231] Знову бенкет на столах, на жертовниках жар роздуваєм.

232] А з протилежного боку, з повітря, із сховів невидних

233] Зграя ота голосна надлітає, й, кружляючи, здобич

234] Кігтями рве, й оскверняє бенкет. Тоді друзям велю я

235] Зброю вхопить для завзятого бою з тим кодлом жахливим.

236] Так, як сказав я, зробили*, мечі поховали по травах,

237] Скрили щити. От як знов налетіли вони й оглушили

238] Вереском берег крутий, то Мізен із високої варти

239] Знак нам подав мідяною сурмою. Встає товариство

240] Й бій почина незвичайний — морських отих птахів мерзенних

241] Пробує сікти мечами. Але ж ані пер не береться

242] Гостре залізо, ні тіла пташиного й трохи не ранить.

243] Птахи ж ті, знявшися аж до найвищих зірок, залишають

244] Здобич розтерзану ще й наймерзенніший слід після себе.

245] Тільки Келайна одна, на скалі сидячи височенній,

246] Клята віщунка, такі ось слова із грудей здобуває:

247] «То за убитих биків і телиць, що ви їх закололи,

248] Лаомедонта сини, розпочати війну ви готові

249] Й хочете вигнати гарпій безвинних із їх батьківщини?

250] Отже, моїх ви послухайте слів і їх добре затямте:

251] Те, що Фебові батько колись провістив всемогутній,

252] Феб — мені; я ж, із фурій найбільша, це вам провіщаю.

253] Прагнете ви до Італії й кличете вітер на поміч.

254] Ви досягнете Італії й ввійдете всі в її пристань,

255] Місто ж, обіцяне вам, не раніш опережете муром,

256] Доки аж голод страшний і відомста за наші убивства

257] Вас не примусять бідою столи пообгризані їсти».

258] Тільки сказала і в лісі, змахнувши крильми, заховалась. [70]

259] В друзів од страху аж кров захолонула в жилах, і мужність

260] їх залишила; миру в бою вже не хочуть шукати,

261] Тільки молитися радять лише і складать обітниці,

262] Хто б це не був, чи богині, чи дикі й огидні ці птахи.

263] Батько Анхіс з узбережжя долоні з благанням до неба

264] Зводить і кличе могутніх богів і обіти складає:

265] «Геть відверніть ці погрози, богове, й напасті такої

266] Не допустіть, порятуйте нас, вірних». Тоді відчепити

267] Линви звелів він од берега й спущені снасті змотати.

268] Нот вже вітрила нап'яв, ми по спінених хвилях тікаєм

269] Шляхом, куди всіх нас вітер легкий закликає й стерничий.

270] От перед нами вже виринає на хвилях лісистий

271] Закінт, Дуліхій, там далі і Сама, і Неріт скелястий.

272] Скелі Ітаки щасливо минули, Лаертове царство;

273] Землю ми ту проклинаєм, колиску Улісса лихого.

274] Швидко з являються нам оповиті у хмари верхів'я

275] Гір Левкадійських і сам уже храм Аполлона, страшного

276] Для моряків. І, втомлені, в це ми в'їжджаємо місто;

277] Кинули тут якорі, а кормами об берег оперлись.

278] Так несподівано ми, суходолу нарешті добившись,

279] Жертви приносим Юпітеру, їх на жертовниках палим.

280] На узбережжі актійськім влаштовуєм ігри ілійські.

281] Друзі всі голі блищать від оливи у звичних змаганнях,

282] Мило на серці, що міст арголійських ми стільки минули,

283] Хоч утікать довелося, оточеним скрізь ворогами.

284] Сонце тим часом пробігло все коло великого року

285] І льодовита зима Аквілонами хвилі здіймала.

286] Тут на одвірках у храмі Абанта могутнього зброю —

287] Щит прибиваю я вигнутий з міді й карбую там напис:

288] «Щит цей дарує Еней, у звитяжців данайських віднявши».

289] Потім усім велю сісти на лави й покинути пристань.

290] Наперегони б'ють веслами друзі і хвилі здіймають.

291] Зразу згубили з очей ми високі твердині феаків

292] І допливаєм до краю Епіру; і в пристань хаонську

293] В їхавши, ми до Бутрота вступаєм, високого міста.

294] Тут неймовірна до нашого слуху доходить новина,

295] Що Гелен Пріамід у цих грецьких містах володіє;

296] Владу обнявши, взяв жінку по Пірру, нащадку Еака,

297] І Андромаха удруге троянцеві жінкою стала.

298] л. остовпів на цю звістку, й предивне бажання зродилось:

299] ''оговорити з тим мужем, пізнать його славні пригоди.

300] Вийшов я з пристані, флот залишаючи при узбережжі.

301] ?^ Андромаха над прахом жертву жалобну за містом

302] раї приносила, де Сімоент неправдивий спливає, [71]

303] Й голосно манів на тризну скликала усіх до могили

304] Ректора, що, хоч порожню, всю дерном зеленим прибрала

305] й два вівтарі збудувала, щоб вічно ридати над ними.

306] Тільки уздріла вона, що іду я, й троянців у зброї

307] З подивом раптом пізнала, й великим налякана дивом,

308] Аж знепритомніла, глянувши, і від страху здеревіла,

309] Кості застигли у неї, зомліла й по довгій хвилині

310] Мовить: «Чи в вигляді справді своєму сюди ти приходиш,

311] Сину богині, як свідок правдивий? Живий ти? Якщо ти

312] Кинув цей світ, то де ж Гектор?» Сказала, й заплакала ревно,

313] І голосінням весь сповнила простір. Ледь відповів я

314] їй, ошалілій, в зворушенні й коротко так я промовив:

315] «Так, я живий і, на глум всьому лиху, життя зберігаю;

316] Не сумнівайся, бо дійсність ти бачиш.

317] Гей, яка доля зустріла тебе після втрати такого

318] Мужа, чи інше де-небудь достойне знайшло тебе щастя?

319] Гекторова Андромахо! Чи й нині ти Піррова жінка?»

320] Очі вона опустила і мовила голосом тихим:

321] «Найщасливіша з усіх була лише дівчина юна,

322] Донька Пріамова, що під високими мурами Трої

323] Мусила вмерти, ворожу могилу скропить. Та над нею

324] Жереба ворог не кидав, не брав її в ложе звитяжець.

325] Різними водами нас повезли по пожежі вітчизни.

326] Сина Ахілла пиху, всі примхи юнацькі прийшлося

327] Зносить мені і дітей у рабстві родить. Привернувшись

328] До Герміони, до Леди онуки, в лаконському шлюбі

329] Дав він рабові Гелену рабиню — мене у владання.

330] Але дружину кохаючи вкрадену й гнаний за злочин

331] Помсти богинями, Пірра, Орест біля вівтаря батька

332] Раптом схопив і звів з цього світу. А звільнена смертю

333] Неоптолемова частка держави Гелену припала.

334] Землі усі він хаонськими зве, від троянця Харна,

335] Царство й своє називає хаонським. На взгір'ї поставив

336] Тут він Пергам, цю твердиню ілійську. Тобі ж що за доля,

337] Що за вітри аж сюди, у цей край показали дорогу?

338] Хто із богів аж до нашого берега вивів неждано?

339] Як же Асканій, твій син? Чи живий ще, чи дише повітрям?

340] Той, кого в Трої тобі...

341] Мабуть, сумує хлопчина по втраті матусі? Чи приклад

342] Батька Енея і Гектора, дядька, у нього хоробрість

343] Давню і духа великого мужність розбуджує знову?»

344] Довго вона голосила і сліз безустанні потоки

345] Марно лила, аж поки із мурів твердині міської

346] Вийшов герой, син Пріама Гелен, і з ним почет численний;

347] Втішився дуже, пізнавши своїх, і веде їх до себе, [72]

348] Розповідає й, що слово, то сльози нестримані ронить.

349] Йду й невеличку я Трою знаходжу, Пергам, що на справжній

350] Має скидатися, висхлий потік, теж названий Ксантом;

351] Браму я Скайську пізнав і пороги її обіймаю.

352] Вже-бо і тевкри у дружньому місті усі розгостились.

353] Цар їх приймає в просторих підсіннях. А серед подвір'я

354] Вакхові в жертву приносили вина, столи заставляли

355] Посудом з золота, чаші з вином з рук до рук подавали.

356] Днина минає одна за одною, а вітер в дорогу

357] Кличе, і Австер напнув паруси. Отож я звертаюсь

358] До віщуна й промовляю до нього такими словами:

359] «Трої потомку, божий провіснику, що розумієш

360] Фебову волю з триніжків і лаврів кларійських, із зірок,

361] З голосу птиць, із їх лету швидкого, ану ж поясни нам,—

362] Божа-бо воля мені указала цей шлях як щасливий,

363] Знаками всі богове мені повеліли своїми

364] Прямо в Італію їхать за щастям, у землі далекі.

365] Гарпія тільки одна Келайна віщує велике _

366] Лихо нечуване, гнів проклятущий і голод поганий,—

367] Що ж тут -— питаю — почати, щоб лиха позбутись? Яким же

368] Чином я зможу цей труд побороти?» Гелен у відвіті

369] В жертву приносить волів, із обрядами згідно, і просить

370] Божого миру, й здіймає вінець з голови пресвятої,

371] Й взявши за руку мене, веде до твоїх же порогів,

372] Фебе, збентеженим близькістю бога,— й як жрець провіщає

373] З уст божественних до мене: «Послухай, сину богині,


Каталог: katalogfailyv -> svitova -> 8klas


Достарыңызбен бөлісу:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28


©netref.ru 2019
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет