Книга перша 1] Ратні боріння й героя вславляю, що перший із Трої, 2] Долею гнаний, прибув до Італії, в землі лавінські



бет7/28
Дата17.05.2020
өлшемі1.87 Mb.
түріКнига
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   28

43] Нащо спогадувать війни, що з Тіру грозять, і погрози [85]

44] Рідного брата?

45] То провидіння божисте, здається мені, і Юнони

46] Ласка вітрами ці судна ілійські сюди ось пригнали.

47] Сестро, подумай, які будуть славні і місто, й держава

48] За допомогою мужа такого? Якими ділами

49] Слава пунійців при збройній помочі тевкрів засяє!

50] Божої ласки проси, і, жертву благальну принісши,

51] Гостям годи, і придумуй причини якісь зволікання,—

52] Море, мовляв, ще не втихло, ще дощ Оріон посилає,

53] ІДр не зрихтовані судна, й погода іще не підхожа».

54] Цими словами запалює серце жагучим коханням,

55] В душу надію вливає, із серця жене несміливість.

56] Зразу ж до храмів ідуть вони й жертвами миру благають;

57] В жертву овечок приносять добірних, за звичаєм предків,

58] Закононосній Церері, і Фебові, й батьку Ліею,

59] Передусім же Юноні, святій опікунці подружжя.

60] Чашу сама бере в руки красуня Дідона й корові

61] Білій зливає між роги чи перед богами проходить

62] При вівтарях переповнених, жертвами свято шанує,

63] В груди відкриті тваринам живим ще вона заглядає

64] Пристрасно, в них-бо шукає поради. Пустії пророцтва!

65] Що допоможуть ті жертви і храми у шалі кохання?

66] Вогник незримий утробу з'їдає, і рана невидна

67] В неї під серцем ятриться; нещасна Дідона палає

68] Жаром кохання, у шалі ганяє по цілому місту.

69] Наче та лань необачна, котору поцілив стрілою

70] В крітському лісі пастух, що стрілами сипле навколо,

71] Й зовсім не дбає про те, куди з них яка полетіла.

72] Лань же чимдуж утікає лісами в діктейські ізвори,

73] В боці ж у неї стримить увесь час та стріла смертоносна.

74] От із собою Енея вона скрізь по городу водить,

75] Місто усе і сідонські багатства показує, хоче

76] Щось пояснити, та рве на півслові. А день звечоріє —

77] Знову ті самі бенкети справляє і слухати прагне

78] Знову, безумна, про горе троянське; слова його пильно

79] З уст випиває. А потім, коли вже розійдуться, й світло

80] Місяця згасне, і темінь настане, й, заходячи, зорі

81] Кличуть до сну, то в порожніх покоях самотня сумує

82] І на покинуте ложе лягає сама, відчуває

83] Близько й, хоча і відсутнього, бачить його біля себе —

84] Або, полонена образом батьковим, ніжно до лона

85] Горне Асканія — може, обдурить любов невимовну.

86] Вежі, початі віднині, не тягнуться вгору, і збройних [86]

87] Вправ юнаки не виконують, гавані й захисних замків

88] Задля війни не будують; припинено все споруджати —

89] Й мури високі, і грізні ті башти, що неба сягають.

90] Жінка Юпітера мила, лише зміркувавши, що та вже

91] В путах хвороби, та й про поговір їй, шаленій, байдуже,

92] Словом таким до Венери озвалась Сатурнова донька:

93] «Славу величну і здобич пресвітлу ви разом придбали —

94] Ти і твій син. Великі і славні всі будуть богове,

95] Як два боги одну жінку обманом своїм подолають.

96] Знаю і те я прекрасно, що ти, наших мурів злякавшись,

97] Мала в підозрі гостинні доми в Карфагені могутнім.

98] Як, проте, нам тут погодитись, нащо суперництво наше?

99] Чом не укласти нам вічного миру і не одружить їх?

100] Ти досягнула, чого так бажала у серці своєму:

101] Вже запалала коханням Дідона, жар кості їй палить.

102] Отже, керуймо цим спільним народом на рівних началах:

103] Хай і вона чоловіку-фрігійцеві служить як жінка,

104] Хай і тірійці, як придане, ввійдуть в твоє володіння».

105] Стежачи думкою, все ж, чи нема у словах цих облуди,

106] Щоб італійську могутність загнати на берег лівійський,

107] Відповідає Венера: «Хто буде такий нерозумний,

108] Щоб не годився на це і з тобою війну починав би?

109] Тільки б усе те, про що ти говориш, щасливо здійснилось!

110] Та непокоїть мене і доля, і те, чи Юпітер

111] Згоден, щоб спільне було у пунійців з троянцями місто;

112] Схвалить чи ні він союз тих народів, сполучення їхнє.

113] Ти його жінка, тобі таки личить його попросити;

114] Йди, я піду за тобою». На це знов цариця Юнона:

115] «Це вже моя буде справа. Тепер уважай, як я хочу

116] Те повести все, що статися має, скажу коротенько:

117] Завтра на лови Еней і Дідона нещасна до гаю

118] Виїхать хочуть, як тільки Тітан своє раннє проміння

119] Світові завтра появить і землю почне осявати,

120] Чорну зішлю градову на них тучу, коли гарячково

121] Заметушаться ловці й опережуть сітями ізвори,

122] Зливою змию, заграю громами із хмарного неба.

123] осе товариство тоді розбіжиться і в темряві зникне.

124] Вождь тоді Трої й Дідона, обоє, вбіжать до печери

125] Разом. З'явлюся і я там, якщо ж і твоя на те буде

126] Воля, то їх у подружжя зв'яжу я навік,— хай належна

127] Ьуде йому. Тут же буде й весілля?» На те Кітерея

128] -згоду дала й усміхнулась, бо підступ її зрозуміла. [87]

129] Рання тим часом із хвиль Океану вже вийшла Аврора,

130] І засвітилося небо промінням, а молодь добірна

131] З брам висипає і сіті несе очкуваті, і сильця,

132] Й ратища широколезі; їздці виїжджають массільські

133] З турмою гончих собак. Та чомусь забарилась цариця

134] В спальні, і ждуть при порозі на неї пунійські вельможі.

135] Жде й дзвінконогий баский аргамак біля входу,— в оздобі

136] З пурпуру й золота він неспокійно глодає вудила,

137] Піною вкриті. Аж, зрештою, вийшла із почтом великим:

138] Шати сідонські на ній і обшиті каймою в мережах,

139] І сагайдак золотий, із золота шпилька у косах,

140] Застібка з золота шати багряні на ній запинає.

141] От і фрігійський з'явився загін, і з Іулом веселим

142] Всі виступають. Та серед усіх сам Еней найпишніший

143] Між товариством з явився й з єднав ті загони обидва.

144] Мов Аполлон, що додому з зимівлі з-над Ксанту вертає

145] І прибуває з Лінії на Делос, щоб т ут відновити

146] Знов хороводи, а при вівтарях уже товпляться всуміш

147] Жителі Кріту й дріопи строкаті, іще й агатірси;

148] Сам він ступає верхів'ями Кінту, і кучері буйні

149] Лавром вінчає м'яким, і вінець золотий накладає,

150] Й стріли на плечах дзвенять,— та нічим же не гірший від нього,

151] Ідучи верхи, Еней: такою він сяє красою.

152] А прибули вони в гори високі, у нетрі безкраї,

153] З гір позбігали козулі, із скельних верхів розігнавшись,

154] Олені з другого боку поля пробігають розлогі,

155] Куряву збили, тікають, юрбою верхи покидають.

156] А молоденький Асканій на борзому конику грає

157] По долинах то з одними, то з другими йде в перегони;

158] Молиться в серці, щоб так йому з гір або лев рудошкірий,

159] Або запінений дикий кабан на путі нагодився.

160] Але тим часом по цілому небу знялися великі

161] Шуми і гуркіт, і ринула злива усуміш із градом.

162] Тут весь тірійський загін і за ним уся молодь троянська,

163] З ними й дарданський Венерин унучок у сторони різні,

164] Перелякавшись, розбіглись шукать собі схову; тут ріки

165] З гір полилися. Дідона й володар троянський в печеру

166] Вбігли глибоку, в ту ж саму. І перша Земля і Юнона,

167] Шлюбів творителька, знак подали. Заіскрилося небо

168] І відгукнулось на шлюб цей; заплакали німфи на горах.

169] Мить та найпершою горя і смерті причиною стала.

170] З тої хвилини Дідона вже більше не криє кохання; [88]

171] Вже на людський поговір не зважає, не дбає про славу:

172] Зве це подружжям, щоб назвою тою свій гріх прикрасити.

173] Зараз пішла по лівійських просторих містах Поголоска,

174] В світі від неї швидкішої гиді ніде не буває.

175] В русі жива, вона сил набуває й росте по дорозі;

176] Спершу від страху мала, вона згодом сягає до неба,

177] Ходить сама по землі, а голову в хмарах ховає.

178] Кажуть, що мати Земля породила її, бо сердита

179] В гніві була на богів; тож її, вже останню дитину,

180] Кея сестру й Енкелада, у бігу швидку й бистрокрилу,

181] їм породила, потвору велику й страшну,— скільки в неї

182] Пер є на тілі, то стільки є й бистрих очей попід ними —

183] Дивно сказать — стільки ж уст і у них язиків стільки ж само,

184] Стільки ж і вух насторожених. В темряві ночі літає

185] Поміж землею і небом; і скиглить, очей не заплющить

186] Навіть в солодкому сні. Вдень сидить, вигляда на вершечках

187] Башт, на високих покрівлях, міста з них лякає великі,

188] Бо й на брехливі вістки завзято чатує, й на правду.

189] Ця Поголоска на всякі лади просувалась між людом,

190] Тішачись дуже, що може про правду й неправду співати:

191] Ширила скрізь, що приїхав Еней із троянського роду

192] І одружитися з ним побажала прекрасна Дідона;

193] Що цілу зиму уже, забувши про справи державні,

194] Тільки гульні й ласолюбству стидкому вони віддаються.

195] Ось яку погань розносила поміж людьми ця богиня.

196] Далі до Зей^-царя завертає вона свої кроки,

197] Серце у нього словами розпалює, лють викликає.

198] Він, син Аммона і німфи, умкнутої від Гарамантів,

199] Храмів величних Юпітеру сто збудував у широкім

200] Царстві й жертовників сто і на них посвятив невгасиму

201] Ватру, і божу сторожу невпинну. Долівка спливала

202] Кров ю жертовною, квіти всілякі вінчали одвірки.

203] ^озгарячившись вістями він прикрими, в приступі люті

204] о храмі, як кажуть, посеред богів, перед їх вівтарями,

205] Ь'уки до неба піднісши, Юпітеру щиро молився:

206] «О всемогутній Юпітер, якому народ маврусійський

207] жертву злива на бенкетах своїх, на мережаних ложах,

208] акха ленейського дар, чи ти бачиш, що діється вколо?

209] атьку, чи ж марно громів боїмося, що їх посилаєш?

210] оже, і в хмарах сліпі блискавки, що страшать нас, і гуркіт

211] х вже безсилий? Ось жінка, блукальниця в нашій країні,

212] оле купила і місто на нім заснувала, а ми їй

213] Уе узбережжя дали для ужитку за нашим законом,— [89]

214] Сватання сміла відкинуть моє, а прийняти Енея

215] На царювання. Паріс цей із почтом напівчоловічим

216] Бороду й волос, від мазей вологий, тюрбаном меонським

217] Нині підв'язує й править загарбаним. Ми ж тобі жертви

218] В храмах приносим дарма й лиш пустим потішаємось блиском».

219] Вислухав батько всевладний, як при вівтарі він молився,

220] Й очі на мури цариці звернув, на закоханих пару,

221] Що призабули про славу людську, й до Меркурія мовить,

222] Й ось що Юпітер йому доручає: «Послухай, мій сину,

223] Клич-но Зефірів до себе, й на крилах лети, і наказ мій

224] Швидко неси крізь повітря вождеві дарданському, десь він

225] Долі шука в Карфагені тірійському й не пам'ятає

226] Міст, що їх доля йому присудила. Цілком не такого

227] Нам обіцяла колись його мати вродлива й два рази

228] Вирвала цілим із грецької січі. Казала, що буде

229] Владарем він у Італії, повний могутньої сили

230] Й гуку воєнного, сплодить потомство достойного роду,

231] Крові тевкрійської, що він підкорить весь світ своїй владі.

232] Як не запалює зовсім його вже тих подвигів слава,

233] І потрудитись не хоче ніяк, щоб ту славу здобути,

234] То чи пожалує батько Асканію й римського замку?

235] Що він замислив? Про що між ворожого мріє народу,

236] І до авзонського племені й нив збайдужілий лавінських?

237] Хай відпливає. На цьому й усе — так йому сповістиш ти».

238] Мовить, а той вже готовий виконувать батькову волю.

239] Спершу сандалії: ті золоті він на ноги взуває,

240] Що в піднебесних просторах на крилах несуть понад води

241] Чи понад землю, як вихор. А потім взяв гілку, якою

242] Тіні бліді то одні викликає він з Орка, то інші

243] Гонить у Тартар страшний, нею сни навіває і будить,

244] Навіть мерцям відкриваючи очі; керує вітрами

245] Й перепливає він нею по хмарах бурхливих. У льоті

246] Бачить і верх кам'яний, і стіни стрімчасті Атланта,

247] Що досягає верхів'ями самого неба, Атланта,

248] Що його голову, соснами вкриту, обкутують чорні

249] Хмари кругом, і бурі з дощами шугають над нею.

250] Плечі йому засипають сніги, з підборіддя в старого

251] Плинуть потоки, і льодом страшна борода узялася.

252] Вперше отут, на крилах злітаючи рівних, Кілленець

253] Став, з того місця він кинувсь на хвилі усім своїм тілом,

254] Наче той птах, що навкруг узбереж, круг скель, де багато

255] Риби, низько літає над самими хвилями моря.

256] Саме отак, поміж небом й землею літаючи, близько [90]

257] Берега Лівії, всюди піщаного, різав повітря,

258] Йдучи від діда по матері прямо, Кілленський потомок.

259] Щойно ступнями крилатими хиж він торкнувсь сіфриканських,

260] Бачить як той укріпляє фортецю й будинки_

261] Ставить нові. У нього при боці був меч, що вогнистим

262] Cписом сяяв, мов зорі; на плечі накинув кирею,

263] Пурпуром з Тіру горіла вона,— дар багатий Дідони,—

264] Золотом ніжно її вишивала. Енеєві зразу

265] Мовить він: «Ставиш підвалини під Карфаген ти високий,

266] Жінці в догоду ти місто красиве, ох горе, будуєш!

267] А про державу свою і призначення власне забув ти?

268] Шле із Олімпу ясного мене повелитель безсмертних,

269] Що потрясає своєю могутністю небо і землю,—

270] З подувом вітру звелів він накази тобі передати:

271] Що ти замислив? Чого у лівійськім краю забарився?

272] Що ж, коли зовсім тебе вже не вабить тих подвигів слава

273] І потрудитись не хочеш уже, щоб ту славу здобути,

274] То пригадай, що Асканій росте, твій потомок, майбутній

275] Твій спадкоємець Іул, якому в Італії царство

276] Й римська належить земля». Це Кілленець сказав і, на слові

277] Цім перервавши, він вигляд відкинув людський і, розплившись

278] В віддалі в ніжну хмаринку, з очей його десь загубився.

279] Аж занімів наш Еней, це побачивши, аж знепритомнів,

280] Стало аж дибом волосся, і голос засікся у горлі.

281] Хоче як стій утікати, покинуть цю землю солодку:

282] Так він злякався цієї богів остороги й наказу.

283] Що ж тут робити? І як говорити в той час, як цариця

284] В шалі такому? Де взяти відваги? І з чого почати?

285] Перебігає з одного на друге він мислю швидкою,

286] Різні можливості ловить, на всякі лади їх тлумачить.

287] Б ється він так із думками, й найкращою ця ось здається:

288] Кличе Мнестея, й Сергеста, й героя Сереста, щоб судна

289] Нишком готовили, друзів збирали на березі, зараз

290] Потай щоб зброїлись та щоб таїли, чому все те роблять.

291] |~ам же тим часом, коли ще Дідона сердешна не знає

292] И не сподівається, що розіб'ється їх щире кохання,

293] Думать він буде, коли б підступити у найдогіднішу

294] Мить для розмови і як би до неї промовить найкраще.

295] Радо це всі сприйняли і виконують скоро накази.

296] Литрощі ці зрозуміла цариця (хто б міг одурити

297] Hих, що кохають?). І перша збагнула цей задум майбутній,

298] певного й то боячися. їй, ошалілій, доносить

299] Поголоска лиха, що флот вже в дорогу ладнають. 91

300] Розум утративши свій, божевільна, по місту літає,

301] Наче шалена при виносі святощів з храму Тіада,

302] Чи коли оргій трилітніх влаштовують Вакхові свято

303] І на Кітейрон-горі лунають вночі завивання.

304] Врешті сама до Енея приходить і так промовляє:

305] «Зраднику, ти сподівався, що зможеш такий величезний

306] Злочин втаїти від мене й лишить тайкома мою землю?

307] Чи не задержить тебе вже ніщо — ані наше кохання,

308] Ані колишня присяга, ні те, що Дідона загине

309] Смертю жорстокою? Навіть узимку ти з флотом рушаєш

310] І в буревії північні пливти поспішаєш по морю?

311] Серця не маєш! Якби не в чужі ти краї і оселі

312] їхав, а Троя стара ще стояла б,— чи їхав би в Трою

313] Флотом по збуренім морі? Від мене тікаєш? Благаю

314] Сліз цих заради і даного слова, бо більше нічого

315] Я собі, бідній, сама не лишила, й заради весілля

316] Нашого, ради початку подружжя: як добре зробила

317] Щось я для тебе, як що-небудь з того було тобі миле,—

318] Змилуйсь над домом, який загибає, облиш свою думку,

319] Як тільки можна просити, прошу. Через тебе на мене

320] Люті лівійські народи й князі нумідійські, й тірійці

321] Вже вороги мені. Сором утратила я задля тебе

322] Й чесне ім'я моє давнє, що ним аж до зір величалась.

323] Гостю мій, ця-бо лиш назва по мужу для мене лишилась,

324] Ледве живу, на поталу кому ти мене покидаєш?

325] Отже, чого мені ждати тепер? Тільки того, що брат мій

326] Пігмаліон оці мури потужні зруйнує, чи гетул

327] Ярб у полон поведе? Ох, коли б хоч потомка від тебе,

328] Поки покинеш мене, зачала була, щоб хоч маленький

329] Бігав Еней по світлиці й нагадував личком твій вигляд,—

330] Не відчувала б, що я вже пропаща така і самотня».

331] Так говорила, а він, пригадавши Юпітера слово,

332] Й оком не кліпнув, а в серці змагався та біль гамував свій,—

333] Врешті він коротко каже: «Царице, ніколи не міг би

334] Я заперечить, хоч скільки б ти послуг своїх не згадала.

335] Буде приємно й Еліссу спогадувать, поки мій розум

336] Буде притомний і поки мій дух зможе рухати тілом.

337] Дещо, до речі, скажу: ніколи не мав я надії

338] Втечу свою затаїти, не думай того, і ніколи

339] Я не носив смолоскипів весільних, твоїм чоловіком

340] Я не вважався і шлюбних я уз не шукав. Якби доля

341] Жить за бажанням дала, по своїй усе діяти волі,

342] Я поселився б у Трої, по-перше, і милі могили

343] Рідних не кинув би. Замок Пріамів стояв би високий, [92]

344] Для переможених знову тоді я Пергам збудував би.

345] Та до Італії нас Аполлон тепер кличе Грінейський,

346] Кличуть віщання лікійські в велику Італію їхать.

347] Там і кохання, і рідна вітчизна. Якщо фінікійку

348] Тягне, тебе, від лівійського міста й твердинь Карфагена,

349] Чом тобі заздро, як тевкри осядуть в Авзонії, врешті?

350] Вільно ж і тевкрам держави шукати у землях далеких.

351] В час, коли вогкою млою ніч землю огорне й посходять

352] Зорі вогнисті, тінь батька Анхіса у сні мене кличе,

353] Журний страшить мене образ його, й син Асканій волає,

354] Й кривда його, дорогого що я його ось позбавляю

355] Царства Гесперії й краю, який йому доля признала.

356] Вісник богів, від самого Юпітера посланий, з неба

357] Нам ще й наказа від нього приніс — клянусь головами

358] Нашими. В денному світлі сам бачив я бога, як входив

359] Б місто, і вухами цими виразно я чув його голос.

360] Тож перестань і мене, і себе цими скаргами мучить:

361] Не по своїй-бо я волі в Італію їду».

362] Довго дивилась, як він говорив це, вона відвернулась,

363] Водячи в бік то в один, то у другий очима, і мовчки

364] Зміривши поглядом гнівним його, промовляє, нарешті:

365] «Зраднику, не від богині народжений ти, твоїм батьком

366] Був не дарданець, а грізний Кавказ породив із твердої

367] Скелі, і груддю гірканські тигриці тебе годували.

368] Що тут ховати й чого це я більше чекати ще маю?

369] Може, зітхнув хоч, почувши мій плач, може, оком хоч кліпнув,

370] Може, заплакав, не стримавшись, може, пожалував любу?

371] З чим порівняти це можна? Ох, певно, спокійно дивитись

372] Тут не могли б ні Юнона найвища, ні батько Сатурній.

373] Правди нема вже ніде. Прийняла я тоді бідолаху,

374] Викидня моря, і царство, безумна, із ним поділила,

375] Товаришів його й флот від загибелі я врятувала.

376] Фурій вогнем я палаю! Віщун Аполлон десь узявся,

377] Тут і лівійські оракули, тут і Юпітера вісник,

378] Божої волі товмач, приносить жахливі накази.

379] Вже, очевидно, й боги зайнялися цим ділом, цей клопіт

380] Їх непокоїть. Я зовсім тебе не тримаю, ні тверджень

381] Я не збиваю твоїх. їдь в Італію з вихром, на хвилях

382] Царства шукай. Я надіюсь, проте, як живуть справедливі

383] Божі ще сили, зазнаєш ти кари на скелях, Дідону

384] Кликати будеш по імені часто. А я за тобою

385] Злину, невидна, в пекельнім диму; а як душу холодна

386] Смерть відокремить од тіла, скрізь піде мій дух за тобою.

387] Тяжко, поганцю, спокутуєш ти; і про все я дізнаюсь,— [93]

388] Дійде ця вістка до духів підземних». Ввірвала на цьому

389] Слові розмову й втекла, не могла-бо на світло дивитись,

390] Зникла з очей і лишила його, що не зваживсь і слова

391] З жаху промовить, хоч мав що сказати. Зімлілу схопили

392] Слуги і в спальні її мармуровій на ложе поклали.

393] Тут же побожний Еней, хоч і прагне відраду їй в болю

394] Дати й словами журбу розігнати, хоч гірко ридає,

395] Хоч із кохання вмліває сердешний, та божим наказам

396] Все ж підкоряючись, він поспішає до флоту. А тевкри

397] Зараз взялися до діла, й на море вже судна високі

398] З берега стали зсувати. Спливають намащені днища,

399] Зносять нетесані весла і стовбури дуба з корою,

400] Бо утікають.

401] Можна побачити юрми мандрівні, як з цілого міста

402] Ринуть, немов ті мурахи, що дбають на зиму й ячменю

403] Купу велику наносять до схову. їх чорні загони

404] Полем ідуть і здобич несуть через трави стежками.

405] Зерна великі, тяжкі, одні із них котять насилу,

406] Спиною їх підпихають, а інші у лави гуртують

407] І підганяють повільних: вся стежка кипить у роботі.

408] Що ж ти, Дідоно, відчула в ту хвилю, як це споглядала?

409] Як же ти гірко заплакати мусила, бачачи в замку,

410] Як там на березі праця кипить, як цілеє море

411] Перед твоїми очима клекоче від руху такого?

412] Владо кохання, яка ти нелюдська, що витерпіть мусить

413] Серце людини від тебе! її пориває іще раз

414] Сліз і благання зазнати, цілком підкоритись коханню

415] Й не занедбати нічого раніше, ніж марно умерти.

416] «Анно, чи бачиш цей поспіх на березі всьому: зійшлися

417] Там звідусіль, паруси вже на вітрі знялись, мореплавці

418] Весело палуби вже увінчали. Ох, сестро, якби я

419] Горя такого могла сподіватись була, то сьогодні

420] Перенести його мала б я силу; здійсни це бажання,

421] Анно, одне, безталанній мені; бо тебе лиш той зрадник

422] Ще шанував і тобі довіряв таємниці найглибші;

423] Ти тільки знала, як і коли підступити до нього.»

424] гіди, моя сестро, и до гордого ворога словом покірним

425] Скажеш: я не складала в Авліді данайцям присяги

426] Знищити плем'я троянське, ні флот під Пергам я не слала,

427] Не викликала ні праху, німанів я батька Анхіса,

428] Чом він, жорстокий, мене не послухав? Куди поспішає? [94]

429] Хай же хоч цей раз востаннє поступиться біднш коханій:

430] Хай зачекає на зручний від'їзд і на вітер попутний.

431] Я не прошу ні про давнє подружжя, яке вже він зрадив,


Каталог: katalogfailyv -> svitova -> 8klas


Достарыңызбен бөлісу:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   28


©netref.ru 2019
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет