Книга перша 1] Ратні боріння й героя вславляю, що перший із Трої, 2] Долею гнаний, прибув до Італії, в землі лавінські



бет9/28
Дата17.05.2020
өлшемі1.87 Mb.
түріКнига
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   28

115] Вибрані судна, однаково сильні у них були весла.

116] Вивів на гони Мнестей із гребцями завзятими «Кита»

117] (Скоро Мнестей італійцем і предком став Мемміїв роду),

118] Вів величезну «Хімеру» Гіант, наче місто величне;

119] Молодь троянська розгін їй дає, на трьох вони лавах

120] Сіли рядами, і весла в три черги вони підіймають.

121] Далі й Сергест, що від нього дім Сергіїв має наймення,

122] Плине з «Кентавром» великим, за ним і Клоант на блакитній

123] «Сціллі», той самий, що був твоїм предком, Клуентію римський.

124] Є там на морі, із берега видно, є скеля, покрита

125] Піною, схована в водах віддавна, і хвилі бурхливі [107]

126] Б'ються об неї, як бурі зимові всі зорі затягнуть

127] Хмарами; лиш коли тихо й спокійно, вона, мовчазлива,

128] З хвиль виринає, чайок улюблена сонячна пристань.

129] Батько Еней устромив на скалі цій з зеленого дуба

130] Віху на те, щоб знали плавці, доки їм допливати,

131] Де завертати по довгому гоні. Тоді визначають

132] Жеребом чергу. Вожді всі, що золотом сяли й прекрасним

133] Пурпуром, вже походжали по палубах. Інша вся молодь

134] Листям з тополі себе уквітчала й, олією вкривши

135] Голії спини, аж блиском ясніла. Сідають на лави

136] Й, руки напружені склавши на веслах, чекають на гасло

137] Пильно, неспокій проймає серця їх, що б'ються з утіхи;

138] Слави бажання їх аж піднімає. Сурма як заграла

139] Голосом чистим, усі від канатів негайно зірвались.

140] Оклик моряцький об небо ударив, і спінилось море,

141] Збурене розмахом рук. Орють хвилі у борозни рівні;

142] Ззаду за ними вода розступається, веслами бита,

143] Різана суден дзьобами тризубими. Так не женуться

144] На перегонах двокінних у полі візки; так не гонять

145] Коней погоничі, що натягають звисаючі віжки,

146] То їх попустять і б'ють батогами, вперед нахилившись.

147] З оплесків, з крику мужів, від запалу їх і завзяття

148] Аж залунали кругом всі діброви; по всіх узбережжях,

149] Лісом оточених, котиться гомін; ці кличі луною

150] В гори вдаряють, а ті відбивають. От вирвався перший

151] Перед всіма сам Гіант з метушні отієї і крику.

152] Тут же його доганяє Клоант, бо на веслах він дужчий,

153] Та вантажі корабель його стримують, збитий із сосон.

154] Ззаду за ними в однаковій відстані «Кит» із «Кентавром»

155] Сили напружують, щоб таки першими бути на місці.

156] То попереду йде «Кит», то знову «Кентавр» величезний

157] Перемагає, його перегнавши, чи знов вони плинуть,

158] Чола з'єднавши, а кілі їх орють даль моря солону.

159] Вже наближались до скелі і вже до мети добивались,

160] Як непоборний на глибі морському Гіант до Менета,

161] Що корабля був керманичем, голосно став промовляти:

162] «Чом так далеко ти їдеш направо, сюди завертай-но,

163] Попід цей берег наліво, хай весла черкнуться об скелю,

164] Хай по просторах гуляє хто інший». Сказав, та підводних

165] Скель боячися, Менет вже перед корабля завертає

166] В напрямі моря. «Куди завертаєш, Менете, я ще раз

167] Ясно кажу — їдь до скелі»,— Гіант так гукає до нього.

168] В мить цю побачив Клоанта, як той доганяє й коротшим

169] Шляхом пливе, й просмикнувшись помежи дзвінкою скалою108

170] І між Ґіантом, що зліва од нього тоді опинився,

171] Морем безпечно пливе, залишивши мету за собою.

172] Біль тоді аж у костях запік юнака невимовний,

173] Скроні зросились сльозами й, забувши про власну пристойність

174] І про життя своїх друзів, він длявого скинув Менета

175] Стрімголов в воду із палуби, з самого верху. Тепер вже

176] Сам він керманич і вождь; він снаги додає своїм людям

177] Й прямо на берег наводить кермо. А з глибини заледве

178] Підстаркуватий добувся.М_енет; плине в мокрій одежі,

179] Й ледве за скелю схопився^ сів на сухому камінні.

180] З нього сміялися тевкри тоді, як він падав у море,

181] І, коли плив він по ньому, сміялись також, як солону

182] Воду випльовував він із грудей. А Сергеста й Мнестея,

183] Тих, що відстали, весела тепер запалила надія,

184] Що переможуть Панта. Сергест уже першого місця

185] Майже сягав і підплив уже близько до скель; та на цілу

186] Він довжину корабля ще не вирвавсь, а лиш на частину,—

187] Дзьобом вже «Кит» його тисне, суперник. Мнестей між своїми

188] Товаришами біжить по судну і до них промовляє:

189] «Гей, налягайте на весла, ви, Гектора друзі, яких я

190] Взяв за супутців собі по загибелі Трої! Всю силу

191] Ви покажіть і завзяття, що мали на Сіртах гетульських,

192] Й на Іонійському морі, на збурених хвилях Малеї.

193] Першу здобуть нагороду, Мнестей, я не прагну (хоч, доле!

194] Хай її мають, кому ти, Нептуне, даєш), але сором

195] Все ж повернутись останнім. Здобудьте хоч стільки звитяги,

196] Щоб неподобства цього не дозволити все ж, громадяни».

197] І у найвищій напрузі на весла вони налягають.

198] ' Вся аж тремтить від могутніх ударів корма міднокута,

199] Аж розступаються хвилі; приспішений віддих стрясає

200] Тілом і свище у горлах сухих, піт потоками рине.

201] Випадок сам передав таку бажану славу героям,

202] Бо ошалілий Сергест повернув вже занадто до скелі,

203] й ніс корабля опинився на місці непевнім і в'їхав

204] Прямо, нещасний, на брилу камінну. Здригнулася скеля;

205] Весла, наткнувшись на гостре каміння, зломились; погнало

206] Tак кораблем, що повис він. Із криком гучним мореплавці

207] -з місць позривались своїх і затримались мить. Але тут же

208] Повитягали з залізом гаки і багри гострокуті

209] І в крутежі заходились поламані весла ловити.

210] Повеселілий Мнестей, задоволений з успіху цього,

211] розмаху веслам надавши й на поміч закликавши вітер,

212] оибивсь у чистеє море і мчить по просторах відкритих.

213] Tак із печери раптово стривожена чимось голубка, [109]

214] Що її дім і гніздечко затишне у пористій пемзі,

215] Злине над ниви і крилами плеще, тікаючи з дому,

216] Поки потрапить у тихе повітря й пливе, як по хвилях,

217] Крильця швидкі й не ворушаться навіть. Мнестей же так само

218] І його «Кит» у погоні цій хвилі вже краяв далекі,

219] Так і його сам розгін уже ніс в його леті. Найперше

220] Він обганяє Сергеста, який на високім камінні

221] й на мілині опинився і марно всіх помочі просить;

222] Вчиться бідак, як пливеться тоді, коли зламано весла.

223] Далі й Гіанта, й велику «Хімеру» догнав, що піддатись

224] Мусила, зрештою, все ж не було стернового у неї.

225] Тільки один, аж на самий кінець, вже Клоант залишився.

226] Кинувся він і за ним, всю напруживши силу, женеться.

227] Поклики вдвоє побільшали, заднього всі підбивають

228] Наздоганяти передніх, аж небо від криків лунає.

229] Ті за ганьбу уважають утратити славу здобуту

230] Й честь свою, навіть життя за ту шану віддати готові.

231] Інших підтримує успіх,— як бачать, що можна, то й можуть.

232] Вже вони, судна зрівнявши, були б нагороду ділили,

233] Щиро якби до богів Клоант не молився, піднявши

234] Руки до моря свої, не складав би священних обітниць:

235] «Вічні богове, що держите владу над цими морями,

236] Вашими водами їду я й радо на цім узбережжі

237] Білого вам за обітом незламним вола я поставлю

238] При вівтарі, кину в хвилі солоні осердя із нього,

239] Чисті вам вина зіллю». На дні моря почули молитву

240] Хор Нереїд весь, і Форк, і діва морська Панопея,

241] й навіть сам батько Портун; дав сильний він поштовх рукою,—

242] І полетіло судно, швидше вітру і стріл бистролетних,

243] До суходолу і, в пристань глибоку допливши, сховалось.

244] Скликав Анхіса нащадок за звичаєм всіх на зібрання

245] Й голосно всім об'явити окличнику каже негайно,

246] Що перемога Клоанту належить, і лавром зеленим

247] Скроні вінчає його, і по три воли суднам в дарунок

248] Каже роздати, й вина, і срібла шле талант їм великий.

249] Дав і вождям ще окремі почесні дарунки. Звитяжцю

250] Золотом ткану хламиду, що широко пурпур з Меліби

251] Звивами вколо оточує, в два ряди шитий меандром.

252] Вишитий царський був син там на їді лісистій, швидких він

253] Оленів ратищем гонить завзято і стомлює бігом;

254] Дихає важко; його тут Юпітерів той зброєносець

255] В загнуті кігті схопив, із високої викравши Іди.

256] Руки здіймають старі пастухи до зірок надаремно, [110]

257] Злющі собаки валують на вітер. А той, що завзято

258] Другого місця добився, одержав кольчугу, як сітка

259] Сплетену із золотого потрійного дроту майстерно.

260] Сам з Демолея її він стягнув, у бою його вбивши

261] Над Сімоентом швидким, під високими мурами Трої;

262] Дав, щоб була за прикрасу герою в час миру, а в битві

263] За охорону. Два слуги, Фегей і Сагар, ледве-ледве

264] Зброю несли цю велику на плечах; а в цій же кольчузі

265] Гнав Демолей у втечі троянців, що в полі розбіглись.

266] Третій дарунок — дві мідні купелі, до цього дві срібні

267] Чари, у формі човнів, на них різьблені сцени майстерно.

268] Так обдаровані, горді багатствами, йшли, увінчавши

269] Бантами з пурпуру скроні у той час, як ледве діставшись,

270] Втративши весла, із боку одного пошкоджене дуже,

271] Сміхом побите безславний Сергест суденце провадив.

272] Як то буває, коли на дорозі під колесо раптом

273] Вуж попаде, і воно переїде його там надвоє;

274] Чи коли сильним ударом розтрощить його подорожній

275] Й ледве живого на камені кине; і він надаремно,

276] Щоб утекти, у звивини довгі закручує тіло.

277] Частка одна його гнівна, і очі іскряться вогнями,

278] Дуже сичить, піднімаючи шию; а друга частина,

279] Окалічіла від ран, його тягне донизу, хоча він

280] Звоями в ється і сам в своє тіло вгризається. Так ось,

281] Втративши весла, судно волочилось. Однак він вітрила

282] Зараз підняв і заїхав у пристань у повнім розгоні.

283] Радий Еней, що судно урятоване й друзі вернулись,

284] 'Дав він Сергесту в дарунок рабиню Фолою із Кріту,

285] Вмілу в ремеслах Мінерви, що мала близняток при грудях.

286] Після змагання Еней благородний на поле подався,

287] Вкрите травою. Узгір'я, порослі лісами, довкола

288] Поле усе обступили, в долині ж майдан був для ігор.

289] Саме туди і подався герой, і з ним тисячі люду,

290] й сів на трибуні у самій середині. Всіх він закликав,

291] Хто б захотів позмагатись у бігу прудкому; призначив

292] Він нагороди усім і серця їх запалював ними.

293] Тевкри й сіканці зійшлись звідусіль сюди, разом змішавшись,

294] Ніс з Евріалом з'явилися перші.

295] Свіжою юністю той Евріал визначався вродливий,

296] Ніс же — до хлопця палкою любов'ю; із ними син царський

297] Славного роду Пріама Діор; був Патрон тут і Салій,

298] -З них акарнанець один, аркадієць з Тегеї був другий.

299] Далі йшли два юнаки трінакрійські, Гелім із Панопом, [111]

300] Звичні в лісах проживати; це друзі старого Ацеста.

301] Далі багато таких, що слава їх темна покрила.

302] Став тут Еней перед ними всередині й так до них мовить:

303] «Запам'ятайте собі, що скажу вам, і тіштеся з того:

304] З вас, усіх зібраних тут, без дарунку ніхто не відійде.

305] Списи два дам я із Кносу, з блискучої сталі твердої;

306] Дам, щоби мали, сокиру двосічну, оковану сріблом.

307] Будуть дари ці однакові всім, а три перші одержать

308] Ще нагороди, і жовто-зелена галузка маслинна

309] Чола вквітчає їм. Перший звитяжець коня із убранням

310] Хай собі візьме. А другому буде — весь повен фракійських

311] Стріл сагайдак амазонський, при ньому ж і золотом шитий

312] Пояс, застебнутий пряжкою із самоцвітом великим.

313] Третій із них теж нехай звідціля задоволений вийде,

314] Цей арголійський шолом несучи із собою додому».

315] Так він промовив. Місця позаймавши і гасло почувши,

316] Раптом майнули у простір вони; вже лишають границю

317] Й вихором в полі летять, лише на мету споглядають.

318] Ніс уже вирвався перший і перед всіма, що змагались,

319] Рветься вперед він, од вітру й летючого грому бистріший.

320] Другий по ньому, далеко, проте, залишився той другий —

321] Салій був ним, а на віддалі, далі за ними, вже третій

322] Був Евріал.

323] За Евріалом Гелім; за Гелімом же зараз позаду

324] Вже наступає на п'яти Діор; він рукою на плечі

325] Вже опирається так, що коли б залишилося більше

326] Місця, то він обігнав би того, або, щонайменше б,

327] Сумнів тут був, хто з них перший. Вже майже весь простір пробігли

328] І до мети наближались, втомившись, аж тут нещасливо

329] Ніс посковзнувся на крові волів; їх зарізали в жертву,

330] Й кров мураву всю зелену скропила, розлившись на землю.

331] Тут молодець, що радів наперед з перемоги, не вдержав

332] Ніг, хоч оперся об землю, бо вже потомились, і носом

333] Просто у нечисть упав і в кров пожертовну священну.

334] Про Евріала, однак, не забув він, про свого любимця;

335] Бо, піднімаючись з бруду, під Салія кинувсь,— той зразу

336] Впав і простягся на жовтім піску. Евріал перескочив

337] І, перемігши так з поміччю друга, на першому місці

338] Ставши, під оплески й оклики дружні мети осягає.

339] Другий Гелім був, а третій Діор перейняв собі пальму.

340] Голосно тут заперечує Салій і перед великим

341] Люду зібранням на схилі гори, й перед зборами радних

342] В перших рядах домагається честі, яку відібрали[112]

343] Підступом в нього. Але Евріала рятує загальна

344] Ласка, і щирії сльози, і доблесть, що в гарному тілі

345] Дуже полонить серця. Ще й Діор йому тут помагає

346] Голосом дужим, що пальми дійшов він, але нагороду

347] Втратив би все ж, якби Салію перша пошана припала.

348] Батько Еней тоді каже їм: «Діти, оті подарунки

349] Лишаться вам, і ніхто тут не змінить вже місць переможців,

350] Та й змилосердитись треба в пригоді над другом невинним».

351] Мовив і шкуру лева гетульського, кантом обшиту,

352] З кігтями з золота, Салію він оддає в подарунок.

353] Ніс на це мовить: «Якщо переможених так шанувати

354] Й тих, що упали, жаліти, то Ніса ти як обдаруєш?

355] З честю б я першу здобув нагороду, якби нещаслива

356] Доля так само, як Салія, теж і мене не спіткала».

357] Так промовляє й лице він показує, й тіло, розмоклим

358] Гноєм залите. Тут батько шляхетний, на це усміхнувшись,

359] Щит велить винести — Дідімаона мистецтво було це,—

360] Знятий з одвірків священних данайцями в храмі Нептуна,

361] Цей подарунок величний він знатному дав юнакові.

362] Як перегони скінчили й Еней роздарив подарунки,—

363] «Ну, а тепер,— каже,— в серці у кого відвага, хай вийде,

364] Руки нехай піднімає й долоні, у ремінь сповиті».

365] Мовивши так, нагороду подвійну за бій він складає;

366] Хто переможе — одержить вола у стрічках злотоглавих,

367] А переможений — меч і величний шолом для розради.

368] Довго не ждали, бо зараз з'явилось Дарета обличчя

369] В силі могутній, аж гомін довкола пішов між мужами.

370] Він одинокий, бувало, до бою ставав із Парісом;

371] Коло могили, де Гектор великий лежить, перекинув

372] Він величезного витязя Бута (цей же походив

373] Аж із Бебриції й тим величавсь, що був з роду Аміка)

374] І на піску золотім залишив його в корчах смертельних.

375] Саме /УїР_ет_и,ей до бою підняв свою голову перший,

376] Плечі широкі свої показав і вперед простягає

377] Руки, вимахує ними в повітрі й ударами сипле.

378] осі оглядаються, де ж супротивник, ніхто не посміє

379] Вийти з такої громади численної й ременем руки

380] вперезати. Тож радий він думці, що всі вже признали

381] Пальму звитяги за ним, стає перед самим Енеєм

382] Й без вагання, узявши за роги вола, промовляє:

383] Данину богині, як битись ніхто не виходить, то нащо

384] Тут стояти? І доки мене тут держати гадаєш?

385] Взяти дарунок дозволь». Закричали всі разом дарданці

386] Домагались, щоб мужу обіцяне сповна віддати. [113]

387] Гнівний Ацест тут словами картає Ентелла, що поруч

388] З ним на зеленім сидів моріжку, і гукає до нього:

389] «Гей же, Ентелле, з сіканських героїв колись найзнатніший!

390] Як ти дозволиш, щоб він та без бою забрав ці дарунки?

391] Де ж нині Ерікс, той бог, якого ти завжди даремно

392] Вчителем звав? Де поділася слава, яка рознеслася

393] Ген по Трінакрії всюди, й трофеї, що в тебе на стінах?»

394] Він же на це: «Ні любов до похвал, ані слави бажання

395] В мене не зникли від страху; та старість надходить, і в жилах

396] Кров застигає, і м'язи вже в'януть у немічнім тілі.

397] От коли б юність вернулась до мене колишня, якою

398] Хвастає так цей негідник, усе ж би мене притягнула

399] Не нагорода сюди, ні телець цей, на вигляд красивий,—

400] Тож до дарів тих байдуже мені». Це промовивши, зразу ж

401] Кидає ремені два тяжелезні усім перед очі.

402] З ними, бувало, бог Ерікс завзятий в бої звик ходити,

403] В шкуру звірину тверду свої обвивати рамена.

404] Всі остовпіли,— сім грубих шкур надималось волових,

405] Вшитим свинцем і залізом. Поглянув Дареті, і найдужче

406] Він із усіх здивувався, й рішуче відмовився брати.

407] Син же Анхіса відважний, проте, цей тягар обертає,

408] Важить в руках і лічить ті звої й вузли безконечні.

409] Врешті старий із дна серця такими озвався словами:

410] «Що ж, якби ці рукавиці, і зброю ясну Геркулеса

411] Бачив хто-небудь, і січу злощасну на цім узбережжі?

412] Зброю цю Ерікс носив колись, брат твій (ось бачиш — донині

413] Змочена кров'ю і мозком обризкана). Нею він бився

414] З внуком Алкея могутнім. Була вона звична й для мене,

415] Поки у жилах буяла ще кров і заздрісна старість

416] Скроні мої не засіяла ще сивиною. Коли вже

417] Навіть троянський Дарет так нашої зброї злякався,

418] Та як Еней побожний дасть згоду й Ацест, що до бою

419] Сам спонукав мене,— добре, хай бій буде рівний, не бійся,

420] Кину я Ерікса зброю, ти ж ремені викинь троянські».

421] Так він промовивши, плащ із плечей свій подвійний скидає,

422] Й тіло своє величезне, і кості великі, і м'язи

423] Він відкриває й стає, наче велетень, серед арени.

424] Батько тоді Анхісід сам виносить їм ремені рівні,

425] Й руки обом він обкручує тут же в однакову зброю.

426] Стали обидва навшпиньки вони, і напружився кожен,

427] Руки безстрашно обидва угору зняли у повітря,

428] Голови клонять назад, щоб їх вберегти від ударів;

429] Руки хапають руками і так боротьбу починають.

430] Той з них звинніший в ногах і юності певен своєї, [114]

431] Цей же вагою і тіла будовою дужий, та в нього

432] Ноги важкі і хиткі у колінах, тяжкеє сопіння

433] Тілом здригає могутнім. Даремно ті мужі навзаєм

434] Густо гатять стусанами важкими, найбільш попід ребра,

435] Що аж гуде, так б'ються, що кожному в грудях аж дзвонить.

436] І поза вуха й по скронях гуляє кулак, від ударів

437] Вилиці їх аж хрустять. Став Ентелл непохитно й на волос

438] Не поступається, тільки уважно слідкує очима

439] Й лиш цілим тілом набік відхиляється, щоб стерегтися

440] Дужих ударів. А той — наче місто обліг таранами

441] Чи оточив своїм військом твердиню у горах високих.

442] Звідси і звідти заходять вони, де б хистом узяти,

443] Наскоки роблять даремно. Ентелл піднімає правицю

444] Вгору для нападу; той, попередивши зразу удар цей,

445] Швидко і звинно скрутившись всім тілом, відскакує набік.

446] Сила Ентелла на вітер пішла, і як був він важкенький,

447] Всім тягарем величезним на землю звалився. Так часом

448] Сосна, дуплава всередині, звалиться разом з корінням

449] Чи то на їді високій, чи на Еріманті. Зірвались

450] В запалі тевкри й Трінакрії молодь, і галас зчинився

451] Аж до небес. Підбігає Ацест і ровесника-друга

452] Перший з палким співчуттям піднімає з землі. Але в того

453] Не відібрала завзяття пригода ця, він не злякався:

454] Він ще завзятіш до бою стає, гнів збудив у нім силу.

455] Сором і згадка про доблесть колишню в нім лють запалили.

456] Кинувся він і завзято Дарета жене по рівнині,

457] То його правою вдарить рукою, то лівою вдарить,

458] Без перестанку, без перепочинку, немов градотуча

459] Сипле, так густо руками герой наш Дарета частує.

460] Тільки не може батько Еней уже стерпіти більше,

461] Щоб лютував так страшенно Ентелл і знущався жорстоко.

462] Стримав він бій той, безсилого вирвав Дарета й розважив,

463] Мовлячи так: «Нещасний, яке ж то велике безглуздя

464] Впало на розум тобі! Не бачиш, як хилиться сила

465] В сторону іншу і як обернулося щастя деінде?

466] Волі богів поступись». З цим словом він бій припиняє.

467] Вірні ровесники зараз до суден провадять Дарета.

468] Ледве волочить він ноги, хитка голова опадає

469] То ув один бік, то в другий, випльовує з рота застиглу

470] Кров та із кров'ю помішані зуби. їх ще завернули,

471] Й меч із шоломом йому віддали, а пальму звитяги

472] Разом з волом для Ентелла лишили. А той, переможець,

473] Духом піднісшись і гордий з бика, такими словами,—

474] «Сину богині,— промовив,— і ви, всі троянці, дізнайтесь,

475] Що то за сила у мене була колись в юному тілі, [115]

476] І від якої ви смерті Дарета оце врятували».

477] Так він промовив, і, перед биком — нагородою бою —

478] Лиш на хвилину спинившись і вгору правицю піднісши,

479] Вдарив тоді твердозшитим ремінням якраз поміж роги,

480] І, розтрощивши весь мозок, затовк його в зламані кості.

481] Бик похитнувсь, затремтів, похилився і гримнув на землю.

482] Той над ним став і слова ці від щирого серця промовив:

483] «Краще життя за Дарета даю тобі, Еріксе, в жертву

484] І відрікаюся вже і від ременів я, й від уміння».

485] Просить Еней, може, стрілами бистрими хто із них схоче

486] Ще позмагатись. Кладе нагороду, й рукою міцною

487] Щоглу випростує він у Сергеста в судні, і голубку

488] Шнуром до верху прив'язує вільно, щоб цілились в неї.

489] От позбирались мужі і всі жеребки поскидали

490] В мідний шолом; всім на радощі, перший з них сину Гіртака

491] Гіппокоонтові випав, а другий Мнестею, звитяжцю

492] В гонах морських, і віттям оливним Мнестей увінчався.

493] Еврітіон, твій брат, наш Пандаре преславний, був третім.

494] Ти ж, повеління діставши про те, щоб зірвать перемир'я,

495] Кинув стрілу колись перший в середину поміж ахейців.

496] Врешті, останній, на самому споді шолома, Ацестів

497] Жереб знайшовся; він зваживсь юнацький своєю рукою


Каталог: katalogfailyv -> svitova -> 8klas


Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   28


©netref.ru 2019
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет