Конспект лекцій по дисципліні "політична економія" модуль 1 передмова економіка представляє собою систему економічних



бет13/15
Дата17.05.2020
өлшемі4.42 Mb.
түріКонспект
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15
Виручка від продажу Споживчі витрати

Рис 3. Місце сім'ї (домогосподарства) в ринковій економіці
Як видно, домогосподарства є одним з основних суб'єктів економічної діяльності в суспільстві. Досить рельєфно це проявляється в ряді їх функцій.
Функції сімейних господарств

Функції сім'ї досить різноманітні. Вони стосуються всіх важливих секторів функціонування суспільства і багато в чому визначають соціально-економічні процеси, що відбуваються в ньому.

За ринкової економіки сім'я є основним осередком формування і нагромадження людського капіталу. В ній створюється фізіологічна основа даного капіталу, що постійно розвивається, одночасно адаптуючись до існуючої соціально-економічної системи життєдіяльності. Це пов'язано з соціальною та виховною функціями сім'ї.

Для появи і розвитку людського капіталу необхідні такі фактори: самі продуценти - - члени сім'ї, а також - - споживчі блага (товари, послуги). Зниження дітонароджувальної функції сім'ї зменшує не лише трудовий, а й соціально-економічний потенціал суспільства в цілому. З економічної точки зору діти є не лише суб'єктом споживання, а й об'єктом інвестицій.

Наступною важливою функцією домогосподарств є споживча. Суть її полягає в тому, що саме сімейні господарства вистулають основним споживачем товарів і послуг, які обертаються на відповідному ринку.

* Див- Зкономическая теория: Учеб. / Под общ. ред. акад. В. Й. Видяпина, акад. Г. П. Журавлевой. — М: ИНФРА-М, 1999. — С. 249.


Адресний платоспроможний попит домогосподарств на ринку товарів і послуг визначає обсяги та асортимент внутрішнього виробництва й імпорту. Такий попит є однією з рушійних сил функціонування та розвитку всієї економіки. При цьому важливо, щоб адресне грошове забезпечення домогосподарств як сукупного споживача дорівнювало адресному виробництву товарів і наданню послуг, тобто їх пропозиції. Зрозуміло, що це — ідеальна формула (мета), чого досягнути на практиці неможливо, але потрібно намагатися наблизитися до цього.

Одночасно роль домашнього господарства як економічного суб'єкта реалізується не лише в заключній (кінцевій) фазі суспільного відтворення — споживанні економічних благ (товарів, послуг). Не менш важливою його функцією є постачальницька, Кругообіг починається з домашніх господарств як власників ресурсів. Вони постачають на ринок такі важливі виробничі ресурси, як працю (робочу силу), капітал, землю та підприємницькі здібності, одержуючи за це доходи в грошовій або натуральній формі. Ці ресурси потрапляють до підприємств, які, поєднавши їх певним чином, створюють товари і послуги. Останні, опинившись на відповідному ринку, купуються домогосподарствами. Як бачимо, в умовах ринку домогосподарства і підприємства одночасно діють як покупці і продавці.

Такий подвійний зв'язок домогосподарств і підприємництва здійснюється через ринок споживчих товарів і послуг та через ринок ресурсів, узгодженість їх дій. Адже домогосподарства не можуть придбавати на споживчому ринку більше благ, ніж це дозволять їм отримані від продажу ресурсів доходи. А підприємці не можуть купити більше ресурсів, ніж це дозволяє їх виручка, яку вони отримали від продажу товарів і послуг.

Скорочення доходів домогосподарств відразу негативно впливає на споживчий попит. Його скорочення призводить до зменшення обсягів виробництва товарів і послуг, зростання безробіття, що зумовлює подальше зменшення маси трудових доходів населення, а відповідно і його споживчого попиту. Розірвати це «зачароване коло» можна збільшенням маси трудових доходів, але не шляхом емісії, а зниженням цін і тарифів на товари і послуги. Однак за економічної кризи дуже обмежені можливості як збільшення трудових доходів, так і зниження цін і тарифів.

Суттєва роль у функціонуванні домогосподарств як економічного суб'єкта належить їх виробничій та посередницькій функціям. Так, частина домогосподарств виступає безпосередніми виробниками різних товарів і послуг, які поставляються на ринок. За вітчизняних умов це в основному виробництво сільськогосподарської продукції, ремісництво, різноманітні ремонтні, будівельні та побутові послуги, а також інші види індивідуальної трудової діяльності. З подальшим розвитком останньої та фермерства в Україні продукуюча (виробнича) функція домогосподарств зростатиме.

Посередницька функція домогосподарств найчіткіше виявляється в сфері торгівлі. Зокрема, в країнах з розвинутою ринковою економікою досить поширені сімейні форми малих торговельних підприємств, які надають послуги на високому професійному та сервісному рівнях. На жаль, «масова ейфорія» щодо можливостей і вигід заняття роздрібною та дрібнооптовою торгівлею різноманітними товарами, яка охопила різні прошарки українського населення на початку 90-х років, нічого спільного із загальними тенденціями розвинутої ринкової економіки не мала. Головна причина цього масового явища в Україні — глибока економічна криза. Різке скорочення виробництва, масова зупинка підприємств, незатребуваність науково-дослідної, культурно-просвітницької діяльності позбавили робочих місць десятки тисяч працездатних людей, які в пошуках засобів для виживання сім'ї змушені були зайнятись нескінченними «вояжами» до суміжних країн за товарами-напівфабрикатами та дрібною базарною торгівлею ними. Більшість з них готові негайно залишити професію крамаря-посередника і так званих реалізаторів, тільки-но трапиться постійна робота за набутою попередньою професією і кваліфікацією.


3. Сімейний бюджет: структура доходів та їх використання
У політико-економічному аспекті кожне домогосподарство, як правило, є автономною самодостатньою економічною ланкою (суб'єктом), що має власний бюджет доходів і витрат. Воно (домогосподарство) розраховує лише на власні ресурси і забезпечує потреби сім'ї всім необхідним для нормальної її життєдіяльності та відтворення. Крім того, домогосподарства сплачують державі податки.

Формування доходів сім'ї, їх використання, узгодження доходів та витрат і утворюють бюджет сім`ї.



Джерела доходів домогосподарства

Джерела, за рахунок яких формується дохідна частина бюджету, досить різноманітні. У ринковій економіці їх можна згрупувати в три види.

По-перше — це джерела сімейних доходів, які мають трудове походження: заробітна плата (у т. ч. й натуральна оплата); доходи від індивідуально-трудової та підприємницької діяльності; доходи від особистого підсобного господарства. Сюди з відповідною часткою умовності можна віднести і

трудову пенсію.

По-друге --це доходи від власності: рента (орендна плата), проценти на вклади та з облігацій, дивіденди тощо.

І, по-третє, значну частку доходів сім'я одержує через так звані суспільні фонди споживання (вони мають різні суспільні форми, наприклад, Пенсійний фонд) у вигляді грошових виплат і безкоштовних послуг. В основному — це соціальні пенсії та допомоги, виплати по безробіттю, стипендії, дотації на різні путівки для відпочинку, виплати багатодітним сім'ям, а також наявність елементів безкоштовного або пільгового лікування та освіти населення. У формуванні цього джерела закладена праця всього суспільства і разом з тим кожного працездатного члена сім'ї.


Структура доходів сімейного бюджету

Структура доходів сімейного бюджету залежить від характеру суспільних відносин у країні та рівня розвитку продуктивних сил. Для ринкової економіки специфічним є те, що в доходах сім'ї підвищується роль доходів від власності та індивідуальної трудової діяльності.

Сукупний сімейний дохід не повинен бути нижчим за прожитковий мінімум, тобто вартості (грошової оцінки) набору товарів і послуг, розрахований на основі наукових нормативів споживання і забезпеченості населення першочерговими життєвими засобами. Кризовий стан економіки України, на жаль, поки що не дозволяє підтримувати відповідний науково обґрунтований рівень прожиткового мінімуму для значної частини населення, особливо соціально вразливих прошарків — багатодітних сімей, інвалідів, основної маси пенсіонерів і безробітних. Ці люди неспроможні без допомоги держави забезпечувати хоча б мінімальні свої потреби, тому категорія наших співвітчизників, які знаходяться за межею бідності, надзвичайно численна.

При аналізі доходів бюджету сім'ї принципово важливо врахувати не просто номінальний їх розмір, а реальну купівельну спроможність, що залежить від рівня цін на товари, послуги та динаміки інфляційних процесів у тій чи іншій країні.

Одночасно слід розуміти, що чисельність і склад сім'ї, співвідношення між працюючими і непрацюючими у реальному житті надзвичайно різноманітні. Це позначається як на обсязі, так і на структурі доходів. Середні цифри не в змозі врахувати цю різноманітність (тут особливо часто виходить як у тому анекдоті: пан сам з'їв курку, але разом зі слугою вони з'їли по пів курки). Однак середні величини мають позитивну властивість: дають можливість виявити типову ситуацію і визначити головні тенденції її розвитку. У нашому випадку — це тенденції формування та використання сімейних доходів. На цьому й базується їх широке застосування при аналізі цих доходів.

Так, за даними Держкомстату України, сукупний середній дохід на сім'ю в 1997 р. становив понад 3,8 тис. грн. (табл. 2).


Таблиця 2
СТРУКТУРА СУКУПНОГО ДОХОДУ СІМЕЙ В УКРАЇНІ ЗА 1997 р.

Джерела доходу у середньому на сім'ю за рік

Усі сім'ї незалежно від місця проживання

грн.

%

Сукупний дохід,

3804,9

100

в тому числі:







трудові доходи

1679,3

44,1

пенсії, стипендії, різні допомоги і т. ін.

375,8

9,9

доходи від особистого підсобного господарства

1046,9

27,5

доходи з інших джерел

702,9

18,5

Трудові доходи (зарплата в усіх її різновидах і формах) дорівнювали понад 2/5 цієї суми. Для сільських домогосподарств основним джерелом доходів був дохід від особистого підсобного господарства (понад 50 %). Отже, питома вага трудових доходів сімей в їх загальному обсязі виявляється не досить високою. Це свідчить про те, що заробітна плата втратила своє значення як основне джерело засобів для забезпечення життєдіяльності населення України.
Для реалізації отриманих домогосподарствами доходів в умовах ринкової економіки необхідна наявність на споживчому ринку достатньої кількості та відповідного асортименту товарів і послуг за доступними для масового споживача цінами *. Це одна з найважливіших умов макроекономічної ринкової рівноваги.

Використання сімейних доходів

Отримання сімейних доходів, якими б великими вони не були, з точки зору теоретичного економічного аналізу не слід абсолютизувати як самоціль, адже це лише засіб задоволення потреб людини. Із зростанням доходів не тільки повніше задовольняються потреби сім'ї, а й змінюється структура системи надання переваг в їх використанні. У цьому виявляється одна з форм закону зростання потреб та їх ускладнення. Відповідно змінюється і структура витрат сім'ї.

Сімейні доходи використовуються за різними напрямами. Основні серед них такі: на харчування; придбання товарів широкого вжитку (одяг, взуття) і довгострокового користування (меблі, холодильники, телевізори, комп'ютери, автомобілі тощо); оплату соціально-культурних і комунально-побутових послуг; сплату податків і різних платежів; заощадження та нагромадження; інші, часто непередбачені витрати.

Щодо зміни структури витрат із сімейного бюджету можна виявити кілька тенденцій. Перш за все це скорочення у доходах питомої ваги коштів, що йдуть на харчування сім'ї. В цілому така тенденція прогресивна і свідчить про зростання рівня та якості життя населення. Вона характерна для всіх країн з динамічним розвитком економіки. Пояснюється це тим, що витрати на харчування — необхідна основа існування кожної людини. Видатки на нього, за всієї їх пріоритетності, визначаються традиційними сімейними потребами і менш за все піддаються скороченню. Тобто ці видатки більш-менш стабільні порівняно з іншими їх видами.

Позитивними є й тенденції зростання витрат із сімейного бюджету на соціально-культурні потреби, збільшення заощаджень та нагромаджень, які спрямовуються для поліпшення добробуту членів сім'ї, організацію власного бізнесу тощо.

Щодо згаданих загальних прогресивних тенденцій, характерних для використання бюджету домогосподарств у розвинутих країнах, то в Україні у 90-ті роки вони не проявлялися. Це очевидно зі структури використання сукупного доходу сімей, представленої у табл.3.



* Якщо споживчий ринок насичений недостатньо, то існує асортиментний дефіцит. Проте найголовніше інше: якщо доходи сімей не узгоджені з роздрібними цінами (як в економіці сучасної України), то розподільчий ринковий механізм деформується як на макро-, так і мікрорівнях

Таблиця З

СТРУКТУРА ВИКОРИСТАННЯ СУКУПНОГО ДОХОДУ СІМЕЙ В УКРАЇНІ ЗА 1997 р.


Напрями використання доходу в середньому на сім ю за рік

Усі сім'ї незалежно від місця проживання

гри.

%

Увесь використаний сукупний дохід,

3804,9

100

в тому числі на:







харчування (з урахуванням алкогольних напоїв)

2192,6

57,7

непродовольчі товари

631,7

16,6

оплату послуг

481,1

12,6

в т. ч. на оплату житла і комунальних послуг

265,9

7,0

податки, збори, платежі

163,5

4,3

втрати

12,4

0,3

інші втрати

288,5

7,6

нагромадження

35,1

0,9

Так, досить високою була питома вага витрат сімей на харчування (близько 3/5) і мізерними — нагромадження коштів (менше 1 %).

Більше того, незважаючи на те, що частка витрат коштів з бюджету сім'ї на харчування в середньому була надзвичайно високою, споживання цих продуктів на душу населення в 1997 р. істотно зменшилось порівняно з 1990 р.: м'яса і м'ясопродуктів — на 49 %, молока - 44, яєць - 45, цукру - 39, риби і рибо продуктів— на 71,5 %. Відчутно знизилось споживання населенням й інших основних продуктів харчування: хліба, овочів, фруктів тощо. У цей період і відбулося суттєве зниження рівня добробуту сімей.


Фактори добробуту населення

Добробут населення формується під впливом різних факторів, які іноді діють у різноманітних, навіть протилежних напрямах. Чим більше в домогосподарстві працездатних осіб, чим вищою є їх освіта, кваліфікація, тим краще вони працюють або займаються підприємницькою діяльністю, тим більшим буде сукупний дохід сім'ї. і навпаки, переважання в сім'ї непрацездатних осіб, утриманців, пенсіонерів з малою пенсією зменшує сукупний і середньодушовий дохід. Як правило, додаткові джерела добробуту для наших сімей - малі пенсії, стипендії, допомоги різного призначення та субсидії - не є вирішальними.

Не сприяє зростанню добробуту і масова втрата роботи працездатними членами сім'ї, тобто безробіття, яке в Україні за останні роки безперервно збільшується. Знижується добробут українських сімей і зростають податки на доходи, нерухомість, а також збільшуються різні збори, платежі, особливо перманентне підвищення плати за комунально-побутові послуги. Останні дуже істотно зросли в кінці 90-х років та за 2000 р.

Суттєвим фактором негативного впливу на добробут сімей залишається інфляція, яка без компенсаторських заходів з боку держави є хронічною для економіки України. Тож, соціальна політика уряду має бути спрямованою на реальне стримання інфляції, стабілізацію курсу гривні, скорочення безробіття та своєчасне розрахування з боргами по виплаті зарплати і пенсій, оптимізацію податків й інших платежів.

Країна ніколи не буде багатою, якщо в ній основна маса населення зубожіла. Навпаки, зростання доходів домогосподарств сприятиме і зростанню споживчого попиту, пожвавленню економічної кон'юнктури, поступальному розвитку суспільства.
Домогосподарства і держава

Домогосподарства з державою мають органічні взаємозв'язки. З одного боку, вони об'єктивно заінтересовані в існуванні сильного державного апарату, який забезпечує охорону кордонів країни, підтримує правопорядок, створює і вдосконалює законодавство, регулює функціонування різних сфер галузей економіки та управляє адміністративно-територіальними утвореннями, забезпечує значною мірою безкоштовні освітні та медичні послуги тощо. Весь цей громіздкий державний апарат утримується за рахунок податків, в т. ч. і громадян (домогосподарств). І хоча всім нам не дуже хочеться віддавати гроші державі у формі податків, зборів та інших платежів, але це є об'єктивна умова існування країни, її суспільства і кожного з нас. З іншого боку, держава за рахунок податків та різних платежів юридичних і фізичних осіб формує спеціальні фонди: пенсійний; соціального, медичного страхування; сприяння зайнятості тощо. Це дає змогу їй сплачувати пенсії непрацездатним особам, матеріально підтримувати дітей-сиріт, інвалідів, безробітних, відшкодовувати втрату заробітної плати через травми і хвороби. З державного бюджету, який також формується в основному за рахунок податків, держава фінансує системи освіти, охорони здоров'я, утримує силові структури (армію, міліцію тощо).

Образно кажучи, економіка домогосподарства пов'язана з економікою держави за принципом сполучених посудин. У періоди економічної активності зростає обсяг виробництва (національний дохід країни) і суспільство має можливість підвищувати добробут сімей шляхом збільшення як трудових доходів, так і пенсій, стипендій, інших соціальних виплат. І хоча можливості сім'ї щодо маневрування своїми ресурсами небезмежні навіть у періоди сприятливої економічної кон'юнктури, вона може більше витрачати коштів на поточні потреби, освіту, зміцнення здоров'я своїх членів та робити заощадження.

У періоди погіршення загальної економічної кон'юнктури (кризи) в країні доходи сім'ї скорочуються і вона мусить зменшувати свої видатки або шукати нові можливості поновлення доходів.



Таким чином, формування і використання сімейних доходів, завершуючи процес (фазу) розподілу, є важливим та активним важелем економічного стимулювання суспільного виробництва та стабільного соціального розвитку суспільства.

Література, що рекомендована для заглибленого вивчення дисципліни

  1. Абашкин О.Ю. Капитализм по-датски М.: Знание,1992.

  2. Ананьев А. Новые процессы в занятости населения в условиях перехода к рыночной экономике// Вопросы экономики.-1995.-№5.

  3. Введение в рыночную экономику: Учеб. пособие для экон.спец.вузов/ Под. ред. А.Лившица.-М.:Высшая школа,1996.-Гл13.-с.280-300.

  4. Волохова Т.В. Государственное регулирование рынка труда: классификация мер и опыт разных стран// Вестник МГУ, серия экономическая.-1994.-№3.-с.54.

  5. Загоруйко Н.А., Федоров В.Н. Социальное неравенство: причины, следствия, механизм преодоления в обществе будущего// Вестник МГУ, серия экономическая.-1994.-№1.-с.30.

  6. Зубченко Л. Пенсионная система Франции: состояние и перспективы// Вопросы экономики.-1995.-№9.-с.56-63.

  7. Курс экономической теории: Учеб. пособие/ Под ред. М.Н.Чепурина, Е.А.Киселевой.-Киров,1994.-Гл.12,13.

  8. Макконнелл Кэмпбелл Р., Брю Стенли Л. Экономикс: принципы, проблемы, политика:В 2т.: Пер. с англ.-М.: Республика,1992.-Т.1.-Гл.6; Т.2.-Гл.37.

  9. Микро-, макроэкономика: Практикум С.-Пб.: Литература плюс.-1994.-Т.13.

  10. Современная экономика/ Под ред. О.Ю.Мамедова.- Росто-на-Дону,1995.-Гл.18.

  11. Соколик М. Оценка бедности в Украине в 1995-1996гг.// Экономика Украины.-1998.-№1.

  12. Соловьева Л. Социальное обеспечение в западных странах: проблемы 90-х годов// Мэи МО.-1993.-№12.-с.114-124.

  13. Черевко Г., Лукаш В. Человеческий аспект социально-экономической эффективности// Экономика Украины.-1998.-№3.

  14. Шмидт Г. Социальная политика как составная часть рыночной экономики// Вестник МГУ, сер. экономическая.-1994.-№5.-с.32.

  15. Экономическая теория: Учеб. пособие/ ХГИ <<НУА>>; Е.М.Воробьев, А.А.Гриценко, М.Н.Ким и др.-Х.: Фортуна-Пресс,1997.

  16. Бедность в Украине.-З.Н.-31.03.2001г.


Запитання і завдання для самоперевірки.

  1. Що розуміється під поняттям “домогосподарство”.

  2. Чим зумовленні зміни в економічної функції домогосподарства?

  3. Який характер носить домогосподарство в Україні в сучасний період?

  4. В чому полягає подвійна роль домогосподарства в сучасній економіці?

  5. Назвіть функції домогосподарства.

  6. В чому полягає постачальницька функція домогосподарства?

  7. Приведіть докази того, що домогосподарство є автономною економічною ланкою.

  8. Які ви знаєте джерела сімейних доходів?

  9. Від чого залежить структура сімейного бюджету?

  10. Як пов’язана економіка домогосподарств з економікою держави?


Тести до екзамену.

  1. Домохозяйство – это:

а) семья;

б) отдельная хозяйственная единица;

в) собственник и поставщик ресурсов в экономику;

г) потребить произведенный товар;

д) все ответы верны.


  1. Функциями семьи являются:

а) социальная;

б) воспроизводственная;

в) воспитательная;

г) постачальницька;

д) посередницька;

е) виробнича.



  1. Бюджет семьи – это:

а) общая сумма денежных доходов, которыми располагает семья;

б) общая сумма расходов, которые произведет семья за определенный

период времени;

в) структура всех доходов и расходов за определенный период времени.



  1. Бюджет семьи формируется за счет:

а) заработной платы членов семьи;

б) заработной платы и доходов с приусадебного участка;

в) личных доходов членов семьи;

г) располагаемых доходов членов семьи.



  1. Реальный доход – это:

а) доход, выраженный в деньгах;

б) доход после выплаты налогов;

в) все доходы, которые получает человек;

г) все ответы неверны.



  1. Назовите факторы, отрицательно влияющие на благосостояние населения:

а) увеличение безработицы;

б) снижение налогов на доходы;

в) повышение платы за коммунальные услуги;

г) повышение налогов на недвижимость;

д) стабилизация курса национальной денежной единицы;

е) повышение уровня инфляции;

ж) снижение задолженности по зарплате.


  1. В странах с развитой рыночной экономикой в структуре доходов семьи наибольший удельный вес занимают:

а) заработная плата и жалованье;

б) доходы от владения собственностью;

в) доходы от ценных бумаг.


  1. Если заработки выросли в 2 раза, а цены- в 2,5 раза, то:

а) реальный доход вырос;

б) реальный доход упал;

в) номинальный доход упал;

г) реальный доход не изменился.



  1. Выберите наиболее точный показатель уровня жизни:

а) денежный доход населения;

б) реальный доход на душу населения;

в) уровень безработицы;

г) темпы инфляции.



  1. Средняя зарплата в 80-е годы в СССР равнялась 150руб. в месяц, в Украине в 1999г.- 170грн. Жизненный уровень в Украине по сравнению с 1990г.:

а) вырос;

б) снизился;

в) остался на том же уровне;

г) приведенных данных для ответа недостаточно.




ЛЕКЦІЯ № 11. КАПІТАЛ ТА НАЙМАНА ПРАЦЯ. КАПІТАЛ ТА ПІДПРИЄМНИЦТВО
План лекції.


  1. Сутність капіталу. Стимули і механізм підприємницької діяльності.

  2. Структура і функціонування капіталу підприємства не фінансової сфери.

  3. Підприємництво, головні умови та принципи його здійснення.

  4. Типи і форми підприємництва.

  5. Особливості підприємницької діяльності і функціонування капіталу в різних сферах економіки.


Вступ

Підприємець – одна з визначальних постатей в економіці, яка діє за принципами ринкових відносин в умовах підприємництва. Підприємництво тісно пов’язане з відносинами капіталу.

Мета лекції розкрити сутність капіталу та підприємництва і умови його безперервного відтворення. Показати принципи, типи і форми підприємницької діяльності.


  1. Сутність капіталу. Стимули і механізм підприємницької діяльності.

Розпочинаючи виробничо-господарську діяльність, господарюючий суб'єкт має чітко уявляти, задля чого він збирається організовувати виробництво тих чи інших матеріальних благ або надання послуг. Уявлення про мотивацію діяльності виробничих ланок в тій або іншій сфері має важливе значення в процесі управління економікою. Від того, наскільки ефективно впливають різні адміністративні або економічні заходи на інтереси господарських одиниць, залежать спроможність управляти економічними процесами на національному, галузевому чи регіональному рівні, пошук найефективніших засобів для реалізації цієї мети.

Розглянемо мотивацію господарської діяльності в умовах ринкової економіки та головні фактори, необхідні для ії ефективного здійснення.



В основу мотивації господарської діяльності покладено досить банальну тезу: може чи ні цей суб'єкт задовольнити свої економічні інтереси завдяки певному виду господарської діяльності, тобто матиме він від цього певну вигоду чи ні? Якщо ні, то, напевне, немає сенсу і розпочинати. Звичайно, певне підприємство може діяти, нехтуючи своїми економічними інтересами через будь-які причини. Проте це не може тривати довго, оскільки закони економіки змусять цей господарюючий суб'єкт або підкоритися цим законам, або припинити свою діяльність. В крайньому разі воно може функціонувати лише завдяки підтримці ззовні: з боку держави, благодійних фондів, громадських організацій. Однак більшість підприємств так працювати не може. Отже, підприємство має працювати заради задоволення економічних інтересів своїх власників і персоналу.

Господарська діяльність стає засобом реалізації економічних інтересів господарюючих суб'єктів тоді, коли результати діяльності конкретного виробника задовольняють суспільні потреби, тобто суспільство в процесі використання результатів діяльності господарських одиниць визнає їх за суспільне необхідні насамперед щодо витрат, які мало підприємство. Величина цих витрат має бути такою, щоб виробник міг відтворити себе як виробника і сформувати фонд особистого споживання.

Один з основоположників класичної економічної теорії А. Сміт відзначав, що підприємці, маючи власний інтерес (а він полягає в особистому збагаченні), організують свою господарську діяльність у тих сферах, які, на їхній погляд, дадуть змогу отримати високий доход. Так вони сприяють і найефективнішому задоволенню потреб суспільства, адже діяльність у тих сферах, що приносять найвищі доходи, дістає завдяки механізму ринкового ціноутворення високу суспільну оцінку. Приватний інтерес стає засобом реалізації суспільного інтересу. "Дбаючи тільки про свої інтереси, він (підприємець. — Авт.) часто дієвішим способом служить інтересам суспільства, ніж. тоді, коли свідомо намагається зробити це". Цією "невидимою рукою", що узгоджує приватні та суспільні інтереси, є ринок.

Для того щоб приватні інтереси реалізувалися в своїй сукупності, потрібно, щоб виробнича діяльність давала виробникові надлишок доходу над його витратами, тобто можливість збагачення. Наявність такого надлишку означає, що вся продукція підприємства визнається суспільством необхідною щодо споживної та мінової вартості, що створюються фонди для виплати заробітної плати персоналу, нормального відтворення засобів виробництва і нагромадження, робляться певні відрахування на задоволення суспільних потреб, повніше задовольняються особисті потреби. Отримання надлишку над витратами є основним рушієм підприємництва. Такий висновок цілком справедливий для більшої частини ділових одиниць (бізнесів). Проте значення збагачення як мотиву функціонування деяких з них суттєво відрізняється залежно від форми власності, на якій ґрунтується діяльність певної господарської одиниці.

Для державного підприємства збагачення не є головним стимулом господарської діяльності. Найчастіше вона підпорядковується суспільним потребам: забезпеченню соціальної стабільності, наданню допомоги національному підприємництву, забезпеченню певного рівня зайнятості тощо. Певна частина невеликих приватних господарств, що перебувають переважно в індивідуально-сімейній формі" власності, мають на меті не збагачення, а забезпечення свого самовідтворення. Такі економічні структури англійський учений Т. Шанін назвав експолярними.

Так, за даними опитування власників невеликих компаній Великобританії, лише 8 відсотків з них вважають головним стимулом своєї підприємницької діяльності персональне збагачення, а 87 відсотків — можливість відчувати себе незалежними і мати задоволення від власної роботи'.

Конкретна величина доходу від підприємницької діяльності залежить від економічних, організаційних та інших факторів. Економічні можна поділити на дві групи: ті, що залежать і не залежать від підприємця.

До головних внутрішніх факторів належать: наявність певної величини капіталу; якісний рівень засобів виробництва та виробничого персоналу; якість управління виробничими процесами і комерційною діяльністю.



Найпершою засадою господарської діяльності, без якої вона взагалі неможлива, є наявність засобів виробництва та кваліфікованих працівників, тобто грошових засобів підприємства має бути достатньо для того, щоб організувати ефективне виробництво, доход від якого перевищуватиме витрати. Отже, для того щоб функціонувати як виробник, потрібно мати достатню кількість грошей, купити за них засоби виробництва, найняти працівників, організувати виробництво певних товарів, реалізувати їх і отримати суму грошей, що перевищує витрачену. Саме такий перебіг подій, які становлять життєвий цикл виробника, перетворює витрачені ним гроші на капітал, тобто капітал це авансована вартість, що в процесі свого руху приносить більшу вартість, тобто самозростає.

Перетворення звичайних грошових знаків на капітал включає як суто технічні, техніко-організаційні, так і соціально-економічні моменти. По-перше, виробник (власник капіталу) повинен вступити у відносини з іншими виробниками з приводу купівлі засобів виробництва. По-друге, якщо його наявного капіталу недостатньо для організації ефективного виробництва, йому доведеться звертатися до кредитних установ. По-третє, він мусить найняти певну кількість працівників, щоб забезпечити ефективне функціонування засобів виробництва, якщо цього потребують обсяги виробництва.

Отже, перетворюючи свої гроші на капітал, виробник має вступити в економічні відносини з підприємствами, що виробляють необхідні йому товари та послуги, та з індивідами, що через певні причини отримують засоби для існування не завдяки власній підприємницькій діяльності, а шляхом найму за гроші.

Отже, капітал — це категорія, що виражає не стільки технічні чи організаційні, скільки соціально-економічні відносини, тобто капітал як такий може існувати лише за певних соціально-економічних умов. Такими умовами є:

  1. високорозвинені товарне виробництво і обіг;

  2. наявність такої мотивації діяльності виробника, як особисте збагачення;

  3. зосередження у частини господарюючих агентів значної частки засобів виробництва, тобто певний ступінь концентрації виробництва і капіталу;

  4. відсутність власних засобів виробництва у частини господарюючих агентів, що змушує їх найматися (Маркс К. Капітал. Т. 1 // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — Т. 23. — С. 157—187).

Дане трактування капіталу може бути визначене як соціально-економічне. Звичайно, є й інші погляди на сутність капіталу, зокрема так званий предметно-функціональний і грошовий підходи.

Багато дослідників вважають, що капітал -— це сукупність засобів виробництва, які приносять доход їхньому власникові. А. Сміт розглядав капітал як запас, що використовується для господарських потреб і приносить доход (Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. — С. 205); Д. Рікардо — як ту частину багатства, що зайнята у виробництві і необхідна для приведення в дію праці (Рикардо Д. Соч. Т. 1. — М, 1941. — С. 9—10); Дж. С. Мілль— як попередньо накопичений запас продуктів минулої праці, який забезпечує необхідні для виробничої діяльності будівлі, охорону, знаряддя і матеріали, а також харчування та інші засоби Існування для робітників на час виробничого процесу (Милль Дж. С. Основи политической экономии. — М., 1980. — Т. 1. — С. 148); А. Маршалл — як сукупність речей, без яких виробництво не могло б здійснюватися з однаковою ефективністю, але які не є безплатними дарами природи (Маршалл А. Принципы политической экономии. — М., 1984. — Т. 3. — С. 234). Перелічені підходи до визначення капіталу дещо односторонні, пов'язують цю категорію з сукупністю речових факторів виробництва. Вони звертають увагу на речову форму капіталу, хоча навіть з цього боку не врахована така частина капіталу, як грошовий капітал, який ніяк не можна ототожнити з засобами виробництва і який призначається для придбання факторів виробництва, забезпечення безперервності руху капіталу у сферах виробництва та обігу.

Якщо розглядати капітал як певне вкладення, що дає змогу отримувати доход, то до нього треба віднести і вкладення у робочу силу. Цей підхід, запропонований Г. Беккером, Дж. Мінсером та іншими вченими, має назву "концепції людського капіталу". Під ним розуміють витрати, що сприяють майбутньому збільшенню доходів індивіда (навчання в школі, вузі, на виробництві, піклування про власне здоров'я).

Значного поширення набув погляд на капітал як на один з виробничих факторів, що поряд з працею, землею приносить доход. Основоположником такого підходу можна вважати французького економіста Ж. Б. Сея.

Усі розглянуті підходи загалом можна охарактеризувати як народногосподарські (макроекономічні). З погляду підприємця капітал є сумою вартісної оцінки майна і коштів підприємця, які він може використати на господарські потреби. З цієї точки зору принциповим моментом є співвідношення між власним і чужим капіталом.



Для того щоб зрозуміти, звідки береться надлишок над авансованим капіталом, треба проаналізувати процеси, що відбуваються безпосередньо у фазі виробництва, тобто є результатом свідомих дій підприємця. При цьому слід абстрагуватися від таких факторів зростання капіталу, як нечесна торгівля, крадіжка майна тощо, оскільки інакше не можна зрозуміти, чому може зростати багатство суспільства в цілому, а не лише окремих осіб.

Отже, треба виключити всі можливі порушення економічних законів (особливо закону вартості) та існуючих юридичних настанов, розглядаючи проблему абстрактно. Крім того, можна знехтувати тими зовнішніми економічними факторами, що суттєво впливають на діяльність виробника, — реалізацією продукції та зміною цін на фактори виробництва, перерозподілом доходу, що здійснюється державою.

Припустімо, що певне підприємство виробляє окремі елементи для комп'ютерів. На придбання господарських будівель і устаткування витрачено 1200 тис. г. о., на закупівлю комплектуючих виробів, додаткових матеріалів, оплату електроенергії тощо щомісяця треба витратити 800 тис. г. о.; найнято 10 працівників з середньою місячною заробітною платою 6000 г. о. Місячне виробництво становитиме 1000 певних елементів, кожен з яких згідно з контрактом, підписаним з комп'ютерною фірмою, буде коштувати 1000 г. о. Отже, загальна сума реалізації становитиме 1000 тис. г. о. за місяць.

Для того щоб визначити, чи буде виробництво вигідним, тобто чи зросте капітал, треба порівняти виручку від проданої продукції з витратами на її виготовлення. В нашому випадку сума місячного чистого доходу (за умови, що все основне устаткування функціонує в середньому протягом 10 років, отже, місячна сума зносу його — 10 тис, г. о.) становитиме: 1 000 000 - (10 000 + 800 000 + + 60 000) = 130 000 г. о.

Однак виникає питання: завдяки яким факторам виробництва, частин капіталу виник цей надлишок? Для того щоб відповісти на це питання, треба розглянути кожен з цих факторів окремо. Зупинимося передусім на постійному і змінному капіталі. Якщо взяти кошти, вкладені в купівлю будівель і основного устаткування (1200 тис. г. о.), то у вартість місячного продукту включається 1/120 їхня частина (1 200 000 : 10 : 12), тобто 10 тис. г. о. Якщо підприємство нормально працюватиме впродовж усього періоду функціонування цих засобів виробництва, то через 10 років воно просто поверне авансовану суму — 1200 тис. г. о. Очевидно, що ніякого зростання капіталу в цьому випадку немає.

Далі розглянемо виробничі витрати, що їх підприємство несе щомісячно: сплачує рахунки за комплектуючі вироби, додаткові матеріали, електроенергію, воду, транспортні послуги тощо. їх величина, якщо не враховувати можливі коливання кон'юнктури на ринках цих товарів, послуг тощо, з місяця в місяць є однаковою — 800 тис. г. о., і ця сума щомісяця повертається до підприємства як частина вартості реалізованої продукції. Отже, в цьому випадку жодного зростання капіталу немає.

Останній фактор — наймані робітники. Згідно з контрактом місячна зарплата одного працівника становить у середньому 6000 г.о. Завдяки чому наймані робітники можуть бути фактором зростання капіталу? Відповідь на це питання криється у характері найманої праці як такої. її виконують за допомогою засобів виробництва, які не належать працівникові; цим процесом керує власник засобів виробництва; результати виробництва не належать безпосередньому виробникові. Однак, попри це наймана праця залишається працею, що за умов товарного виробництва зберігає притаманні праці товаровиробника ознаки: вона утворює завдяки своєму подвійному характеру споживну вартість і вартість товару. Отже, підприємець наймає працівників саме тому, що їхня праця може створювати вартість, на відміну від засобів виробництва, які, не створюючи вартості, лише переносять власну вартість на продукт.

Власник засобів виробництва, наймаючи робітника, на перший погляд, купує його працю, але це не так, оскільки працю як таку купити неможливо. Праця — це процес, в якому створюються матеріальні та нематеріальні блага. Те, що купує власник засобів виробництва, — це специфічна риса людської особистості, її здатність до праці. її й називають робочою силою.

Робоча сила є сукупністю фізичних і духовних здібностей, які людина використовує в процесі виробництва. Як і будь-який інший товар, вона має вартість. Вартість товару "робоча сила" визначається тією кількістю суспільне необхідної праці, яка потрібна для відтворення працівника як такого у всій сукупності його фізичних та інтелектуальних рис. Оскільки для робочої сили властиве поступове зношування (тривалість найпродуктивнішого періоду її функціонування становить приблизно 40—45 років), то до суспільне необхідних витрат на відтворення робочої сили мають входити витрати на утримання сім'ї.

Отже, вирішення проблеми джерела зростання капіталу в подвійному характері товару "робоча сила". Вступаючи у відносини найму, людина за гроші відчужує свій товар — робочу силу — на основі його вартості, що становить основу заробітної плати. Споживання цього товару відбувається в процесі виробництва, тому вартість, створювана робітником завдяки абстрактному характеру своєї праці, зовсім не збігається з вартістю, еквівалент якої він отримує у вигляді платні. В іншому разі підприємцю немає сенсу наймати робітника. Отже, вартість, створена робочою силою, має бути більшою, ніж вартість самої робочої сили.

Продовжимо аналіз процесу виробництва капіталу. Місячна вартість робочої сили, необхідної для виробництва певних елементів комп'ютерів, становитиме 60 тис. г. о., а чистий доход — 130 тис. г. о. (13 тис. г. о. на одного працівника). Це означає, що робітник отримує за свою працю не повну вартість продукту, створену ним (19 тис. г. о.), а лише певну частину, величина якої в цілому достатня для відтворення працівник як такого. Цей надлишок над вартістю робочої сили К. Маркс назвав додатковою вартістю. Він детально обґрунтував зроблений ще Д. Рікардо висновок про те, що найманий робітник отримує у вигляді заробітної плати лише частину створеної ним вартості й поклав його в основу теорії додаткової вартості.

З погляду зростання вартості капітал можна поділити на дві частини: постійний, уречевлений у засобах виробництва, вартість якого в процесі виробництва залишається незмінною, і змінний, представлений робочою силою, вартість якого в процесі виробництва змінюється, зростає. Виходячи з цього, структуру вартості товару, виробленого із застосуванням найманої праці, можна подати так:

W = c + V + m,

де с — вартість постійного капіталу, перенесена на продукт; V — вартість змінного капіталу; т — додаткова вартість.

Висновок про те, що нову вартість в цілому і додаткову, зокрема, створює робоча сила, а засоби виробництва лише переносять свою вартість на продукт, не означає, що постійний капітал не відіграє ніякої ролі у виробництві додаткової вартості. Безпосередньо не створюючи її, він є найважливішим фактором, що впливає на розміри додаткової вартості. Процес праці неможливий без знарядь і предметів праці, отже, і виробництво вартості та додаткової вартості без них неможливе. І навпаки, без живої праці, носієм якої є робоча сила, засоби виробництва не можуть функціонувати.



Аналіз впливу цих факторів виробництва на величину нової вартості було здійснено американськими вченими К, У. Коббом та П. X. Дугласом (так звана виробнича функція). За їхніми розрахунками, проведеними в середині 50-х років на матеріалах американської економіки, внесок живої праці у зростання національного доходу становив 3/4, а капіталу (знаряддя праці) — 1/4.

Постійний капітал впливає на створення вартості завдяки підвищенню ефективності живої праці: чим досконаліші засоби виробництва, тим більшу вартість може створити робоча сила за певний проміжок часу, тим більшою може бути величина додаткової вартості. Використання досконаліших засобів виробництва потребує й вищого рівня кваліфікації робітника.

Розглянемо робочий день найманого робітника. Оскільки робітник отримує у вигляді еквівалента вартості своєї робочої сили тільки частину створеної ним нової вартості, то на себе він працює лише частину робочого часу. Отже, його робочий день поділяється на дві частини: час, за який створюється еквівалент вартості робочої сили, і час, за який створюється додаткова вартість. Перший можна назвати необхідним робочим часом; другий — додатковим робочим часом. Впродовж необхідного робочого часу створюється вартість тієї частини продукту, що витрачається на задоволення особистих потреб працівника, тобто необхідного продукту. Протягом додаткового часу створюється додатковий продукт, вартість якого є джерелом доходів підприємців та задоволення потреб членів суспільства, безпосередньо не зайнятих виробництвом, і суспільства в цілому. Поняття необхідного і додаткового часу, необхідного і додаткового продукту є загальноекономічними і відбивають відносини виробництва взагалі,

Рис. 1. Структура робочого дня найманого працівника



незалежно від історично визначених соціально-економічних відносин. Співвідношення між цими частинами робочого часу характеризує ефективність суспільного виробництва за тих чи інших умов: чим вища частка додаткового часу в сукупному робочому часі, тим ефективніше функціонує виробнича система, і навпаки. Так, робочий день людини за умов первісного суспільства майже на 100 відсотків складався з необхідного часу, відповідно весь продукт був необхідним. Наявність додаткового продукту була не правилом, а винятком. В умовах сучасного виробництва значну частку робочого дня становить саме додатковий час.

За умов товарного виробництва, особливо ринкової економіки, необхідний і додатковий продукт набувають вартісної форми, виступають відповідно у вигляді вартості робочої сили та додаткової вартості.

Структуру і результати робочого дня найманого робітника наведено на рис. 1.



Величина чистого доходу підприємця зумовлена не лише величиною додаткової вартості, що склалася за рахунок найманої праці. Так може бути лише в тому разі, коли індивідуальні витрати праці на підприємстві збігаються з суспільними, а останні — з вартісною оцінкою продукту споживачами, іншими словами, коли індивідуальна вартість продукту капіталу дорівнює його ринковій ціні. Проте такий випадок є винятком, а не правилом у конкурентній економіці. Отже, вироблена додаткова вартість найчастіше не збігатиметься з фактично отриманим чистим доходом, а більша або менша від нього.

Основні положення теорії додаткової вартості сформульовані К. Марксом. Сутність його концепції можна коротко подати так:

  1. умовою виробництва додаткової вартості є повне відчуження найманого робітника від засобів виробництва, внаслідок чого повністю змінюється співвідношення між живою та уречевленою працею: не виробник споживає засоби виробництва, а, навпаки, засоби виробництва, "споживають" виробника;

  2. відчуження працівника від засобів виробництва і управління процесом виробництва призводить до того, що останній нібито не має жодного відношення до результату своєї праці — товару. Товар, вироблений найманим робітником, стає приватною власністю господаря засобів виробництва;

  3. усе це дає змогу власникові капіталу, реалізуючи продукцію, виплачувати найманому робітникові лише частину створеної ним вартості, привласнюючи собі надлишок над вартістю необхідного продукту — додаткову вартість;

  4. оскільки меж для зростання капіталу немає, власник капіталу всіляко намагається збільшувати свою частку в новій вартості, тобто посилює експлуатацію робочої сили, внаслідок чого становище робітника з часом погіршується як абсолютно, так і відносно.

Можна вважати, що ці основні положення виходили з реального становища безпосереднього виробника в період вільної конкуренції (том І "Капіталу" вийшов друком 1867 р.). Проте подальший перебіг подій показав, що в процесі виробництва додаткової вартості відбуваються суттєві зміни.

По-перше, змінилася роль суб'єктивного фактора в процесі виробництва: якщо за часів К. Маркса результати виробничої діяльності зумовлювалися тим, наскільки ефективно засоби виробництва "споживали" робочу силу, то тепер вони все більше залежать від того, як їх використовує робітник, наскільки він зацікавлений в ефективному виробництві.

По-друге, відбулися радикальні зміни в структурі найманого персоналу: різко зменшилася частка працівників, зайнятих фізичною працею (а саме таку працю виконували більшість робітників у XIX ст.) і виготовленням матеріальних благ, натомість різко зросла частка працівників, що зайняті духовною, творчою діяльністю і виробляють не матеріальні блага, а послуги, ідеї, нові знання. Так, у СІЛА, за даними на середину 80-х років, частка найманих робітників, які працюють у промисловості, становила 44,7 відсотка загальної кількості найманих робітників у всіх галузях господарства; торгівлею та управлінською діяльністю зайнято 53,7 відсотка, безпосередньо у сільському господарстві, що стало частиною складного агропромислового комплексу, — 1,6 відсотка. Відповідні дані для України на кінець 80-х років становили 47,9; 32,7; 19,4 відсотка.

Частка працівників, що займаються переважно творчою працею, а отже, потребують більш високого рівня освіти, у СІЛА дорівнює 44 відсотки, Німеччині — 40, Великобританії —50, Японії — 45 відсотків і має чітку тенденцію до подальшого зростання. Відповідно до деяких прогнозів після 2000 р. практично всі додаткові робочі місця у промислове розвинених країнах заповнюватимуть працівники лише з вищою освітою.

По-третє, докорінно змінилися відносини між найманим робітником і власником капіталу в процесі виробництва. Сучасне високотехнологічне устаткування потребує сумлінної професійно компетентної роботи персоналу, а науково-технічна творчість — польоту думки, не стримуваного нагальними повсякденними турботами про хліб насущний. Для стимулювання творчого внеску в результати роботи підприємств у багатьох компаніях, що досягай всесвітнього визнання як лідери технічного прогресу, практикується розповсюдження серед працівників акцій підприємства, розвивається система участі в прибутках та управлінні виробництвом. Численні західноєвропейські та північно-американські компанії намагаються запозичити накопичений у японських корпораціях досвід створення "корпоративної сім’ї. Отже, ступінь відчуженості виробника від засобів і результатів виробництва порівняно з умовами XIX ст. відчутно знизився, а розподіл нової вартості став сприятливішим для нього. Про це свідчать як підвищення добробуту більшої частини найманих верств суспільства, так і зростання частки оплати праці у національному доході, виходячи з розрахунків на основі виробничої функції факторів, тобто впливу всіх факторів виробництва на зростання національного доходу (у США — 60, в Японії —- 75 відсотків).

До цього можна додати також суттєві зрушення у відносинах власності. Якщо за часів К. Маркса власником капіталу був індивідуальний капіталіст, то тепер все частіше йдеться про інституціоналізацію власності, насамперед у великих компаніях. Так, серед акціонерів різко зростає частка інституцій — банків, пенсійних та страхових фондів, інших юридичних осіб. У США співвідношення між вартістю акцій, що знаходяться в руках юридичних, з одного боку, та фізичних осіб — з іншого, становить 1 : 1, у країнах Західної Європи воно вище, в Японії — 7:3. Отже, власність на засоби виробництва стає анонімною, деперсоніфікованою.

Усе це стосується країн, у яких за часів К. Маркса бурхливо розвивалося підприємництво у виробництві. Тепер їх називають промислове розвиненими, в них утверджується соціальне орієнтоване ринкове господарство. Країни, які належать до тих, що розвиваються, і тепер застосовують описані в "Капіталі" методи експлуатації найманих робітників.

Оскільки додаткову вартість створює робоча сила, то зростання капіталу слід вимірювати відношенням додаткової вартості до змінного капіталу:



Отже, норма додаткової вартості, на відміну від норми прибутку, характеризує зростання не всього капіталу, а лише його змінної частини, що випливає з аналізу процесу виробництва додаткової вартості.

Норма додаткової вартості є відносним показником. Абсолютна величина її (маса) може бути визначена множенням норми додаткової вартості на величину змінного капіталу:






Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15


©netref.ru 2019
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет