Народна українська академія І. О. Помазан історія зарубіжної літератури XX століття



бет20/22
Дата28.04.2016
өлшемі4.11 Mb.
түріПротокол
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   22

ЛІТЕРАТУРА ПОСТМОДЕРНІЗМУ

Постмодернізм можна, ймовірно, окреслити як культурологічний і, зокрема, літературний феномен, сутність, визначення й навіть часові межі якого є дотепер певною мірою контроверсійними. Різновекторність, можливо, навіть деяку хаотичність цього явища тією чи іншою мірою відзначає більшість дослідників, які аналізують літературу постмодернізму.

Великою мірою це зумовлене тим, що в основі естетики постмодернізму лежить певна дифузія різних художніх і навіть світоглядних систем. Причому дифузія ця є вкрай неоднорідною, і часто справляє враження безсистемної, евентуальної. Відтак органічно звучить іронічне визначення постмодернізму, що належить одному з найяскравіших постмодерністів в українській літературі Ю. Андруховичу, «постмодернізм – це одна з інтелектуальних фікцій нашого часу, така собі конференційна вигадка якихось французів чи американців…»

Своєрідним підтвердженням наведеного визначення може бути, зокрема, те, що дотепер серед дослідників немає сталої єдності, стосовно питання, коли саме розпочинається доба постмодернізму.


Одні науковці за початок постмодернізму вважають появу знакового роману Дж. Джойса «Улліс», який водночас більшість дослідників літератури відносять до модернізму. Інші пов’язують перехід до постмодернізму з появою останнього роману цього ж автора «Поминки по Фіннегану» (1939 р.). Третя група дослідників, схиляється до того, що постмодернізм розпочинається з американської «нової поезії» 1940-х – 1950-х рр. і творчості бітників. Ще одна група науковців окреслює постмодернізм не як «фіксоване хронологічне явище», а як особливий духовний стан, який «у будь-якому епосі є власним постмодернізмом» (У. Еко). Разом із цим існує також думка, що початок модернізму в літературі пов’язаний саме з публікацією першого роману У. Еко «Ім’я троянди» (1980 р.), що великою мірою вплинув на розвиток літератури кінця ХХ ст.

У цілому ж більшість літературознавців, схиляються до того, сходяться на тому, що модернізм поступається місцем постмодернізму приблизно в середині 1950-х рр. Згодом, у 1960-х – 1970-х рр. постмодернізм тією чи іншою мірою знаходить певні прояви у більшості національних літератур, стаючи в 1980-х рр. провідним напрямком сучасної літератури й культури.


Крім розбіжностей в оцінці хронологічних рамок постмодернізму науковці також мають часто досить суперечливі погляди на сутність і природу самого цього явища. Одні заперечують існування постмодернізму як літературного напряму взагалі, інші закликають до боротьби з ним як з явищем кризовим, що відображає кризу чи то світоглядних і ціннісних орієнтирів людської особистості, чи то кризу західного мистецтва, зокрема літератури. Є також дослідники, що ставляться до постмодернізму як до явища в цілому позитивного, яке є новим етапом розвитку сучасного мистецтва й, зокрема літератури.

Попри таку неоднозначність оцінок, в принципі характерні риси й теоретичні засади постмодернізму, а також найяскравіші його представники цілком надаються до визначення. Хоча щодо останнього навряд чи можна сказати однозначно, адже до представників постмодернізму, або до тих, у чиїх творах є ознаки цього феномену, часто відносять представників загалом інших літературних напрямків чи епох. Так, серед постмодерністів іноді називають не лише згадуваного вже Дж. Джойса, який традиційно вважається все ж таки представником модернізму, а й навіть Ф. Достоєвського й М. Гоголя.


Вперше термін «постмодернізм» згадується у 1917 p., але популярності набуває тільки наприкінці 1960-х pp. спершу для позначення стильових тенденцій в архітектурі, спрямованих проти безликої стандартизації, а невдовзі — у літературі та малярстві.

Основу теоретико-філософських засад постмодернізму закладено в працях філософів Ж. Дерріди, Ж. Батая, Ж.-Ф. Ліотара, М. Фуко, а також у роботах Р. Барта. Постмодерністи, завдяки гіркому історичному досвідові, переконалися у марноті спроб поліпшити світ, втратили ідеологічні ілюзії, вважаючи, що людина позбавлена змоги не лише змінити світ, а й осягнути, систематизувати його, що подія завжди випереджає теорію.. Прогрес визнається ними лише ілюзією, з'являється відчуття вичерпності історії, естетики, мистецтва. Реальним вважається варіювання та співіснування усіх (і найдавніших, і новітніх) форм буття. Принципи повторюваності та сумісності перетворюються на стиль художнього мислення з притаманними йому рисами еклектики, тяжінням до стилізації, цитування, переінакшення, ремінісценції, алюзії. Митець має справу не з «чистим» матеріалом, а з культурно освоєним, адже існування мистецтва у попередніх класичних формах неможливе в постіндустріальному суспільстві з його необмеженим потенціалом серійного відтворення та тиражування.

Ці принципи посутньо й визначили найбільш характерні риси літератури постмодернізму.

Головною з них є, ймовірно, засаднича схильність до сприйняття й використання в художньому творі (у випадку постмодернізму більш доцільним буде сказати «тексті») різноманітних фактів, подій, явищ із будь-яких періодів та епох світової літератури, історії, мистецтва і культури. Усі ці об’єкти використання можуть бути не лише різноманітними, а й абсолютно різнорідними: окремі факти, згадки про якісь твори, уривки текстів, образи, мотиви, сюжети й сюжетні елементи, автори, історичні постаті на рівні з героями історичних анекдотів тощо. Подібна гіперрецептивність (за визначенням Ю. Ковбасенка) надає авторові можливість створити своєрідний полівалентний текст, де рівень валентності визначається лише кількістю тих ниточок-натяків, асоціацій, алюзій, цитат та ремінісценцій, що їх здатен помітити або відчути читач, який вибудовує у своїй свідомості власний текст художнього твору.

Відтак за своєю суттю постмодерністський твір є своєрідним ідеальним втіленням інтертексту відповідно до окреслених Р. Бартом засад, згідно з якими в кожному тексті завжди присутні інші тести в різних, так би мовити, агрегатних станах. Отже постмодерністський текст є таким собі тривимірним інтелектуально-розважальним тетрісом, у якому кожен гравець-читач може сягнути того рівня, який зумовлений його власною освіченістю, допитливістю й здогадливістю. Яскравим зразком є роман У. Еко «Ім’я троянди», який на першому рівні прочитується як детектив в історичному антуражі, подібному до єгипетських романів А. Крісті, а на вищих рівнях з’являються вже нові валентності, запрошуючи читача до все складнішої гри натяків, цитат і ремінісценцій.

Подібна гра найбільш повною мірою може бути реалізована у форматі гіпертексту, тобто тексту, який подібно до тексту словника, енциклопедії чи будь-якого довідкового видання, читати можна по-різному: від однієї статті до іншої, ігноруючи гіпертекстові посилання; читати всі статті поспіль або ж рухаючись від одного посилання до іншого, здійснюючи «гіпертекстове плавання». Саме такий спосіб читання пропонує сербський письменник М. Павич у своєму романі «Хозарський словник» (1984 р.)

Роман не має традиційного сюжету, проте в ньому є головна тема — історично реальна хозарська полеміка щодо вибору релігії (християнства, ісламу чи юдаїзму) хозарами у VIIIIX ст. Текст складено з трьох основних частин: Червоної, Зеленої та Жовтої книг, поділених на словникові статті, в яких містяться відповідно християнські, мусульманські та юдейські джерела з хозарського питання. Окрім цього в кінці роману є два невеликі розділи Apendix I та Apendix II. Назви словникових статей в різних Книгах-джерелах часто збігаються, проте кожна з них подає своє бачення та вирішення полеміки. Словникові статті навіть однієї Книги-джерела мало пов'язані змістом, кожна з них має свій сюжет. Завдяки такому Формату словника, Роман можна читати в будь-який спосіб, не обов'язково від початку до кінця. Таким чином, читач стає активним співучасником відтворення роману й елемент за елементом складає пазл власної історії історію.

Більшість персонажів вигадані так само, як опис Хозарської держави та її культури.

Роман є своєрідною містифікацією, вигаданим псевдодокументом, у якому всі люди та події зображені як такі, що існували реально.

Роман має дві версії — чоловіча та жіноча, які відрізняються змістом одного абзацу в 11-ому розділі словникової статті Шульц, д-р ДоротаЖовтій книзі). Ось текст цих абзаці у переклад Ольги Рось:




Чоловічий примірник

Жіночий примірник

І він простягнув мені тих декілька аркушів із ксерокопіями, що лежали перед ним. У ту хвилину я могла б вийняти зброю. Кращого моменту я не знайшла б – у саду був один-єдиний свідок, та й то дитя. Але сталося інакше. Я простягнула руку і взяла тих декілька хвилюючих сторінок, які додаю до цього листа. Беручи ті папери замість того, щоб стріляти, я дивилася на сарацинські пальці з нігтями, схожими на ліщину, і думала про те дерево, яке згадує в своїй книзі про хозар Халеві. Я думала про те, що кожен із нас – одне таке дерево: чим вище ростемо ми вгору до неба, крізь вітри й дощі, до Бога, тим глибше змушені занурюватися своїм корінням у болото й підземні води, наближаючись до пекла. З такими думками я прочитала аркуші, які дав мені той сарацин із зеленими очима. Вони схвилювали мене, і я з недовірою запитала в д-ра Муавії, звідки вони в нього.

І він простягнув мені тих декілька аркушів із ксерокопіями, що лежали перед ним. Подаючи мені той згорток, він на хвилю торкнувся своїм великим пальцем мого великого пальця, і я аж стрепенулася від того дотику. Мені здалося, що наше минуле і майбутнє – в наших пальцях і що вони торкнулися. Тому, почавши читати запропонований мені текст, в якусь мить я згубила сенс чтива й занурилася в свої відчуття. В ті миті відсутності й самозаглиблення з кожним прочитаним, проте незбагненним і неприйнятним рядком, протекли віки, і коли я за декілька хвилин опам’яталася і знову встановила зв’язок зі чтивом, я вже знала, що той читач, котрий повертається з глибин свої чуттів, вже не той самий, що поринав у ту глибінь. Багато чого відкрила і спізнала я не від самого лиш читання саме тих аркушів. Коли ж я спитала д-ра Муавію, звідкіль вони в нього, його відповідь мене ще більше здивувала.



Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   22


©netref.ru 2019
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет